Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1118/2021/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2014.
Дата набрання законної сили: 11.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Апеляційний суд Кіровоградської області 
		№ провадження 22-ц/781/1377/14             Головуючий у суді І-ї інстанції  Паламарчук М. С. 
		                                                            Доповідач Черниш  Т. В.   
		 
		УХВАЛА 
		Іменем України
		          11.06.2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області  у складі:
		                            головуючого- судді Черни ш Т.В., 
		                                                  суддів  Карпенка О.Л., Голованя А.М.,
		                                      при секретарі  Дімановій Н.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Олександрійського міськрайонного суду від 15 травня 2012 року,
		                
		в с т а н о в и л а :
		          В лютому 2012 року ОСОБА_2  звернувся до ОСОБА_3 з зазначеним позовом, мотивуючи позовні вимоги  тим, що 1 листопада 2008 року передав відповідачу в борг 25000 грн. на розвиток його підприємницької діяльності, а той зобов'язався повернути не пізніше 1 квітня 2009р. зазначену суму грошей та сплатити за користування грошовими коштами 3% від зазначеної суми  щомісячно, що становить по 750 грн., про що власноручно склав та підписав розписку. Однак, не зважаючи на неодноразові вимоги, ні в обумовлений термін, ні на момент звернення до суду ОСОБА_3 борг не повернув. 
		          Посилаючись на такі обставини, просив стягнути  з відповідача  30100 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 30000 грн. -проценти за користування позикою за період з листопада 2008 року  по лютий 2012 року та судові витрати: 601 грн. суд. збору, 1500грн. витрат на правову допомогу.
		 
		          Рішенням  Олександрійського міськрайонного суду  від 15 травня 2012 року позов задоволено: постановлено стягнути  з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 60100 грн. та 2101 грн. судових витрат.
		          Заяву відповідача про перегляд зазначеного рішення в порядку ст. 232 ЦПК  суд ухвалою від 18 березня 2014 року залишив без задоволення, оскільки це рішення від 15 травня 2012 року не є заочним в розумінні ст.  224 ЦПК (а.с.71-72).
		 
		          1 квітня 2014 року  ОСОБА_3 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права.   Зазначав, зокрема, що суд, розглянувши справу у відсутності відповідача,  не з'ясував обставини справи,  позбавив можливості надати докази про часткове виконання ним обов'язків по поверненню боргу, 
		          Крім того, рішення в частині стягнення відсотків  суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки ОСОБА_2 як фізична особа не є учасником ринків фінансових послуг і суб'єктом підприємницької діяльності, який згідно Закону має право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг.
		          Просив відмовити в задоволенні позову.
		 
		          В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені в порядку ст. 76 ЦПК України, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК не перешкоджає розглядові справи. 
		 
		          Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
		          Судом встановлено, що 1 листопада   2009 2008 року  ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_2 25 000 грн. зі сплатою 3% (750 грн.)  на місяць та зобов'язався повернути борг до 1 квітня 2009 року, що підтверджується розпискою відповідача від 1 листопада 2008 року,(а.с.4,35), власноручне виготовлення та підписання якої той фактично  не заперечує.
		          Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції  виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання умов договору позики, а  оскільки ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за договором не виконав, на нього  слід покласти обов'язок повернути суму позики, сплатити  узгоджені сторонами проценти за користування позикою, відшкодувати інфляційні втрати. 
		          Колегія суддів вважає, що покладені в основу рішення правові висновки узгоджуються з нормами чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, відповідає фактичним обставинам справи та доказам.
		          За правилами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. 
		Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		          Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		          За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. 
		          Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		          Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		          Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, зокрема, що  він частково погасив борг, сплативши ОСОБА_2 кошти в розмірі 17400 грн.
		          Однак, надані  його представником, як той називає, оригінали розписок ОСОБА_2 не можна визнати належними і допустимими доказами часткового виконання умов договору позики, оскільки з їх змісту не вбачається будь-яке зобов'язання ОСОБА_3 перед позивачем, вони не містять підтвердження того, що зазначені в них суми  отримані  саме ОСОБА_2 і саме на виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем за зазначеним договором.
		          З огляду на це обставини, на які посилається відповідач на підтвердження своїх заперечень не можуть бути достатньою підставою для визнання факту часткового повернення боргу.
		          Крім того, відповідно до ст. 545 ЦК України наявність боргового документу на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов'язання. У разі неможливості повернення боргового документа, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. 
		          Між тим, оригінал відповідної боргової розписки від 1 листопада 2008 року, яка міститься в матеріалах справи, була надана саме позивачем.
		          Узгоджується з вимогами ст. 625 ЦК України визначення суми боргу, який зобов'язаний відповідач сплатити на вимогу позивача, з урахуванням з встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме: 30100 грн. ( 25000 грн.х120,4%(приріст визначеного Державним комітетом статистики України офіційного індексу інфляції за період з 1 квітня 2009 року до 31 січня 2010р.2010р).
		          Не ґрунтуються за законі і твердження апеляційної скарги про помилковість рішення суду в частині стягнення відсотків за користування позикою, оскільки Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і  фізичних осіб- суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046-1048 ЦК України.
		          Така правова позиція  висловлена Верховним Судом України в постановах від 30 травня та від 18 липня 2012 року у справах № 6-48 цс12, №6-79 цс 12, які відповідно до ст. 360-7 є обов'язковими для  всіх судів.
		          Виходячи з  встановленого  сторонами   розміру процентів за користування позикою - 750 грн. (3% від суми позики) на місяць,  заборгованість по відсоткам за період з 1 листопада 2008 року до  31 січня 2009 року) правильно визначена в сумі 30000 грн.(750 грн. х 40 міс.).
		          З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують покладеного в основу рішення висновків про наявність правових підстав для задоволення  заявленого ОСОБА_2 позову  про стягнення з ОСОБА_3 основної суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та  визначених умовами договору відсотків за користування кредитом, що узгоджується з нормами ст. 1048, ч 1 ст. 1049 ЦК, якими передбачено обов'язок позичальника на повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, встановлені договором, і право позикодавця на одержання  від позичальника визначених умовами договору процентів від суми позики. 
		          Визначені ст.309 ЦПК України підстави для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції з наведених і апеляційній скарзі мотивів відсутні.
		          Керуючись ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
		 
		У  Х  В  А  Л  И  Л  А :
		          Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 відхилити.
		 
		          Рішення Олександрійського міськрайонного суду  Кіровоградської області  від   15 травня 2012 року залишити без змін.
		 
		          Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		 
		          Головуючий                    
		 
		          Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...