Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-144а14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		3 червня 2014 року              м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Інвестцентр» (далі - ПП «Інвестцентр») до Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), третя особа - державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство» Трускавецького лісництва (далі - Лісництво), про визнання недійсним та скасування розпорядження,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У листопаді 2012 року ПП «Інвестцентр» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати пункт 4 розпорядження голови Львівської ОДА від 1 березня 2010 року № 173/0/5-10 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» (далі - розпорядження від 1 березня 2010 року).
		На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що пункт 4 розпорядження від 1 березня 2010 року є недійсним, оскільки не відповідає положенням законодавства та порушує права та законні інтереси позивача.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що голова Львівської ОДА 26 січня 2009 року прийняв розпорядження № 34/0/5-09 «Про виділення лісових ділянок в довгострокове тимчасове користування» (далі - розпорядження від 26 січня 2009 року), відповідно до пункту 1.3 якого позивачу виділено для довгострокового тимчасового платного користування без права вилучення лісову ділянку площею 12 га, що перебуває у постійному користуванні Лісництва та розташована у кварталі 2, вид. 23, 24, 29, 30, 31, 32 та у кварталі 3, вид. 21, 22 терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей. Пунктом 2 цього розпорядження позивача зобов'язано укласти договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою з постійними лісокористувачами.
		Всупереч вимогам пункту 2 цього розпорядження ПП «Інвестцентр» із Лісництвом договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою не уклало та плати за користування лісовими ресурами не вносило.
		1 березня 2010 року голова Львівської ОДА прийняв оскаржуване розпорядження, пунктом 4 якого визнано такими, що втратили чинність, пункти 1.1, 1.2, 1.3 розпорядження від 26 січня 2009 року.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 1 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, у задовленні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада 2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 1 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року залишив без змін.
		Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, представник ПП «Інвестцентр» Сушко І.М. звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 118 Конституції України та статті 43 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 липня 2011 року (справа № 14/67-Н) та 30 жовтня 2013 року (справа № 922/241/13-г), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав. 
		У справі, яка розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з висновками суду першої інстанції про правомірність розпорядження від 1 березня 2010 року з огляду на те, що при його прийнятті голова Львівської ОДА діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом із тим касаційний суд вважає, що оскільки «станом на 1 березня 2010 року ПП «Інвестцентр» із Лісництвом договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою не уклало та, відповідно, плати за користування лісовими ресурсами не вносило, то відповідно до приписів розпорядження від 26 січня 2009 року правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не виникли». Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив, що «розпорядження від 26 січня 2009 року не було скасоване, а лише визнане нечинним в частині, у зв'язку з його невиконанням позивачем».
		Натомість у постанові від 12 липня 2011 року (справа № 14/67-Н) Вищий господарський суд України, посилаючись на частини сьому, восьму статті 118 Конституції України, частини першу, другу статті 43 Закону № 586-XIV, частину першу статті 21 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, можуть бути скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
		У постанові від 30 жовтня 2013 року (справа № 922/241/13-г) Вищий господарський суд України зазначив: «розпорядження районної державної адміністрації, на підставі якого оформлено договори оренди земельних ділянок, є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання… Оскільки спірні розпорядження підлягають визнанню незаконними, то договори оренди, укладені на підставі цих розпоряджень, підлягають визнанню недійсними».
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судами касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Статтею 16 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЛК) встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
		Відповідно до статті 18 ЛК об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
		Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.
		Обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень, які визначені у статті 31 цього Кодексу, зокрема, здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
		Згідно зі статтею 6 Закону № 586-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
		Статтею 41 цього Закону передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до статті 43 Закону № 586-XIV розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року 
		№ 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. 
		Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Проте у справі, що розглядається, суди встановили, що станом на 1 березня 2010 року ПП «Інвестцентр» із Лісництвом договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою не уклало та, відповідно, плати за користування лісовими ресурсами не вносило. Тобто, на час прийняття оскаржуваного розпорядження позивач не розпочав реалізовувати своє право, оскільки передбачений законодавством договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою з постійним лісокористувачем не уклав.
		За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, з якими погодився Вищий адміністративний суд України відповідають вимогам законодавства: на час прийняття оскаржуваного розпорядження у позивача правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних інтересів, не виникли, оскільки передбачений законодавством договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою між позивачем та постійним лісокористувачем не укладено, плата за користування лісовими ресурсами позивачем не вносилась, а отже, відповідач не позбавлений права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт, який не вичерпав свою дію. Таким чином, голова Львівської ОДА розпорядженням від 1 березня 2010 року, визнавши такими, що втратили чинність, положення попереднього розпорядження від 26 січня 2009 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви представника ПП «Інвестцентр» Сушка М.І. слід відмовити.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		У задоволенні заяви представника приватного підприємства 
		«Інвестцентр» Сушка М.І. відмовити. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий В.В. Кривенко Судді:                                   М.І. БалюкО.А. Коротких                                              В.П. БарбараО.В. КривендаІ.С. БерднікВ.Л. МаринченкоМ.І. ГрицівП.В. ПанталієнкоВ.С. ГульО.І. ПотильчакМ.Б. ГусакО.Б. ПрокопенкоА.А. ЄмецьО.О. ТерлецькийТ.Є. ЖайворонокЮ.Г. ТітовП.І. КолесникІ.Б. Шицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...