Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К/9991/89807/11-С : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"18" червня 2014 р.                    м. Київ                                        К/9991/89807/11 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		Головуючого Бившевої Л.І.,
		суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра»
		на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року
		та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року 
		у справі № 2а-6985/11/1270
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра»
		до Державної податкової інспекції у Артемівському районі міста Луганська 
		про визнання дій неправомірними, визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, - 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Лукра» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Артемівському районі міста Луганська (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій ДПІ у Артемівському районі м. Луганська щодо встановлення завищення податкового кредиту за квітень 2011 року у сумі 234400,00 грн.; визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 серпня 2011 року № 0000282320.
		Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.
		Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року залишено без змін.
		В касаційній скарзі ТОВ «Лукра», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Артемівському районі м. Луганська, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року - без змін.
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
		ДПІ у Артемівському районі м. Луганська була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Лукра» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд» за квітень 2011 року, за результатами якої складений акт № 325/23-20/30996264 від 19 липня 2011 року.
		В акті перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану варітьсь за квітень 2011 року на 234400,00 грн.
		Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту квітня 2011 року податок на додану вартість за господарськими операціями з придбання у ТОВ «Компанія «Темір» (договір купівлі-продажу товару № 29/1 від 29 грудня 2010 року) та ПП «Рубікон-Гранд» (договір купівлі-продажу товару № 12/1 від 01 квітня 2011 року) лакофарбових матеріалів, з огляду на те, що: в журналі обліку виданих довіреностей, у тому числі під порядковими номерами, 70, 71, 82, містяться виправлення та підчистки, що спростовує дійсність операцій позивача з отримання та оприбуткування матеріалів від ТОВ «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд»; придбані позивачем у вказаних суб'єктів господарювання лакофарбові матеріали не підтверджені сертифікатами якості або іншими документами, що підтверджують безпеку придбаної продукції; позивачем не надано будь-яких товарно-транспортних документів, які б підтверджували транспортування лакофарбових матеріалів, які відносяться до 3 класу небезпечних речовин - легкозаймистих речовин; актами Ленінської МДПІ у м. Луганську від 29 липня 2011 року № 1440/16/24194546 та № 1441/16/36561879 про результати камеральних перевірок ТОВ «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків згідно додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року було встановлено, що зазначені суб'єкти господарювання за юридичними адресами не знаходяться, свідоцтва платників податків вказаних товариств анульовано 20 липня 2011 року та 22 червня 2011 року відповідно. Вказані обставини слугували підставою для висновку органу державної податкової служби про те, що фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ «Компанія «Темір» і ПП «Рубікон-Гранд» мають безтоварний характер та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а виписані зазначеним контрагентом, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
		03 серпня 2011 року ДПІ у Артемівському районі м. Луганська на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000282320, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Лукра»  суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 234401,00 грн., у тому числі: 234400,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій з придбання лакофарб них матеріалів за договорами, укладеними з ТОВ «Компанія «Темір» і ПП «Рубікон-Гранд», оскільки будь-яких доказів перевезення небезпечних вантажів, як і належних доказів приймання таких вантажів, а також сертифікатів якості або інших документів, що підтверджують якість лакофарбових матеріалів та їх небезпеку, позивачем надано не було.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
		Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
		Згідно абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		Відповідно до положень підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Згідно з абзацом 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
		Отже, умовами реалізації права платника на податковий кредит є, зокрема, фактичне придбання товарів з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.
		Відповідно до положень пункту 1.3 статті 1 постанови Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 року № 41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для застосування у будівництві» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до компонентів лакофарбових матеріалів належить: плівкоутворювач, розчинним, лак, фарба.
		Згідно з пунктом 3.2 постанови Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 року № 41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для застосування у будівництві» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) вітчизняні лакофарбові матеріали повинні мати наступні супроводжуючі документи: ДСТУ, ТУ, висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на нормативну документацію; технологічний регламент, узгоджений з територіальними установами державної санепідемслужби, акт гігієнічного обстеження умов праці на виробництві та перелік засобів охорони навколишнього середовища, в тому числі утилізації та знезараження відходів виробництва, продукції після закінчення гарантійного строку їх зберігання та інших вимог.
		За приписами Закону України «Про перевезення небезпечних речовин» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) лакофарбові матеріали віднесено до 3 класу небезпечних речовин - легкозаймистих рідин.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про перевезення небезпечних речовин» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.
		Статтею 20 Закону України «Про перевезення небезпечних речовин» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.
		Згідно зі статтею 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
		Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.
		Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, рух товарів оформлюється такими документами: товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, прибутково-видатковими накладними, свідоцтвом про якість товару, сертифікатом відповідності державній системі сертифікації або завіреною постачальником копіює сертифікату відповідності товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації).
		Таким чином, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості лакофарбових матеріалів (які були предметом оспорюваних договорів), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне придбання (оприбуткування) таких матеріалів, а також документи, які підтверджують якість таких матеріалів та їх небезпеку, з урахуванням того, що такі речовини віднесено до з класу небезпечних речовин.
		Як вбачається з матеріалів справи, вказані вище документи позивачем під час проведення перевірки та в процесі розгляду справи надані не були.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, під час проведення перевірки позивач на підтвердження виконання господарських зобов'язань з придбання лакофарбових матеріалів у ТОВ «Компанія «Темір» і ПП «Рубікон-Гранд» та на підтвердження правомірності формування податкового кредиту надав органу державної податкової служби видаткові та податкові накладні, а також платіжні доручення про оплату вартості товару.
		Також, на підтвердження факт оприбуткування лакофарбових матеріалів позивач послався на записи в журналі обліку виданих довіреностей.
		Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в журналі обліку виданих довіреностей, у тому числі під порядковими номерами, 70, 71, 82, містяться виправлення та підчистки (арк. справ 115-116). 
		Відповідно до пунктів 4.2, 4.4 статті 4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, що створені ручним способом, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене. Виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом «виправлено» та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.
		З огляду нате, що виправлення в журналі обліку виданих довіреностей зроблені позивачем без дотримання вказаних вище вимог, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що вказаний журнал не є належним доказом отримання та оприбуткування ТОВ «Лукра» матеріалів від ТОВ «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд».
		При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
		Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
		Крім іншого, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, актами Ленінської МДПІ у м. Луганську від 29 липня 2011 року № 1440/16/24194546 та № 1441/16/36561879 про результати камеральних перевірок ТОВ «Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків згідно додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року було встановлено, що зазначені суб'єкти господарювання за юридичними адресами не знаходяться, свідоцтва платників податків вказаних товариств анульовано 20 липня 2011 року та 22 червня 2011 року відповідно (арк. справи 63-77).
		Відповідно до положень частин 1, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
		Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 
		З огляду на те, що позивачем не було надано належних доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
		Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ТОВ «Лукра» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.
		Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		       Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		                              Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
		 
		                               Судді:             _____________________ А.М. Лосєв
		 
		                                                       _____________________ Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...