№ 2-1041
2008 рік.
Р І Ш Е Н Н
Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2008 року.
Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі :
головуючого-судді
Богдана С.І.
при секретарі Яценко
Н.М.
розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом Прокурора м.
Чернівці, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про
визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження майна, за
зустрічним позовом ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4,
який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 про визнання фіктивним
договору дарування квартири від 07.08.2002 року та за зустрічним позовом
ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа
на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири від
07.08.2002 року недійсним,
В С Т А Н О В И В :
Прокурор
м. Чернівці звернувся до суду з позовом діючи в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки та зняття
заборони відчуження майна.
В позові
зазначає, що до прокуратури м. Чернівці надійшла заява від неповнолітнього
ОСОБА_1 щодо порушення його житлових прав.
В ході
перевірки встановлено, що 07.08.2002 року неповнолітній ОСОБА_1 набув права на
квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування посвідченого приватним
нотаріусом ОСОБА_5. зазначена квартира була йому подарована його бабусею
ОСОБА_6
В 2007
році неповнолітній ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького КОБТІ з заявою про видачу
витягу з реєстру про право власності на нерухоме майно, однак йому відмовили і
повідомили про те, що квартира перебуває в заставі на підставі договору
іпотеки.
В ході
перевірки встановлено, що 02.07.2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено
договір позики в сумі 79950 грн.. З метою забезпечення виконання зобов'язань,
що випливають з цього договору, 02.07.2004 року між сторонами було укладено
іпотечний договір. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору предметом іпотеки є
майно іпотекодавця ОСОБА_6, а саме квартира АДРЕСА_1 і на підставі укладення
договору іпотеки приватним
-2-
нотаріусом було
також накладено заборону відчуження квартири до припинення іпотечного договору.
Відповідно
до ст.. 5 Закону України „ Про іпотеку ” предметом іпотеки може бути об'єкт
нерухомого майна за умови, що воно належить Іпотекодавцю на праві власності.
В порушення
вказаних норм, предметом іпотеки по даного договору є квартира, яка на момент
укладення договору та на даний час належить на праві приватної власності
неповнолітньому ОСОБА_1, а не ОСОБА_6
Згідно зі
ст..ст. 575, 583 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, заставодавцем
може бути власник речі, або особа якій належить майнове право, застава права на
чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі.
Перевіркою
встановлено, що неповнолітній ОСОБА_1 згоди на заставу квартири не надавав, на
теперішній час зобов'язання по договору позики ОСОБА_6 не виконані, у зв'язку з
чим договір іпотеки не припинений.
Ст.. 7 Закону
України „ Про іпотеку ” передбачено, що Іпотекодержатель має право задовольнити
свою вимогу за основним зобов'язанням за рахунок звернення стягнення на предмет
іпотеки і в разі здійснення свого право Іпотекодержателем буде порушене право
власності неповнолітнього ОСОБА_1
Відповідно
до ст.. 215 ЦК України, оспорюваний правовчин може бути визнаний судом
недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність, тому прокурор діючи в інтересах неповнолітнього просив визнати
недійсним іпотечний договір від 02.07.2004 року укладений між ОСОБА_6 та
ОСОБА_3, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зняти
заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1.
В лютому
2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя
особа на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання договору недійсним і зазначила в
ньому, що із заявленим позовом прокурора м. Чернівці в інтересах її внука
ОСОБА_1 вона не може погодитися, вважає його таким, що не підлягає задоволенню
з наступних причин.
13.05.1997 року нею, у зв'язку з тим, що її синові ОСОБА_4 не було де
проживати разом з сім”єю, було куплено квартиру АДРЕСА_1. Станом на
липень-серпень 2002 року у її сина ОСОБА_4 який займався підприємницькою діяльністю,
через крадіжку у нього великої партії матеріальних цінностей виник великий
фінансовий борг в сумі 50000 дол. США, що еквівалентно на той час 276640
гривень. Так як у сина нерухомості не було, а квартира АДРЕСА_1 належала їй, то
всі боргові зобов'язання було оформлено на неї.
На
початку червня 2002 року ОСОБА_6, якому вона видала розписку у підтвердження
боргових зобов'язань попередив її, що якщо вона до 15.08.2002 року не
розрахується з ним, то він накладе арешт на квартиру. З метою запобігання
накладення арешту на квартиру, вона вирішила самостійно оформити договір
дарування квартири на свого внука ОСОБА_1 і 07.08.2002 року такий договір було
укладено. Укладаючи цей договір вона вважала, що, що її син ОСОБА_4 буде мати
такі ж самі права і обов'язки на квартиру які його син, тим більше, що його
син, а її внук був на той час малолітнім, вона ж фактично вважала власником
квартири свого сина - ОСОБА_4 .
В
подальшому, вона з метою повного фінансового розрахунку з ОСОБА_6 уклала договір
позики з гр.. ОСОБА_3. З метою фінансового забезпечення своїх зобов'язань перед
ОСОБА_3, вона використовуючи дублікат договору купівлі - продажу від 13.05.1997
року уклала та підписала нотаріально посвідчений іпотечний договір квартири з
ОСОБА_3 від 02.07.2004 року, але фактично квартира належала її синові ОСОБА_4
По цьому
факту та по заяві ОСОБА_3 відносно неї було порушено кримінальну справу, яка
постановою Першотравневого райсуду м. Чернівці від 03.03.2006 року була
-3-
закрита за актом
амністії. Згідно ст.. 61 п.4 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що
набрав законної сили є обов'язковим для суду, що розглядає справу про
цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову
суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно
до вимог ст.. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо
обставин які мають істотне значення, такий право чин може бути визнано судом
недійсним. При цьому істотне значення має помилка щодо природи
правочину, прав та обов'язків сторін.
Вона
дійсно помилялася щодо прав та обов'язків свого сина та онука на квартиру № 37
вважаючи, що фактичним і юридичним власником квартири є її син, а не
неповнолітній внук, який не може розпоряджатися квартирою без згоди сина. Якщо
би вона знала, чи навіть відчувала, що її син не зможе розпоряджатися
квартирою, яку вона подарувала внукові, то вона нізащо б не оформила договір
дарування квартири на нього.
Відповідно до ст.. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору
дарування застосовується позовна давність в один рік, строк позовної давності
вона пропустила по поважній причині, через тривалу хворобу, розгляд кримінальної
справи та розгляд цивільного позову ОСОБА_3 до неї.
Відповідно до ст.. 73 ЦПК України суд може поновити або продовжити строк
встановлений законом за клопотанням сторін, а тому з врахуванням викладеного
просила поновити їй строк для звернення до суду з вимогою про визнання договору
дарування квартири недійсним з моменту його укладення.
Відповідно до вимог ст.. 727 ч.4 ЦК України, дарувальник має право
вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим, а квартира № 37
яка є дарунком є збереженою, в ній до цього часу проживає її син.
Тому
просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між
ОСОБА_6 та неповнолітнім ОСОБА_1, в
інтересах якого діяв ОСОБА_4, в позові прокурору до ОСОБА_6 та ОСОБА_3
відмовити у зв'язку з порушенням строку
позовної давності.
В квітні
2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з
заявою в порядку ст.. 31 ЦПК України про зміну предмету та підстави
зустрічного позову і просила винести рішення яким визнати фіктивним, з моменту
його укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_6 та
неповнолітнім ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_4 від 07 серпня 2002 року.
В липні
2008 року ОСОБА_4, діючи в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_1
звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа на стороні
відповідача ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири від 07.08.2002
року недійсним.
В позові
зазначає, що з позовом прокурора в інтересах його сина про визнання недійсним
договору іпотеки та зняття заборони на відчуження квартири не згідний, з
зустрічним позовом ОСОБА_6 згідний в повному обсязі і в свою чергу заявляє
зустрічний позов.
Приблизно в
квітні-травні 2002 року через крадіжку належних йому матеріальних цінностей,
які знаходилися в автомобільному гаражі на суму більше 50000 дол. США, у нього
виникли великі боргові зобов'язання перед його кредиторами.
З метою
погашення фінансових боргів він звернувся до гр.. ОСОБА_6 з проханням надати
позику в розмірі 43000 дол. США на короткий термін і така позика ним була
одержана.
-4-
В середині
червня 2002 року ОСОБА_6 заявив вимогу про повернення боргу і попередив, що у
випадку не повернення позики він звернеться до суду за примусовим стягненням та
накладенням арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності його
матері ОСОБА_7 . У зв'язку з тим, що
вимоги ОСОБА_6 були вкрай серйозними і реальними, з огляду на перспективу
рішення суду про накладення арешту на квартиру, він перезичив кошти і
20.06.2002 року разом з матір”ю ОСОБА_6 розрахувався з ОСОБА_6.
В кінці
червня на початку липня 2002 року через ОСОБА_6 познайомився з ОСОБА_3 і
попросив його про позику в сумі 20000 дол. США, той погодився, але тільки при
умові забезпечення позики іпотекою і нотаріального посвідчення цього договору.
02.07.2004
року він разом з ОСОБА_6 одержали від ОСОБА_3 суму позики 20000 дол. США та
уклали в нотаріальному порядку іпотечний договір по якому мати передала
квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку. Правові наслідки договору іпотеки по якому
квартира у разі невиконання зобов'язання матері перед ОСОБА_3 переходила у
власність останнього їм була добре відома.
07.08.2002 року ОСОБА_6 з метою унеможливлення виконання судового
рішення або виконавчого напису нотаріуса, фіктивно оформила договір дарування
квартири на його сина ОСОБА_1, при цьому оформити дарування квартири на нього
не було можливим, так як на ньому була велика кількість боргів. Договір
дарування квартири на сина було укладено між ним та ОСОБА_6, так як він діяв в
інтересах свого неповнолітнього сина. Договір укладався без наміру створити
правові наслідки які могли виникнути внаслідок реального вчинення правочину
дарування.
Сину на
момент вчинення договору було тільки 10 років, основною метою цього договору
було унеможливлення накладення стягнення на квартиру.
Відповідно
до ст.. 234 ЦК України фіктивним є правочин , який вчинено сторонами без наміру
створення правових наслідків, які обумовлюються цим право чином, фіктивний
право чин визнається судом недійсним.
В
подальшому, у зв'язку з неможливістю накласти стягнення через суд , по заяві
ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_6, яка постановою
Першотравневого райсуду м. Чернівці була закрита внаслідок амністії. Відповідно
до ст.. 61 п.4 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної
сили є обов'язковим для суду, що розглядає справу про ці цивільно-правові
наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову з питань чи мали
місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Заявлений
позов прокурора в інтересах його сина про визнання недійсним договору іпотеки
від 02.07.2004 року є необґрунтований, так як він реально мав місце і крім того відповідно до ст.. 267 ч.4 ЦК
України сплив строк позовної давності.
Згідно
ст.. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування квартири
застосовується позовна давність в один рік.
Строк
позовної давності для позову про визнання договору дарування квартири від
07.08.2002 року він пропустив по поважній причині, так як весь цей час він
разом з матір”ю займався судовими процесами та захистом її інтересів , а також
більше двох років знаходився за межами України.
Тому
просив поновити йому строк для звернення до суду з вимогою про визнання
договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним з моменту його укладення.
Частиною
4 ст. 727 ЦК України встановлено, що дарувальник має право вимагати розірвання
договору дарування, якщо на момент пред'явлення
вимоги дарунок є збереженим, квартира № 37 є збереженою, в ній до цього
часу він проживає.
-5-
У
зв'язку з цим просив визнати недійсним договір дарування квартири від
07.08.2002 року укладений між ОСОБА_6 та неповнолітнім ОСОБА_1 в інтересах
якого діяв він, ОСОБА_4, та поновити матеріальний строк для звернення в суд з
позовом про визнання правочину недійсним, в позові прокурору відмовити у
зв'язку з порушенням строку позовної давності.
Заслухавши сторін, третіх осіб, свідків, дослідивши письмові докази які
маються в справі суд вважає, що позов прокурора підлягає задоволенню, а в
позовах ОСОБА_6 та ОСОБА_4 слід відмовити.
Судом
встановлено, що дійсно 02 липня 2004 року між фізичними особами ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір згідно якого, цей договір забезпечував
виконання зобов'язань, які випливають з договору позики від 02.07.2004 року та
всіх можливих змін та доповнень до нього, укладених між Іпотекодержателем та
Іпотекодавцем надалі за текстом „ Договір позики ” , при виконання певних умов
якого Іпотекодавцю надається позика у розмірі 79950 грн., що еквівалентно 15000
дол. США з зобов'язанням повернути Іпотекодержателю отриману позику в
обумовленому в договорі позики еквіваленті кінцевим терміном погашення є
02.09.2004 року.
Предметом іпотеки за цим договором є майно Іпотекодавця : квартира під АДРЕСА_1, яка належить
Іпотекодавцю на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 13.05.1997 року
В ст..
2.2 Іпотечного договору зазначено, що Іпотекодавець зобов'язується звільнити іпотечну
квартиру, відповідно виписати з неї осіб, які там мешкають, у разі звернення на
неї стягнення протягом 10 календарних дні з дня реалізації іпотечного майна.
В ст.. 5
Закону України „ Про іпотеку ” зазначено, що предметом іпотеки можуть бути один
або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов : - нерухоме майно
належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання,
якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи
організація
Як
встановлено судом ОСОБА_6 дійсно являлася з 13.05.1997 року власником квартири
АДРЕСА_1. Однак 07 серпня 2002 року ОСОБА_2, перебуваючи при здоровому розумі
та ясній пам”яті, розуміючи значення своїх дій, та діючи добровільно,
подарувала неповнолітньому ОСОБА_1, а гр.. ОСОБА_4, який діє від імені і в
інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 прийняв в дар квартиру
АДРЕСА_1.
Дана
обставина підтверджується копією договору дарування від 07.08.2002 року, який
був зареєстрований в Чернівецькому КОБТІ 04.05. 2005 року.
Таким
чином , власником квартири став ОСОБА_1 і він вправі був розпоряджатися нею як
власник зі згоди своїх батьків.
Те, що
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 з 07.08.2002 року підтверджується довідкою
Чернівецького КОБТІ без номера та дати, яка була адресована Першотравневому
ВДВС Чернівецького МУЮ та Витягом про
реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.05.2005 року виданого
Чернівецьким КОБТІ .
Таким
чином , ОСОБА_6 не будучи власником квартири, без згоди її власника, а саме
ОСОБА_1 чи його батьків, передала в іпотеку квартиру, а це є протизаконним , а
тому договір іпотеки від 02.07.2004 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 слід
визнати недійсним і при цьому слід зняти накладену нотаріусом заборону на
відчуження квартири.
-6-
Що
стосується вимог ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири своєму
неповнолітньому внукові ОСОБА_1 фіктивним, то суд вважає, що ці вимоги є
безпідставні, оскільки ОСОБА_6 даруючи квартиру діяла цілеспрямовано, мала
намір на дарування квартири і бажала цього. При цьому суд виходить також з
того, що з моменту укладення договору дарування пройшло на теперішній час шість
років і якщо би ОСОБА_6 мала намір даруванням квартири скрити будь-які свої
законні чи незаконні дії, то вона могла би розірвати даний договір з підстав
передбачених цивільним законодавством після закриття кримінальної справи, яка була порушена проти неї.
Ст.. 234
ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру
створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Однак суд
вважає, що при укладені договору дарування ОСОБА_6 бажала подарувати квартиру
внукові ОСОБА_1, даний договір був зареєстрований в Чернівецькому КОБТІ
04.05.2005 року і це свідчить про те, що даний договір укладався не фіктивно,
тобто у ОСОБА_6 був намір на створення правових наслідків після укладення
такого договору.
Також суд
вважає, що вимоги ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним є також
безпідставними, оскільки підстав визнавати договір дарування квартири недійсним
немає. ОСОБА_6 бажала подарувати, а ОСОБА_4, діючи в інтересах свого
неповнолітнього сина ОСОБА_1 бажав прийняти в дар квартиру АДРЕСА_1 і прийняв
її.
Позивач
ОСОБА_4 посилається в позові , що правочин слід визнати недійсним на підставі
ст.. 229 ЦК України, яка передбачає, що якщо особа, яка вчинила правочин,
помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину,
прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Помилка щодо мотивів
правочину не має істотного значення, крім випадків,
встановлених законом.
Судом
встановлено, що ОСОБА_6 бажала саме подарувати квартиру своєму внукові і не
могла таким чином помилятися щодо тих обставин , які вона бажала вчинити.
Посилання
позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про те, що прокурор втратив
строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним
іпотечного договору від 02.07.2004 року, оскільки пройшло більше трьох років з
дня вчинення договору.
Однак
суд вважає, що такі вимоги позивачів є безпідставними, оскільки прокурору стало
відомо про порушене право неповнолітнього ОСОБА_1 в січні 2008 року, коли було
проведено перевірку його заяви про захист його права власності. Тому підстав
вважати, що прокурор втратив право на звернення до суду з позовом за захистом
прав неповнолітнього ОСОБА_1 немає.
На
підставі викладеного та ст.ст. 202,203, 215,216,261, 583 ЦК України, керуючись
ст.ст. 10,60,209,213,215,218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов
прокурора м. Чернівці задовольнити.
Визнати
недійсним іпотечний договір НОМЕР_1 від 02.07.2004 року укладений між ОСОБА_2
та ОСОБА_3 який зареєстрований в реєстрі за № 2444 та посвідчений приватним
нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зняти
заборону на відчуження
квартири АДРЕСА_1 накладену приватним нотаріусом ОСОБА_8
у зв'язку з посвідченням договору іпотеки.
-7-
В
позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1
про визнання фіктивним договору дарування квартири від 07.08.2002 року
відмовити.
В позові
ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
визнання договору дарування квартири від 07.08.2002 року недійсним відмовити.
Рішення
суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження або апеляційної скарги.
Заява
про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення
рішення, а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне
оскарження до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський
районний суд м. Чернівці.
Суддя
Богдан С.І.