Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/20231/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		          Справа № 308/20231/13-ц
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		          05 вересня 2014 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі
		головуючої судді                                                                      Сарай А.І.
		при секретарі                                                                                Козар Г.В.
		з участю позивачки                                                                      ОСОБА_1
		представника позивачки                                                            ОСОБА_2
		представника відповідачки                                                            ОСОБА_3
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Посилається на те, що 30 серпня 2013 року вона вела амбулаторний прийом в гастроентерологічному кабінеті поліклініки ЗОКЛ разом із медсестрою ОСОБА_5 Під кінець прийому в кабінет увірвалася відповідачка ОСОБА_4, яка почала кричати і вести себе неадекватно, погрожуючи, що зараз тут буде суд, міліція і журналісти, які виведуть нас усіх «на чисту воду». Головним аргументом її звинувачень було те, що вона нібито чула, що за госпіталізацію в гастроентерологічне відділення потрібно заплатити 1000 грн. Це її обурило і вона відповіла, що через її негідну поведінку, сама може викликати міліцію, після чого відповідачка почала ще сильніше кричати, що вона витратила всі кошти на лікування свого чоловіка у міській лікарні і почала вимагати його госпіталізації в обласну лікарню, де, як вона чула, лікування є безкоштовним. З поданої нею документації вона зрозуміла, що її чоловік, ОСОБА_6, є громадянином Італії, що має тимчасовий дозвіл на проживання в Україні і 12 років тому в нього діагностовано гепатокарциному (онкологічне захворювання). Вона пояснила ОСОБА_4, що не має права госпіталізовувати її чоловіка, оскільки як громадянин Італії, він може претендувати на лікування в Україні за місцем проживання, тобто в міській лікарні. Він не має скерування від медичного закладу нижчого рівня, яке вимагається для госпіталізації в обласну лікарню. Діагноз його давно відомий, а завданням медичного обласного закладу не є симптоматичне лікування невиліковних захворювань у термінальній стадії. Побачивши, що її аргументи не діють, і ОСОБА_4 продовжує наполягати на госпіталізації її чоловіка, вона порадила їй звернутися за письмовим дозволом до головного лікаря ОСОБА_8, після чого відповідачка вийшла з кабінету, а вона зателефонувала і розповіла про цю неприємну ситуацію завідуючій гастроентерогічного відділення ОСОБА_9
		Оскільки протягом досить тривалого часу відповідачка не поверталася, вона зібралася йти у відділення, але у коридорі зустріла її і почула заяву про те, що головний лікар усно дозволив госпіталізувати її чоловіка. Вони повернулися в кабінет і вона збиралася зателефонувати головному лікарю, щоб з його вуст почути підтвердження отриманої інформації. В цей момент зателефонувала ОСОБА_9 і повідомила їй, що головний лікар дозволив госпіталізувати даного пацієнта. Після цього вона попросила відповідачку привести свого чоловіка до кабінету для того, щоб вона змогла його оглянути. Пацієнт був оглянутий, про що був зроблений запис в амбулаторній картці з рекомендацією госпіталізувати його в гастроентерологічне відділення за наполяганням дружини та з усної згоди головного лікаря. Згодом, ОСОБА_4 почала вибачатися за свою поведінку. На цьому її спілкування з відповідачкою завершилося.
		З 11.10.2013 р. по 31.10.2013 р. вона знаходилась у відпустці, але 24 жовтня їй зателефонувала ОСОБА_9 і повідомила, що ОСОБА_4 написала і зареєструвала в облздороввідділі скаргу, в якій були звинувачення на її адресу. 25 жовтня в приймальні головного лікаря вона прочитала цей лист і була обурена тим, що в ньому відповідачка багаторазово звинувачує її в тому, що вона вимагала в неї гроші, а також багаторазово «ганяла» її до головного лікаря за дозволом на госпіталізацію. З цього приводу нею було дане письмове пояснення, в якому вона категорично відкидає вищевказані звинувачення, вважаючи їх брехнею та обурливим наклепом.
		05.11.2013 р. в актовому залі обласної лікарні відбулися збори за головуванням начальника медчастини ОСОБА_10, на які було запрошено ряд колег, що так чи інакше причетні до даної справи. ОСОБА_4 на цих зборах продовжувала звинувачувати її, принижувати при її колегах і говорити наклепи: у вимаганні від неї грошей за госпіталізацію її чоловіка, у тому, що вона рекомендувала лікуватися її чоловікові в Італії, в тому що вона бігала по кабінетах і скаржилася на неї, а також багаторазово «ганяла» її до головного лікаря, а також у тому, що вимагала огляду її чоловіка, а не дала направлення заочно. При цьому, як виявляється з її слів, вона грізно стукала кулаком по столу, безперервно вимагаючи грошей. При всіх вона розповіла про дану ситуацію, і правдивість її слів - позивачки, підтвердила медсестра ОСОБА_5, яка в цей день була разом з нею на прийомі.
		Викладене свідчить про порушення наступних її особистих немайнових прав: на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК України) та на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК України). У відповідності до ст. 277 ЦК України вона має право на спростування недостовірної інформації, поширення якої порушує її особисті немайнові права. Вважає, що недостовірна інформація про неї має бути спростована шляхом письмових вибачень на її адресу. Крім того, дії відповідачки паплюжать її честь та гідність, оскільки неправдиві висловлювання відповідачки чули дуже багато її колег. На роботі вона має репутацію порядної людини, як лікар, вона є професіоналом. Через відповідачку вона вимушена відповідати на безліч питань працівників та пацієнтів про обставини, які насправді не мали місця. Її робочі дні починаються із пояснень своєму керівництву і постійних виправдовувань. Все це потребує від неї вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, вона не може нормально працювати і відпочивати, зазнає постійного стресу, що завдає їй моральних страждань. Діями відповідачки їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінюю в 50000 грн.
		Просить визнати, що поширені відповідачкою ОСОБА_4 відомості, є такими, що не відповідають дійсності та принижують її честь, гідність та ділову репутацію, стягнути з відповідачки на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн. та судові витрати, зобов'язати відповідачку надати письмові вибачення на її адресу та письмово спростувати недостовірну інформацію.
		Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати поширенні ОСОБА_4 відомості про грубість та недотримання нею - ОСОБА_1 медичної етики та деонтології і вимагання коштів за госпіталізацію такими, що не відповідають дійсності та принижують її честь, гідність та ділову репутацію, спростувати вказану недостовірну інформацію письмово, шляхом направлення відповідних листів начальнику управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації Шніцеру Р.І., заступнику начальника управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації Бричу В.Д. та головному лікарю Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака ОСОБА_8, надати усні та письмові вибачення у присутності колег, які були присутні на зборах 05.11.2013 р.
		Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позов з урахуванням уточнених позовних вимог підтримала посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
		Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася. ЇЇ представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила та просила у задоволенні позову відмовити. У наданих суду письмових запереченнях відповідачка вказала, що 30 серпня 2013 року вона завезла свого чоловіка - ОСОБА_6, громадянина Італійської Республіки, в Закарпатську обласну клінічну лікарню ім. Андрія Новака, оскільки в нього були нестерпні болі і він благав її, щоб вона допомогла йому вмерти. Останні одинадцять років свого життя він боровся з раком печінки (гепатокарциномою), однак хвороба все ж здолала його. 13 жовтня 2013 року він помер. В приймальному відділенні обласної лікарні її направили до реєстратури, а звідти до гастроентерологічного кабінету, де того дня вела амбулаторний прийом позивачка. Вона будучи вкрай схвильованою намагалася пояснити останній, що вона привезла свого чоловіка, який страждає від нелюдських болів, викликаних онкологічним захворюванням, та благала її госпіталізувати його та хоч якось полегшити його страждання. У відповідь позивачка грубим голосом заявила, що за це (за госпіталізацію чоловіка) потрібно платити. На це вона сказала їй, що близько двох тижнів тому від неї вже вимагали гроші в приймальному відділенні обласної лікарні, однак тоді головний лікар сказав, що ніякі гроші за лікування її важкохворого чоловіка в обласній лікарні не потрібно платити. Така відповідь очевидно розлютила позивачку, яка почала кричати на неї, остання єхидно сказала мені, щоб вона везла свого чоловіка на лікування в Італію, якщо ж вона хоче, щоб позивачка його госпіталізувала, то вона має за це заплатити. Вона будучи в безпорадному стані плачучи пояснювала позивачці, що в неї немає грошей, тому що всіх їх потратила на лікування свого чоловіка, який вже одинадцять років хворий на рак печінки, через що він кожні три місяці змушений був їхати на лікування до Італії, щоразу на дві-три неділі, а останнім часом, йому вже настільки стало погано, що він ледве доходив до лікарні. Багатогодинну дорогу до Італії він би не витримав. Я благала позивачку дати направлення її чоловікові на госпіталізацію у обласну лікарню, однак її слова не розчулили позивачку, яка продовжувала наполягати на своєму. Тоді вона попросила її надати їй рахунок, на який потрібно заплатити необхідну суму. Це ще більше розлютило позивачку, яка сказала їй, щоб вона йшла з своїм чоловіком куди хоче, вона не дасть їй направлення на його госпіталізацію. Вона сім разів ходила до головного лікаря обласної лікарні, який щоразу казав їй, що її чоловіка мають госпіталізувати, однак позивачка і надалі відмовлялася дати йому направлення. Вона будучи в збудженому психоемоційному стані, бачучи в яких страшних муках помирає її чоловік, не втрималася та почала кричати на позивачку, що вона за людина і лікар, як вона може бути такою жорстокою і безсердечною, щоб навіть від помираючого вимагати гроші лише за те, щоб полегшити його страждання. Але позивачка лише єхидно дивилася на неї та продовжувала казати, щоб вона везла свого чоловіка до Італії. Коли вона всьоме звернулася до головного лікаря, останній зателефонував до позивачки та наказав їй дати направлення на госпіталізацію її чоловіка. Лише після цього її чоловіка госпіталізували, який з 9-ї ранку до близько 16-ї години змушений був мучитися на подвір'ї обласної лікарні, поки всі «переконували» позивачку виконати дану нею клятву Гіппократа та свої професійні обов'язки. І то, остання змусила її привести чоловіка, який вже на той час не міг навіть стати на ноги, до неї в кабінет на другий поверх, замість того, щоб вона сама спустилася у приймальне відділення. Піднімаючись до неї вона не втримала чоловіка і він впав, у результаті чого останній сильно вдарився. Позивачка стверджує, що вона зробила на неї наклеп, звинувачуючи її в непрофесіоналізмі та порушенні лікарської етики, однак позивачка сама це підтверджує у своїй позовній заяві, зазначаючи, що вона не мала права госпіталізувати її чоловіка, оскільки він є іноземцем і може претендувати на лікування в Україні за місцем проживання, тобто в Ужгородській центральній міській клінічній лікарні, оскільки він не мав скерування від закладу охорони здоров'я нижчого рівня, яке вимагається для госпіталізації в обласну лікарню, до завдань якого не відноситься симптоматичне лікування невиліковних захворювань у термінальній стадії. Такі твердження позивачки лише доводять її непрофесіоналізм як лікаря, її необізнаність з нормативно-правовими актами з питань охорони здоров'я та суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема наказу Міністерства охорони здоров'я України від 05 жовтня 2011 року № 646, яким затверджено Порядок організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, який регулює основні засади організації надання медичної допомоги в закладах ВМД та ТМД та умови, за яких пацієнт скеровується до закладів охорони здоров'я державної та комунальної форм власності, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, а також шляхи надходження пацієнтів до зазначених закладів. Звертаючись до безпосереднього керівництва позивачки та до управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації вона реалізовувала своє конституційне право на звернення до органів державної влади, гарантоване їй статтею 40 Основного Закону і таке звернення не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивачки. Крім того, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, як і не доведено в чому полягає ця моральна шкода, а також з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір такої шкоди. На підставі викладеного просить в задоволенні позову відмовити (а.с. 69-74).
		Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Відповідно до ст. 68 Конституції кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 
		Згідно ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено в наслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї  недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин : а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-якій спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове благо.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, в також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них  не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).
		В судовому засіданні встановлено, що у жовтні 2013 року відповідачка ОСОБА_4 звернулася із письмовою заявою на ім'я заступника начальника управління охорони Закарпатської обласної державної адміністрації здоров'я Брича В.Д., в якій висловила претензії щодо неправомірних дій працівників приймального відділення Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака при госпіталізації чоловіка ОСОБА_6, зокрема і позивачкою - лікарем-гастроентерологом ОСОБА_1 Дана заява була прийнята до розгляду в управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації та надіслана для комісійного розгляду і реагування головному лікареві Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака (а.с. 79). Комісією було розглянуто заяву та встановлено, що претензії ОСОБА_4 про неправомірні дії працівників приймального відділення обласної лікарні, а саме грубість, недотримання медичної етики та деонтології, вимагання коштів за лікування не підтвердилося. ОСОБА_6 знаходився на лікуванні у гастроентерологічному відділенні з 30.08. по 11.09.2013 р. та з 02.10.2013 р. по 04.10.2013 р., медична допомога надавалася в повному обсязі безкоштовно (а.с. 25).
		З акту службового розстеження усного звернення ОСОБА_4 вбачається, що на засіданні 05 листопада 2013 року комісією було проведено службове розстеження усного звернення ОСОБА_4 стосовно недоліків у госпіталізації та лікуванні чоловіка в Закарпатські обласній клінічній лікарні ім. А. Новака, висловлених останньою на особистому прийомі громадян начальником управління охорони здоров'я ОДА Р.Л. Шніцером. На засіданні комісії були присутні: ОСОБА_4 - скаржник, ОСОБА_1 - лікар-гастроентеролог, ОСОБА_17 - медична сестра приймального відділення, ОСОБА_18 - медична сестра гастроентерологічного кабінету поліклініки, адвокат ОСОБА_2 (за згодою головного лікаря). ОСОБА_4 повторно висловила претензії щодо, на її думку, неправомірних дій працівників приймального відділення та лікаря-гастроентеролога ОСОБА_1 при госпіталізації чоловіка ОСОБА_6, порушень працівниками приймального відділення (медичною сестрою ОСОБА_17.) та лікарем-гастроентерологом ОСОБА_1 медичної етики та деонтології та вимагання за госпіталізацію грошей останніми. Скаржник в усній формі заявила, що має достатньо доказів своїх слів, зокрема записану на телефон розмову про вимагання коштів, однак навести комісії жоден із цих доказів не змогла. У своєму поясненні лікар ОСОБА_1 категорично заперечила факт вимагання коштів за госпіталізацію ОСОБА_6, про що вже давала письмове пояснення. Не виявлено у діях лікаря і порушень правил госпіталізації хворих в ЗОКЛ. Слова лікаря ОСОБА_1 повністю підтвердила медична сестра гастроентерологічного кабінету поліклініки ОСОБА_18, котра весь час була присутня в кабінеті у день госпіталізації ОСОБА_6. Комісія також розглянула матеріали проведеного раніше комісійного розгляду письмового звернення ОСОБА_4 на ім'я заступника начальника управління охорони здоров'я Брича В.Д. Згідно з актом вищевказаного розгляду комісія також не підтвердила претензії ОСОБА_4 Виходячи з вищевказаного комісія не знайшла фактів підтвердження претензій ОСОБА_4 щодо неправомірних дій обвинувачених працівників лікарні (а.с. 23).
		Як вбачається зі письмової заяви відповідачки ОСОБА_4, адресованої заступнику начальника управління охорони Закарпатської обласної державної адміністрації здоров'я Бричу В.Д., то в ній міститься інформація про те, що: «…30.08.2013 р. я все таки рішила чоловіка положити в лікарню. Я зайшла на приймальне і мені написали і направили в регістратуру, а з регістратури мене направили в 18 каб. Но там я й наслухалася те саме, що було на приймальній: платіть гроші. Я сказала, що головний сказав, що гроші не треба. Дохторка все проігнорувала, робила вид, що не чує і вимагала від мене гроші. Я категорично відмовлялася. Так же себе дохторка вела недобре і вимагала, наполягала на гроші…Прошу в моїй скарзі не відмовити і повірте, що я не можу проглотити цю несправедливість. Я довго хотіла забути і простити, але не змогла…Да я наполягала, бо чоловік горів, велику температуру мав. Мені ніколи було ходити по лікарнях. Я прийшла де ближче і ліпше. Адже обласна лікарня для важкохворих. Я зрозуміла, що якби я дала гроші, то цього би не було» (а.с. 27).
		Зазначена інформація у вказаній заяві стосується ОСОБА_19, що не заперечується відповідачкою та є фактичним твердженням останньої, яке не відповідає дійсності, так як така спростовуються вищенаведеним актом службового розстеження усного звернення ОСОБА_4 та даними у судовому засіданні показами свідка ОСОБА_5, а тому поширена відповідачкою інформація про позивачку є недостовірною, внаслідок чого було порушено особисте немайнове право останньої і завдано їй в зв'язку з цим моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через поширення про неї відповідачкою неправдивої інформації.
		Доказів протилежного, а саме про грубість та недотримання позивачкою ОСОБА_1 медичної етики та деонтології і вимагання нею коштів за госпіталізацію, відповідачка суду не надала. Тому позов у частині визнання цієї інформації такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки слід задовольнити.
		Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року зазначено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. 
		Однак, в цьому ж п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року роз'яснено, що разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
		Судом встановлено, що у поданій ОСОБА_4 до управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації заяві наявні завідомо неправдиві відомості про факти грубості та недотримання ОСОБА_1 медичної етики та деонтології і вимагання коштів за госпіталізацію, а також враховуючи обставини справи встановлено, що для звернення відповідачки з даною заявою не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, внаслідок чого було порушено особисте немайнове право позивачки та завдано їй в зв'язку з цим моральної шкоди. Фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1, що були зумовлені та пов'язані з важким станом здоров'я чоловіка відповідачки.
		За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні честі та гідності. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		В п. 3 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31 березня 1994 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 9 цієї ж Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		На думку суду, розповсюдженням відповідачкою визнаних судом відомостей, які не відповідають дійсності, тобто недостовірної інформації, позивачці було завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі, гідності, престижу та ділової репутації. Цю шкоду суд оцінює у суму 5000 грн.
		Стосовно вимог ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації шляхом надання відповідачкою усних та письмових вибачень у присутності колег, які були на зборах 05.11.2013 р., то у задоволенні таких слід відмовити, так як відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 227 ЦК України.
		Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року передбачено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Отже суд вважає, що відповідачку слід зобов'язати спростувати недостовірну інформацію у спосіб, наближений до способу поширення, а саме шляхом направлення відповідних листів начальнику управління охорони здоров'я  Закарпатської обласної державної адміністрації Шніцеру Р.І., заступнику начальника управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації Бричу В.Д. та головному лікарю Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака ОСОБА_8
		У відповідності до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 слід стягнути на користь позивачки (229.4 грн. за пред'явлення вимог немайнового характеру + 229.4 грн. за пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди =) 458.8 грн. судового збору сплаченого нею при зверненні з позовною заявою у суд, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Тому, керуючись ст.ст. 88, 209, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 23, 277, 297, 1167 ЦК України суд,
		 
		Р І Ш И В:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати поширенні ОСОБА_4 відомості про грубість та недотримання лікарем-гастроентерологом ОСОБА_1 медичної етики та деонтології і вимагання останньою коштів за госпіталізацію такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1.
		Зобов'язати ОСОБА_4 спростувати відомості про грубість та недотримання лікарем-гастроентерологом ОСОБА_1 медичної етики та деонтології і вимагання останньою коштів за госпіталізацію шляхом направлення відповідних листів начальнику управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації Шніцеру Р.І., заступнику начальника управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації Бричу В.Д. та головному лікарю Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака ОСОБА_8
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди.
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 80 копійок судового збору. 
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
		 
		 
		          Головуюча                                                                                               Сарай А.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...