Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 266/1083/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2014.
Дата набрання законної сили: 03.09.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                           Справа №  266/1083/13-ц 
		                                                                                       Провадженя№  2/266/31/14 
		  
		 
		                                                              РІШЕННЯ
		                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		                      
		 
		10.07.2014                                                                                        м. Маріуполь                                                   
		         
		Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:
		головуючого судді Курбанової Н.М.
		при секретарі Жирковой М.В.
		розглянувши у   відкритому  судовому засідання в місті Маріуполі цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації правочинів і права власності, 
		третя особа, приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5,-
		 
		                                                  В С Т А Н О В И В: 
		 
		Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації правочинів і права власності.
		В обгрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом про право власності від 15.12.2003 року на земельну ділянку площею 0,0719 га. 05 вересня 2009 року ОСОБА_2 придбав суміжну земельну ділянку площею 0,0537 га по АДРЕСА_2 у ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу. Порушуючи вимоги чинного законодавства ОСОБА_2 з жовтня 2009 року виконував самочинні будівельні роботи на придбаній земельній ділянці по АДРЕСА_2. Крім того, самочинне будівництво здійснювалось ОСОБА_2 з порушенням права власності ОСОБА_1, а саме права на забудову її земельної ділянки по АДРЕСА_1. Зважаючи на ці обставини, позивач була вимушена в жовтні 2010 року звернутись неодноразово до правоохоронних органів, місцевих органів влади, а також до судів загальної та адміністративної юрисдикції за захистом свого права. Судами різних інстанцій розглядалися та розглядаються спори, які , на думку позивачки, перешкоджали укладанні договорів, які вона оспорює. 04.10.2011 року ОСОБА_2 уклав договір дарування земельної ділянки та вказаного будинку зі своїм сином ОСОБА_3 який, в свою чергу, 19.03.2012 року продав вказану нерухомість ОСОБА_4 Вважає, що дії відповідачів по відчуженню нерухомості - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, й, відповідно, перереєстрація права власності на самочинно зведену ОСОБА_2 будівлю є незаконними, а договір дарування, договір купівлі-продажу і можливі подальші правочини по відчуженню вказаної нерухомості є нікчемними, порушують право власності позивача і тому підлягають визнанню недійсними.  Таким чином, узаконивши самочинно зведену будівлю на земельній ділянці АДРЕСА_2, ОСОБА_2 створив їй, як власнику сусідньої земельної ділянки  перешкоди для будівництва нового житлового будинку у тих розмірах, які вона могла реалізувати на підставі затверджених містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки АДРЕСА_1. Виходячи з вищенаведеного, правочини по відчуженню нерухомості по АДРЕСА_2 є такими, що порушують право власності позивача, а саме право на забудову та використання своєї земельною ділянки згідно її цільового призначення. ОСОБА_2 не мав законних підстав для набуття права власності на самочинно побудоване нерухоме майно і на теперішній час, таким чином, власність  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших можливих невідомих їй набувачів набута незаконно, всупереч нормам публічного права. Набуття права власності ОСОБА_3 згідно договору дарування дозволило ОСОБА_2 і ОСОБА_3 незаконно завершити будівництво в обхід існуючих заборон Приморського районного суду м. Маріуполя проводити будівництво і припису Інспекції ДАБК і таким чином незаконно набути можливість розпоряджатися, користуватися і володіти цим майном всупереч закону і порушення конституційних прав і свобод ОСОБА_1 на забудову її земельної ділянки. При оформленні 04.10.2011 року договору дарування житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 на свого сина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з прямим наміром надав нотаріусу завідомо недостовірні дані, а саме, в пункті 3.1 договору дарування зазначив, що дарувальник ОСОБА_2 свідчить у тому числі що, до земельної ділянки судові спори відсутні, самовільного будівництва на земельній ділянці не має. Від обдарованого не приховано обставин, які мають істотне значення. Отже, незважаючи на низку рішень судів  та рішень органів місцевої влади, ОСОБА_2 укладає договір дарування житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 на свого сина ОСОБА_3 ОСОБА_3 в судових засіданнях визнавав, що він має пряме відношення до самочинного будівництва і знав про судову тяганину з сусідами. Проте, це не з'явилося для нього перешкодою визнати у нотаріуса, що на момент вчинення договору дарування судової тяганини не має і що самочинну  будівництво не проводилося. Це, на думку позивачки, свідчить про зловмисну домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відчуженню незаконно побудованої нерухомості..Таким чином, протиправно та всупереч нормам діючого законодавства відповідачами навмисно був вчинений нікчемний правочин, що порушує публічний порядок та був спрямований на використання всупереч закону приватної власності і здобуття неправомірної вигоди від реалізації незаконного побудованого майна. Договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 19.03.2012 року також є нікчемним, тому що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства і спрямований на використання всупереч закону приватної власності на самочинно зведений ОСОБА_2 будинок, а також на використання цього майна в порушення конституційних прав і свобод позивача на забудову її земельної ділянки. ОСОБА_3 на момент вчинення договору купівлі-продажу від 19.03.2012 року був обізнаний про наявність перешкод вчинення цього правочину. Отже, на час вчинення правочину від 19.03.2012 року ОСОБА_3  усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч нормам діючого законодавства України, чинним судовим рішенням, моральним засадам суспільства, правам ОСОБА_1 та бажає настання несприятливих наслідків для ОСОБА_1, при цьому одержуючи неправомірну вигоду від реалізації самочинно збудованого майна. Таким чином, вчинені правочини по відчуженню нерухомості і переоформленню права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 є нікчемними, суперечать нормам Конституції та Законодавства України, порушують конституційні права і свободи позивача та спрямовані на використання всупереч закону приватної власності відповідачів, порушують моральні засад суспільства , що на думку позивачки, також є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ч. 3 ст. 228, ч. 1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недобросовісними набувачами майна, бо були обізнані про перешкоди щодо укладання спірних договорів. Крім того, на думку позивача, у договорі дарування від 04.10.2011 року та договорі купівлі-продажу від  19.03.2012 року свідомо зазначені завідомо недостовірні відомості, а також не зазначені обставини, що мають істотне значення щодо предмету правочину - це є додатковою підставою для визнання договору дарування від 04.10.2011 року  та договору купівлі-продажу від 19.03.2012 року недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України. Просить суд визнати недійсним правочин - договір дарування від 04.10.2011 року житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2,- між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і скасувати державну реєстрацію правочину та державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, на ім'я ОСОБА_3, визнати  недійсним правочин - договір купівлі-продажу від 19.03.2012 року житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і скасувати   державну реєстрацію правочину та державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2, на ім'я ОСОБА_4, а також визнати недійсними  наступні правочини щодо відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, скасувати державну реєстрацію всіх правочинів та державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 на ім'я всіх наступних власників даного нерухомого майна, застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів у відповідності до вимог ч.3 ст. 228 ЦК України, крім того просить стягнути з відповідачів на її користь судові витрати у розмірі 1753, 10 гривень.
		Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 у судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, просили його задовольнити.
		Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_10, що діяв на підставі довіреності, суду пояснив, що  ОСОБА_1 не має законних підстав для оспорювання правочинів які уклали між собою відповідачі, тобто скасування оскаржуваних договорів жодним чином не вплине на її законні права. ОСОБА_1 не має ніякого відношення ані до будинку, ані до земельної ділянки  у АДРЕСА_2, ані до оскаржуваних договорів - вона є неналежним позивачем з приводу скасування даних правочинів. Обидва оскаржувані договори укладались повною мірою законно, на законних підставах, за наявності повного пакету необхідних документів, чинних на час здійснення  правочинів та їх державної реєстрації. Отже, із-за відсутності в доводах позивача, викладених в позовній заяві, хронологічної послідовності подій, чималої кількості доказів, які спростовують іншу частину доказів позиції позивача, неправильне трактування норм чинного законодавства, складається необ'єктивне враження, що може стати підставою для неправильних висновків суду. В супереч міркуванням позивача, чинне законодавство України дозволяє легалізувати самовільно збудовані будинки, ще з 24.06.2011 за спрощеною схемою та ц є публічною інформацією, з якою може ознайомитися позивачка. Предметом договорів відчуження зокрема є будинок літ. А-2, цокольний поверх літ. А/п з усіма надвірними прибудовами і спорудами,  під час дослідження доказів, в матеріалах даної справи відсутні  докази, які б свідчили про те, що відносно такого об,єкту були відсутні судові спори   та такі допустимі докази в матеріалах даної справи відсутні. Два попередні договори відчуження посвідчено нотаріально, що свідчить про законність укладених договорів щодо відчуження будинку - відсутність заборон та обтяжень на відчуження нерухомості; наявність у сторін правочину певного пакету документів, необхідних та достатніх для вчинення конкретного правочину, який безумовно було прийнято нотаріусом, інших доводів позивач не наводить. Щодо тривання розглядів спорів у судовому порядку під час вчинення правочинів (04.10.2011, 19,03.2012) зазначив, що  жоден зі спорів не стосувався безпосередньо будинку, введеного до експлуатації 19 серпня 2011 року, що й було зазначено у відповідних договорах, а саме щодо предмету договору відсутні судові спори, бо предметом договору є житловий будинок літ. А-2, цокольний поверх літ. А/п з усіма надвірними прибудовами та спорудами. Волевиявлення відповідачів було вільним, направленим на укладання даних договорів, відповідачі не оспорюють дані договори, вважають їх законними, дійсними та такими, що потягли для них настання відповідних реальних наслідків. Просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
		Відповідач ОСОБА_2, будучи допитаним в судовому засіданні, позовні вимоги не визнав , надав суду аналогічні пояснення, доповнив, що дійсно самовільно почав будувати будинок по АДРЕСА_2, але на момент укладання договору дарування сину - ОСОБА_3, мав весь пакет документів, які підтверджують його право власності на даний будинок, договір дарування було оформлено нотаріально, вважає, що договір дарування законний, просить суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
		Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що батько ОСОБА_2 подарував йому будинок по АДРЕСА_2, а він прийняв цей будинок у дар, вважає, що дана угода відповідає вимогам закону,  не порушує прав сусідки ОСОБА_1, тому просить суд відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 Крім того, він вважає договір купівлі-продажу укладений між ним ОСОБА_4 законним та підстав для його скасування не вбачає, бо за договором він отрмиав від покупця гроші, передав документи, в будинку не проживає.
		Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що являється добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_2, бо договір укладено відповідно до вимог закону, нотаріально посвідчено та оформлено, він зареєстрував право власності на даний будинок на свої ім,я. Вважає, що позивачка не має жодного відношення до укладених договорів, та ці договори не порушують її особистих майнових прав, але визнання договору недійсним порушить його законні права. Просить у задоволені позову відмовити. 
		Третя особа по справі - приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила відмовити у їх задоволені та надала суду письмові пояснення, згідно яких пояснила, що раніше вона працювала приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу.  Договір дарування будинку по АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за реєстровим № 4178 від 04.10.2011 р.,  було посвідчено нею у відповідності до вимог цивільного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат", п. 39, 44, 61, 62, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 N20/5.та за формою та змістом  повністю відповідає вимогам, встановленими ст. 203 Цивільного кодексу України Доводи позивачки про незаконність перебування у власності відповідача ОСОБА_2 спірного житлового будинку на її думку підлягають критичній оцінці, оскільки законність декларації про готовність спірного об'єкту до експлуатації від 19.08.2011 р. було підтверджено постановою Вищого адміністративного суду України від 03.09.2013 р. за № К/9991/31761/12, а щодо рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2012 р № 2а/0570/5047/2012 ОСОБА_2 03.10.2013 р. було подано заяву про його перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами. 19 березня 2012 року нею  було посвідчено договір купівлі-продажу будинку, зареєстрований у реєстрі за № 764, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Зазначений договір було посвідчено нею у  відповідності до вимог цивільного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат", п.п. 1, 4.5 Розділу II Глави 1, п. 1,2 Розділу II Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерств юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 та даний договір за формою та змістом  відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
		Суд, вислухав думку сторін,  вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
		Статтею 202 ЦК України надано поняття  правочину - правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України, а саме: 1) зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а  також  інтересам  держави  і суспільства, його моральним засадам. 2) особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.  3) волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі, 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до статті  204 ЦК України правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.
		При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.
		В ст. 203 ЦК не розкривається зміст "моральних засад суспільства", яким має відповідати правочин, однак, на думку суду,  у будь-якому разі необхідно уникати розширеного тлумачення цього поняття, адже це може призвести до довільного визнання недійсним правочину, у якому поведінка його учасників не містить ознак істотної суспільної небезпеки. За таких обставин правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, має вважатися не чинним, якщо ці моральні засади у прямій чи загальній формі знайшли своє нормативне закріплення.
		Згідно ст. 1 Закона України "Про захист суспільної моралі" - "суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість".
		Відповідно до кодифікації цивільного права України і доктрини міжнародного приватного права, публічний порядок та норми цивільного законодавства не є тотожними поняттями. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить із змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		З викладеного можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно зі змістом даної норми законодавець, визначаючи суть правочину, що порушує публічний порядок, лише називає окремі правопорушення та злочини, які вчиняються у формі правочину. Згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		Необхідно чітко розмежувати правочини, що порушують публічний порядок, від інших підстав нікчемності вчинених правочинів, а також визначити межі застосування ст. 228 ЦК України, які могли б бути використані судами під час розгляду справ даної категорії. Під правочином, що порушує публічний порядок, на думку суду, повинні підпадати правочини, спрямовані (вчиняються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.
		Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами,  правочини щодо відчуження викраденого майна; тощо".
		Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.  Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.  Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).            Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Судом встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН №032818 виданого 15.12.2003 року Маріупольським міським управлінням земельних ресурсів, власником земельної ділянки площею 0,0719 га, кадастровий номер 1412300000:02:009:0150 по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.22), дана земельна ділянка знаходиться на межі з земельною ділянкою, де розташовано будинок АДРЕСА_2.
		Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.08.2011 р, виданого Маріупольською міською радою на підставі декларації про готовність об'єкту до експлуатації від 19.08.2011 р. за № Дц14211031645. та було зареєстровано в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.08.201 1 р. згідно витягу про державну реєстрацію прав, виданого Міським комунальним підприємством "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" за № 31107534 від 29.08.2011 року (реєстраційний номер об'єкту 34468745, номер запису 89983 в книзі 101 ОСОБА_2 належав на праві власності житловий будинок Літ А-2, цокольний поверх Літ А/п з усіма надвірними прибудовами та спорудами, площею 187,0 кв.м., у тому числі житловою площею 61,5 кв.м., що розташований під АДРЕСА_2( а.с. 41-44 т.2).
		Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові   належать  права  володіння,  користування  та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до статті  319 ЦК України, власник  володіє,  користується,   розпоряджається   своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до  статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
		Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню( ст. 719 ЦК України).
		Згідно договору дарування земельної ділянки посвідченого 04.10.2011 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у дар земельну ділянку площею 0,0537 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.33 т.1).
		Згідно договору дарування, посвідченого 04.10.2011 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.40- т.2).
		Під час відчуження зазначеного нерухомого майна нотаріусом, відповідно до п. 39, 44, 61, 62, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 N20/5, було перевірено відсутність заборони відчуження на зазначене майно та відсутність податкової застави, що підтверджувалося Витягом з реєстру обтяжень нерухомого майна, виданим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 04.10.2011 р. № 33200374 та витягом з реєстру    обтяжень    рухомого    майна ( а.с. ) та перевірено наявність письмової згоди подружжя дарувальника - ОСОБА_11 ( а.с.41-54 т.2).
		Договір дарування будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_3 було зареєстровано в Маріупольському БТІ 06 жовтня 2011 року за реєстраційним номером 34468745     ( а.с.34 т.1). 
		Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		19 березня 2012 р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу будинку, зареєстрований у реєстрі за № 764, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4( а.с. 4 т.2).
		Предметом зазначеного договору виступав житловий будинок Літ А-2, цокольний поверх Літ А/п з усіма надвірними прибудовами та спорудами, загальною площею 187,0 кв.м., у тому числі житловою площею 61,5 кв.м., що розташований під АДРЕСА_2, а саме відчуженню за зазначеним договором підлягав пінобетонний шлакоблочний житловий будинок, площадки,балкон, тамбур - (Літ А.-2, аі, а2, аЗ, а-1), пінобетонний шлакоблочний цокольний поверх - (Літ А/п), загальною площею 187,0 кв.м., у тому числі 61,5 кв.м. у цілому.
		Житловий будинок, який виступав предметом договору, належав продавцю на підставі договору дарування будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 за реєстровим № 4178 від 04.10.2011 р. та зареєстрованого у Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 06.10.2011 р. згідно витягу про державну реєстрацію прав, виданого МКП "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" за № 31559060 від 06.10.2011 р.
		Відповідно  до п.п. 1, 4.5 Розділу II Глави 1, п. 1,2 Розділу II Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерств юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5., а саме  під час відчуження зазначеного нерухомого майна  нотаріусом було перевірено відсутність заборони відчуження на зазначене майно та відсутність податкової застави, що підтверджувалося Витягом з реєстру обтяжень нерухомого майна, виданим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 19.03.2012 р. №35285262 та витягом з реєстру обтяжень рухомого майна, виданим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 19.03.2012 р. № 35285281( а.с.6-39 т.2).
		Згідно інформаційних довідок з Реєстру прав власності на нерухоме майно №46466384, №4644934 сформованих 10.06.2013 року реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 1/1 частки житлового будинку АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2012 року №764, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 (а.с.153, 156 т.1).
		Згідно даних Управління Держземагентства у м.Маріуполі від 13.06.2013 року №2013/2166 земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2012 року №765. Державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.01.2007 року №01.07.162.00186 відмітка про перехід права власності від 04.04.2012 року №1412300000020090315303 (а.с.183).
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості( ст. 627 ЦК України).
		Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
		Таким чином, судом достовірно встановлено, що договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 за реєстровим № 4178 від 04.10.2011 р. за формо та змістом  повністю відповідає вимогам, встановленими ст.ст. 203,717-722 ЦК Цивільного кодексу України.
		Договір купівлі-продажу будинку від 19.03.2012 р., зареєстрований у реєстрі за № 764, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за формою та змістом повністю відповідає вимогам, встановленими ст. 203, 638 Цивільного кодексу України.
		Крім того, судом встановлено, що  сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Таким чином, з врахуванням обставин справи та наданих доказів, суд приходить до висновку, що позивачкою та її представником не доведено, що на момент вчинення правочинів їх зміст  не відповідав вимогам закону та моральним засадам суспільства, порушував публічний порядок, суперечив інтересам держави та суспільства. Договори за змістом та формою позивачкою не оспорюються,  фактично позивачка та представник намагаються довести моральність поведінки відповідачів по справі, порушення з боку сина та батька ОСОБА_3, ОСОБА_4,  виходячи із суб,єктивних оціночних понять моралі та правил поведінки даних осіб у суспільстві при укладанні даних договорів, а також позивачка та представник вважають, що наявність спірних питань, яки виникли між сторонами по справі у судах різних інстанцій  та різної юрисдикції порушують публічний порядок, встановлений у державі, а також їх особисті права  та  є перешкодою для укладання даних договорів.
		Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Предметом розгляду даного спору є відповідність укладених договорів законодавству України на момент їх вчинення, тобто на 04.10.2011 року та 19.03.2012 року відповідно.
		Позивачка вважає, що наявність судових спорів, які виникли с з приводу дії відповідача ОСОБА_2, щодо будівництва та отримання права власності є тією підставою, що порушує публічний порядок у суспільстві, закони та норми права.
		Судом встановлено, що згідно ухвали   Приморського районного суду м.Маріуполя від 21.05.2010 року №2-753/10 заяву ОСОБА_13, що діє в інтересах ОСОБА_1, про забезпечення позову задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 зупинити будівельні роботи на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2(а.с.41) та згідно ухвали Апеляційного суду Донецької області ухвалу Приморського районного суду м.Маріуполя від 21.05.2010 року залишено без змін (а.с.44).
		Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження №19740208 Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 02.04.2010 року виконавче провадження з примусового виконання ухвали від 21.05.2010 року №2-753/10 виданої Приморським районним судом м.Маріуполя відкрито (а.с.47).Згідно акту державного виконавця Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 07.07.2010 року зобов'язано ОСОБА_2 зупинити будівельні роботи на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.45).Згідно  акту державного виконавця Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 14.07.2010 року боржник ОСОБА_2 рішення суду не виконав, будівництво на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 ведеться в будинку на дворі (а.с.46).Згідно подання Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 28.05.2012 року№7/2502 направленого до прокуратури Приморського району м.Маріуполя, начальник ВДВС просить прийняти рішення про притягнення  ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.382 КК України відповідно до ст.97 КПК України (а.с.48-49).
		Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження №19740208 Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 15.07.2010 року, виконавче провадження з примусового виконання ухвали від 21.05.2010 року №2-753/10 виданої Приморським районним судом м.Маріуполя закінчено, на підставі п.11 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що рішення суду не виконано, виконати ухвалу суду без участі боржника не можливо (а.с.44).
		Згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2010 року №2а-23480/10/0570 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Інспекції архітектурно будівельного контролю в Донецькій області, третья особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, про визнання дій з приводу проведення заходу на приватній території ОСОБА_2 11 січня 2010 року неправомірними, визнання акту б/н від 11.01.2010 року незаконним, скасування акту б/н від 11.01.2010 року, визнання припису б/н від 11.01.2010 року незаконним, скасування припису б/н від 11.01.2010 року відмовлено (а.с.62-64).
		Згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 року №2а-23480/10/0570 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2010 року залишено без змін (а.с.65-66).
		Згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року №2а/0570/21637/2011 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язати  вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії та бездіяльність  Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області  відносно реєстрації декларації від 19.08.2011 року про готовність об'єкту до експлуатації - житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Визнано незаконною та скасовано реєстрацію декларації від 19.08.2011 року про готовність об'єкту до експлуатації - житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.65-71) та згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 року №2а/0570/21637/2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року залишено без змін (а.с.72-75).
		Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 03.09.2013 року №К/9991/31761/12 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 року скасовано (а.с.196-200).
		Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.11.2011 року №К/9991/35448/11 постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 року, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 року залишено в силі (а.с. 78-79).
		Згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2012 року №2а/0570/5047/2012 адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, міського комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" про визнання рішення та дій протиправними, визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності та реєстрації права власності, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25.08.2011 року на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, видане на ім'я ОСОБА_2. Скасовано державну реєстрацію права реєстрацію права власності на майно за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25.08.2011 року (а.с.23-27).Згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року №2а/0570/5047/2012 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2012 року залишено без змін (а.с.28-31).
		Згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року №805/9625/13-а частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління держземагентства у м.Маріуполі Донецької області в частині визнання протиправними дій щодо відмови вжиття заходів по виправленню помилок у Державному земельному кадастрі України на земельну ділянку АДРЕСА_2 відповідно до державного акту ЯД №129895 від 30.01.2007 року на ім'я ОСОБА_6 (кадастровий номер земельної ділянки 1412300000:02:009:0315), оформленої листом від 14.05.2013 року 32013/1711. Визнано протиправною відмову у  вжитті заходів по виправленню помилок у Державному земельному кадастрі України на земельну ділянку АДРЕСА_2 відповідно до державного акту ЯД №129895 від 30.01.2007 року на ім'я ОСОБА_6 (кадастровий номер земельної ділянки 1412300000:02:009:0315), оформленої листом від 14.05.2013 року 32013/1711. Зобов'язано Управління держземагентства у м.Маріуполі Донецької області розглянути повідомлення ОСОБА_1 про виявлення технічної помилки у Державному земельному кадастрі України у відповідності до вимог встановлених Порядком ведення державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 (а.с.222-224б). Згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року №805/9625/13-а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року №805/9625/13-а залишено без змін (а.с.225-225б).
		Згідно ухвали Приморського районного суду м.Маріуполя від 14.12.2010 року №2-37/11 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою зупинено до набрання законної сили рішенням у адміністративній справі 32а-4714/10 за позовом ОСОБА_1 до Приморської рай адміністрації Маріупольської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити пені дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.227).
		Проаналізувавши низку рішень судів загальної та адміністративної юрисдикції стосовно дій відповідача ОСОБА_2, зв,язаних із будівництвом будинку АДРЕСА_2 та отримання ним документів про право власності на вказаний будинок, дій місцевих органів влади, 
		 
		 
		прокуратури тощо, суд приходить до висновку, що сама по собі наявність спорів у судах цивільної та адміністративної юрисдикції не стосувалась самого предмету договорів - будинку АДРЕСА_2, заборон щодо відчудження даного будинку чи його арешту судами на момент укладання спірних договорів не накладалось, на час укладання спірних договорів правовстановлюючи документи  на будинок відповідали вимогам закону, тому наявність судових спорів та відсутність застереження щодо них у договорах не могли бути перешкодою для розпорядження власником своїм майном на свій розсуд, а набувачем - прийняття за договорами у власність даного будинку.
		При таких конкретних обставинах, суд приходить до висновку, що відповідачами при укладання оспорюваних договорів, було дотримано вимоги ст. 203 ЦК України та підстав для визнання договору дарування та договору купівлі-продажу недійсними у зв,язку із їх нікчемністю з посиланням на ст. 203, 218 ЦК України, судом не встановлено.
		Правові наслідки недотримання  вимоги статті 203 ч.3 ЦК України  передбачені також статтями 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 ЦК.
		Позивачка вважає, що при укладанні спірних  договорів, сторони свідомо зазначили недостовірні дані, а також не зазначили обставини, які мають значення щодо предмету правочину, що є підставою для визнання даних договорів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України та просить  визнати укладені договори  недійсними також із цих підстав.
		Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
		Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
		Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230. Сам по собі факт продажу товару з недоліками, не зазначеними в договорі і про які продавець не знав, не дає покупцю право вимагати визнання договору недійсним. За таких обставин покупець може звертатися з позовом про розірвання договору, про застосування інших санкцій. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
		Суд не може погодитись з доводами позивачки, що при укладанні договору дарування будинку та наступного укладання договору купівлі-продажу цього будинку волевиявлення відповідачів не відповідало їх внутрішній волі, бо будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення, крім того, сторони договору дарування та купівлі-продажу категорично заперечували, що при укладанні даних договорів одна із сторін вводила в оману іншу чи нотаріуса та не оспорюють дані договори.
		Крім того, на думку суду, позивачка не має права оспорювати спірні договори дарування та купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 з посиланням на ст. 230 ЦК України, бо вона не являлась  та не являється власником даного будинку,  не є стороною договору дарування та договору купівлі-продажу вищевказаного будинку та не є тією особою, яка діяла під впливом обману при укладанні даних договорів.
		Не погоджується суд і з доводами позивачки що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недобросовісними набувачами майна - будинку АДРЕСА_2, відповідно до укладених з ними договорів дарування та  купівлі-продажу. Відповідно до ст. 388 ЦК України,            ящо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або 
		 
		 
		особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 наполягали на тому, що вони є добросовісними набувачами майна, прийняли дане майно, документи на будинок, зареєстрували будинок у державних органах та ті  їх дії, як  вони користуються та користувалися даний будинком після укладання спірних угод не свідчать про те, що вони є недобросовісними набувачами, не стосуються прав позивачки та ніяким чином не порушують їх.
		Таким чином, суд не находить підстав для визнання відповідачів недобросовісними набувачами за спірними договорами з тих підстав, що вони, на думку позивачки, були обізнані про перешкоди щодо укладання цих угод, бо такі підстави прямо суперечать вимогам  ст. 388 ЦК України.
		Крім того, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсними всіх наступних правочинів,  предметом яких буде будинок АДРЕСА_2, не обгрунтовані на законі, порушать права власника щодо належного розпорядження своїм майном.
		При таких конкретних обставинах суд не находить підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вважає за необхідне у їх задоволені відмовити у повному обсязі.
		У зв,язку із відмовою у задоволені позову, відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд відмовляє позивачу і у задоволені вимог щодо стягнення судових витрат, які вона просила стягнути з відповідачів.
		Керуючись ст. 10, 57, 58, 60,  212-215 ЦПК України, суд,-
		 
		                                                    ВИРІШИВ: 
		 
		У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації правочинів і права власності - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі до Приморського районного суду міста Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення , апеляційної скарги. 
		 
		          
		 
		        Суддя:                                                                                          Курбанова   Н.  М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...