Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9291/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  910/9291/14 04.08.14
		За позовомПрокурора Голосіївського району міста КиєвадоКиївської міської радиза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача1. Колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва 2. Державного управління справамипровизнання незаконним та скасування рішенняСуддя  Босий В.П. 
		Представники сторін:
		прокурор:Діброва В.С.від відповідача:Глобенко Л.В.від третьої особи 1:Ушакевич М.П.від третьої особи 2:не з'явився
		Обставини справи:
		 
		Прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київської міської  ради №550/710 від 26.06.2003 р. є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті були порушені норми чинного законодавства України.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 16.06.2014 р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Колектив забудовників «Південний» Харківського району м. Києва (надалі - КЗ «Південний»).
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. розгляд справи відкладено до 09.07.2014 р. у зв'язку з неявкою представників відповідача, третьої особи, а також неподанням витребуваних доказів.
		В судовому засіданні 09.07.2014 р. представником третьої особи надані письмові пояснення, в яких третя особа проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на те, що прокурором порушено порядок представництва інтересів держави, а також вказаний позов подано з порушенням строку позовної давності.
		Крім того, представником третьої особи були заявлені клопотання про витребування доказів, в задоволенні яких судом відмовлено з огляду на те, що приписи ст. 38 Господарського процесуального кодексу України наділяють правом подавати відповідні клопотання виключно сторони у справі або прокурора.
		В задоволенні клопотання третьої особи про залучення Колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва в якості співвідповідача судом відмовлено з огляду на відсутність достатніх підстав для вчинення відповідної процесуальної дії.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 р. залучено до участі у справі Державне управління справами в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено до 30.07.2014 р.
		30.07.2014 р. до канцелярії суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що проект відведення спірної земельної ділянки третій особі 1 був погоджений уповноваженими органами, а прокурором не доведено наявності порушеного права держави, а також вказано на пропуск прокурором строку позовної давності.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. розгляд справи відкладено до 04.08.2014 р. у зв'язку зі неявкою представника 2 в судове засідання та неподанням витребуваних доказів.
		Крім того, відповідачем заявлено клопотання про витребування у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту відведення спірної земельної ділянки, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на недоведеність відповідачем факту неможливості ним самостійно надати суду такий доказ.
		В судове засідання прокурор з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
		Представник відповідача в судове засідання з'явилася, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
		В судове засідання представник третьої особи 1 з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала письмові пояснення стосовно позовних вимог, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
		Представник третьої особи 2 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
		В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, представника відповідача, третьої особи та її представника, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26.06.2003 р. Київською міською радою було прийняте рішення №550/710 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва» (надалі - «Рішення»).
		Пунктом 1 Рішення відповідачем затверджено проект відведення земельної ділянки КЗ «Південний» для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа» у Голосіївському районі м. Києва».
		Пунктами 2 та 3 вказаного рішення віднесено частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови; передано КЗ «Південний» за умови виконання цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа» у Голосіївському районі м. Києва».
		Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання Рішення незаконним та його скасування.
		Зокрема, як на підставу для скасування вказаного рішення прокурор вказує не те, що оспорюване Рішення було прийнято Київською міською радою без отримання згоди попереднього землекористувача, а також за відсутності погодження проекту землеустрою з визначеними законодавством органами управління. Крім того, прокурор зазначає, що Рішення було прийняте відповідачем всупереч приписам ст. 149 Земельного кодексу України, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки належить виключно Кабінету Міністрів України.
		Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. 
		Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
		Листом №1-5 від 06.02.2003 р. КЗ «Південний» звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання земельної ділянки, що знаходиться на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва, в постійне користування.
		Згідно з приписами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
		За змістом ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
		Згідно з ч. 1 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.
		Отже, проект відведення спірної земельної ділянки КЗ «Південний» повинен був бути погоджений із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи.
		Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №1497 від 31.08.1965 р. було закріплено за клінічним санаторієм «Конча-Заспа» по Столичному шосе земельну ділянку площею біля 60 га та додатково відведено смугу берегу озера Конча площею біля 5,0 га за рахунок колгоспу ім. Мічуріна . Всього площі біля 65 га.
		Таким чином, на підставі вказаного рішення користувачем земельної ділянки площею біля 65 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, Столичне шосе, став клінічний санаторій «Конча-Заспа».
		Твердження КЗ «Південний» про те, що спірна земельна ділянка (в частині площі 11,21 га) не перебувала в користуванні у клінічного санаторію «Конча-Заспа» спростовуються наявним в матеріалах справи викопіюванням з генерального плану міста.
		За таких обставин, попереднім землекористувачем частини земельної ділянки, що була передана в оренду КЗ «Південний» на  підставі оспорюваного рішення, був саме клінічний санаторій «Конча-Заспа».
		В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погодження попереднім землекористувачем проекту відведення такої земельної ділянки на користь КЗ «Південний» в порядку, визначеному ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення).
		Більш того суд відзначає, що в матеріалах справи наявний лист Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві №08-8-13/1235 від 01.03.2002 р., яким вказане управління не заперечувало проти реконструкції з будівництвом малоповерхової забудови бази відпочинку Управління справами Президента України в урочищі «Конча-Заспа» на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва.
		При цьому, вказаним органом управління не було надано дозвіл на відведення КЗ «Південний» земельної ділянки, на якій знаходилося таке нерухоме майно, а відтак вказаний лист не може бути оцінений судом в якості належного погодження територіальним органом Міністерства екології та природних ресурсів України проекту відведення спірної земельної ділянки.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що проект відведення спірної земельної ділянки 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва» третій особі 1 не був погоджений у визначеному приписами ст. 123 Земельного кодексу України порядку.
		Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Тому, виходячи із наявних у справі документів, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора стосовно факту порушення відповідачем приписів Земельного кодексу України. 
		В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
		Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		Суд враховує, що оскільки на момент прийняття Київською міською радою Рішення спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва, порушення процедури передачі такої земельної ділянки в оренду (а саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення її КЗ «Південний» всупереч вимогам Земельного кодексу України) свідчить про наявність порушеного права власника такої земельної ділянки - територіальної громади міста Києва.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову прокурора про визнання незаконним та скасування оспорюваного Рішення.
		Твердження прокурора про те, що всупереч вимогам ст. 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки мало прийматися Кабінетом Міністрів України, а не Київською міською радою судом не приймається до уваги з огляду на те, що повноваження з вилучення земельних ділянок рекреаційного призначення належать Кабінету Міністрів України виключно в частині земель державної власності, в той час як спірна земельна ділянка належить до власності територіальної громади міста Києва.
		Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором суд відзначає наступне.
		Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.    
		Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
		Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
		Частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
		Із матеріалів справи вбачається, що звернення Заступник прокурора міста Києва в якості позивача з позовною заявою зумовлене тим, що центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин (Державне агентство земельних ресурсів України) позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена повноваженнями звернення до суду із відповідними позовами.  
		Враховуючи викладене, Заступник прокурора міста Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.
		При цьому, безпідставним є твердження третіх осіб у справі стосовно недоведеності прокурором наявності порушеного права держави, яка потребує відповідного захисту, з огляду на те, що судом встановлено факт порушення оскаржуваним рішенням прав територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки.
		Стосовно заяви третьої особи 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд відзначає наступне.
		Відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р. заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.
		З огляду на те, що КЗ «Південний» має процесуальний статус третьої особи у даній справі, підстави для застосування судом строків позовної давності за його заявою у суду відсутні.
		Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем також вказано на пропуск прокурором строку позовної давності.
		Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові  Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
		При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14.
		При цьому норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. 
		Як вбачається із матеріалів справи, згідно постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 13.05.2014 р. прокурором Голосіївського району на підставі інформації Державної інспекції сільського господарства України було проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства Київською міською радою при винесення оскаржуваного рішення, внаслідок чого і було встановлено наявні порушення.
		Таким чином, про існування факту порушення оскаржуваним рішенням прав територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки прокурору стало відомо лише в 2014 році після проведення відповідної перевірки, а відтак ним не було пропущено строк позовної давності під час звернення зданим позовом до суду.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.
		Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
		На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.          Позов Прокурора Голосіївського району міста Києва задовольнити повністю.
		2.          Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №550/710 від 26.06.2003 р. ««Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва».
		3.          Стягнути з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141)  в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі      1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 08.08.2014 р. 
		 
		Суддя                                                                                                    В.П. Босий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...