Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-26239св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Ухвала
		іменем україни
		 
		06 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого   Висоцької В.С.,              
		 
		суддів:                                   Кафідової О.В.,            Ступак О.В.,
		 
		                                           Умнової О.В.,               Фаловської І.М., 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Бородянського нотаріального округу ОСОБА_6, Бородянська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності на спадкове майно; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа - Бородянська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона, ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги після смерті                            ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8).               ОСОБА_7 відмовився від своєї частки спадщини на користь позивача. Після смерті ОСОБА_8 залишилася спадщина - житловий будинок АДРЕСА_1, який належав йому на праві спільної сумісної власності, оскільки придбаний у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 Отже, до спадкової маси ввійшла Ѕ частки вказаного будинку, а позивач як одна з трьох спадкоємців, один з яких відмовився від своєї частки на її користь, має право на 1/3 частки цього будинку. Проте відповідач ОСОБА_5, скориставшись тим, що будинок був оформлений на її ім'я, продала його відповідачу ОСОБА_4 У зв'язку з викладеним та уточненими позовними вимогами ОСОБА_3 просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу зазначеного будинку, а саме, в частині продажу 1/3 частки; витребувати на її користь із володіння добросовісного набувача ОСОБА_4 1/3 частки зазначеного жилого будинку та визнати за нею право власності на 1/3 частки цього будинку.
		У серпні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просила визнати за нею право власності на                        1/6 частки будинку АДРЕСА_2, 1/6 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га в с. Заруддя Іванківського району Київської області та                        1/6 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,17 га в с. Заруддя Іванківського району Київської області. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її покійним чоловіком ОСОБА_8 за його життя було складено заповіт на ім'я ОСОБА_3, згідно з яким він заповів останній житловий будинок АДРЕСА_2, а також земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,17 га в с. Заруддя. ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності в порядку спадкування на вказане нерухоме майно, проте ОСОБА_5 як непрацездатна вдова за віком має право на обов'язкову частку у спадщині на вказане нерухоме майно. 
		Рішенням Бородянського районного суду Київської області від                         24 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_3 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, у іншій                      частині - залишено без змін.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції оскаржується у частині вирішення позову ОСОБА_3, у решті - не оскаржується.
		Згідно з ч. 3 ст. 335 ЦК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне  застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. 
		Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 
		Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.  
		Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи  судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
		Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.   
		Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. 
		Судом встановлено, що 21 жовтня 2005 року ОСОБА_5  придбала житловий будинок АДРЕСА_1, при нотаріальному посвідченні якого її чоловік ОСОБА_8 надав заяву, згідно з якою він не заперечував та надавав згоду на придбання його дружиною цього житлового будинку за гроші, які вони набули у період знаходження в зареєстрованому шлюбі. 
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, оскільки набутий подружжям під час шлюбу.
		26 листопада 2010 року ОСОБА_8 склав заповіт на ім'я своєї дочки ОСОБА_3
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, і після його смерті до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися дочка ОСОБА_3 і дружина ОСОБА_5
		19 жовтня 2011 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужила зазначений будинок на користь ОСОБА_4
		Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача підлягає судовому захисту, оскільки позивачем доведено, що 1/3 частки спірного будинку відчужена відповідачем ОСОБА_5 поза її волею. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні цього позову, апеляційний суд виходив з того, що                      ОСОБА_3, звертаючись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не вказала спірного житлового будинку серед спадкового майна, на яке вона приймає спадщину, і до дня подання цього позову у квітні 2013 року жодних претензій на вказаний будинок не пред'являла; відповідач ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірного будинку, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу цього будинку не знав і не міг знати про наявність претензій позивачки на цей будинок; позивач не довела, що спірна частина будинку вибула з її володіння не з її волі, оскільки ця частина будинку у володінні позивачки ніколи не перебувала і на час відчуження будинку позивачка не мала права власності на цю частку та не заявляла про свої права на її успадкування; відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу 1/3 частки спірного будинку недійсним, оскільки позивачем не надано доказів порушення її прав при укладенні цього договору, крім того, не встановлено обставин, передбачених ст. ст. 215, 203 ЦК України, які можуть бути підставами для визнання договору недійсним. 
		Проте погодитися з такими висновками не можна, виходячи з наступного. 
		Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. 
		Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. 
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. 
		Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 
		Частиною 1 ст. 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
		На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини у силу вимог ч. 2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
		Поза увагою суду залишилася та обставина, що ОСОБА_3 на підставі поданої нею заяви у встановленому законом порядку прийняла спадщину за заповітом, а оскільки, прийняття спадщини частинами не допускається, тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що                       1/3 частки спірного будинку у володінні позивача ніколи не перебувала і на час відчуження будинку позивач не мала права власності на цю частку та не заявляла про свої права на її успадкування.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 23 січня 2013 року, викладеною у постанові у справі за № 6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у  складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. 
		Проте на вищевикладене суд уваги не звернув, в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до порушення норм процесуального права та в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд, для встановлення всіх обставин справи.
		Під час нового розгляду справи, при вирішенні позовних вимог  ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності на спадкове майно суд має звернути увагу на наступне.
		Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена. 
		Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
		За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди. 
		Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
		Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;  вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Оскільки майно є добросовісно набуте в розумінні ст. 388 ЦК України лише тоді, коли воно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
		Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. 
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, роз'яснити позивачу право уточнити позов, враховуючи встановлені судом обставини справи й те, що вимоги позову полягають одночасно у визнанні частково недійсним договору купівлі-продажу, а також витребуванні майна з визнанням права власності.
		Оскільки судами обох інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_3 - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених                 ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України; у частині вирішення позову ОСОБА_5 указані рішення слід залишити без змін. 
		Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а:
		         
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		Рішення Бородянського районного суду Київської області від                         24 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від                    27 травня 2014 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішення Бородянського районного суду Київської області від                         24 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від                    27 травня 2014 року в частині вирішення позову ОСОБА_5 залишити без змін.    
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		 
		         Головуючий      В.С. Висоцька                    Судді:                  О.В. Кафідова
		 
		                              
		О.В. Ступак
		 
		 
		                              О.В. Умнова
		 
		 
		                              І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...