Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-5626св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Ухвала
		іменем україни
		13 серпня 2014 року                              м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого     Гвоздика П.О., 
		 
		суддів:                Амеліна В.І.,                 Євтушенко О.І.,     
		                           Іваненко Ю.Г.,             Ситнік О.М.,              
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до кооперативного підприємства «Центральний ринок» (далі - КП «Центральний ринок») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 8 січня 2014 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 15 листопада 2012 року працювала у відповідача на посаді контролера-організатора. З 23 лютого 2013 року охорона підприємства не допускала її до робочого місця та до виконання службових обов'язків, а 5 липня 2013 року наказом виконавчого директора КП «Центральний ринок» її звільнено з роботи на підставі  п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули у період з 25 лютого по 5 липня 2013 року. Вважає звільнення незаконним, оскільки її не допускали до виконання службових обов'язків, а профспілковий комітет, розглянувши подання про її звільнення, надав згоду на звільнення за її відсутності; відповідач до застосування дисциплінарного стягнення не вимагав від неї жодних пояснень, а наказ про звільнення прийнятий з пропуском строку про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ КП «Центральний ринок» від 5 липня 2013 року  № 106 «Про звільнення працівника на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України»; зобов'язати відповідача поновити її на посаді контролера-організатора ринкової діяльності і допустити до виконання обов'язків; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від                            6 листопада 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
		Скасовано наказ №106, виданий 5 липня 2013 року                                КП «Центральний ринок» про звільнення ОСОБА_3 з посади контролера-організатора на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин з 25 лютого 2013 року по 5 липня 2013 року. Поновлено ОСОБА_3 на роботі в КП «Центральний ринок» на посаді контролера-організатора з              5 липня 2013 року. Стягнуто з КП «Центральний ринок» на користь                  ОСОБА_3 5 463,25 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з КП «Центральний ринок» на користь ОСОБА_3  500 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку в розмірі 1 500 грн допущено до негайного виконання. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 8 січня                2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, апеляційну скаргу           КП «Центральний ринок» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог                 ОСОБА_3 відмовлено.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення місцевого суду, задовольнивши позов в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 
		Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивачки є незаконним, оскільки проведено з порушенням норм чинного трудового законодавства. 
		Скасовуючи рішення районного суду ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надала на підтвердження своїх позовних вимог належних та допустимих доказів.
		Проте погодитись із таким висновками апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права. 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 працювала на посаді контролера-організатора КП «Центральний ринок» з 15 листопада 2012 року.
		Наказом № 106 від 5 липня 2013 року ОСОБА_3 звільнено з займаної посади за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. 
		За правилами п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин. 
		Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). 
		Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку. 
		При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.                     
		Як вбачається з наказу, позивачку було звільнено за прогули (відсутність на робочому місці без поважних причин), вчинені з 25 лютого по 5 липня 2013 року. 
		Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення прогулу.
		З матеріалів справи вбачається, що про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці складено акти за кожен робочий день з 25 лютого по                 22 квітня 2013 року. Враховуючи те, що останній акт датований 23 квітня 2013 року, то дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення повинно було застосовано не пізніше 23 травня 2013 року, у той же час як наказ про звільнення позивача видано 5 липня 2013 року.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про недотримання роботодавцем місячного строку застосування дисциплінарного стягнення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 148 КЗпП України.
		Крім того, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за                      п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України. 
		Як вбачається з актів про недопуск працівників підприємства, у тому числі і позивача, до робочих місць, ОСОБА_3 не мала можливості виконувати свої службові обов'язки з незалежних від неї причин. 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з відповідача на її користь, позивач зазначала в апеляційній скарзі, що при розрахунку суми середнього заробітку суд безпідставно не врахував, що вимушений прогул тривав не з моменту її незаконного звільнення 5 липня 2013 року, а з часу недопущення її на робоче місце, тобто з 25 лютого 2013 року.
		Проте у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи апеляційних скарг, у тому числі і доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильності розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не встановив фактичні обставини справи, обмежившись лише переоцінкою доказів та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач видав наказ про звільнення, не врахувавши передбачені законом строки притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та дійсні причини прогулу, викладені у пояснювальній записці позивача від 25 квітня 2013 року, до якої були додані копії актів про недопущення її до роботи, які роботодавець отримав, про що свідчить зворотнє повідомлення поштового зв'язку з відміткою про одержання. 
		Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, повно встановити обставини справи, зібраним доказам дати належну оцінку та ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий П.О. ГвоздикГоловуючий  Судді:В.І. Амелін  О.І. Євтушенко  Ю.Г. Іваненко О.М. СитнікСудді:В.І. Амелін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...