Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/648/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2014.
Дата набрання законної сили: 31.07.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"31" липня 2014 р.                                                              Справа №   914/648/14
		Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді                                                             Юрченка Я.О.
		суддів                                                                                Давид Л.Л.
		                                                                                Данко Л.С. 
		Розглянувши матеріали апеляційних скарг ОСОБА_2, вих. № 11/7-1 від 11.07.2014р. та Головного управління Держземагенства у Львівській області, б/н від 14.07.2014р.
		на рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.14 
		у справі № 914/648/14
		за позовом: Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, 
		до відповідача: Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів, 
		третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ,
		третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Львівська область, м. Пустомити,
		третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний інститут проектування міст «Містопроект», м. Львів,
		третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління архітектури, містобудування та інфраструктурних проектів Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,
		третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2
		третя особа 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3
		третя особа 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4
		третя особа 8, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5
		третя особа 9, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6
		третя особа 10, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 
		третя особа 11, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8 
		третя особа 12, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_9 
		третя особа 13, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_10
		третя особа 14, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_11
		за участю: Прокуратури міста Львова, м. Львів 
		про визнання недійсними наказів.
		За участю представників:
		від прокурора: не з'явився; 
		від позивача: Шумелда Р.Р., Могінська Т.А. - представники (довіреності в матеріалах справи);
		від відповідача: Собко В.Б. - представник (довіреність в матеріалах справи);
		від третьої особи 1: не з'явився;
		від третьої особи 2: не з'явився;
		від третьої особи 3: не з'явився;
		від третьої особи 4: не з'явився;
		від третьої особи 5: ОСОБА_15
		від третьої особи 6: не з'явився;
		від третьої особи 7: не з'явився;
		від третьої особи 8: не з'явився;
		від третьої особи 9: не з'явився;
		від третьої особи 10: не з'явився;
		від третьої особи 11: не з'явився;
		від третьої особи 12: не з'явився;
		від третьої особи 13: не з'явився;
		від третьої особи 14: не з'явився.
		 
		Рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 задоволено позовні вимоги Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (позивач) та визнано недійсними наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 р. №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 про надання дозволу ОСОБА_2 (АДРЕСА_10 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 про надання дозволу ОСОБА_3 (79031, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 про надання дозволу ОСОБА_4 (79052, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_3) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 про надання дозволу ОСОБА_16 (79054, АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_4) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 про надання дозволу ОСОБА_17 (79022, АДРЕСА_4; ідентифікаційний код НОМЕР_5) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 про надання дозволу ОСОБА_7 (79070, АДРЕСА_5; ідентифікаційний код НОМЕР_6) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 про надання дозволу ОСОБА_8 (79052, АДРЕСА_6; ідентифікаційний код НОМЕР_7) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 про надання дозволу ОСОБА_18 (АДРЕСА_11; ідентифікаційний код НОМЕР_8) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства4 наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 про надання дозволу ОСОБА_10 (77111, АДРЕСА_7 ; ідентифікаційний код НОМЕР_9) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 12.11.2013 року №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 про надання дозволу ОСОБА_11 (80100, АДРЕСА_8; ідентифікаційний код НОМЕР_10) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; стягнено з Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів на користь Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області 1 218,00 грн. судового збору.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Головне управління Держземагенства у Львівській області звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що даний спір є адміністративним, а не цивільно-правовим, у зв'язку із чим не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому вважає, що правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 14.02.2012.р у справах № 21-1041во10 та № 21-1042во10, не повинні братися до уваги господарським судом при вирішенні даної справи, оскільки в коментованих постановах Верховного Суду України не аналізувалося питання застосування норм матеріального права, зокрема тих, які регулюють земельні правовідносини.
		Крім цього зазначає, що приймаючи рішення по даній справі місцевий господарський суд дійшов до висновків про зміну цільового призначення земельних ділянок, що були предметом розпорядження за оскаржуваними наказами, а також включення таких ділянок в межі населеного пункту за обставин відсутності в матеріалах справи законодавчо-визначених документів, які б підтверджували такі факти.
		Громадянка ОСОБА_2 (третя особа-5) також не погодилася рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 та звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на відповідне рішення в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		За доводами апеляційної скарги третьої особи-5 приймаючи рішення місцевий господарський суд дійшов до помилкових висновків, заснованих на самому лише затвердженні змін до генерального плану населеного пункту та перебуванні спірних земельних ділянок в адміністративно-територіальних межах позивача, про наявність в позивача права комунальної власності на такі земельні ділянки. При цьому зазначав, що процес зміни меж населеного пункту не завершується затвердженням генерального плану, яким такі зміни пропонуються, а прийняттям уповноваженим органом рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту або ж рішення про встановлення і зміну меж населеного пункту.
		Крім цього вважав таким, що не відповідає змісту пункту 9 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та грубо суперечить приписам частини 1 статті 4-1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» висновок господарського суду про те, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації такого права за державою чи органом місцевого самоврядування. За доводами апелянта (третьої особи-5) особливістю державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності є те, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування, приймається без здійснення державної реєстрації прав таких органів на земельні ділянки, оскільки за приписами норми прямої дії (ч.1 ст.13 Конституції України) земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Також апелянт (третя особа-5) вказував на те, що в порушення статті 42, 111-28 ГПК України та ігноруючи роз'яснення п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6, місцевий господарський суд не спростував його доводів щодо повноважень відповідного органу державної влади розпоряджатися земельними ділянками, які хоча й знаходяться у адміністративних межах сільської (селищної ради), проте поза межами населеного пункту. При цьому вказував на те, що як відповідно до вимог п. 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України (були чинними до прийняття оскаржуваних наказів та втратили свою чинність на момент їх прийняття) так і підпункту «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а також частини першої статті 84 Земельного кодексу України, в її взаємному зв'язку з приписами статті 83 цього Кодексу (чинними на момент прийняття оскаржуваних наказів), розпорядження земельними ділянками поза межами населеного пункту, належало до компетенції відповідних органів державної влади.           
		Львівський апеляційний господарський суд ухвалою від 21.07.2014р. у складі колегії суддів Юрченка Я.О. (головуючий), Давид Л.Л., Зварич О.В. прийняв подані апеляційні скарги до провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні на 31.07.2014 року.
		Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці, у склад колегії суддів внесено зміни, замість судді Зварич О.В. введено суддю Данко Л.С.
		          В судове засідання представники апелянтів (відповідача та третьої особи-5) з'явилися, вимоги апеляційних скарг підтримали та просили оскаржуване рішення скасувати і прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 
		          Уповноважені представники позивача в судове засідання з'явилися, проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили апеляційний господарський суд в задоволенні апеляційних скарг відмовити, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. 
		Треті особи 1, 2, 3 та 4, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, в судове засідання не з'явилися, хоч належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг; свого відношення до апеляційних скарг не висловили. При цьому, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, інформувала суд про те, що відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197, надання пояснень з питань земельного законодавства не віднесено до повноважень Мінрегіону України, відтак, просила розглядати апеляційні скарги без її участі.
		Треті особи 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 та 14, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що також належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг, в судове засідання не з'явилися; свого відношення до апеляційних скарг не висловили.
		          Прокуратура м. Львова, за участю якої відбувався розгляд господарської справи судом першої інстанції, явку в судове засідання не забезпечила та не висловила свого відношення до апеляційних скарг на рішення суду по даній справі. 
		          Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників апелянтів та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги слід задоволити.           
		Аналізом матеріалів справи встановлено наступне. 
		Наказами Головного управління Держземагенства у Львівській області №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 від 18.11.2013 року та №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 від 12.11.2013 громадянам, відповідно, ОСОБА_2 Ізахівній (третя особа-5); ОСОБА_3 (третя особа-6); ОСОБА_4 (третя особа-7); ОСОБА_16 (третя особа-8), ОСОБА_17 (третя особа-9); ОСОБА_7 (третя особа-10); ОСОБА_8 (третя особа-11); ОСОБА_18 (третя особа-12); ОСОБА_10 (третя особа-13) та ОСОБА_11 (третя особа-14) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею по 2,0 га кожному.
		Звертаючись до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області вважала, що приймаючи відповідні накази Головне управління Держземагенства у Львівській області діяло з перевищенням повноважень, розпорядившись земельними ділянками комунальної власності на яких генеральним планом населеного пункту запроектовано розміщення житлової забудови, тоді як обсяг наявних в Управління повноважень дозволяв останньому розпоряджатися лише землями державної форми власності сільськогосподарського призначення.
		Доводячи обставину належності спірних земельних ділянок до комунальної форми власності та їх приналежності до земель житлової та громадської забудови з чим погодився місцевий господарський суд, позивач покликався, зокрема, на рішення Сокільницької сільської ради від 13.10.2008 року №413 «Про внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники» та рішення Сокільницької сільської ради від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження генерального плану села Сокільники Пустомитівського району Львівської області», яким внесено зміни в генеральний план забудови села Сокільники стосовно, зокрема, території спірних земельних ділянок; затверджено генеральний план села Сокільники та вирішено звернутися в Пустомитівську районну раду з поданням про дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники згідно затвердженого генерального плану.
		З настанням зазначених вище обставин позивач, з чим також погодився місцевий господарський суд, пов'язував віднесення спірних земельних ділянок до таких, які знаходяться в межах населеного пункту села Сокільники; зміну їх форми власності (з державної на комунальну), а також зміну їх цільового призначення (із земель сільського господарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на землі житлової та громадської забудови), що унеможливлювало відповідачу по справі розпоряджатися такими земельними ділянками.
		          Судом встановлено, що рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 «Про внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники», вирішено внести зміни в генеральний план забудови с. Сокільники стосовно, зокрема, території по вул. А.Шептицького (20 га), території кварталу «Молодіжний» (40 га), з розміщенням на відповідних територіях багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків; розроблення коригування генерального плану с. Сокільники доручити Державному інституту проектування міст «Містопроект».
		Як вбачається з п.1 рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 необхідність внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники пов'язувалася із соціальними потребами мешканців села. 
		На підставі рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 Державним інститутом проектування міст «Містопроект» розроблено Коригування генерального плану с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області (надалі - Коригування генплану).
		З пункту 7.2. розділу 7 Коригування генплану вбачається, що забезпечення соціальних потреб мешканців села передбачалося у спосіб будівництва кварталів садибної та змішаної забудови. При цьому, на першу чергу передбачено будівництво 373 індивідуальних будинків, а на кінець розрахункового періоду генерального плану, яким визначено 2025 рік, передбачено будівництво 953 будинків та 3713 квартир, що дозволило б до кінця розрахункового періоду генерального плану збільшити житловий фонд населеного пункту до 421,6 тис. м.кв. 
		Відповідно до розділу 5 Коригування генплану («Основи економічного розвитку села. Розрахунок перспективної чисельності населення та обсягів нового житлового будівництва») та з урахуванням аналізу територіальних ресурсів с. Сокільники, забезпечення соціальних потреб мешканців села шляхом нового житлового будівництва буде реалізовуватись в кварталах: К-3, К-5, К-6, К-7, К-8, К-9, К-10, К-11, К-12, К-15, з додатковим використанням для цього придатної на перспективу під житло території площею 267,8 га. Реалізація забезпечення таких обсягів нового житлового будівництва покликана забезпечити розселення до 14,5 тис. осіб та зростання чисельності постійного населення села до 20,5 тис. осіб.
		Крім цього, з метою визначення перспектив формування села Сокільники поза межами розрахункового періоду генерального плану (після 2025 року), Коригуванням генплану виділено містобудівний прогноз, без прив'язки до конкретної дати (розділ 13 Коригування генплану «Пропозиції щодо розвитку села за межами розрахункового строку та зміни меж села).
		Відповідно до розділу 13 Коригування генплану, виходячи з наявності територіальних ресурсів, потенційно придатних для розвитку сельбищних територій на позарозрахунковий термін генерального плану (після 2025 року), генпланом передбачаються для цих цілей резервні території під наступні види будівництва: резервні території під садибну забудову із розпайованих земель сільськогосподарського призначення, розміщені в кварталах К-7, К-13, К-15, К-16, К-18, загальною площею 120,0 га; резервні території під багатоповерхову забудову із земель запасу за межами села, розміщені в кварталі К-17, загальною площею 20,0 га. З цією метою такі потенційно придатні для містобудівних потреб території запропоновано, в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року), включити в межі населеного пункту, у зв'язку із чим надано пропозиції щодо змін меж населеного пункту, з урахуванням яким проектна територія села на перспективу мала б становити 1363,8 га. 
		Рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження генерального плану села Сокільники Пустомитівського району Львівської області», вирішено затвердити Коригування генплану, розроблене Державним інститутом проектування міст «Містопроект» та з огляду на розміщені в Коригуваннях генплану пропозиції щодо змін меж населеного пункту вирішено звернутися в Пустомитівську районну раду з поданням про дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники згідно затвердженого генерального плану.
		Пункт 2 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» надає визначення генеральному плану населеного пункту як містобудівній документації, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
		Відповідно до ч.10 ст.17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
		Пунктом 42 частини першої статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (в чинній на момент прийняття рішення від 05.04.2012 року №301 редакції) встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установлено порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
		З урахуванням наведеного вище колегія суддів відзначає, що діючи в межах своїх повноважень Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення про внесення змін до генерального плану населеного пункту, відповідно до Коригування генплану, розробленого Державним інститутом проектування міст «Містопроект».
		При цьому, як вбачається зі змісту Коригування генплану населеного пункту (в тому числі його графічних матеріалів), так і зі змісту рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301, внесені до генерального плану зміни вимагали змін меж населеного пункту.
		За визначенням ч.ч. 1-2 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
		Відповідно до ч.1 ст.46 ЗУ «Про землеустрій» для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.
		Частиною третьою статті 46 ЗУ «Про землеустрій» встановлено, що проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає: а) пояснювальну записку; б) завдання на виконання робіт; в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць; г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту); ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад; д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці; е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці; є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць; ж) матеріали погодження проекту; з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.
		Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (ч.6 ст.46 Закону).
		Відповідно до ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій» проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
		Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни) (ч.10 ст.46 Закону).
		Згідно з ч.2 ст.174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.
		Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.ч. 1-2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України).
		Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.
		Колегія суддів констатує, що обставини на які посилається позивач не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки позивачем не подано доказів прийняття суб'єктом, визначеним в ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій», ч.2 ст.174 Земельного кодексу України, рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники чи рішення про встановлення і зміну меж села Сокільники. Відсутність в матеріалах даної справи відповідних доказів безумовно свідчить про недоведеність позивачем обставин завершення процесу зміни меж населеного пункту відповідними засобами доказування та включення, зокрема, спірних земельних ділянок до меж населеного пункту.
		          Таким чином, за недоведених позивачем належними засобами доказування обставин завершення процесу зміни меж населеного пункту, апеляційний господарський суд не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про поширення компетенції позивача на розпорядження спірними земельними ділянками, розміщеними за межами населеного пункту, керуючись при цьому наступним.
		Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено також статтею 17 Земельного кодексу України.
		06 вересня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (надалі - Закон від 06.09.2012р. № 5245-VI).
		Відповідно до пункту 7 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
		Пунктом 1 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
		Пунктом 18 розділу І Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI, постановлено виключити пункти 10-12 розділу Х Земельного кодексу України «Перехідні положення».
		Розмежовуючи землі державної та комунальної власності законодавець підпунктами «а», «б», «в» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI визначив, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Крім цього, підпунктом «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI визначено, що у державній власності також залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.
		Як в свою чергу випливає з підпункту «а» пункту третього розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.
		Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (ч.1 ст.83 Земельного кодексу України).
		Відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		Частиною першою статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч.2 ст.84 Земельного кодексу України).
		Як вставлено судом та вбачається з наявних у справі графічних матеріалів, а також випливає зі змісту розділу 13 Коригування генплану, затвердженого рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301, спірні земельні ділянки визначені як землі запасу за межами села, які розміщені в кварталі К-17 та які в позарозрахунковий термін генерального плану запропоновано включити в межі населеного пункту.
		З витягів з Державного земельного кадастру, виданих відділом Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області станом на 29.11.2013 року вбачається, що спірні земельні ділянки належать до державної форми власності; відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення (вид використання - для ведення особистого селянського господарства) 
		З урахуванням зазначеного вище та відповідно до підпункту «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а також частини першої статті 84 Земельного кодексу України, в її взаємному зв'язку з приписами статті 83 цього Кодексу (чинними на момент прийняття оскаржуваних наказів), колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку, що на момент розпорядження відповідачем спірні земельні ділянки відносилися до усіх інших земель, розташованих за межами населеного пункту та таких які не належали до земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 розділу ІІ Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI; ч.2 ст.83 Земельного кодексу України, у зв'язку із чим продовжували залишатися у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності.
		Колегія суддів критично ставиться до покликання позивача, з якими погодився місцевий господарський суд, на приписи ч.3 ст.83 Земельного кодексу, як на обставину передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність, оскільки визначені в цій частині статті земельні ділянки державної власності (такі, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади; передбачається включити у межі населених пунктів відповідно до затвердженої містобудівної документації) передаються у комунальну власність за рішенням органів виконавчої влади. 
		Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що матеріалами даної господарської справи не підтверджується обставин прийняття органами виконавчої влади рішень про передачу спірних земельних ділянок у комунальну власність.
		Надаючи оцінку можливості застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 вересня 2011 року у справі №6-23цс11 (реєстраційний номер судового рішення - 19130771), колегія суддів погоджується з доводами позивача, що такий не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки правова норма, яка застосовувалася у цій справі (п. 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України), не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки не регулювала їх станом на момент виникнення через втрату такою нормою чинності на підставі Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI.
		При цьому, апеляційний господарський суд відзначає, що незважаючи на втрату чинності пунктом 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України, законодавець свого підходу щодо регулювання означеного питання не змінив; розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у адміністративних межах селищної (сільської) ради, проте поза межами населеного пункту, продовжує залишатися в компетенції органів виконавчої влади відповідно до визначених повноважень. 
		Оцінюючи наявність в територіального органу Державного агентства земельних ресурсів України повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, колегія суддів відзначає наступне. 
		Відповідно до п. «а» ч.1 ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року №258 затверджено Положення про Головне управління Держземагенства в області (надалі - Положення).
		За визначенням п.1 Положення Головне управління Держземагентства в області є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане.
		Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань (абз.2 п.1 Положення).
		Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №40 від 25.01.2013 року затверджено Зміни до Положення про Головне управління Держземагентства в області, якими зокрема, доповнено Положення пунктом 4.32 наступного змісту «Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області» (п.1.5 Наказу).
		З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що видаючи оскаржувані накази Головне управління Держземагенства у Львівській області діяло відповідно до покладених на нього Положенням завдань, шляхом передачі громадянам України у власність відповідно до закону земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. 
		Спростовуючи висновки місцевого господарського суду, засновані на застосуванні пункту 9 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
		З преамбули Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року) вбачається, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
		Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням» постановлено внести зміни, зокрема до Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року, доповнивши його зміст статтею 4-1.
		За змістом ч.1 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		Відповідно до ч.3 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.
		Також Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням» новим абзацом доповнено частину першу статті 16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року.
		Відповідно до вимог цього абзацу (абз.7 ч.1 ст.16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року) у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку. 
		За системним аналізом норм Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року, доповнених Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням», особливістю державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної власності є те, що рішення органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок у власність або користування приймається без здійснення державної реєстрації прав держави на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		Зазначене вище узгоджується з нормами ч.1 ст.13 Конституції України, відповідно до яких земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		За змістом ч.3 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року державна реєстрація права держави на земельні ділянки, які сформовані із земель державної власності, здійснюється не до розпорядження органом виконавчої влади такими земельними ділянками, як зазначав місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, а після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки. При цьому, рішення органу виконавчої влади про розпорядження земельною ділянкою державної власності вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави на зазначену земельну ділянку (абз.7 ч.1 ст.16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року). 
		Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		Пунктом «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. «б» ч.1 ст.81 ЗК України). 
		Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). 
		Згідно із ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		За іншими з доводів позивача, з чим погодився місцевий господарський суд, видача відповідачем оскаржуваних наказів проведена без дотримання вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу, а саме: місце розташування спірних земельних ділянок не відповідало вимогам генерального плану населеного пункту, затвердженого у встановленому законом порядку; відповідач передав у власність громадянам України для сільськогосподарських потреб земельні ділянки житлової та громадської забудови. 
		Як вбачається з генерального плану села Сокільники (з урахування змін відповідно до Коригування генплану, розробленого Державним інститутом проектування міст «Містопроект») та враховуючи зміст Коригування генплану, зокрема його розділи 5 та 13, спірні земельні ділянки визначені як такі, що розміщені в кварталі К-17 та передбачаються в якості резервних територій під багатоповерхову забудову в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року). При цьому, спірні земельні ділянки, визначені Коригуванням генплану як потенційно придатні для містобудівних потреб території, запропоновано, в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року), включити в межі населеного пункту шляхом зміни його існуючих меж. 
		Частиною першою статті 38 Земельного кодексу України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
		Проте, як на момент видачі відповідачем оскаржуваних наказів, так і на момент розгляду даної справи господарським судом і прийняття рішення по справі, межі села Сокільники не змінювалися; відповідного рішення суб'єктом, визначеним в ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій», ч.2 ст.174 Земельного кодексу України, не приймалося; доказів розроблення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж суду не надавалося.
		Частиною першою статті 23 Земельного кодексу України встановлено, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
		Відповідно до ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		За змістом ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Разом з тим суд відзначає, що матеріалами справи не підтверджується обставина прийняття суб'єктами, визначеними ч.2 ст.20 Земельного кодексу України рішень про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.
		За вищезазначеного колегія суддів констатує, що на час виникнення правовідносин, а також розгляду справи судом і прийняття рішення по справі, спірні земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. При цьому, суд не може розцінювати як доказ неправомірності дій відповідача ту обставину, що у майбутньому такі земельні ділянки стануть землями житлової та громадської забудови, оскільки справа вирішується за існуючими на теперішній час обставинами і при прийнятті рішення суд не повинен керуватися обставинами, які можуть виникнути у майбутньому.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги Головного управління Держземагенства у Львівській області щодо непідвідомчості даного спору господарським судам України, колегія суддів суд відзначає наступне. 
		З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права при розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин Пленум Вищого господарського суду України постановив дати господарським судам України роз'яснення, що містяться в Постанові від 17.05.2012 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (надалі - Постанова).
		Зокрема в пп. 1.1. Постанови зазначено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України. 
		З цією метою господарським судам роз'яснено аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог. 
		За визначенням пп. 1.2. Постанови господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. 
		У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, роз'яснено враховувати те, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок (пп. 1.2.1. Постанови). 
		З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. 
		Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. 
		Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам (пп. 1.2.2. Постанови). 
		Відповідно до абз.2 пп. 1.2.3. Постанови індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам. 
		Судом встановлено, що за оскаржуваними в межах даної справи актами органу державної влади, якими реалізовано волевиявлення держави як учасника цивільно-правових відносин, в третіх осіб у справі виникли цивільні права і обов'язки, пов'язані з отриманням у власність земельних ділянок державної форми власності, у зв'язку із чим такі акти не належать до правових актів управління. 
		          При цьому, у Постанові наведено випадки в яких територіальні громади через свої органи виступають з метою реалізації владних повноважень, а також повноважень, спрямованих на здійснення управління у земельних відносинах. Така реалізація органом місцевого самоврядування своїх владних повноважень (зокрема і у спосіб прийняття цим органом актів) носить характер публічно-правових відносин. 
		До таких випадків в розумінні роз'яснень Постанови належить реалізація цими органами повноважень, пов'язаних з управлінням у галузі використання, охорони земель і врегульованих розділом VII ЗК України, зокрема, із встановленням та зміною меж адміністративно-територіальних утворень, плануванням використання земель, землеустроєм, веденням державного земельного кадастру, моніторингом земель, а також у відносинах охорони земель та контролю за їх використанням, врегульованих розділом VI ЗК України.
		Рішення або інший індивідуальний акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, пов'язаний із здійсненням повноважень управління у відповідних галузях, є правовим актом, спрямованим на реалізацію владних повноважень. Відповідні акти мають обов'язковий характер з ознаками, притаманними публічно-правовим відносинам, справи щодо оскарження яких не підвідомчі господарським судам.
		          Разом з тим, оскаржувані до господарського суду акти органу державної влади не відносяться до визначених Постановою випадків реалізації цим органом своїх владних повноважень, у зв'язку із чим даний спір, з огляду, в тому числі, на його суб'єктний склад сторін, слід розглядати за правилами господарського судочинства України.
		          За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення у даній справі з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача, в тому числі за перегляд рішення в апеляційному порядку.
		Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		 
		Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Апеляційні скарги ОСОБА_2, м. Львів №11/7-1 від 11.07.2014р. та Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів б/н від 14.07.2014р. задоволити.
		2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 скасувати. 
		3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області відмовити повністю.
		4. Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача.
		Стягнути з Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1; код ЄДРПОУ 04369682) на користь Головного управління Держземагенства у Львівській області (79058, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 4, код ЄДРПОУ  38287406) 609. 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
		Стягнути з Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1; код ЄДРПОУ 04369682) на користь ОСОБА_2 (79060, АДРЕСА_9; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 609. 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
		5. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
		6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
		7.  Справу повернути до місцевого господарського суду.
		 
		Повний текст постанови складено 05.08.14
		 
		Головуючий суддя                                                                       Юрченко Я.О.
		 
		Суддя                                                                                           Давид Л.Л.
		 
		Суддя                                                                                           Данко Л.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...