Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/3878/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		03 вересня 2014 року                              м. Київ                              К/800/50211/13 
		 
		 
		 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області
		на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року
		та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року
		у справі № 813/3878/13-а (10472/13/876)
		за позовом фермерського господарства «Улар» (далі - позивач, ФГ «Улар»)
		до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі)
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		ФГ «Улар» звернулось у травні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Пустомитівському районі, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2013 року № 0000352200 в частині визначення та сплати суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 416 633,71 гривні.  
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, позов задоволено повністю.
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. 
		Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 20.03.2013 року по 09.04.2013 року ДПС у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ФГ «Улар» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 16.04.2013 року № 52/22-40/32461669, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.5 ст. 198, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства на загальну суму 346 273,00 гривні, з яких: 63 649,00 гривень у результаті безпідставного списання тари багаторазової на загальну суму 318 245,00 гривень; 277 439,00 гривень у результаті безпідставного списання паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1 387 195,00 гривень; 5185,00 гривень у результаті неврахування в рядку 16 «значення рядка 18 декларації (скороченої) попереднього звітного періоду».
		На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 07.05.2013 року № 0000352200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями у розмірі 519 410,00 гривень.
		Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, податкове зобов'язання, що було донараховано у зв'язку з безпідставним списанням тари багаторазової сплачено позивачем у розмірі 95 473,50 гривні. При цьому, в процесі розгляду справи, позивачем сплачено 7272,29 гривні донарахованих відповідачем у зв'язку з невірним визначенням в декларації за серпень 2012 року рядка 17 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню, залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок». 
		Таким чином, з приводу визначення та донарахування платежу у вказаних частинах спір між сторонами відсутній.
		Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
		Приписами п. 209.2 ст. 209 ПК України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
		Відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Порядок державної реєстрації нормативно-правових актів та їх оприлюднення врегульований Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року (далі - Указ).
		Указом встановлено, що з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Також установлено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.
		На виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 затверджено «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі - Положення).
		Підпунктом «б» п. 4 Положення встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
		Відповідно до пп. «е» п. 5 Положення на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).
		Згідно з п. 15 Положення міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
		Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, оскільки Наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України і не опубліковано в установленому порядку, то такий Наказ, в силу Указу, не набрав чинності, а тому не є обов'язковим для учасників господарських відносин та жодних прав та обов'язків не породжує.
		Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на вказаний вище Наказ, а зроблені на його підставі висновки податкового органу правомірно визнані необґрунтованими та безпідставними.
		При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень», який набрав чинності з 13.08.2011 року, в текстах Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» та «Про міліцію» вилучено посилання на дорожні листи.
		Тобто, підприємства, які експлуатують транспортні засоби не мають обов'язку виписувати водіям дорожні (подорожні) листи та використовувати їх як обов'язковий спосіб документування факту витрат паливно-мастильних матеріалів.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження використання у власній господарській діяльності спірних паливно-мастильних матеріалів позивачем долучено до матеріалів справи копії лімітно-забірних карт на отримання паливно-мастильних цінностей, копії подорожніх листів та відповідних їм видаткових накладних, при дослідженні яких судами встановлено, що у період який перевірявся такі використано на вантажний транспорт, яким здійснювалось перевезення готової продукції до контрагентів позивача.  
		При цьому, судами встановлено, що з кожного подорожнього листа ідентифіковано автомобіль, вказано прізвища водіїв, зазначено загальний пробіг автомобіля та розмір фактичних витрат пального. Також, встановлено, що деякі подорожні листи містять певні недоліки в частині зазначення часу перебування водія в дорозі, показників лічильника, чи визначення маршруту руху автомобіля, на які посилається податковий орган. Та, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, окремі недоліки при заповненні подорожніх листів можна трактувати, як порушення позивачем порядку обліку транспортної роботи підприємства, а не порушення податкової дисципліни, а тому не може вважатися підставою для формування податковим органом висновків про безпідставність списання паливно-мастильних матеріалів.
		При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірною позицією судів попередніх інстанцій, що такі подорожні листи, за умов відсутності передбаченої законом процедури списання паливно-мастильних матеріалів, є належним підтвердження використання позивачем таких у господарській діяльності фермерського господарства та дають можливість встановити обсяги та порядок використання і списання їх останнім.
		Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, в даному випадку факту використання паливно-мастильних матеріалів, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
		З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
		За таких обставин, та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
		Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		                                                       УХВАЛИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.
		 
		Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 813/3878/13-а (10472/13/876) - залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Головуючий суддя: підпис            (підпис)  І.О. Бухтіярова Судді: підпис            (підпис)  О.В. ВербицькаПомічник судді підпис            (підпис)    І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...