Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-10кс14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2014.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		26 червня 2014 року м. КиївСудова палата у кримінальних справах 
		Верховного Суду України у складі:
		головуючого  заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ОСОБА_21 суддів:   ОСОБА_22, ОСОБА_33, ОСОБА_32, ОСОБА_31, ОСОБА_30, ОСОБА_29, ОСОБА_28, ОСОБА_27, ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_24, ОСОБА_23, -при секретарях ОСОБА_35,ОСОБА_34 за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом України ОСОБА_36, представника потерпілої ОСОБА_17   ОСОБА_18,розглянула кримінальну справу щодо засудженого ОСОБА_19 за заявою потерпілої ОСОБА_17 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року та 
		встановила: 
		Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2013 року ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 69 цього Кодексу до позбавлення волі на строк сім років.
		Суд визнав ОСОБА_19 винуватим у тому, що він 9 листопада 2012 року приблизно о 9 год. ранку на подвір'ї власного господарства, що на                   АДРЕСА_1, під час сварки з ревнощів зі своєю дружиною ОСОБА_17 з метою умисного вбивства схопив двоствольну мисливську рушницю ІЖ-54, спорядив її набоями і з п'яти - шести метрової відстані вистрілив дружині в спину. Як тільки потерпіла впала, він одразу ж  вистрілив у шию брату дружини  -                ОСОБА_20 Проте злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі. 
		Апеляційний суд Чернігівської області скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_19 покарання і 23 травня 2013 року постановив свій вирок, яким призначив засудженому за частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 КК позбавлення волі на строк десять років. 
		Касаційний суд - колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України  - ухвалою від 12 грудня 2013 року зазначений вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_19 залишив без змін.
		У заяві потерпіла ОСОБА_17 просить скасувати ухвали суду касаційної інстанції від 12 грудня 2013 року, а справу направити на новий касаційний розгляд. Стверджує про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Вважає, що ОСОБА_19 не мав умислу на позбавлення життя потерпілих, і це виключає кваліфікацію його дій  за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 (замах на вбивство двох і більше осіб).
		На обґрунтування заяви потерпіла ОСОБА_17 надала ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 року щодо ОСОБА_1. У тій справі касаційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_1 з частини другої статті 15, частини першої статті 115 та частини другої статті 15, пункту 13 частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.
		Наполягає на порівнянні оспореного рішення касаційної інстанції з ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України від 5 листопада 2013 року щодо ОСОБА 5, якою теж перекваліфіковано дії засудженого з частини першої статті 15, частини першої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК, оскільки останній діяв з непрямим умислом.
		Заявниця стверджує, що фактичні обставини діянь винуватих, про які йдеться в обох порівнюваних рішеннях, подібні до фактичних даних, поставлених у провину ОСОБА_19, однак в оскарженому рішенні вони отримали протилежну кримінально-правову оцінку. Такі розбіжності, на її думку, вказують на неоднакове правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність і мають бути усунуті. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення представника потерпілої про необхідність задоволення заяви з наведених у ній мотивів, прокурора, який заперечував проти задоволення заяви у зв'язку з відсутністю обставин, які підтверджують неоднакове застосування норми закону України про кримінальну відповідальність, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги заяви та дійшла висновку про таке. 
		Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою потерпілої ОСОБА_17 допущена до провадження Верховного Суду України (далі - Суд) в порядку, визначеному статтею 451 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і розглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу.
		Питання щодо виявлення підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК, обумовлюється виключно встановленими судом обставинами, які зазначені у судовому рішенні, що набрало законної сили.
		Розмежування окремих стадій у кримінальному законодавстві проводиться, як правило, за об'єктивними властивостями діяння, залежно від змісту і характеру вчинюваних діянь, з урахуванням тієї ролі, яку вони відігравали в реалізації умислу. Замахом закон визнає діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Замах - це кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, і тому воно мислимо як акт, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі і замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчиняти замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
		Відповідно до частини першої статті 15 КК та положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
		Вирішуючи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий (спрямованість умислу винуватого), необхідно зважати на сукупність всіх обставин вчиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, характер поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілим, а й спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину.
		Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину). Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
		Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не привели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
		У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що подружжя ОСОБА_17 тривалий час перебували в конфлікті. Ревнощі ОСОБА_19 до своєї дружини та її небажання миритися, сварку загострили і стали поштовхом до насильства. Для злочину засуджений використав зброю. Будучи професійним мисливцем, він дістав із сейфу свою рушницю ІЖ-54, якою володів майстерно, спорядив її набоями, вийшов на ґанок і майже впритул (з п'яти - шести метрової відстані) прицільно вистрілив у спину дружині; як тільки потерпіла впала, ОСОБА_19 одразу ж, без розриву в часі (одномоментно) зробив другий постріл з близької відстані в шию брату дружини, який з'явився з-за сараю господарства.
		Характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, його мисливський досвід володіння рушницею, з якої він зробив одномоментні і прицільні постріли в потерпілих, локалізація вогнепальних поранень, механізм їх спричинення, - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_19 мав прямий умисел на позбавлення життя двох потерпілих. Діяння, до якого вдався засуджений, не дають підстав вважати, що він мав намір спричинити  потерпілим будь-які тілесні ушкодження, вони (діяння) були завідомо для нього такими, що потягнуть смерть обох потерпілих, і не привели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
		За таких обставин касаційний суд правильно розцінив діяння           ОСОБА_19 як закінчений замах на вбивство двох осіб і дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками ці діяння утворюють склад злочину, передбачений частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 КК, і виключають їх кваліфікацію за частиною першою статті 121 КК. 
		Та обставина, що ОСОБА_19 намагався на прохання пораненої дружини викликати медичну допомогу, але не зміг через свій стресовий стан та недосконале володіння мобільним телефоном, не впливає на правову оцінку його дій. Адже встановлено, що замість надання допомоги потерпілим, засуджений фактично втік з місця події і зачинився в хаті. 
		Слід ураховувати, що злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об'єктивно вона є закінченою і суб'єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб здійснити ціль і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.
		У цьому випадку вольовий акт уже закінчений, наслідки, які не настали, не змінюють його змісту; особа робить останній крок, за яким закінчується панування над обставинами і свобода вибору.  
		У судових рішеннях, на які зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, інкриміноване ОСОБА_19 Ця схожість дещо простежується, зокрема в об'єкті посягання, об'єктивній стороні свого вияву, проте за формою вини різняться - непрямий умисел і саме тому унеможливлюють однакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального закону.
		Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання рішення касаційного суду незаконним немає.
		Керуючись статтями 445, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		ухвалила: 
		відмовити у задоволенні заяви потерпілої ОСОБА_17 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року щодо ОСОБА_19.
		Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 КПК.
		Висновок: вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров'я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. 
		Головуючий                                                                             ОСОБА_21
		 
		Судді:
		ОСОБА_22ОСОБА_28  ОСОБА_33ОСОБА_27   ОСОБА_32ОСОБА_26  ОСОБА_31ОСОБА_25  ОСОБА_30ОСОБА_24  ОСОБА_29ОСОБА_23

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...