Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-22645св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2014. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем   україни
		 
		23 липня 2014 рокум. Київ
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого: Мартинюка В.І.,
		 
		суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Наумчука М.І., Савченко В.О.,-
		 
		розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від      07 жовтня 2013 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У травні 2013 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі - Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК), посилаючись на те, що у порушення вимог закону, а саме ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та          ст. 33 Закону України «Про іпотеку», державним виконавцем звернуто стягнення на майно, яке передано в іпотеку, за виконавчими документами для задоволення вимог інших стягувачів, а не іпотекодержателя, яким є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»).
		Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скаргу задоволено частково.
		Визнано дії державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК щодо складання акта опису й арешту майна від 12 грудня 2012 року та щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, неправомірними.
		Скасовано постанову Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК від 11 грудня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 і заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1
		Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від              07 жовтня 2013 року, зазначену ухвалу районного суду скасовано й у задоволенні скарги на дії державного виконавця відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених                             п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. 
		Постановою судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 09 квітня 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий касаційний розгляд.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1  в особі представника ОСОБА_2 просить постановлені ухвали скасувати, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що стягнення на зазначений предмет іпотеки може бути звернуто без жодних обмежень, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. 
		Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна.
		Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Однак, постановлена ухвала суду зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.
		Судом установлено, що 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), і ОСОБА_1 було укладено два договори про надання споживчих кредитів, за якими банк надав боржнику кредити у розмірі 45 480 швейцарських франків та 919 грн 60 коп.
		З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними договорами про надання споживчих кредитів між банком та ОСОБА_1 того ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 Крим, яка належить ОСОБА_1 на праві власності.
		Відповідно до п. 1.1. указаного договору вартість предмета іпотеки становить 242 000 грн.
		Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2013 року з ОСОБА_1 на користь       ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто 310 765 грн 04 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року.
		Разом із тим,  рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кримстройторг», ОСОБА_3,       ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було стягнуто  солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 900 860 грн 44 коп. заборгованості.
		08 грудня 2010 року за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист, на підставі якого 11 грудня 2012 року заступником начальника Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК винесено постанову про арешт усього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна та оголошено заборону на його відчуження. 
		12 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, зокрема квартири АДРЕСА_1
		Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		Згідно ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку  визначає Закон України «Про виконавче провадження».
		Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
		Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч.8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).
		При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями         ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно до     ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором. 
		Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). 
		За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
		Відповідно до ч. 8 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
		Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
		Таким чином, задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції дійшов правильного по суті й обґрунтованого висновку, про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, якою забезпечено виконання зобов'язань за відповідними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», не може бути здійснено державним виконавцем без урахування положень ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку». 
		Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції, не зважаючи на вищевказані обставини та вимоги закону, дійшов до помилкового висновку про безпідставність вимог   ОСОБА_1   та відсутність правових підстав для їх задоволення. 
		Безпідставно скасувавши закону й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону. 
		Ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано ухвалу суду першої інстанції, постановлену згідно із законом, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції.
		Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від                            07 жовтня 2013 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Залізничного районного суду    м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий:                                                                 В.І. Мартинюк
		                              
		Судді:                                                        В.І. Амелін
		 
		                                                                                                                                                  
		Т.П. Дербенцева
		 
		 
		                                                                                                                                                                 М.І. Наумчук
		                                
		В.О. Савченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...