Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-197а14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 червня 2014 року                                            м. Київ 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого                 Кривенка В.В.,
		суддів:                             Гриціва М.І.,                                Гусака М.Б.,                                    Коротких О.А., 
		                                                   Кривенди О.В.,                    Маринченка В.Л.,     Панталієнка П.В.,
		                                                   Прокопенка О.Б.,    Терлецького О.О.,     Тітова Ю.Г., - 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Сумської міської ради (далі - Виконком), треті особи: проектний інститут «Укооппроект» Сумського філіалу дочірнього підприємства Укоопспілки (далі - ПІ «Укооппроект» СФДП Укоопспілки), ОСОБА_3, про визнання рішення частково недійсним, 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У жовтні 2012 року позивачі звернулися до Зарічного районного суду міста Сум з позовом про визнання частково недійсним та скасування рішення Виконкому від 18 вересня 2012 року № 526 у частині надання дозволу ОСОБА_3 на переведення жилої квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) в нежиле приміщення. Ця квартира розташована у тому ж будинку поруч із квартирою АДРЕСА_2, що належить позивачам. 
		Зарічний районний суд міста Сум постановою від 6 серпня 2013 року позов задовольнив. Суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті спірного рішення не врахував, що приміщення, на яке надано дозвіл на переведення його у нежиле, було придатним для проживання, а отже, не було жодних підстав для зміни його цільового призначення. Послався суд також і на те, що Виконком не мав повноважень на прийняття рішення про переведення жилого приміщення в нежиле, оскільки, як зазначено в постанові суду, відповідно до правил статей 7, 8 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК) прийняття такого рішення належить до компетенції виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів. 
		Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 жовтня 2013 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
		Апеляційний суд визначив і проаналізував норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини (статті 319, 321, 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), стаття 152 ЖК) та дійшов висновку, що ОСОБА_3 як власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни в квартирі, зокрема й ініціювати питання про переведення її в нежиле приміщення, використовувати її для потреб, не пов'язаних з промисловим виробництвом. Суд також вирішив, що Виконком вправі приймати рішення про надання дозволу на переведення жилих приміщень в нежилі, і ці повноваження передбачені Порядком надання дозволу на перепланування та/або переобладнання житлових та нежитлових приміщень; переведення нежитлових приміщень у категорію житлових; житлових будинків квартирного типу у будинки садибного типу, а також переведення житлових будинків і житлових приміщень у нежитлові, затвердженим у рішенні Виконкому від 26 жовтня 2011 року № 673 (далі - Порядок).
		Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції й ухвалою від 30 січня 2014 року залишив рішення цього суду без змін.
		Позивачі вважають, що відображена в оскарженій ухвалі правова позиція касаційного суду про правильне застосування норм права щодо спірних правовідносин відрізняється від наведеної в інших рішеннях касаційного суду, ухвалених у подібних правовідносинах. У зв'язку з цим у заяві до Верховного Суду України вони просять переглянути оскаржену ухвалу з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», (далі - Закон № 280/97-ВР) статей 7, 8 ЖК, статті 383 ЦК.
		На підтвердження неоднакового правозастосування позивачі послалися на ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2012 року (справа № К/9991/37575/11), 17 січня 2013 року (справа № К/9991/23138/12), 
		21 листопада 2013 року (справа № К/9991/41710/11), у яких, на їхню думку, зазначені ними норми права застосовані по-іншому і правильно. 
		Зокрема, в цих ухвалах суд касаційної інстанції зазначив, що рішення виконавчих комітетів відповідних міських рад про надання дозволів на переведення житлової квартири в нежиле приміщення й виконання будівельно-монтажних робіт та інших робіт з переобладнання прийняті усупереч статтям 7, 8 ЖК та поза межами повноважень міської ради, визначених у статті 30 Закону № 280/97-ВР.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
		Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Із фактичних обставин справи, встановлених судами, випливає, що ОСОБА_3 як власник спірної приватизованої квартири мала право ініціювати питання про переведення свого помешкання в нежиле приміщення за умови, що ця зміна не призведе до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному будинку та не порушить санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Суди також зазначили, що відповідач на підставі статті 30 Закону № 280/97-ВР з урахуванням положень статті 383 ЦК, статті 152 ЖК та Порядку наділений повноваженням надати дозвіл на зміну цільового призначення жилого приміщення.
		Відповідно до статті 4 ЖК житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). 
		До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
		У статтях 7 та 8 ЖК, на які є посилання в оскарженому та наданих для порівняння судових рішеннях, зазначено, зокрема, що непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
		Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 ЖК, тобто за рішенням виконавчого комітету обласної ради, правонаступником якого відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24 липня 1995 року № 640/95 «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації» є відповідні державні адміністрації. 
		Відповідно до статті 383 ЦК власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
		Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
		У статті 152 ЖК передбачена можливість переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, які провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
		Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що власник квартири обмежений щодо можливості використовувати житлове приміщення для промислового виробництва. Водночас він має право на свій розсуд здійснювати в ній ремонт, змінювати її вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
		У статті 30 Закону № 280/97-ВР визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
		Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. 
		Вказані норми не передбачають обмежень у переведенні в нежилі приміщення для непромислового виробництва жилих приміщень приватного житлового фонду, а тому наведені у заяві доводи про те, що суд у справі, що розглядається, неправильно застосував статті 7, 8 ЖК та статтю 30 Закону № 280/97ВР, є безпідставними. 
		Висновки, яких колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла за наслідками перегляду оскарженого рішення, узгоджуються із висновком, наведеним у судовому рішенні Верховного Суду України, прийнятому раніше у подібних правовідносинах (постанова від                                     5 листопада 2013 року у справі № 21-360а13, суть якого полягає в тому, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. 
		Оскільки рішення Вищого адміністративного суду України у справі що розглядається відповідає наведеному правовому висновку, підстав для його скасування немає.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Головуючий                                                                                                                  В.В. Кривенко 
		Судді:                                         М.І. Гриців М.Б. Гусак                                              
		О.А. Коротких О.В. Кривенда 
		                                                   В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко
		                                                   О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький 
		                                                   Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...