Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2669/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2014. Зареєстровано: 29.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2014.
Дата набрання законної сили: 14.10.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		29 липня 2014 року                      № 826/2669/14
		 
		 
		Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, в порядку письмового провадження адміністративну справу:
		за позовомОСОБА_1до відповідача-1Начальника Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Вахнюк Н.М.відповідача-2Директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенко М.В.провизнання протиправними дій, скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії  
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідачів Начальника Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Вахнюк Н.М. та Директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенко М.В. про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2014 р. позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху з підстав не надання позивачем до позовної заяви доказів сплати судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 73,08 грн., а також копії оскаржуваного Наказу № 5 від 17.01.2014 р. Санаторної школи-інтернату № 22 у кількості трьох екземплярів, для приєднання до матеріалів справи, а також для вручення відповідачу-1 та відповідачу-2, або, в разі неможливості долучення до позовної заяви оскаржуваного наказу, письмового зазначення об'єктивних причин неможливості подання такого документу із наданням відповідних доказів наведеного.
		Так, 13.03.2014 р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено оригінал квитанції про сплату судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 73,08 грн.
		Копії оскаржуваного Наказу № 5 від 17.01.2014 р. Санаторної школи-інтернату № 22 у кількості трьох екземплярів позивачем надано знову не було, однак суд вирішив, що зазначені документи можуть бути надані позивачем в судовому засіданні після відкриття провадження у справі.
		Зважаючи на таке, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 р., суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2669/14, та призначено справу до судового розгляду.
		В судових засіданнях, що відбулися 25.03.2014 р., 03.04.2014 р., 13.05.2014 р. та 24.06.2014 р. позивачем неодноразово та в повному обсязі (без встановлення регламенту часу) надавалися пояснення по суті позовних вимог, а також судом долучалися до матеріалів справи всі документи, що надавалися позивачем в якості доказів по справі.
		Крім того, за клопотанням сторін, в судових засіданнях були допитані свідки, що мають безпосереднє відношення до суті спору по даній справі, а також розглянуті та вирішені інші клопотання позивача щодо витребування документів від відповідачів.  
		Так, в судовому засіданні 24.06.2014 р. позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:
		- визнати протиправними дії начальника Управління освіти районної в м. Києві державної адміністрації Вахнюк Н.М. щодо винесення наказу № 8 від 09.01.2014 р. «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення»;
		- визнати протиправними дії директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенка М.В. щодо винесення наказу № 5 від 17.01.2014 р. про відкриття 1-Б класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, та 1-В класу для дітей із тяжкими порушеннями мовлення;
		- визнати протиправними дії директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенка М.В. щодо безпідставного зарахування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до 1-Б класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення;
		- скасувати наказ № 8 від 09.01.2014 р. Управління освіти районної в м. Києві державної адміністрації «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення»;
		- скасувати наказ № 5 від 17.01.2014 р. санаторної школи-інтернату № 22 про відкриття 1-Б класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, та 1-В класу для дітей із тяжкими порушеннями мовлення;
		- зобов'язати директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенка М.В. відновити навчання учнів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в 1-Б класі для дітей и тяжкими порушеннями мовлення згідно наказу № 53 від 02.09.2013 р. санаторної школи-інтернату № 22.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що впродовж учбового 2013 року відповідачем 2 неодноразово здійснювалися спроби незаконного відсторонення дітей позивача від навчання в 1-Б класі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, наслідком чого стало протиправне прийняття відповідачем-2 оскаржуваного наказу № 8 від 09.01.2014 р. «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення» та протиправне прийняття відповідачем-1 наказу № 5 від 17.01.2014 р. про відкриття 1-Б класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, та 1-В класу для дітей із тяжкими порушеннями мовлення, внаслідок чого дітей позивача було залишено в 1-Б класі для дітей зі складними вадами розвитку, в той час як інших дітей зі складними вадами розвитку було переведено до 1-В класу для дітей із тяжкими порушеннями мовлення, що в свою чергу, на переконання позивача, є дискримінаційним заходом та порушує права дітей позивача на навчання, визначене конституцією України та відповідними законами України.
		Відповідачем-1 та відповідачем-2 до матеріалів справи були подані письмові заперечення проти позову, в яких останні зазначили про відсутність порушень з їхнього боку вимог чинного законодавства щодо встановленого законодавством України права дітей позивача на отримання загальної освіти, а саме - права на навчання в класі для дітей зі складними вадами розвитку, оскільки останні (діти позивача) мають тяжкі порушення мовлення, що підтверджується висновками експертних медичних установ, та в свою чергу не заперечувалося і самим позивачем, проте як створення саме двох класів для дітей зі складними вадами розвитку (порушеннями мовлення) було зумовлено саме організаційною необхідністю, з метою надання можливості учням зі складними вадами розвитку отримувати одну і ту саму навчальну програму, від одних і тих самих вчителів, тобто без жодних проявів дискримінації, проте в різних класах, зважаючи на різний ступінь підготовки школярів (різні вади розвитку), однак виключно з метою більш ефективного навчання усіх учнів із тяжкими порушеннями мовлення в комфортних для них умовах.
		Проте, в судове засідання 24.06.2014 р. відповідач-1 та відповідач-2 не прибули та не скерували своїх представників, хоча останні належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.
		Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З огляду на зазначене, та зважаючи на неприбуття в судове засідання 24.06.2014 р. відповідача-1 та відповідача-2, що були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, суд, з урахуванням вимог ст. ст. 41, 128 КАС України, дійшов до висновку про розгляд даної адміністративної справи № 826/2669/14 в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, проти чого також не заперечив позивач.
		Також, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2014 р. було задоволено  клопотання позивача та витребувано у відповідача 1 копію Акта перевірки санаторної школи-інтернату № 22 Державної інспекції навчальних закладів України за результатами перевірки, проведеної 4-7 лютого 2014 р., та у відповідача-2 копію Акта перевірки санаторної школи-інтернату № 22 Державної інспекції навчальних закладів України за результатами перевірки, проведеної 4-7 лютого 2014 р.; копію штатного розкладу санаторної школи-інтернату № 22; копії свідоцтв, які підтверджують кваліфікацію осіб, призначених для навчання дітей в новоствореному класі для дітей із складними вадами розвитку.
		Про перехід до розгляду даної справи № 826/2669/14 в порядку письмового провадження, відповідача-1 та відповідача-2 було належним чином повідомлено листом від 24.06.2014 р., докази чого наявні в матеріалах справи.
		За наслідками зазначеного (переходу до розгляду справи в письмовому провадженні), відповідачем-1 та відповідачем-2 були надані додаткові заперечення на позовну заяву разом із додатковими документами (доказами), наданими, зокрема, на вимогу ухвали суду.
		В свою чергу позивачем після переходу до розгляду даної справи № 826/2669/14 в порядку письмового провадження, до канцелярії суду були також подані клопотання про вихід з письмового провадження та призначення судового засідання, а також про залучення третьою особою по справі дружини позивача, витребування від відповідачів додаткових документів, та щодо винесення відносно відповідачів окремих ухвал за ознаками вчинення останніми кримінального правопорушення.
		Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, допитавши за клопотаннями сторін свідків по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		          
		Як вбачається з наявних матеріалів справи, наказом № 8 від 09.01.2014 р. «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення» Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, за підписом начальника Вахнюк Н.М. (відповідача-1), наказано відкрити на базі санаторної школи-інтернату № 22 (м. Київ, вул. Бережанська, 6) спеціальний перший клас для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення.
		На підставі зазначеного наказу, директором санаторної школи-інтернату № 22 Цибенком М.В. (відповідачем-2) було прийнято наказ № 5 від 17.01.2014 р. про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, та зараховано до новоствореного класу учнів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - дітей позивача.
		Тим же наказом № 5 від 17.01.2014 р. директором санаторної школи-інтернату № 22 за заявою батьків учнів було створено також 1-В клас для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, до якого зараховано десять інших учнів.
		Як видно з наявних матеріалів справи, а також підтверджується самим позивачем у його позовній заяві, навчання в обох новостворених класах визначено за однією програмою: для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.
		Так, за 1-Б класом наказано закріпити кабінет № 104, а за 1-В класом наказано закріпити кабінет № 111 санаторної школи-інтернату .
		Однак, зазначені дії начальника Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Вахнюк Н.М. та директора санаторної школи-інтернату № 22 Цибенко М.В., що виразилися у створенні двох різних класів дітей з тяжкими порушеннями мовлення, позивач вважає протиправними, оскільки останні (дії відповідачів), на переконання позивача, - є дискримінаційним заходом та порушують права дітей позивача на навчання на рівних умовах, визначене конституцією України та відповідними законами України, тобто, як вважає позивач, всі діти з вадами розвитку санаторної школи-інтернату № 22  мають навчатися в одному класі.
		Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, а також взявши до уваги показання свідків, вивчивши норми відповідного законодавства з приводу даного спору, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.
		Як вбачається з наявних матеріалів справи (зокрема позовної заяви), та на чому саме наголошувалося позивачем в обґрунтування його позовних вимог, останній - ОСОБА_1 стверджує, що учні 1-Б класу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (його діти) були начебто неправомірно відсторонені відповідачем-1 та відповідачем-2 від навчання у спеціальному класі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, внаслідок чого і відбулося порушення прав дітей відповідача на отримання загальної освіти, а саме - права на навчання в класі для дітей зі складними вадами розвитку.
		Однак, із такими посиланнями позивача суд погодитися не може, з огляду на таке, що також підтверджується наявними у справі доказами, та не було допустимим чином спростовано позивачем.
		В даному випадку, процедура відсторонення дітей від навчання в загальноосвітніх навчальних закладах (на якій безпідставно наголошує позивач відносно його дітей), взагалі не передбачена діючими нормативно-правовими актами. А твердження позивача з даного приводу ґрунтуються виключно на припущеннях.
		Так, зарахування учнів до загальноосвітніх навчальних закладів та відрахування їх з останніх здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства.
		Відповідно до п. 23 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 778, зарахування учнів до школи-інтернату, санаторної школи (школи-інтернату) здійснюється відповідно до положень про зазначені типи навчальних закладів у порядку, встановленому МОН та МОЗ.
		Відповідно до п. 2.6 Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат, затвердженого наказом МОН України від 12.06.2003 р. № 363, зарахування дітей до СШІ № 22 проводиться наказом директора на підставі таких документів:
		- направлення відповідного органу управління освітою (для санаторних шкіл-інтернатів    із   зазначенням    рекомендованого терміну);
		- заяви батьків або осіб, які їх замінюють;
		- копії свідоцтва про народження дитини;
		- особової справи (витягу з особової справи), документа про наявний рівень освіти (крім дітей, які зараховуються до першого класу);
		- витягу з історії розвитку дитини (ф. 112/о) з даними про результати аналізів (загальний аналіз крові та сечі, мазок із зіва на дифтерію, аналіз калу на дезгрупу, яйця глистів, зшкребок на ентеробіоз);
		- копії форми ОбЗ/о про профілактичні щеплення;
		- довідки дільничного лікаря про відсутність інфекційних захворювань у будинку, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів);
		- довідки про стан матеріального забезпечення сім'ї для всіх дітей при зарахуванні до школи-інтернату та для дітей із малозабезпечених сімей при зарахуванні до санаторної школи-інтернату.
		Відповідно до п. 2.14 Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат, затвердженого наказом МОН України від 12.06.2003 р. № 363, тривалість перебування вихованців у санаторній школі-інтернаті встановлюється органом управління освітою при направленні в межах одного року. Продовження встановленого терміну перебування вихованців у санаторній школі-інтернаті або переведення їх до іншого загальноосвітнього навчального закладу здійснюється на підставі рішення медико-педагогічної комісії санаторної школи-інтернату (для дітей з психоневрологічними захворюваннями погоджується з головою відповідної психолого-медико-педагогічної консультації, яка приймала рішення про направлення дитини).
		З даного приводу, як підтверджується наявними у справі доказами, та жодним допустимим чином не було спростовано позивачем, рішень медико-педагогічної комісії СШІ № 22 щодо «відсторонення» від навчання або відрахування учнів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - не приймалося.
		За даними СШІ № 22, станом на 25.03.2014 року учні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продовжують навчатися у 1-Б класі СШІ № 22, до якого вони були зараховані 02.09.2013 року на підставі заяв батьків та направлення Департаменту освіти і науки, молоді та спорту м. Києва за програмою для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, що відповідає рекомендаціям Київської міської психолого-медико-педагогічної консультації.
		Також, на думку суду, позивач безпідставно стверджує, що: «не маючи законних підстав відсторонити дітей позивача від навчання, відповідач-1 видав наказ № 8 від 09.01.2014 р. «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають складні порушення мовлення».
		Так, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів юридичних чи фізичних осіб.
		Якщо факту такого порушення немає (позивачем не доведено та судом не встановлено), то відповідно немає і правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог позивача.
		Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Отже, відповідно до ч. 2 п. 12 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 778, визначено, що заклад приймає рішення про створення класів з поглибленим вивченням предметів, класів (груп) з вечірньою (заочною, дистанційною) формою навчання, спеціальних та інклюзивних класів для навчання дітей з особливими освітніми потребами за погодженням з місцевими органами управління освітою.
		Так, як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з клопотанням (Протокол засідання педагогічної ради санаторної школи-інтернату № 22 від 30.12.2013 р. № 3) про надання можливості індивідуальної форми навчання для дітей з тяжкими вадами мовлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, або, за можливості, відкриття класу початкової школи для дітей із затримкою психічного розвитку ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
		Підставою звернення відповідача-2 до відповідача-1 було рішення педагогічної ради СШІ № 22 (Протокол № 3 від 30.12.2013 р.), яке приймалося на підставі наданих листом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту м. Києва від 23.12.2013 р. (вих. № 063-06-01/1824) методичних рекомендацій Київської міської психолого-медико-педагогічної комісії м. Києва про стан навчально-виховного процесу в спеціальному 1-Б класі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення СШІ № 22.
		Крім того, що підтверджується наявними у справі доказами, та не було допустимими доказами спростовано позивачем, до відповідача-1 неодноразово зверталися батьки учнів 1-Б класу СШІ № 22 для вирішення питання щодо забезпечення необхідних умов для навчання їхніх дітей в закладі, у зв'язку із негативною поведінкою учнів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка завдає шкоди фізичному та психічному здоров'ю дітей, про що батьки інших дітей з вадами розвитку особисто засвідчили в судовому засіданні.
		Так, у Конституції України закріплена ціла низка гарантій прав та свобод людини та громадянина, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах. Зокрема, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, водночас має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток особистості (стаття 23 Конституції України).
		Саме за таких обставин, створюючи спеціальний клас для дітей з тяжкими вадами розвитку, санаторна школа-інтернат № 22 мала враховувати права всіх інших дітей з дефектами мовлення (їх батьків), щодо надання можливості учням зі складними вадами розвитку безперешкодно засвоювати навчальну програму з урахуванням різного ступеня підготовки школярів (різні вади розвитку, психічний стан дітей), однак виключно з метою більш ефективного навчання усіх учнів із тяжкими порушеннями мовлення в комфортних для них умовах.
		Відповідно до абзацу 11 пункту 10 Положення про управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.12.2010 р. № 18-к, начальник управління освіти видає у межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.
		За результатами розгляду клопотання відповідача-2, наданих ним документів, скарг батьків, відповідачем-1 було прийнято рішення видати наказ № 8 від 09.01.2014 р. «Про відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають складні порушення мовлення».
		В даному випадку, що підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами по справі спростовано позивачем, виданий відповідачем-1 оскаржуваний наказ жодним чином не порушує прав учнів (дітей позивача) на отримання останніми освіти, не передбачає залучення додаткових бюджетних коштів та відповідає суспільним інтересам, справедливості, розумності, а також методичним рекомендаціям Київської міської психолого-медико-педагогічної комісії м. Києва.
		З приводу зазначеного суд також наголошує на тому, що відповідач-1 звертався до позивача листом від 25.12.2013 р. № 3735, яким запрошував позивача прийняти участь у напрацюванні плану спільних дій між адміністрацією, педагогічним колективом СШІ № 22 та позивачем щодо створення оптимальних умов навчання, виховання та проведення корекційно-розвиткової роботи з учнями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (копія міститься в матеріалах справи), проте як позивач жодним чином не відреагував на вказані дії відповідача-1 та не з'явився на запрошення, про що було складено відповідний Акт, копія якого також міститься в матеріалах справи.
		У своїй діяльності адміністрація санаторної школи-інтернату № 22 керується Статутом санаторної школи-інтернату № 22 для дітей з психоневрологічними захворюваннями затвердженим наказом начальника управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 85 від 19 лютого 2002 р.
		У пункті 1.4 Статуту чітко зазначено, що: «засновником санаторної школи-інтернату є Оболонська у м. Києві районна державна адміністрація, яка діє через Управління освіти, що здійснює керування діяльністю навчального закладу», тому накази управління освіти Оболонської районної державної адміністрації є обов'язковими для виконання адміністрацією санаторної школи-інтернату № 22.
		У пункті 1.11.2 Статуту зазначено, що школа-інтернат має право: «визначати форми, методи і засоби організації навчально-виховного процесу за погодженням із засновником», а отже - дії адміністрації санаторної школи-інтернату № 22 щодо відкриття спеціального класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, є цілком законними.
		Також у п. 3.1 Положення про шкільну психолого-медико-педагогічну комісію, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 20 серпня 1996 р. № 278 зазначено, що основним завданням комісії є: «обговорення рівня психічного розвитку дитини, шкільних знань і пізнавальних можливостей учнів підготовчих, перших класів на початок навчального року з метою визначення адекватних умов навчання кожного з них (І чи II відділення, клас, програма індивідуального підходу). Комісія користується правом переводу учнів з одного відділення в друге у межах даної школи протягом перших двох років навчання.
		На підставі вищенаведеного, наказом № 53 від 02.09.2013 р. по санаторній школі-інтернату № 22 дітей позивача ОСОБА_1 (ОСОБА_6 та ОСОБА_5) було зараховано до 1-Б класу, у якому вони навчалися до кінця 2013-2014 навчального року, та продовжують навчатися у тому ж самому 1-Б класі на підставі наказу № 5 від 17.01.2014 р. по санаторній школі-інтернату № 22 «про відкриття 1-Б класу для дітей зі складними вадами розвитку, які мають тяжкі порушення мовлення, та 1-В класу для дітей із тяжкими порушеннями мовлення» на тих самих умовах, за тією самою навчальною програмою та тими самими викладачами (вчителями), що і інші діти зі складними вадами розвитку (порушеннями мовлення) у санаторній школі-інтернаті № 22.
		Також, з приводу зазначеного спору, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України та відповідні державні програми декларують широкі гарантії захисту та розвитку дитини.
		Так, право дитини на освіту закріплене статтями 28 та 29 (цілі освіти) Конвенції про права дитини ООН.
		Стаття 19 Конвенції про права дитини ООН наголошує, що «...держави-учасниці вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітницьких заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації».
		Конституція України та стаття 19 Закону України «Про охорону дитинства» гарантують кожному право на освіту. 
		Більш детально питання освіти регулюються Законом України «Про освіту» (1991 р.), Законом України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 778. 
		Так, відповідно до діючого законодавства України, нікому не може бути відмовлено в праві на освіту.
		В даному випадку, відповідачі 1 та 2, при виконанні покладених на них функцій держави в галузі освіти і навчання, забезпечують право дітей на освіту.
		Відповідно до пункту 74 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 778 визначено, що учні (вихованці) закладу мають гарантоване державою право на:
		- доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти у державному та комунальному закладі;
		- вибір певного закладу, форми навчання, профільного напряму, факультативів, спецкурсів, позакласних занять;
		- безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;
		- користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-спортивною, корекційно-відновною та лікувально-оздоровчою базою закладу;
		- участь в різних видах навчальної, науково-практичної діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах тощо;
		- отримання додаткових, у тому числі платних, навчальних послуг;
		- перегляд результатів оцінювання навчальних досягнень з усіх предметів інваріантної та варіативної частини;
		- участь в роботі органів громадською самоврядування закладу;
		- участь в роботі добровільних самодіяльних об'єднань, творчих студій, клубів, гуртків, груп за інтересами тощо; повагу людської гідності, вільне вираження поглядів, переконань4
		- захист від будь-яких форм експлуатації, психічного і фізичного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують їх права, принижують честь і гідність.
		Таким чином, що підтверджується наявними у справі доказами, та кореспондується з вимогами наведеного вище чинного законодавства України з приводу освіти та захисту дітей, відповідачі (1 та 2), при прийняти нормативно-правових актів (наказів), що оскаржуються позивачем, жодним чином не порушили права дітей позивача на отримання останніми освіти на тих самих умовах, за тією самою навчальною програмою та тими самими викладачами (вчителями), що і інші діти зі складними вадами розвитку (порушеннями мовлення) у санаторній школі-інтернаті № 22.
		Натомість, в даному випадку, відповідачі 1 та 2 забезпечили безпечні та нешкідливі умови для навчання усім учасникам навчально-виховного процесу в навчальному закладі СШ № 22, як цього вимагали інші батьки учнів, що також було підтверджено показаннями свідків під час судового процесу, та долученими письмовим доказами до даної справи.
		Таким чином, відповідачем-1 та відповідачем-2 було доведено суду відсутність порушень з їхнього боку вимог чинного законодавства щодо встановленого законодавством України права дітей позивача на отримання загальної освіти, а саме - права на навчання в класі для дітей зі складними вадами розвитку, оскільки останні (діти позивача) мають тяжкі порушення мовлення, що підтверджується висновками експертних медичних установ, та в свою чергу не заперечувалося і самим позивачем, проте як створення саме двох класів для дітей зі складними вадами розвитку (порушеннями мовлення) було зумовлено саме організаційною необхідністю, з метою надання можливості учням зі складними вадами розвитку отримувати одну і ту саму навчальну програму, від одних і тих самих вчителів, тобто без жодних проявів дискримінації, проте в різних класах, зважаючи на різний ступінь підготовки школярів (різні вади розвитку, психічний стан дітей), однак виключно з метою більш ефективного навчання усіх учнів із тяжкими порушеннями мовлення в комфортних для них умовах.
		Зважаючи на зазначене, та враховуючи те, що сторонами по справі в судових засіданнях 25.03.2014 р., 03.04.2014 р., 13.05.2014 р. та 24.06.2014 р. були надані вичерпні пояснення з приводу заявлених позовних вимог та наданих заперечень, а всі додаткові документи по справі, які ще не були надані сторонами, останні мали можливість надати суду за наслідками переходу судом до розгляду справи № 826/2669/14 в порядку письмового провадження (що саме і було зроблено позивачем та відповідачами 1,2), суд не знайшов обґрунтованих підстав для задоволення клопотання позивача щодо виходу зі стадії письмового провадження та повторного повернення до слухання справи в судовому засіданні, а також щодо необхідності залучення до справи в якості третьої особи дружини позивача ОСОБА_7, яка і так була присутньою майже в усіх судових засіданнях (в деяких зокрема разом із дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6).  
		Також, суд не знайшов обґрунтованих підстав для задоволення клопотань позивача щодо винесення окремих ухвал відносно всіх осіб, що брали участь у справі (крім нього самого), а саме відповідача-1, відповідача-2, а також всіх свідків, що давали показання по справі, за наслідками вчинення останніми, як наголошує позивач, кримінальних правопорушень, оскільки, по-перше, позивачем не було доведено суду обґрунтованості таких клопотань про винесення окремих ухвал, та, по-друге, адміністративним судом не встановлюється наявність чи відсутність вчинення суб'єктом кримінального правопорушення, що не доведено жодним судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а також норми наведеного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність порушень вимог чинного законодавства з боку відповідачів (1 та 2), на яких наголошував позивач у своїй позовній заяві, та необґрунтованість позовних вимог позивача, зважаючи на що, в позові слід відмовити.
		Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		В даному випадку, відповідачі (1 та 2) довели суду відсутність порушень з їхнього боку вимог чинного законодавства щодо встановленого законодавством України права дітей позивача на отримання загальної освіти, а саме - права на навчання в класі для дітей зі складними вадами розвитку, оскільки останні (діти позивача) мають тяжкі порушення мовлення, що підтверджується висновками експертних медичних установ, та в свою чергу не заперечувалося і самим позивачем, проте як створення саме двох класів для дітей зі складними вадами розвитку (порушеннями мовлення) було зумовлено саме організаційною необхідністю, з метою надання можливості учням зі складними вадами розвитку отримувати одну і ту саму навчальну програму, від одних і тих самих вчителів, тобто без жодних проявів дискримінації, проте в різних класах, зважаючи на різний ступінь підготовки школярів (різні вади розвитку, психічний стан дітей), однак виключно з метою більш ефективного навчання усіх учнів із тяжкими порушеннями мовлення в комфортних для них умовах.
		Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.
		          Зважаючи на викладене, враховуючи наявні у справі докази та норми наведеного законодавства, суд дійшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, оскільки, в даному випадку, відповідачами не було порушено жодного права позивача (його дітей) на навчання (отримання загально-середньої освіти), так як Конституцією України передбачено, що право однієї людини не може порушувати невід'ємного права іншої людини, а отже, створення спеціального окремого класу для дітей з тяжкими вадами розвитку (порушенням мовлення) персонально для учнів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (для навчання за однією і тією самою навчальною програмою, з одними і тими самими вчителями, тобто без жодних проявів дискримінації) було зумовлено виключно організаційною необхідністю, враховуючи неодноразові звернення батьків всіх інших учнів 1-Б класу (право на безперешкодне навчання яких порушувалося неприйнятною поведінкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6) щодо створення окремого класу для дітей з тяжкими вадами розвитку, навчання в якому проводилося би аналогічно з вже створеним класом без жодної дискримінації для учнів.
		          Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. В адміністративному позові відмовити.
		 
		Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України. 
		 
		Суддя                                                                                                                   Я.І. Добрянська
		 
		Дата складання та підписання постанови в повному обсязі - 29.07.2014 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...