Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/1401/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 липня 2014 року Справа № 924/1401/13 
		Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів:
		Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь" Дна постановуРівненського апеляційного господарського суду         від 27.03.2014 рокуу справі№ 924/1401/13господарського судуХмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мелагрейн"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Русь" Дза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:  Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь" ДМпростягнення 177 860, 70 грн.
		В засіданні взяли участь представники:
		- позивача:Паншин Д.Д. дов. б/н від 01.10.2013 року,- відповідача:не з'явився,- третьої особи:не з'явивсяВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелагрейн" (далі за текстом - ТОВ "Мелагрейн") звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Русь" Д (далі за текстом - ТОВ "Русь" Д) про стягнення 177 860, 70 грн.
		Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.01.2014 року у справі № 924/1401/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Мелагрейн" відмовлено.
		Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Мелагрейн" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 09.01.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 року у справі № 924/1401/13 апеляційну скаргу ТОВ "Мелагрейн" задоволено частково, рішення господарського суду Хмельницької області від 09.01.2014 року у справі № 924/1401/13 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Русь" Д на користь ТОВ "Мелагрейн" 98 750 грн. основного боргу, 32 99, 57 грн. пені, 1 499, 79 грн. 3 % річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Русь" Д звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 року, а рішення господарського суду Хмельницької області від 09.01.2014 року та у справі № 924/1401/13, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. 180 Господарського кодексу України.
		Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 року № 03-05/928 для розгляду касаційної скарги у справі № 924/1401/13 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді               Ходаківської І.П. та завантаженістю судді Волковицької Н.О., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Дроботова Т.Б., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).
		03.07.2014 року на адресу Вищого господарського суду України від відповідача надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке задоволено колегією суддів касаційної інстанції на підставі ст. 811 Господарського процесуального кодексу України.
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 10.07.2014 року.
		Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 07.07.2014 року № 03-05/945 для розгляду касаційної скарги у справі № 924/1401/13 у зв'язку з виходом з відпустки суддів Ходаківської І.П., Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).
		Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		ТОВ "Компанія "Мелагрейн" звернулось до суду з позовними вимогами до ТОВ "Русь" Д про стягнути 160 000 грн. боргу, 14 693, 7 грн. пені, 3 167 грн. 3% річних.
		Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 141212/200-е від 14.12.2012 року не може вважатись належним доказом виникнення між сторонами спірних правовідносин, зважаючи на відсутність доказів того, що вказаний договір було відправлено саме відповідачем та скріплено сторонами накладанням цифрового підпису. Також, судом першої інстанції встановлено, що додатки № 1 від 26.12.2012 року та № 2 від 15.01.2013 року до договору на транспортно-експедиційне обслуговування, в яких визначалась оплата послуг, відповідачем взагалі не підписувались, в тому числі і за допомогою електронного засобу зв'язку. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про надання позивачем послуг відповідачу у заявленому до стягнення розмірі.
		Крім того, місцевий господарський суд констатував, що наявні в матеріалах справи накладні, згідно яких на станції Старорокостянтинів І завантажено насипом 5 вагонів вівса по кожній накладній із станцією призначення Новоукраїнка О.Д., сертифікати якості, карантинні сертифікати на кожний вагон, довіреність на ім'я Шевчишена О.М. самі по собі не можуть вважатись належним доказом виникнення між сторонами спірних правовідносин та доказом наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх помилковими з огляду на наступне.
		Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що в обґрунтування позовних вимог ТОВ "Мелагрейн" посилається на договір від 14.12.2012 р. № 141212/200-е, за умовами якого ТОВ "Русь" Д (замовник) доручає, а виконавець ТОВ "Компанія "Мелагрейн" приймає на себе зобов'язання зі здійснення транспортно-експедиційного обслуговування вантажу.
		Обов'язки виконавця, сторони закріпили в розділі 2 вказаного Договору, до яких належить, зокрема, за дорученням замовника розробити та реалізувати оптимальну транспортну схему з перевезення вантажу; організувати замовлення та подачу транспортних засобів до місця відвантаження; забезпечити оформлення всіх необхідних супровідних документів, в тому числі сертифікацію та митне оформлення; виконавець виконує обов'язки вантажовідправника по залізниці. 
		Згідно п. п. 4.1., 4.2. Договору вартість експедирування та сума договору обумовлюються у додатку відносно кожної товарної позиції та місця відправки. Додаток є невід'ємною частиною договору.
		Відповідно до п. 9.1. Договору, останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повних взаєморозрахунків між виконавцем та замовником 
		Пунктом 9.4. Договору сторони погодили, що даний договір може бути укладений засобом факсимільного зв'язку або електронної пошти та бути дійсним.
		Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що Додаток № 1 від 26.12.12 року до Договору на транспортно-експедиційне обслуговування внесено зміни до Договору, зокрема, п. 4.1. Договору викладено в наступній редакції: для забезпечення подавання до місця навантаження рухомого складу та відправки у грудні 2012 року вівса призначенням станція Новоукраїнка Од, замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця 55 000, 00 грн., станція відправлення - Старокостянтинів І (ПАТ "ДП-ЗКУ" філія "Старокостянтинівський елеватор").
		Крім того, розділ 4 Договору доповнено п. 4.3., згідно якого оплата проводиться за фактом відвантаження. Розділ 2 договору доповнено п. 2.8: за підсумками роботи за календарний місяць, станом на 1 число, виконавець надає замовнику акт виконаних робіт.
		Додатком № 2 від 15.01.2013 року до Договору п. 4.1. розділу 4 Договору викладено у наступній редакції, зокрема: для забезпечення подавання до місця навантаження рухомого складу та відправки у січні 2013 року вівса призначенням станція Новоукраїнка Од, замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця 115 000, 00 грн., станція відправлення - Старокостянтинів І (ПАТ "ДП-ЗКУ" філія "Старокостянтинівський елеватор"). Розділ 4 Договору доповнено п. 4.3., згідно якого оплата проводиться за фактом відвантаження. Розділ 2 Договору доповнено п. 2.8. - за підсумками роботи за календарний місяць, станом на 1 число, виконавець надає замовнику акт виконаних робіт.
		Судами попередніх інстанцій досліджено, що в матеріалах справи міститься дві копії примірників договору № 141212/200-е від 14.12.2012 року, зокрема, додана позивачем до позовної заяви копія примірника договору містить підпис лише директора позивача та скріплений печаткою позивача, водночас, в інша копія примірника Договору містить підпис представника відповідача та відтиск печатки відповідача.
		Так, судами досліджувалось, що дані розбіжності, згідно пояснень представника позивача, виникли у зв'язку з тим, що на виконання п. 9.4. Договору, оскаржуваний Договір укладений за допомогою електронної пошти, однак представник відповідача заперечив укладення договору з позивачем та зазначив про існування договірних відносин між ТОВ "Мелагрейн" та ТОВ "Русь ДМ", на підтвердження чого надав товарно-транспортні накладні на перевезення автомобільним транспортом № № 001915, 001908, 001806 від 16.01.2013 року, 12.01.2013 року, 27.12.12 року відповідно та складські квитанції на зерно № 1852 від 31.10.2012 року.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт підписання Договору за допомогою електронної пошти підтверджується, наявними в матеріалах справи роздруківками з електронної пошти, однак, отримувачем електронного листа вказано ТОВ "Русь" ДМ, у зв'язку з тим, що ТОВ "Русь" Д та ТОВ "Русь" ДМ мали спільну адресу електронної пошти.
		Як досліджено судом апеляційної інстанції, позивач надав відповідачу послуги транспортно-експедиційного обслуговування, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 27.12.2013 року, 12.01.2013 року та 16.01.2013 року, згідно яких на станції Старокостянтинів І завантажено насипом по 5 вагонів вівса по кожній накладній із станцією призначення Новоукраїнка ОД. Відправником вантажу визначено ТОВ "Компанія "Мелагрейн", власником вантажу визначено ТОВ "Русь" Д.
		Також, апеляційним господарським судом досліджено, що надання послуг з поставки вівса 27.12.2012 року підтверджується сертифікатами якості від 27.12.2012 року серії ЄА № № 148378, 148380, 148381, 148382, 148383, виданих Державною інспекцією сільського господарства у Хмельницькій області та карантинними сертифікатами, виданими Державною інспекцією з карантину рослин у Хмельницькій області, від 27.12.2012 року, терміном дії до 09.01.2013 року, за № № 75/23-002/УМ-467938, 75/23-002/УМ-767940, 75/23-002/УМ- 467941, 75/23-002/УМ-467937, 75/23-002/УМ-467939.
		Згідно залізничної накладної від 27.12.2012 року, овес вантажився насипом у п'ять вагонів № № 95640223, 95322285, 95224630, 95363206, 95539300. Відправником вантажу значиться ТОВ "Мелагрейн", власником - ТОВ "Русь"Д, станція відправлення - Староконстянтинів-1 Південно-Західної залізниці, одержувач - філія ПАТ "ДПЗКУ "Новоукраїнський КХП".
		Так, судом апеляційної інстанції досліджено, що з сертифікатів якості та карантинних сертифікатів вбачається, що останні видавалися ТОВ "Мелагрейн" на овес, власником якого, згідно відомостей, зазначених у залізничній накладній, є ТОВ "Русь"Д, які зокрема, містять вказівку на номера вагонів, які відповідають номерам, визначеним в залізничній накладній від 27.12.2012 року.
		Крім того, апеляційним господарським судом досліджено рахунок-фактуру № СФ-0001009 від 26.12.2012 року, виписаний ТОВ "Компанія "Мелагрейн" згідно договору №141212/200-е від 14.12.2012 року, одержувачем і платником за яким є ТОВ "Русь" Д, на оплату ТЕП по відвантаженню вівса призн. ст. Новоукраїнка Од., вартістю 55 000, 00 грн.
		Відповідачем частково оплачено надані позивачем послуги на суму 10 000 грн., що підтверджується банківськими виписками, згідно яких призначенням платежу: "Плата за ТЕП по відвантаженню вівса зг. рахунку № СФ-0001009 від 26.12.2013 року."
		Також, апеляційним господарським судом встановлено, що згідно довідки "Київської регіональної дирекції ПАТ "Авант-банк" від 28.11.2013 року підтверджено зарахування на рахунки позивача коштів, оплачених ТОВ "Русь" Д, - 16.03.2013 року в сумі 2 000 грн., 15.03.2013 року - в сумі 3 000 грн., 10.04.2013 року в сумі 5 000 грн. із призначенням платежу: плата за ТЕП по відвантаженню вівса зг. рахунку № СФ-0001009 від 26.12.2013 року.
		Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями № 2502/167 від 25.02.2013 року та № 807-13/01 від 08.07.2013 року, в яких просив погасити дебіторську заборгованість, що виникла в зв'язку з виконанням договору № 141212/200-е на транспортно-експедиційне обслуговування від 14.12.2012 року, які відповідачем залишені без належного реагування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
		Положеннями ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Воля сторін на укладення правочину може бути виражена також за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, але за умови наявності достатніх ознак їх приналежності стороні даного правочину. Основні правові засади електронного документообігу, у тому числі в сфері договірних відносин, визначаються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".
		За приписами ст. ст. 5, 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
		Частиною 1 ст. 929 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
		Первинний документ, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Згідно п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
		Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що залізничні накладні від 27.12.2013 року, 12.01.2013 року та від 16.01.2013 року є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є належними доказами надання послуг з перевезення та підставами для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отримані послуги.
		Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено, що позивачем вчинено дії, визначені розділом 2 Договору від 14.12.2012 року, зокрема: організація замовлення та подача транспортних засобів до місця відвантаження; забезпечення оформлення всіх необхідних супровідних документів, в т.ч. сертифікація; виконання обов'язків вантажовідправника по залізниці.
		За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що часткова оплата рахунку, виписаного по договору від 14.12.2012 року, свідчить, про подальше схвалення ТОВ "Русь" Д даного правочину та додатку від 26.12.2012 року № 1 до нього, зокрема, відповідачем самостійно визначено підстави проведення оплати та  частково здійснено оплату за надані послуги на загальну суму 10 000 грн., що підтверджується банківськими виписками, а саме: від 10.04.2013 року на суму 5 000 грн., від 06.03.2013 року на суму 2 000 грн, від 15.03.2013 року на суму 3 000 грн.
		Безпідставними є посилання скаржника на складські квитанції, що підтверджують перебування на зберіганні на Староконстянтинівському елеваторі вівса, власником якого є ТОВ "Русь" ДМ, а не ТОВ "Русь" Д, оскільки питання власності не є предметом даного спору.
		Необґрунтованими є доводи скаржника стосовно того, що дії щодо часткової оплати послуг позивачу вчинялися у відповідності до ст. 1158 Цивільного кодексу України з метою попередження негативних наслідків для ТОВ "Русь" ДМ з огляду на те, що підставами відповідних проплат, зазначених відповідачем в призначеннях платежу, зокрема рахунок фактура № СФ-0001009 від 26.12.2013 року, який виставлявся позивачем саме ТОВ "Русь"Д.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що докази на підтвердження того, що дані правовідносини склалися між ТОВ "Русь" ДМ і позивачем на надання транспортно-експедиційних послуг з поставки вівса 27.12.2012 року, 12.01.2013 року, 16.01.2013 року відсутні, а тому Договір на транспортно-експедиційне обслуговування №141212/200-е від 14.12.2012 року є належним доказом виникнення між сторонами спірних правовідносин в частині надання транспортно-експедиційних послуг з відправки у грудні 2012 року вівса в кількості 5 вагонів вартістю 11 000 грн. за вагон станцією призначення Новоукраїнка Од.
		Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
		Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що дії позивача по наданню послуг відповідачу та дії відповідача по частковій їх оплаті, свідчать про те, що у відповідача виникло зобов'язання по оплаті за транспортно-експедиційні послуги в сумі 55 000 грн. по договору поставки № № 141212/200-е від 14.12.2012 року, а тому враховуючи часткову оплату послуг в сумі 10 000 грн., суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 45 000 грн.
		Положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		За приписами ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що сторони несуть матеріальну відповідальність на невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором.
		Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Отже, враховуючи той факт, що відповідно до п. 4.3. Додаткової угоди № 1 від 26.12.2012 року, оплата проводиться за фактом відвантаження вівса, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що нарахування пені та річних слід здійснювати по накладній від 27.12.2012 року з 29.12.2012 року.
		За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, яким здійснено розрахунок пені та           3 % річних, за несвоєчасне виконання зобов'язання за транспортно-експедиційні послуги, надані в грудні 2012 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 1 102, 19 грн. 3 % річних та пені, нарахованої у відповідності до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в сумі 3 299, 57 грн.
		Також, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 115 000 грн. частково, в розмірі 53 750 грн., що складає вартість провізної плати з огляду на наступне.
		Положеннями п. 4.1. Договору передбачено, що вартість експедирування та сума договору обумовлюються у додатку відносно кожної товарної позиції та місця відправки.
		Додаток є невід'ємною частиною договору (п. 4.2. Договору).
		Так, Додатком № 2 від 15.01.2013 року до Договору пункт 4.1. розділу 4 Договору викладено у наступній редакції, зокрема: для забезпечення подавання до місця навантаження рухомого складу та відправки у січні 2013 року вівса призначенням станція Новоукраїнка Од, замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця 115 000, 00 грн., станція відправлення - Старокостянтинів І (ПАТ "ДП-ЗКУ" філія "Старокостянтинівський елеватор"). Розділ 4 договору доповнено п. 4.3.  - плата проводиться за фактом відвантаження. 
		Судом апеляційної інстанції досліджено, що вказаний додаток не підписаний відповідачем, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вартість транспортно-експедиційних послуг, які надані позивачем відповідачу, доказом чого є накладні від 12.01.2013 року та 16.01.2013 року, карантинні сертифікати та сертифікати якості, не обумовлювалася та не узгоджувалася сторонами, жодними діями відповідача не схвалювалися, а відтак вартість наданих послуг не встановлена домовленістю сторін. Сторонами також не визначено строків проведення розрахунків за надані послуги.
		Проте, згідно Статуту залізниць, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
		Отже, накладна виконує функцію договору на перевезення.
		Відповідно до ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Під провізною платою слід розуміти винагороду по доставці вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі.
		Згідно залізничних накладних від 12.01.2013 року та 16.01.2013 року провізна плата складає 26 840 грн. та 26 910 грн. відповідно.
		Доказів на підтвердження вартості будь-яких інших послуг в рамках здійснення транспортного експедирування, в т.ч. сертифікації, позивачем не надано.
		Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо термін виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
		Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в розмірі 53 750 грн., що складає вартість провізної, врахувавши претензію № 807-13/01 від 08.07.2013 року надіслану відповідачу 15.07.2013 року, для встановлення строків розрахунків.
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України, з врахуванням приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, яким здійснено розрахунок річних за невиконання зобов'язання за послуги отримані відповідачем в січні 2013 року, про правомірність стягнення з ТОВ "Русь" Д на користь позивача 397, 60 грн. річних.
		Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.
		За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.
		Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
		Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Русь" Д на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 року у справі № 924/1401/13 залишити без задоволення.
		2.          Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 року у справі № 924/1401/13 залишити без змін.
		 
		Головуючий суддяІ.П. Ходаківська  СуддіГ.М. Фролова   О.В. Яценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...