Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-17507св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
		З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
		 
		 
		Ухвала
		іменем    україни
		 
		6 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                  Мартинюка В.І.
		суддів:                  Амеліна В.І.        Дербенцевої Т.П.,
		                             Карпенко С.О.,   Наумчука М.І.,     
		 
		розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Дев'ята Київська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у                      м. Києві, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору неукладеним, визнання права власності та витребування майна
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року, рішення апеляційного суду                    м. Києва від 27 березня 2014 року, - 
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним  позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_8 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.  5 квітня 1995 року  вона склала заповіт, відповідно до якого заповідала зазначену квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у рівних частках кожному. 24 вересня 2003 року ОСОБА_8  
		склала заповіт на її (позивача) ім'я. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8  померла. 
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року було визнано недійсним заповіт від 24 вересня 2003 року.  На підставі указаного рішення суду та заповіту від 5 квітня 1995 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року.  28 жовтня 2010 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5. Цей договір був посвідчений нотаріусом, однак не пройшов державної реєстрації. 
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 4 серпня 2011 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року за нововиявленими обставинами. 
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 24 вересня 2003 року. Рішення набрало законної сили.
		Посилаючись на те, що  є  діючим заповіт від 24 вересня 2003 року, складений на її ім'я, вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8, звернувшись із відповідною заявою до нотаріальної контори, ОСОБА_3 просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року, видане ОСОБА_4; визнати неукладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року; визнати за нею право власності на квартиру, витребувати квартиру  із незаконного володіння відповідачів шляхом їх із сім»ями виселення із зняттям із реєстрації та її вселення до квартири.
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року, видане ОСОБА_4 Визнано неукладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Витребувано квартиру із незаконного володіння  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом їх виселення із квартири, членів їхніх сімей та вселення ОСОБА_3 в указану квартиру.
		Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині визнання неукладеним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року та витребування квартири із незаконного володіння  ОСОБА_4 шляхом її виселення та членів її сім'ї. У цій частині ухвалено нове рішення про відмову позивачці у позові у зазначеній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін. 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути  законним і обґрунтованим. Законним   є  рішення,  яким  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим  є  рішення,  ухвалене  на  основі  повно  і всебічно  з'ясованих  обставин,  на  які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,  підтверджених  тими  доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,  якими обґрунтовувалися вимоги  і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи  є  інші  фактичні  дані  (пропущення  строку  позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка   правова   норма   підлягає   застосуванню   до   цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи  є  підстави  допустити  негайне  виконання  судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до роз»яснень Верховного Суду України , викладених у п.8 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року «Про судову практику  розгляду цивільних справ  про визнання правочинів недійсними», вимоги про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів , передбачених законом. Суди мають відмовляти у позові з такою вимогою 
		Про визнання договору таким, що є неукладеним  може зазначатися  виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену судом.            
		У справі встановлено, що ОСОБА_8 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.  5 квітня 1995 року  вона склала заповіт, відповідно до якого заповіла зазначену квартиру ОСОБА_4 та              ОСОБА_9 у рівних частках кожному. 24 вересня 2003 року ОСОБА_8  склала заповіт на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8  померла. 
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року було визнано недійсним заповіт від 24 вересня 2003 року.  
		На підставі указаного рішення суду та заповіту від 5 квітня 1995 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року.  28 жовтня 2010 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5. Цей договір був посвідчений нотаріусом.
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 4 серпня 2011 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року у зв'язку з нововиявленими обставинами. 
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 24 вересня 2003 року. Рішення набрало законної сили.
		Задовольняючи позов у частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року, виданого ОСОБА_4, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що враховуючи ті обставини, що заповіт на користь ОСОБА_3 складено пізніше заповіту на ім'я відповідачів, він є чинним, позивач у встановлений строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, обґрунтованими є вимоги про скасування свідоцтва  про право на спадщину, виданого на підставі  попереднього заповіту.
		Доводів на спростування висновків судів у цій частині вирішення позову заявником не наведено, тому у цій частині оскаржувані рішення необхідно залишити без змін.
		Визнавши неукладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року та витребувавши квартиру із незаконного володіння  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом їх виселення із квартири, членів їхніх сімей та вселення ОСОБА_3 в указану квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру  не зареєстроване у встановленому законом порядку, квартира неправомірно перебуває у власності ОСОБА_4 та має бути витребувана на користь законного власника. 
		Скасовуючи рішення суду у частині вирішення позову про визнання договору     купівлі-продажу     квартири    неукладеним,     витребування   майна   у ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, апеляційний суд виходив із того, що нотаріусом було вчинено дії щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири від 28 жовтня 2010 року у відповідності до вимог діючого на момент вчинення правочину цивільного законодавства,  тому договір про відчуження квартири ОСОБА_5 є укладеним. ОСОБА_3 як власник відчуженого майна має право на його витребування від набувача на підставі ст. 388 ЦК України. 
		При цьому суд дійшов висновку про те, що закон не вимагає визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, оскільки ОСОБА_3 не є його стороною.
		Повністю погодитися із такими висновками апеляційного суду  не можна з огляду на наступне. 
		Відповідно  до ст. 657  ЦК України, у редакції   станом на  28 жовтня               2010 року, договір купівлі-продажу житлового  будинку  (квартири)  мав укладатися  у  письмовій  формі,  підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
		Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції на час укладення договору, договір,   який  підлягає  нотаріальному  посвідченню  або державній реєстрації,  є укладеним з  моменту  його  нотаріального посвідчення або  державної  реєстрації,  а  в  разі необхідності і нотаріального посвідчення,  і державної  реєстрації - з  моменту державної реєстрації.
		Державна реєстрація правочинів на момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 28 жовтня 2010 року проводилася на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671.
		Відповідно до  ст.52 Закону України «Про нотаріат», у редакції на час укладення договору купівлі-продажу, нотаріусом ведеться реєстр вчинених нотаріальних дій, про що робиться запис у нотаріально посвідченому документі із присвоєнням номеру нотаріальної дії.        
		Відповідно    до   Тимчасового  порядку державної реєстрації правочинів від 
		26 травня 2004 року державна реєстрація правочинів  проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру (Державного реєстру  правочинів) одночасно з його нотаріальним посвідченням.
		 
		 
		 
		           Про внесення запису до Реєстру реєстратор видає сторонам  правочину примірник витягу (п.п.5,6,10). 
		Апеляційним судом у рішенні не наведено доказів, які підтверджують державну реєстрацію правочину, а саме: внесення правочину у Державний реєстр правочинів. У справі витяг з реєстру відсутній. У договорі зазначений номер реєстру щодо реєстрації нотаріальної дії.
		Таким чином, обставина щодо державної реєстрації договору підлягає перевірці.             
		Згідно ст. 203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а  також  інтересам  держави  і суспільства, його моральним засада; особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним  і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Недодержання у момент вчинення правочину  стороною  (сторонами) вимог, які встановлені  ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України, є підставою для визнання його недійсності.
		За ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках,  встановлених  цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
		Стаття  204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 
		Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
		За таких обставин, з огляду на положення ч. 2 ст. 11, ст. 204  ЦК України, якщо договір укладений і не визнаний недійсним , то  обумовлені ним правові наслідки - набуття ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру - мають юридичну силу, тобто, можливість реалізовувати такі ж повноваження щодо  володіння, користування та розпоряджання  квартирою АДРЕСА_1, як і ОСОБА_3
		Апеляційний суд не звернув уваги на те, що зміст належного позивачу права спадкоємця   передбачає можливість оскарження продажу цього нерухомого майна, здійсненого без її згоди іншими особами (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Витребувати квартиру із володіння інших осіб позивач може  у випадку скасування правової підстави такого володіння, якою є оспорюваний договір.           
		Крім того, не перевірені доводи апелянта щодо відсутності у рішенні суду першої інстанції визначення складових стягнутої суми 3670,40 грн. судових витрат та обґрунтування правових підстав їх стягнення. Апеляційний суд  не навів мотивів на спростування доводів апеляційної скарги у цій частині.  
		Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду у відповідності до                   ст. 338 ЦПК України необхідно скасувати у частині вирішення позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири неукладеним, про витребування квартири у ОСОБА_4 шляхом виселення її та членів її сім'ї з квартири; у частині    залишення   без  змін    рішення    суду   першої  інстанції про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру, у частині витребування квартири у ОСОБА_5 шляхом виселення з квартири його та членів його сім'ї, вселення  ОСОБА_3 у квартиру та щодо вирішення питання про судові витрати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково.          
		Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року та рішення апеляційного суду  м. Києва від 27 березня 2014 року у частині вирішення позову  ОСОБА_3    про визнання недійсним  свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 28 грудня 2008 року  ОСОБА_4,  залишити без змін. 
		В іншій частині рішення апеляційного суду  м.Києва від 27 березня                      2014 року скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В.І. Мартинюк
		 
		Судді:                                                                                          В.І. Амелін 
		                                                                                        
		Т.П.Дербенцева
		 
		                                                                                        С.О. Карпенко
		 
		                                                                                        М.І. Наумчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...