Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-148а14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 червня 2014 року                                                                                                                   м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус ЛТД» (далі - ТОВ) до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України (далі - Митниця, ДМСУ відповідно), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Казначейство) про визнання протиправними та скасування рішень і повернення надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів),
		в с т а н о в и л а:
		У лютому 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом до Митниці, Казначейства, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати рішення Митниці про визначення митної вартості від 10 та 11 грудня 2009 року №№ 110000015/2009/150172/2, 110000015/2009/150181/2 відповідно, стягнути з Державного бюджету України через Казначейство на користь ТОВ надміру сплачену суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 3923 грн 72 коп.
		На обґрунтування позовних вимог зазначив, що подав митному органу всі необхідні документи, які підтверджують вартість товару за ціною договору (перший метод), проте митний орган при прийнятті оскаржуваних рішень безпідставно завищив митну вартість товару, керуючись єдиним джерелом інформації для визначення митної вартості - базою Єдиної автоматизованої системи ДМСУ (ЄАС ДМСУ).
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 листопада 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. 
		Суди встановили, що 4 грудня 2009 року ТОВ подало до Митниці вантажні митні декларації (далі - ВМД) № 110000015/2009/001469 та № 1100000015/2009/001467, якими задекларувало папір для гофрування, у рулонах (флютинг) невибілений, марки Б-О, не крейдований, не фарбований без додаткової обробки з макулатури за ціною 0,3 долара США за кілограм. Митну вартість декларант визначив за ціною договору (перший метод).
		Ураховуючи зазначені обставини, посадова особа Митниці згідно з пунктом 11  Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок декларування), витребувала від ТОВ додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, а саме: пакувальний лист, прайс-лист фірми-виробника, калькуляцію фірми-виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, надані експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством. Як банківський платіжний документ, що підтверджує заявлені відомості про митну вартість, позивач подав довідку комерційного банку «Приватбанк» від 29 жовтня 2009 року № 199. 
		Із наведеними вимогами декларант був ознайомлений під підпис та вчинив запис про ознайомлення з переліком додаткових документів, неможливість їх подання та про  проведення консультації із визначення митної вартості. Митниця 11 грудня 2009 року прийняла рішення № 110000015/2009/150181/2, в якому митну вартість визначила в розмірі 0,37 долара США за кілограм на підставі наявних у Митниці відомостей із застосуванням другого методу визначення митної вартості (за ціною договору щодо ідентичних товарів), та рішення від 10 грудня 2009 року № 110000015/2009/150172/2, у якому митну вартість визначила в розмірі 0,37 долара США за кілограм на підставі наявних у Митниці відомостей із застосуванням третього методу визначення митної вартості (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів ) з урахуванням попереднього рішення.
		15 грудня 2009 року Митниця оформила картки відмови № 110000015/9/000193 та № 110000015/9/000191, у яких зазначила необхідність подання нової ВМД із зазначенням митної вартості відповідно до наведених вище рішень.
		На підставі заяв ТОВ від 11 грудня 2009 року про надання дозволу на митне оформлення вантажу під фінансову гарантію декларанта зі сплатою податків і зборів до Державного бюджету України Митниця прийняла рішення про можливість випуску ввезеного товару у вільний обіг під обрані гарантійні зобов'язання. 
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ТОВ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 266, 267 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК), Порядку декларування, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
		На обґрунтування заяви ТОВ додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 4 вересня, 3 жовтня, 5 та 28 листопада, 10 грудня 2013 року (справи №№ К/9991/68129/12, К-9991/77362/12, К/800/26538/13, К/800/24965/13, К/9991/21124/12 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм права і в постановах від 23 квітня та 1 жовтня 2013 року, 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-85а13, 21-354а13, 21-29а14 відповідно) зазначив нижченаведене.
		Згідно з положеннями статті 265 МК, Порядку декларування та Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (чинного на час виникнення спірних відносин), митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
		Наявність у Митниці обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
		Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
		Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
		Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
		У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
		При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
		Згідно з пунктом 11 Порядку декларування для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.
		Пунктом 13 Порядку декларування передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставлення свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.
		Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством (пункт 14 Порядку декларування).
		Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи у випадку наявності обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої митної вартості товару мають право витребувати додаткові документи, визначені у пункті 11 Порядку декларування для перевірки правильності цієї вартості товару. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі передбачені пунктом 11 зазначеного Порядку. Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення Митницею митної вартості самостійно, якщо подані документи не спростовують сумніву у правильності задекларованої митної вартості. 
		У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що поданий позивачем банківський документ не можна вважати банківським платіжним документом, оскільки він не містить реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного ним товару, та посилання на відповідну специфікацію до контракту, назву товару, за який здійснено оплату, а також суму, що заявлена в декларації. Отже, у митного органу були обґрунтовані підстави  для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. Оскільки декларант не подав додаткові документи для підтвердження митної вартості, Митниця після проведення консультацій прийняла рішення про застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (третій метод).
		За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про правомірність дій Митниці щодо застосування методу визначення митної вартості товару за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, оскільки у неї виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару з огляду на відомості, що містяться в ЄАС ДМСУ, Митниця обґрунтувала неможливість застосування попередніх двох методів та провела процедуру консультацій з декларантом.
		Оскільки Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ТОВ слід відмовити.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус ЛТД» відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		 
		Головуючий В.В. КривенкоСудді:                                М.І. ГрицівО.А. Коротких                                           О.В. КривендаВ.Л. Маринченко                                           П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко                                           О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...