Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-22/12/0970 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:.
Надіслано судом: 04.07.2014. Зареєстровано: 04.07.2014. Оприлюднено: 09.07.2014.
Дата набрання законної сили: 24.06.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2014 року                                                                       № 9104/106983/12
		Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:                                                  Гінди О.М.
		суддів:                                                                      Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
		за участю секретаря судових засідань:                    Щерби С.Б.
		представників позивача - Салітринського А.З., Король Є.В.
		представників відповідача - Кріль Р.М., Чайковського О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Галицькому районі Івано-Франківської області до Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування вимог, -
		 
		встановив:
		 
		04.01.2012 ВВД ФСС НВВ ПЗ України в Галицькому районі Івано-Франківської області, з урахування заяв про зміну позовних вимог, звернувся в суд із адміністративним позовом до ДФІ у Івано-Франківській області в якому просив:
		- визнати протиправними дії службових осіб ДФІ у Івано-Франківській області, щодо складення акта ревізії від 15.12.2011 № 330-21/15 в частині, що викладена на сторінках 6-11 по КЕКВ 1134 «Оплата послуг (крім комунальних)» розділу ІІІ «Використання коштів на утримання ВВД ФСС НВВ ПЗ України в Галицькому районі Івано-Франківської області»;
		- визнати протиправними дії службових осіб відповідача, щодо Розрахунку збитків по оренді ВВД ФСС НВВ ПЗ України в Галицькому районі Івано-Франківської області за період з 01.07.2010 по 01.10.2011 в додатку 14 до акта ревізії;
		- визнати протиправними дії службових осіб ДФІ, щодо складення та затвердження Висновку від 12.01.2012 на заперечення до акта ревізії, яким встановлено правомірність фактів порушень законодавства, викладених на сторінках 6-11 акта ревізії цільового та законного використання коштів позивачем за період з 01.07.2010 по 01.10.2011;
		- визнати протиправною та скасувати вимогу КРВ в Галицькому районі від 11.01.2012 № 330-14/2 «Про усунення порушень встановлених ревізією цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Відділенні виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі за період з 01.07.2010 по 01.10.2011»;
		- визнати протиправними та скасувати пункти 1-4 Вимоги «Про усунення порушень, які виявлені у ході ревізії цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Відділенні виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі за період з 01.07.2010 по 01.10.2011», що оформлена листом від ДФІ в Івано-Франківській області від 14.02.2012 № 09-04-14-14/1253.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, у порушення вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 №1490-III, «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 за № 2289-VI, а також Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 за № 921 та всупереч фактичним обставинам справи, безпідставно і неправомірно зазначив в акті ревізії від 15.12.2011 за №330-21/15 про порушення ВВД ФСС НВВ ПЗ України в Галицькому районі Івано-Франківської області положень вказаних нормативних актів при укладанні договору оренди приміщення річною вартістю 116760 грн. Тому, викладений в оскаржуваному акті ревізії та винесеній на підставі нього вимозі про усунення порушень закону висновок про оренду приміщення по АДРЕСА_1 за завищеними цінами, та завдання матеріальної шкоди в другому півріччі 2010 року на суму 21258,20 грн та за 9 місяців 2011 року на суму 32025,00 грн зроблений однобічно і не об'єктивно, без урахування вимог діючого на момент укладання договору оренди законодавства, без повного аналізу ринку нерухомості у місті Галичі. Окрім вказаного, визначення в ході ревізії розміру матеріальної шкоди здійснено відповідачем необґрунтовано, без залучення суб'єкта оціночної діяльності.
		Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2012 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії службових осіб КРУ (ДФІ) в Івано-Франківській області в частині встановлення в акті ревізії від 15.12.2011 за №330-21/15 цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України коштів у відділенні Виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області за період з 01.07.2010 по 01.10.2011 висновків щодо порушень закону при укладанні договору оренди приміщення по АДРЕСА_1 , які призвели до матеріальної шкоди (збитків) за друге півріччя 2010 року в розмірі 21258,20 грн та за дев'ять місяців 2011 року на суму 32025,00 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу КРВ в Галицькому районі Івано-Франківської області від 11.01.2012 року за №330-14/2 «Про усунення порушень, встановлених ревізією цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у відділенні Виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області за період з 01.07.2010 по 01.10.2011». Визнано протиправними та скасовано пункти 1 та 2 вимоги ДФІ у Івано-Франківській області від 14.02.2012 за № 09-04-14-14/1253 «Про усунення порушень, які встановлені ревізією цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у відділенні Виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області за період з 01.07.2010 по 01.10.2011» в частині зобов'язання відділення Виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області щодо: усунення порушень закону при укладанні договору оренди приміщення по АДРЕСА_1, які призвели до матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 53,29 тис. грн, в тому числі, за друге півріччя 2010 року в розмірі 21,26 тис. грн та за дев'ять місяців 2011 року на суму 32,03 тис. грн; відображення по даних бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості в сумі 36,03 тис. грн; проведення претензійно-позовної роботи з фізичною особою ОСОБА_6 щодо відшкодування нею 36,03 тис. грн; стягнення з осіб, винних у завданні матеріальної шкоди (збитків) на 36,03 тис. грн, шкоди у порядку та розмірі, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.
		Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що під час проведення ревізії встановлено, що в порушення ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель», який застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за державні кошти, за умови, що вартість предмета закупівлі товарів чи послуг перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень. Проте, всупереч цієї норми, позивачем у 2011 році укладено договір оренди приміщення річною вартістю 116,76 тис. грн, без проведення тендерних процедур. Внаслідок укладення договорів оренди приміщення, завдано збитків на загальну суму 53,29 грн, у т.ч. 21,26 грн за ІІ півріччя 2010 року та 21,26 грн за 9 місяців 2011 року, що є порушенням принципів максимальної економії та ефективності, закріплених у п. 1 ст. 3 вказаного вище Закону. Апелянт звертає увагу на те, що визначений у ході ревізії розмір збитків, відповідачем здійснений на підставі інформації наданої Експертно-консалтингової фірми «Ека-Захід», якою проведено аналіз ринку оренди офісних приміщень за 2009-2011 роки в м. Галичі, та встановлено, що величина місячної орендної плати за 1 кв.м. загальної площі приміщень склала в середньому 45 грн. Позивачем не дано доказів, які б спростовували такі висновки. Крім того, суд першої інстанції не дослідив належним чином того, що відповідно до ст.ст. 793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Проте, вимог щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації позивачем не дотримано, а тому згідно ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним. Суд першої інстанції вказав на те, що згідно договору оренди приміщення від 01.04.2006, у 2006 році вартість орендної плати склала 8411,52 грн, що менше встановленої законом мінімальної суми для проведення тендеру. Проте, суд не врахував, що вказаний договір укладений на 5 років і вартість оренди з 2009 року зростала та перевищила 100 тис. грн.
		Позивач скористався правом подання заперечення на апеляційну скаргу, у якому зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому просить залишити його без змін.
		Представники апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.
		Представники позивача у судовому засідання апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення. 
		Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до пункту 1.1 плану контрольно-ревізійної роботи Контрольно-ревізійного відділу в Галицькому районі на IV квартал 2011 року начальником вказаного відділу проведена ревізія цільового та законного використання коштів Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у відділенні виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі за період з 01.07.2010 по 01.10.2011. За результатами ревізії складений акт від 15.12.2011 № 330-21/15 (а.с. 12-31 Т. 1; 39-95 Т.2).
		У акті ревізії відповідачем зазначено, що ВВД ФСС НВВ ПЗ України в Галицькому районі в порушення пункту 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI, із змінами і доповненнями, проведено закупівлю послуги в 2011 році, а саме оренди приміщення річною вартістю 116760 грн без проведення тендерних процедур. Внаслідок оренди приміщення за завищеними цінами відділенням Фонду в Галицькому районі завдано матеріальної шкоди (збитків) за II півріччя 2010 року в розмірі 21258,20 грн та за 9 місяців 2011 року на суму 32025 грн, чим порушено принцип максимальної економії та ефективності, визначений пунктом 3 вказаного Закону. Дане порушення вчинено з вини начальника відділення Король Є.В. (а.с. 18-21 Т.1; 45-48 Т.2).
		За результатами ревізії 11.01.2012 року КРВ в Галицькому районі за вих. №330-14/2 на адресу позивача була направлена вимога про усунення порушень, встановлених ревізією (а.с. 150-151 Т.1).
		У пункті 2 вказаної Вимоги зазначено, що в порушення пункту 2 Закону України«Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року №2289-VI, із змінами і доповненнями, відділенням Фонду в Галицькому районі проведено закупівлю послуги в 2011 році, а саме оренди приміщення річною вартістю 116760,00 грн. без проведення тендерних процедур.
		Відповідно до пункту 3 Вимоги, внаслідок придбання закупівлі послуги, а саме оренди приміщення за завищеними цінами відділенням виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 53,28 тис. грн, у тому числі за II півріччя 2010 року в розмірі 21,26 тис. грн та за 9 місяців 2011 року на суму 32,03 тис. грн, чим порушено принцип максимальної економії та ефективності, визначений пунктом 3 вказаного Закону. Згідно квитанції від 15.12.2011 року № 23 орендодавцем повернуто кошти в сумі 17,26 тис. грн на рахунок відділення Фонду в Галицькому районі. В зв'язку з чим, необхідно забезпечити повернення незаконно отриманих коштів до Державного бюджету на рахунок № 31118090700079, код платежу 21080500 УДК Івано-Франківської області, код банку 836014.
		На заміну вказаної вище Вимоги Контрольно-ревізійного відділу в Галицькому районі, у зв'язку з реорганізацією контрольно-ревізійних органів та створенням на їх базі Державної фінансової інспекції України, 14.02.2012 року Державною фінансовою інспекцією в Івано-Франківській області за вих. №09-04-14-14/1253 на адресу відділення Фонду в Галицькому районі скерована Вимога про усунення порушень вимог закону, виявлених у ході ревізії цільового та законного використання коштів Фонду за період з 01.07.2010 року по 01.10.2011 року, які відображені в акті ревізії від 15.12.2011 № 330-21/15 (а.с. 171-173 Т.1).
		Відповідно до пункту 1 Вимоги позивача зобов'язано опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
		У пункті 2 Вимоги зазначено, що в ході ревізії використання коштів на оплату послуг (крім комунальних) встановлено, що в порушення статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року №2289-VI (із змінами), проведено закупівлю послуги в 2011 році, а саме: оренди приміщення річною вартістю 116760,00 грн без проведення тендерних процедур. Комітет з конкурсних торгів відділенням Фонду в Галицькому районі не створювався. Внаслідок придбання закупівлі послуги, а саме оренди приміщення за завищеними цінами відділенням виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 53,29 тис. грн., в тому числі за II півріччя 2010 року в розмірі 21,26 тис. грн. та за 9 місяців 2011 року на суму 32,03 тис. грн, чим порушено принцип максимальної економії та ефективності, визначений пунктом 1 статті 3 вказаного Закону. Згідно квитанції від 15.12.2011 року №23 на рахунок відділення виконавчої дирекції Фонду в Галицькому районі орендодавцем повернуто кошти в сумі 17,26 тис. грн. У зв'язку з чим зобов'язано: відобразити по даних бухгалтерського обліку дебіторську заборгованість в сумі 36,03 тис. грн; провести претензійно-позовну роботу з фізичною особою ОСОБА_6 щодо відшкодування нею 36,03 тис. грн; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у завданні матеріальної шкоди (збитків) на 36,03 тис. грн, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України; у подальшому дотримуватися законодавства про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, оскільки у процесі судового розгляду встановлено, що 01.04.2006 між позивачем та фізичною особою ОСОБА_6 укладено договір оренди приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 104 м.кв. для здійснення діяльності, передбаченої положенням Фонду. Договором передбачено орендну плату з розрахунку 6,74 грн за 1 м.кв., 700,96 грн за місяць. Відповідно до п. 4.2 Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї зі сторін. Строк дії договору - до 01.04.201. 27.02.2009 сторонами підписані зміни до вказаного договору, відповідно до яких збільшено розмір орендованого приміщення до 139 м.кв. та орендну плату на 1 м.кв. - до 70,00 грн. У зв'язку із закінченням терміну дії вказаного вище договору, 01.04.2011 сторонами укладений аналогічний договір оренди приміщення, строк дії якого - до 01.04.2015. Відповідно до повідомлення Івано-Франківського ОБТІ право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстроване за громадянином ОСОБА_7 У судовому засіданні встановлено, що громадянка ОСОБА_6 укладала вказані вище договори оренди зі згоди свого чоловіка - ОСОБА_7, що на думку суду відповідає нормам Сімейного та Цивільного кодексів України щодо розпорядження спільним майном подружжя. Також, суд першої інстанції зазначив, що договір від 01.04.2006 не повинен був укладатися з проведенням тендеру, оскільки оренда приміщення у 2006 році становила 8411,52 грн (700,96 грн х 12 місяців), що не суперечить чинному на цей час Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Також, не перевищено позивачем і максимально допустиму суму 100 тис. грн у 2011 році, оскільки вартість оренди приміщення у 2011 році становила 87570 грн (9730 грн х 9 місяців), а тому виходячи з положень Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року №2289-VI (із змінами), проведення тендеру не вимагалося. Суд першої інстанції також звернув увагу на неправомірність розрахунку завданої матеріальної шкоди, оскільки до проведення ревізії експерти чи спеціалісти не залучалися.
		Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.
		Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 N 550, згідно з яким акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили  ревізію,  фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
		У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.
		За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» 26 січня 1993 року № 2939-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2939-XII) дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.
		Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.
		Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є. 
		Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас висновки контролюючого органу, які викладені у акті ревізії, є судженнями тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
		Отже, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону № 2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. 
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору, як і дії службових осіб, щодо їх викладення. Акт перевірки є носієм доказової інформації, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом у мотивувальній, а не резолютивній частині рішення, при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
		Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 10.09.2013 № 21-237а13, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.
		На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії службових осіб КРВ у Галицькому районі щодо включення безпідставних, на його думку, висновків до акта ревізії від 15.12.2011 № 330-21/15. 
		Щодо позовних вимог про скасування вимог щодо усунення порушень встановлених ревізією, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року N 1490-III (втратив чинність на підставі Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» 20 березня 2008 року N 150-VI) цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі для товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 20 тисяч гривень, а для робіт - 50 тисяч гривень. Забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата розпорядником державних коштів товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, передбачених цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом
		Статтю 1 цього Закону було визначено, що замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом, при цьому замовником вважається суб'єкт, тендерний комітет якого проводить процедуру закупівлі та який одночасно укладає з переможцем договір про закупівлю, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації.
		Після втрати чинності вказаним вище Законом, механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти був регульований постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 17.10.2008 N 921.
		1 червня 2010 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про здійснення державних закупівель» N 2289-VI (далі - Закон N 2289-VI), який набрав чинності 30.06.2010, та який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
		Згідно частин 1, 5 статті 2 Закону N 2289-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень. Забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.
		Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; закупівля в одного учасника.
		Статтею 1 Закону N 2289-VI державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом. Послуги - будь-яка закупівля (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, поточний ремонт, лізинг, найм (оренда), а також фінансові, банківські послуги.
		Отже, з аналізу наведених вище правових положень можна дійти висновку, що отримання бюджетною організацією за державні кошти у оренду (найм) майно, у тому числі і нерухоме, у розумінні наведених вище правових положень, слід розцінювати як отримання послуги, яка у разі перевищення встановленого законом максимального розміру, має здійснювати як державна закупівля з дотриманням відповідної процедури, зокрема, торгів.
		Як вбачається із матеріалів справи, 01.04.2006 між відділенням Фонду в Галицькому районі та фізичною особою ОСОБА_6 укладено договір оренди приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 104 м.кв. для здійснення діяльності, передбаченої положенням Фонду. Договором передбачено орендну плату з розрахунку 6,74 грн за 1 м.кв., 700,96 грн за місяць. Відповідно до п. 4.2 Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї зі сторін. Строк дії договору - до 01.04.2011 (а.с. 118-119 Т.1).
		27.02.2009 сторонами підписані зміни до вказаного договору, відповідно до яких збільшено розмір орендованого приміщення до 139 м.кв. та орендну плату на 1 м.кв. - до 70,00 грн (а.с. 120 Т.1).
		У подальшому, у зв'язку із закінченням терміну дії вказаного вище договору, 01.04.2011 сторонами укладений аналогічний договір оренди приміщення строком дії до 01.04.2015.
		Суд першої інстанції вказав на те, що загальна річна вартість укладеного 01.04.2006 договору оренди приміщення становила 8411,52 грн (700,96 грн х 12 місяців), а тому проведення тендерної процедури, передбаченої вказаним вище Законом, не вимагалося.
		Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно умов цього договору такий укладений строком на 5 років. Крім того, умови цього договору, щодо предмета оренди та розміру орендної плати, протягом його дії декілька раз змінювались.
		Так, як вбачається з акта ревізії (а.с. 45) та рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.04.2012 по справі № 0904/658/12, яке набрало законної сили 07.05.2012, 17.09.2007 сторонами зазначеного вище договору від 01.04.2006 внесено зміни, з урахуванням яких, розмір орендованої площі становить 139 кв.м., а орендна плата 21,51 грн/кв.м. Згідно змін від 15.12.2008, збільшено розмір орендної плати до 90 грн/кв.м. (як встановлено під час ревізії фактично плата складала 70 грн/кв.м.). З 01.03.2009, згідно внесених змін від 27.02.2009, розмір орендної плати становив 70 грн.
		Отже, з викладених вище обставин, шляхом проведення розрахунків встановлено, що орендна плата, згідно умов договору, складала за періоди: з квітня 2006 року по вересень 2007 року - 11916,32 грн (700,96 грн х 17 місяців), з жовтня 2007 року по грудень 2008 року - 56807,91 грн (2989,89 грн х 19 місяців), з січня 2009 року по лютий 2009 року 25020 грн (12510 грн х 2 місяці), з березня 2009 року по березень 2011 року - 233520 грн (9730 грн х 24 місяці). При цьому, за 2010 рік, за який зокрема і проводилась перевірка, загальний розмір орендної плати становив 116760 грн (9730 грн х 12 місяців), що перевищує 100 тис. грн.
		Також помилковими є висновки суду першої інстанції щодо не перевищення позивачем 100 тис. грн у 2011 році, оскільки враховуючи умови вказаного вище договору та договору оренди від 01.04.2011 (а.с. 116-117 Т.2), місячна орендна плата у 2011 році становила 9730 грн, що свідчить про те, що її сума у 2011 році складає 116760 грн.
		Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача на те, що згідно рішення Галицького районного суду від 26.04.2012 по справі № 0904/658/12 з ОСОБА_6 стягнуто матеріальну шкоду в сумі 7249,43 грн, оскільки таке рішення прийняте після проведення ревізії та надіслання спірних вимог, а тому відповідачем не могло бути враховане.
		Безпідставними є і висновки суду першої інстанції, щодо дотримання форми укладення згаданих вище договорів та про правомірність їх укладення ОСОБА_6 за згодою та від імені ОСОБА_7 
		Відповідно до повідомлення Івано-Франківського ОБТІ право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване за громадянином ОСОБА_7 (а.с. 163 Т.1). 
		Відповідно до ст.ст. 793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до закону.
		Згідно статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		Доказів нотаріального посвідчення, державної реєстрації та отримання згоди на вчинення правочину ОСОБА_6 позивачем не надано. Разом з тим, як зазначалося вище, власником спірного орендованого приміщення є ОСОБА_7, а не ОСОБА_6
		Як зазначає позивач, договори оренди нерухомого майна нотаріально не посвідчувались та не пройшли державну реєстрацію, оскільки їх предметом було житлове приміщення, а тому згідно ст. 811 ЦК України достатнім є дотримання письмової форми договору.
		Проте, такі посилання є безпідставними, оскільки згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
		Згідно ч. 1 ст. 812, ч. 2 ст. 813, ч. 1 ст. 815 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. Наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані.
		Отже, виходячи з положень ст.ст. 810, 813, 815 ЦК України можна дійти висновку, що предметом договору оренди житла може бути квартира або її частина, житловий будинок або його частина, яке буде використовуватись виключно для проживання у ньому фізичних осіб. 
		Однак, як вбачається із матеріалів справи, згідно умов договорів, спірне приміщення позивачем бралось у оренду з метою використання його під офіс, а тому застосуванню підлягають положення § 4 «Найм будівлі або іншої капітальної споруди» Глави 58 ЦК України, а не Глави 59 «Найм (оренда) житла» ЦК України.
		Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, що відповідачем до розрахунку суми збитків не залучались експерти чи спеціалісти, оскільки відповідно до п. 10 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 до участі в ревізії за письмовим зверненням керівника контролюючого органу можуть залучатися спеціалісти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів, підприємств, установ та організацій.
		Таким чином, залучення спеціалістів до проведення ревізії є правом, а не обов'язком, тобто у тому випадку коли це необхідно.
		Крім того, згідно п. 1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України затвердженого Наказом Головного контрольно- ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України 19.10.2006 N 346/1025/685/53 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N 1166/13040, матеріальна шкода (збитки) - втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб; втрата активів - безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов'язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства; розмір матеріальної шкоди (збитків) - вартість втрачених активів або недоотриманих доходів, яка визначається за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності об'єкта контролю або експертною оцінкою та іншими визначеними законодавством способами.
		Отже, з наведених вище правих положень можна дійти висновку, що розмір матеріальної шкоди (збитків), окрім експертної оцінки, може визначатися також за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності або іншими способами. 
		Як вбачається із матеріалів справи, під час перевірки та розрахунку збитків, відповідачем використано інформацію отриману Службою безпеки України в Івано-Франківській області від Експертно-консалтингової фірми «Ека-Захід» (а.с. 117). Згідно листа від 25.11.2011 № 104, вказаною фірмою проведено аналіз ринку оренди офісних приміщень за 2009-2011 роки у м. Галич, з урахуванням місця розташування об'єкта оренди в населеному пункті, населеного пункту в якому розташований об'єкт оренди, технічних характеристик будівлі та інженерного забезпечення приміщень, дати передачі приміщень у оренду та термінів оренди, умов договору щодо оплати комунальних послуг, співвідношення корисної площі до допоміжних приміщень. За результатами цього аналізу встановлено, що у 2009-2011 роках ринкова орендна плата приміщень, що розташовані у центрі м. Галич в будівлях 1-3 груп капітальності з простим спорядженням, забезпечених системами водопостачання, каналізації, електропостачання, опалення складає 45 грн за 1 кв.м.
		Доказів, які б з спростовували вказані вище висновки, позивачем не надано, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неправомірності визначення позивачем розміру збитків.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що 02.02.2012 за фактом заволодіння службовими особами позивача державними коштами у особливо великих розмірах СВ УСБУ України в Івано-Франківській області порушено кримінальну справу за ознаками злочинів передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.
		За результатами досудового слідства вказану кримінальну справу скеровано до Галицького районного суду Івано-Франківської області, який постановою від 20.11.2012, яка набрала законної сили, дії начальника позивача Король Є.В. перекваліфіковано з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії, тобто з нереабілітуючих підстав.
		Згідно пунктів 1, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, та за наявності визначених у законі правових підстав. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
		Отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності із застосування амністії свідчить про вчинення особою інкримінованого їй злочину, однак держава відмовляється від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи.
		Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
		Щодо вимоги КРВ у Галицькому районі, то суд апеляційної інстанції зазначає, що таку слід вважати відкликаною, оскільки на її заміну, у зв'язку з реорганізацією контрольно-ревізійних органів та створенням на їх базі Державної фінансової інспекції України, 14.02.2012 Державною фінансовою інспекцією в Івано-Франківській області за вих. №09-04-14-14/1253, яка і підлягає виконанню.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.
		У іншій частині (щодо відмови у задоволенні позову) рішення суду першої інстанції, ураховуючи меж апеляційних вимог, у апеляційному порядку не переглядається, оскільки відповідачем таке оскаржено тільки в частині задоволення позову, а позивачем апеляційної скарги не подано.
		З огляду на те, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позову. 
		Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,  суд - 
		 
		постановив:
		 
		апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області - задовольнити.
		Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року у справі № 2а-33/12/0970 - скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог - відмовити.
		У решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року у справі № 2а-33/12/0970 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.
		На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
		 
		Головуючий:                                                                                О.М. Гінда
		 
		Судді:                                                                                          В.Я. Качмар
		 
		                                                                                                    В.В. Ніколін
		 
		 
		Постанова у повному обсязі складена та підписана 24 червня 2014 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...