Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1824/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		  11.08.2014 р.                                                                              Справа № 914/1824/14 
		Суддя Коссак С.М., при секретарі Довгополов А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу 
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Дім", м. Львів-Винники
		до відповідача: Виконавчого комітету Винниківської міської ради, м. Львів-Винники
		про визнання частково недійсним пункту договору про пайову участь.
		 
		За участю представників:
		Від позивача: не з`явився.
		Від відповідача: Винничук А.М. - представник за довіреністю від 03.07.2014р.
		 
		                 Так, на розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Гал-Дім" подано позов до Виконавчого комітету Винниківської міської ради про визнання частково недійсним договору про пайову участь. 
		Ухвалою суду від 29.05.2014р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 16.06.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах. 
		          21.07.2014р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд справи на 05.08.2014р.
		В судовому засіданні 05.08.2014р. оголошено перерву до 11.08.2014р.
		В судове засідання 11.08.2014р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив. В попередніх судових засідання представник позивача позовні вимоги підтримував з підстав зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях (вх. №30380/14 від 14.07.2014р.), у яких просить суд задоволити позовні вимоги.
		В судовому засіданні 11.08.2014р. представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимого, з підстав зазначених у відзиві (№ 33851/14 від 05.08.2014р.). просить в задоволені позовних вимог відмовити.
		Суд обмежений строком розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України.
		У судовому засіданні 11.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні докази судом встановлено таке.
		          Між позивачем та відповідачем укладено договір про пайову участь будівництво житлового будинку по вул.. Івасюка - Винна Гора у м. Винники від 21.03.2014 року №90, підписаний сторонами та скріплений печатками.
		          Відповідно до п.1 договору Замовник (позивач у справі) зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної  та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.
		          Зокрема, п.2.2 цього договору передбачено сплату пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної  та соціальної інфраструктури міста Винники  в сумі 93 526, 41 грн.
		          Зазначений пункт договору позивач просить визнати недійсним, оскільки він суперечить п.1.4. Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Винники, затвердженого рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова від 01.03.2011 року №83, статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.1 статті 203, ч.1,3 статті 215 ЦК України.
		          Відповідач проти позову заперечує.
		Зокрема, подав відзив (вх..№33851/14 від 05.08.14р.), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому наголосив, відповідно до статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва  замовником  інженерних  мереж або об'єктів інженерної  інфраструктури  (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної  енергії,  трубопроводів,  призначених  для розподілу природного  газу,  транспортування  нафти та природного газу) поза межами  його  земельної  ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується   на   суму  їх кошторисної  вартості,  а  такі  інженерні  мережі  та/або об'єкти  передаються у комунальну власність. Про те позивачем на подано жодних доказів того, що потрібно проводити такі роботи, також їх вартість, а лише припущення, що такі роботи у своїй вартості будуть значно перевищувати розмір пайового внеску. Також обов'язковою умовою є передача таких об'єктів у власність територіальної громади м. Винники, яка оформляється актом прийому-передачі, що також не було зроблено.  
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
		Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з вимогами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
		Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами  господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів,  є господарсько-договірними зобов'язаннями. 
		Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Таким чином, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.
		Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного  правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. 
		Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою  статті 203 цього Кодексу. 
		Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
		Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 
		Так, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийнято 17.02.2011 року, п.5 статті 30 цього Закону в редакції від 22.06.2012 року. Аналогічно Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Винники, затверджене рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова від 01.03.2011 року №83.
		Договір про пайову участь укладено сторонами у 2014 році, тобто після прийняття згаданих вище актів, які, на думку позивача, слугують підставою для визнання п.2.2 договору недійсним.
		З цього приводу суд зазначає, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.  
		Суть свободи договору визначено у статті 627 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію свободи договірних зв'язків: відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		Враховуючи принцип диспозитивності, сторони за взаємною згодою у п.2.2 договору про пайову участь встановили обов'язок позивача сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної  та соціальної інфраструктури міста Винники  в сумі 93 526, 41 грн.
		Також з врахуванням правових рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених в п. 2.4 постанови Пленуму № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою  ст. 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.
		Позивач просить суд визнати п.2.2 договору недійсним на підставі ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому позивач вказує на порушення п.4 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Так, відповідно до п.4 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної  енергії,  трубопроводів,  призначених для розподілу природного  газу,  транспортування нафти та природного газу) поза межами  його  земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму  їх кошторисної вартості, а  такі  інженерні  мережі  та/або об'єкти  передаються у комунальну власність.
		У разі  якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу  електричної  енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту,  орган  місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
		Таким чином, нормами Закону, на які посилається позивач, передбачено зменшення або відшкодування замовнику різниці між здійсненими  витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту. У будь-якому випадку положення п.2.2 Договору не суперечать статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Позивач, як підставу визнання недійсним п.2.2 договору називає ч. 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
		На його думку, сторони повинні були користуватися Положенням про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Винники, затвердженим рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова від 01.03.2011 року №83, а саме п.1.4, які відповідач не врахував - обставин звільнення позивача від сплати пайового внеску. 
		          Так, відповідно до п.1.4 Положення замовники не сплачують пайового внеску у випадку, зокрема будівництва об'єктів інженерного забезпечення, енергозбереження та енергопостачання: насосних станцій та теплових мереж, бойлерних, котелень, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів, підстанцій, газових розподільчих пунктів, ліній електропередач, за умови передачі їх у власність територіальної громади м. Винники.   
		          При цьому суд зазначає, що згідно зі статтею 40 «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок  залучення,  розрахунку  розміру  і   використання коштів  пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно  до  цього Закону. Частиною 4 передбачено випадки, коли до пайової участі  у  розвитку  інфраструктури  населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва:
		1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 
		2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 
		3) будинків  житлового  фонду  соціального  призначення та доступного житла; 4) індивідуальних  (садибних)  житлових  будинків, садових, дачних  будинків  загальною  площею  до  300  квадратних метрів, господарських   споруд,   розташованих  на  відповідних  земельних ділянках;
		5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 
		6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 
		7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані   внаслідок   надзвичайних  ситуацій  техногенного  або природного характеру;
		8) об'єктів,  передбачених   Державною   цільовою   програмою підготовки  та  проведення  в Україні фінальної частини чемпіонату Європи  2012  року  з  футболу, за рахунок коштів інвесторів; 
		9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики,  зв'язку  та  дорожнього  господарства  (крім об'єктів дорожнього сервісу);
		10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення  індустріальних  парків,  керуючих компаній  індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
		          З аналізу наданих позивачем Зведеного локального кошторису прокладання телефонної лінії по вул. Івасюка (Винна Гора), буд.16 кв. житловий будинок, Локального кошторису №4-1-1 на електропостачання 16 кв. житлового будинку по вул..Івасюка (Винна Гора) з вбудованим магазином у м.Винники  та заяви позивача від 31.07.2014 року, адресованої відповідачу слідує, що йдеться про електропостачання, газифікацію житлового будинку та його телефонізацію. При цьому, згідно виданих ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» Технічних умов №19/2760 -11, на які посилається позивач  у заяві від 31.07.2014 року, адресованої відповідачу газифікація будинку можлива при умові: проведення капітального ремонту установки катодного захисту газопроводів від електрохімічної корозії, встановлення регулятора тиску, ремонту газового колодязя.
		          Таким чином, як з наявних у справі матеріалів випливає , що позивач (замовник за договором) не здійснює будівництво об'єктів інженерного забезпечення, енергозбереження та енергопостачання: насосних станцій та теплових мереж, бойлерних, котелень, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів, підстанцій, газових розподільчих пунктів, ліній електропередач, за умови передачі їх у власність територіальної громади м.Винники. Належних та допустимих доказів з приводу будівництва таких об'єктів позивачем суду не надано, а відповідачем не підтверджено факт такого будівництва. 
		          Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Львівській області від 25.10.2012 року, позивач здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованим магазином на вул. Івасюка - Винни Гора в м. Винники з підключенням його до існуючої мережі з метою постачання енергетичними ресурсами. 
		          За таких обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
		          Судові витрати, відповідно до статті 49 ГПК України, покласти на позивача.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 30, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.179 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 627   Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 33, 38, 43, 69, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,   суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволені позову відмовити повністю.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		          Повний текст рішення складено 14.08.2014 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                 Коссак С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...