Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/3589/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2014.
Дата набрання законної сили: 04.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                             
		Справа № 161/3589/14-ц  Провадження № 22-ц/773/775/14 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С. Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		04 червня 2014 року            місто Луцьк  
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: 
		головуючого - судді Стрільчука В.А.,
		суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
		при секретарі - Шугаловій О.М.,
		з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2014 року, 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		06 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у травні 2011 року вона та її чоловік ОСОБА_5 продали відповідачу ОСОБА_4 належну їм на праві власності квартиру по АДРЕСА_1 за ціною 47000 доларів США. Оскільки при проведенні розрахунку у відповідача не вистачило 11000 доларів для оплати вартості квартири, він власноручно склав і передав розписку, в якій зобов'язався сплатити їй вказані грошові кошти до 01 червня 2012 року.
		Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2013 року з ОСОБА_4 було стягнуто на її користь 87890 грн., що в еквіваленті станом на той час складало 11000 доларів.
		На даний час борг відповідачем не сплачено. З моменту ухвалення рішення внаслідок інфляції курс долара США відносно гривні значно зріс і 31 березня 2014 року становить 1095,46 грн. за 100 доларів США. Отже 11000 доларів США еквівалентні 120500,60 грн., а втрати у зв'язку з підвищенням курсу долара США, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 32610,60 грн. (120500,60 - 87890).
		Тому просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь вказані кошти та понесені судові витрати.
		Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2014 року позов задоволено.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 32610 грн. 60 коп. боргу за договором позики та судовий збір в розмірі 326 грн. 10 коп.
		В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм матеріального права. 
		 
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
		Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2011 року ОСОБА_1 та її чоловік продали ОСОБА_4 належну їм квартиру АДРЕСА_1. Для підтвердження факту повернення коштів ОСОБА_4 01 червня 2011 року власноручно написав розписку, згідно з якою зобов'язувався віддати ОСОБА_1 кошти в розмірі 11000 доларів США до 01 червня 2012 року, однак кошти не повернув і ухиляється від виконання зобов'язання.
		Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2013 року, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто 87890 грн., що станом на день постановлення рішення суду першої інстанції було еквівалентно 11000 доларів США (а. с. 4-5, 19-20).
		До даного часу рішення не виконано.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наведених вище обставин, а також з того, що курс долара США до української гривні зріс, різниця курсів на момент прийняття рішення та на даний момент становить 32610 грн. 60 коп., між сторонами існують цивільно-правові відносини, які виникли із договору позики і не припинені.
		З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального і процесуального права.
		Статтею 213 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно зі ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Саме на підставі наведеної правової норми Луцьким міськрайонним судом 23 квітня 2013 року був вирішений спір за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 01 червня 2011 року (а. с. 19-20). При цьому в силу закріпленого у ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності позивач просила стягнути з відповідача суму боргу в грошовій одиниці України - гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день ухвалення рішення. Такі вимоги ОСОБА_1 були повністю задоволені судом.
		В даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 фактично полягають у стягненні курсової різниці валют, яка утворилася після ухвалення вказаного судового рішення у зв'язку із знеціненням гривні відносно долара США.
		Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України. До таких способів віднесено: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Ні наведеною правовою нормою, ні жодним іншим законом, ні умовами укладеного між сторонами договору позики не встановлена можливість позикодавця захистити своє порушене право в обраний ОСОБА_1 спосіб. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.
		Згідно з ч. 1 ст. 36 цього Закону Національний банк   встановлює   офіційний   курс  гривні  до іноземних валют та оприлюднює його.
		Отже офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов'язанні, спір щодо якого вже вирішений судом, пред'являти після цього до іншої сторони додаткові вимоги про стягнення курсової різниці.
		Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.
		Разом з тим, враховуючи, що з часу ухвалення вищезгаданого рішення Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2013 року грошові зобов'язання позичальника ОСОБА_4 перед позикодавцем ОСОБА_1 виражені у грошовій одиниці України - гривні, то несвоєчасне виконання цих зобов'язань може бути підставою для відповідальності боржника, встановленої частиною другою ст. 625 ЦК України, у вигляді сплати ним встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Отже ОСОБА_1 може захистити своє порушене право шляхом пред'явлення до ОСОБА_4 відповідного позову в суді, проте в даній справі позивач такі вимоги до відповідача не заявляла. 
		У зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та допущеними ним порушеннями норм матеріального права оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
		 
		в и р і ш л и л а:
		 
		Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити.
		Рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
		В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
		Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...