Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/2552/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2014.
Дата набрання законної сили: 13.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 367/2552/13-ц   Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/3402/14                          Доповідач у 2 інстанції СержанюкКатегорія 44                                                                                               13.06.2014      <s>                                                                                                                                                                                           </s>
		 
		УХВАЛА
		                                       Іменем України
		 
		 
		13 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді -               Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Коцюрби О.П., із участю секретаря Химинець Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області 02 квітня 2014 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку,
		В С Т А Н О В И Л А :
		11 лютого 2013 року прокурор міста Ірпеня звернувся до суду із позовом, де просив визнати недійсним рішення №1954/25-5 Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1», визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №927467, виданий на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,14 га кадастровий номер 3210946200:01:041:0133, визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №361518      на ім'я ОСОБА_2, визнати право власності держави на вказану земельну ділянку.
		Свої вимоги мотивував тим, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське та перебуває в постійному користуванні Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», а її передача в приватну власність відповідачам відбулася без вилучення з користування вказаного підприємства, тобто без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача.
		Крім того, стверджує, що при прийнятті рішення Коцюбинською селищною радою не було дотримано вимог ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки з лісового фонду на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось.
		Разом з тим зазначає, що у порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ОСОБА_1 не проводив державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
		При цьому, відведення спірної земельної ділянки відповідачу під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд генеральним планом смт. Коцюбинське не передбачено, а отже, оскаржуване рішення Коцюбинською селищною радою прийнято також у порушення вимог ст. 35 ЗК України, ст. ст. 3, 10, 12, 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій».
		На основі зазначеного, робить висновок, що уповноваженим державою органом рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не приймалось, відповідно до ст. 346 ЦК України, право державної власності на цю ділянку не припинено, а право власності відповідача на неї на законних підставах не виникло.
		Крім цього, позивач стверджує, що вищевикладене свідчить про те, що укладений у подальшому між відповідачами договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки є нікчемним, згідно положень ст. 228 ЦК України.
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2014 року позов задоволено частково.
		Визнано недійсним рішення №1954/25-5 Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».
		Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №927467 на право власності на земельну ділянку, площею 0,14 га, кадастровий номер 3210946200:01:041:0133, виданий на ім'я ОСОБА_1 по            АДРЕСА_1.
		В іншій частині позову відмовлено.
		На обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що спірне рішення Коцюбинської селищної ради прийнято незаконно та має бути визнано недійсним, оскільки селищна рада вийшла за межі своїх повноважень та розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, адже будь-які графічні документи, які б підтверджували межі селища Коцюбинське відсутні.
		При цьому, відповідно, оскільки рішення №1954/25-5 Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року судом визнається недійсним, то і державний акт ЯЖ №927467 на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_1, на підставі такого рішення має бути визнаним недійсним.
		Відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_2  мотивовано тим, що  він  набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який не визнано судом недійсним і він не є нікчемним, а тому не може бути визнаним недійсним державний акт на землю, виданий на підставі цього правочину. 
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність, необгрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи,  неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		Просить рішення Ірпінського міського суду Київської області від             02 квітня 2014 року скасувати у частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_2 і скасування його державної реєстрації та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
		Змінити мотивувальну частину рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2014 року, виключивши положення про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 25 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не є нікчемним, замінивши положеннями про нікчемність договору.
		Суд, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу     відхилити, виходячи із наступного.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи,               рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1954/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_1      затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,14 га для вказаних цілей.
		На підставі зазначеного рішення йому видано державний акт серії ЯЖ №927467 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:041:0133, площею 0,14 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( а.с. 13 т. 1 ).
		25 червня 2009 року між ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки ( а.с. 10-11 т. 1 ).
		24 травня 2011 року ОСОБА_2, на  підставі вказаного договору купівлі-продажу, отримав державний акт про право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №361518 ( а.с. 15 т. 1 ).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин ) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
		Згідно ст. 126 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
		За змістом вказаних норм, правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. 
		Отже, без встановлення судом недійсності ( невідповідності вимогам закону ) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, в даному випадку є необґрунтованим.
		Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, про те, що укладений між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від   25 червня 2009 року не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності, а доказів того, що     правочин був направлений саме на настання наслідків, передбачених ст. 228 ЦК України, не надано і вони не наступили.
		За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_2  набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним, то колегія суддів вважає, що і відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на його ім'я, з підстав зазначених прокурором.
		Крім того, згідно положень ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач ), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
		Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Доказів незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння спірної земельною ділянкою ОСОБА_2  матеріали справи не містять.
		Відповідно, як правильно зазначив суд першої інстанції, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і вимоги позивача про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку.
		Тим паче, прокурор у своїй заяві зазначав, що відповідно до ст. 346 ЦК України, право державної власності на цю ділянку не припинено.
		Відсутні правові підстави для задоволення цих вимог і у відповідності до положень ст. 392 ЦК України, оскільки власником спірного майна є ОСОБА_2, який набув його у встановленому законом порядку, а не держава.  
		Немає необхідності, на переконання апеляційного суду, і у скасуванні державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я   ОСОБА_2, як того просить апелянт, оскільки таких позовних вимог прокурором не зявлено і це суперечить положенням ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства.  
		За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_2, визнанні права власності держави на спірну земельну ділянку  та відсутність обставин нікчемності договору купівлі-продажу майна і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 12, 122, 152, 155, 173 ЗК України, ст.cт. 388, 392 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 16, 58-60, 212-213, ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі, наданих позивачем.
		А тому, доводи заступника прокурора Київської області про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,  невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки вони ( доводи ) повністю спростовуються належними та допустимими   доказами по справі.
		Інші обставини, зазначені прокурором в апеляції, зокрема, про наявність підстав, передбачених  ст. 341 ЦПК України, п.п. 5, 18 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 215, 216 ЦК України, для скасування частини рішення, вірність обраного способу захисту інтересів держави, залишення поза увагою положень ст.ст. 152, 155 ЗК України, відсутність обґрунтування частини рішення, відхилення доводів прокурора, на переконання апеляційного суду, в силу викладеного, не спростовують висновок суду першої інстанції про необгрунтованість оскаржуваної частини рішення.
		Окрім цього, положення ст. 341 ЦПК України, регламентують порядок розгляду справ в касаційній, а не в апеляційній інстанції.
		Таким чином, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, а тому оскаржуване рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.
		Окрім цього, згідно вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо   порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
		Рішення суду в частині задоволення позову, по суті, учасниками процесу не оскаржується та відсутні обставини неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права і   порушень норм процесуального права при його ухваленні, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для його перевірки у відповідності до положень ст. 303 ЦПК України.
		Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
		У Х В А Л И Л А : 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилити.
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області 02 квітня 2014 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                              А.С.Сержанюк 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                          С.О.Журба 
		 
		 
		                                                                                                                                                                                                                                
		                                                                                             О.П. Коцюрба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...