Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2014/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2014. Забезпечено надання загального доступу: 26.08.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 серпня 2014 року Справа № 910/2014/14 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: 
		 
		                                                                   Остапенка М.І. (головуючого),
		                                                                   Гончарука П.А. (доповідача), 
		                                                                   Стратієнко Л.В., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду м. Києва від 27 березня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року у справі № 910/2014/14 за позовом Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс" про визнання недійсними додаткових угод, -
		                                             
		                                            Встановив:
		 
		У лютому 2014 року Міністерство оборони України звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання недійсними додаткових угод від 2 вересня 2005 року, від 25 жовтня 2005 року та від 17 березня 2006 року, укладених до договору № 227/УПБ-74Д-05 від 7 квітня 2005 року про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання генерального договору № 7/38-03 від 31 грудня 2003 року про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей житлом на умовах пайової участі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства.
		 
		Рішенням господарського суду м. Києва від 27 березня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.
		 
		Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 31 грудня 2003 року Міністерством оборони України та відкритим акціонерним товариством "Трест "Південьзахідтрансбуд" укладено генеральний договір № 7/38-03 про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житлом шляхом пайової участі, яким визначено порядок співробітництва сторін щодо здійснення будівництва комплексу об'єктів, які буде розташовано на земельній ділянці площею 18,46 га військового містечка № 2 (м. Київ, вул. Підвисоцького, 4), та забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житлом шляхом пайової участі у будівництві.
		30 січня 2004 року сторонами генерального договору та відповідачем укладено додатковий договір № 2 до генерального договору, за умовами якого, з дати його підписання, включено як учасника будівництва (іншого пайовика) третю сторону - відповідача.
		25 липня 2004 року позивачем, відкритим акціонерним товариством "Трест "Південьзахідтрансбуд" і відповідачем укладено додатковий договір № 3 до генерального договору, за яким, з дати його підписання, відкрите акціонерне товариство "Трест "Південьзахідтрансбуд" добровільно відмовляється від виконання умов договору та в односторонньому порядку розриває договірні відносини з позивачем і відповідачем, які передбачені генеральним договором та додатковими угодами до нього і сторони не мають одна до одної будь-яких претензій з цього приводу.
		7 квітня 2005 року сторонами укладено договір № 227/УПБ-74Д-05 про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання генерального договору № 7/38-03 від 31 грудня 2003 року, пп. 1.1.1 якого передбачено, що згідно попередніх договорів позивач має отримати орієнтовно 85000 м2 житла із попереднього розрахунку будівництва 340340 м2 житла на земельній ділянці, що складало 25 % від запланованого об'єму загальної житлової площі. При цьому, 5 % (орієнтовно 17017 м2) частки позивача останній отримує в м. Києві та межах Київського гарнізону, 20 % (або орієнтовно 68068 м2) - в інших регіонах України.
		8 квітня 2005 року сторонами підписано додаткову угоду № 227/УПБ-75-05 до договору про врегулювання відносин, за якою відповідач купує, а позивач продає пай позивача, визначений в п. 1.1.1 договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання генерального договору.  
		25 квітня 2005 року сторонами укладено додаткову угоду до договору № 227/УПБ-74Д-05, за якою, зокрема, з моменту останнього грошового траншу права позивача, як замовника за договором, припиняються, за виключенням прав, що випливають з п. 1.7 договору, яким було передбачено, що остаточна частка позивача і загальна сума фінансування будівництва житла для військовослужбовців будуть відкориговані за результатами затвердженої проектно-кошторисної документації та отриманого відповідного висновку служби "Київдержекспертиза" на весь комплекс забудови земельної ділянки, але не пізніше 31 грудня 2005 року.
		2 вересня 2005 року сторонами укладено додатковий договір до договору № 227/УПБ-74Д-05, за умовами якого відповідач в рахунок виконання своїх грошових зобов'язань з фінансування житла за договором про врегулювання має право передавати позивачу майнові права на житло. Передача відповідачем позивачу майнових прав на житло, згідно п. 1.3 договору про врегулювання (місце розташування будинку, кількість квартир та їх характеристики, вартість та площа житла), сплачених за договорами пайової участі з підприємствами - виконавцями, фіксується підписанням протоколу (акту звірки взаєморозрахунків) про стан виконання сторонами договірних зобов'язань за договором № 227/УПБ-74Д-05 від 7 квітня 2005 року.
		25 жовтня 2005 року сторонами укладено додаткову угоду до договору № 227/УПБ-74Д-05, відповідно до умов якої сторони внесли зміни до п. 1.1.1 та п. 1.6 договору про врегулювання відносин: цифру "85000 м2" замінено на "51100 м2", цифру "340340" на "204400", цифри "17017" на "10220" та "68068" на "40880"; в пункті 1.6 словосполучення "відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і отримання висновку "Київдержекспертиза"…" замінено словосполученням "відповідно до повідомлення дочірнього підприємства "Інститут Київгенплан" відкритого акціонерного товариства "Київпроект" про загальну площу житлових будинків, що можуть бути збудовані на земельній ділянці". У п. 7 цієї угоди зазначено, що остаточна частка позивача і сума фінансування будівництва житла для військовослужбовців будуть відкориговані сторонами відповідно до наданої дочірнім підприємством "Інститут Київгенплан" відкритого акціонерного товариства "Київпроект" інформації щодо основних техніко-економічних показниках забудови земельної ділянки військового містечка № 2 та затверджені протоколом про стан виконання сторонами договірних зобов'язань не пізніше 10 листопада 2005 року.
		27 жовтня 2005 року сторонами складено протокол про стан виконання ними договірних зобов'язань, в якому підтверджено, що відповідач передав, а позивач прийняв сплачені майнові права на отримання квартир, які вказані в переліку, що міститься в даному протоколі.
		17 березня 2006 року сторонами укладено додаткову угоду про припинення договірних зобов'язань виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов якої сторони дійшли домовленості про припинення договірних зобов'язань між ними у зв'язку з повним виконанням умов генерального договору від 31 грудня 2003 року № 7/38-03 про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житлом на умовах пайової участі, договору № 227/УПБ-74Д-05 від 7 квітня 2005 року про врегулювання відносин, а також додаткових угод до них, проведеним належним чином у відповідності до ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України. Після підписання цієї додаткової угоди сторони не мають претензій одна до одної щодо виконання договірних зобов'язань, в тому числі їх обсягу та якості (п.п. 1.1, 1.2 додаткової угоди). 
		 
		Предметом спору у справі є вимоги про визнання недійсними додаткових угод від 2 вересня 2005 року, 25 жовтня 2005 року, 17 березня 2006 року, укладених до договору № 227/УПБ-74Д-05 від 7 квітня 2005 року з підстав невідповідності законодавству. При цьому, позивач посилається на те, що зазначені в даних угодах зміни призвели до настання негативних наслідків для нього, укладання угод суперечило ст. 23 Закону України "Про планування та забудову територій", і від імені Міністерства оборони України вони укладені особою, яка не мала на ці дії відповідних повноважень.
		 
		Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій, забезпечення сталого розвитку населених пунктів, з урахуванням громадських і приватних інтересів, регулюються нормами ст. 23 Закону України "Про планування та забудову територій". 
		Даною статтею передбачено, що забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Розміщення об'єктів містобудування на території населених пунктів та за їх межами здійснюється відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки згідно із затвердженою містобудівною документацією, регіональними або місцевими правилами забудови. У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірах забудови за межами населених пунктів містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, у тому числі передбачених для продажу на земельних торгах, встановлюються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на підставі містобудівного обґрунтування, яке підлягає громадському обговоренню. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки при проектуванні і здійсненні будівництва об'єкта містобудування. Місцеві органи виконавчої влади або виконавчі органи місцевого самоврядування вживають заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог ст. 25 цього Закону. Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації. При будівництві об'єктів знесення (у разі потреби) існуючих будинків і споруд, зелених насаджень, а також відшкодування збитків власникам (користувачам) будинків і споруд, земельних ділянок здійснюються у встановленому законом порядку. Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюються з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд.
		У відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
		Згідно п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		 
		Розглядаючи заявлені позовні вимоги по суті, господарський суд першої інстанції встановив, що зміни, які відбулися у змісті п. 1.6, п. 1.7 договору про врегулювання відносин, не суперечать чинному законодавству, зокрема, ст. 23 Закону України "Про планування та забудову територій".
		Крім того, повноваження особи, що підписала спірні додаткові угоди, підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю Міністерства оборони України в особі Міністра оборони Гриценка Анатолія Степановича від 29 червня 2005 року та наказом Міністерства оброни України № 772 від 28 грудня 2005 року. 
		Докази обмеження повноважень цієї особи на укладення спірних угод, а також докази того, що відповідач знав чи не міг не знати про такі обмеження в розумінні ст. 92 Цивільного кодексу України, в матеріалах справи відсутні. 
		При цьому, матеріалами справи підтверджується факт виконання умов договору про врегулювання відносин та додаткової угоди від 17 березня 2006 року про припинення зобов'язань за договором.
		 
		Встановивши зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, відсутність підстав для визнання спірних угод недійсними в розумінні ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та необхідність відмови в задоволенні позову.
		 
		З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.
		 
		Висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
		 
		Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, стосовно порушення судами норм ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та неправильного застосування ст. 92 цього Кодексу, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні цих норм чинного законодавства.
		 
		З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.
		 
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
		               
		   ПОСТАНОВИВ:       
		                                    
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 27 березня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року у справі № 910/2014/14 - без змін.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Остапенко М.І. 
		 
		Судді                                                                                           Гончарук П.А.   
		                                                  
		                                                                                                    Стратієнко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...