Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 3-72гс14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А   
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		9 вересня 2014 року                                                                       місто Київ
		 
		Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого      Барбари В.П.,
		 
		суддів: Балюка М.І.,Берднік І.С.,Гуля В.С.,Жайворонок Т.Є.,Шицького І.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2013 року у справі 
		№ 17-7/355-10-3625 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» (далі - ТОВ «Винконцерн») до виробничого закритого акціонерного товариства «Великодальницький завод продовольчих товарів Євдокія» (далі - ВЗАТ «Євдокія») про банкрутство,
		встановила:
		 
		Банк в особі філії «Южне Головне Регіональне Управління» звернувся до господарського суду із заявою про визнання кредиторських вимог, забезпечених заставою майна, до боржника та включення їх до реєстру вимог кредиторів у сумі 486 904,38 грн.
		 
		Заяву обґрунтовано невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором № 134, укладеним 4 квітня 1997 року між Банком (кредитор) і приватним підприємством «Формула - С» (позичальник) (далі - кредитний договір), забезпеченим договором застави майна, укладеним між Банком і ВЗАТ «Євдокія» (майновий поручитель) 
		4 квітня 1997 року.
		 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 24 березня 2011 року затверджено реєстр вимог кредиторів ВЗАТ «Євдокія», у першу чергу до якого включено кредиторські вимоги Банку в особі філії «Южне Головне Регіональне Управління» у сумі 486 904,38 грн.
		 
		Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 
		16 квітня 2013 року змінено ухвалу господарського суду Одеської області від 24 березня 2011 року. Виключено з реєстру вимог кредиторів вимоги Банку в особі філії «Южне Головне Регіональне Управління» у сумі 486 904,38 грн.
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 9 липня 2013 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 
		16 квітня 2013 року залишено без змін.
		 
		Посилаючись на положення статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України «Про заставу», статей 575, 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки вимоги Банку до боржника є вимогами майнового характеру, а не грошового, тому вони не підлягають визнанню господарським судом.
		 
		Банком у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2013 року у справі № 17-7/355-10-3625 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме статей 1, 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 574, 583, 589 ЦК України, статей 1, 19 Закону України «Про заставу».
		 
		В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 20 березня 2013 року у справі № Б29/122-09 та від 8 червня 2011 року у справі № 6/108-09, в яких суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, що заявлені вимоги банку до боржника у справі про банкрутство, забезпечені заставою майна боржника, є грошовими та підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо в силу вимог частини 6 статті 14, підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Господарськими судами встановлено, що 4 квітня 1997 року між Банком і ВЗАТ «Євдокія» укладено договір застави, за умовами якого ВЗАТ «Євдокія» виступило майновим поручителем і передало Банку в заставу нерухоме майно за адресою: Одеська область, с. Великий Дальник, пров. 2-й Маякський, 27, зокрема, будівлі та споруди площею 2 328,88 м кв., у забезпечення кредитного договору.
		 
		Виконавчим написом від 20 січня 1998 року ААК № 891622, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу звернуто стягнення на заставлене майно у зв'язку з виникненням заборгованості за кредитним договором у сумі 321 794,86 грн.
		 
		Рішенням господарського суду Одеської області від 25 травня 2004 року у справі № 17-4-15-19/1373 стягнуто з ВЗАТ «Євдокія» на користь Банку 165 179,25 грн заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, яке належить на праві власності ВЗАТ «Євдокія».
		 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 21 серпня 
		2010 року порушено провадження у справі про банкрутство ВЗАТ «Євдокія», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		 
		Предметом розгляду у цій справі є визнання кредиторських вимог Банку, забезпечених заставою майна, і включення їх до реєстру вимог кредиторів на підставі частини 6 статті 14, підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		 
		Частинами 1, 2 статті 1, частиною 2 статті 11 Закону України «Про заставу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
		 
		У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини 1 статті 554 ЦК України боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		 
		Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
		 
		Частиною 2 статті 20 Закону України «Про заставу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
		 
		Таким чином, вимоги Банку, що виникли внаслідок невиконання боржником зобов'язання за кредитним договором, є грошовими і такими, що забезпечені заставою майна за договором застави, тому висновок суду касаційної інстанції щодо визнання вимог Банку майновими і виключення їх з реєстру вимог кредиторів є помилковим і не відповідає вимогам законодавства. 
		 
		Абзацом 2 частини 6 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
		 
		Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя  згідно з положеннями абзацу 2 частини 2 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються у першу чергу на задоволення вимог, забезпечених заставою.
		Отже, законодавець зобов'язав розпорядника майна, незалежно від наявності чи відсутності заяв за даними обліку боржника, внести вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, окремо до реєстру вимог кредиторів, які забезпечені заставою боржника, та окремо внести до реєстру відомості про майно боржника, що є предметом застави, яке використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. 
		 
		За таких обставин заява Банку підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 9 липня 2013 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
		постановила:
		Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
		Постанову Вищого господарського суду України від 9 липня 2013 року у справі №17-7/355-10-3625 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                             В.П. Барбара  
		 
		Судді                                  М.І. Балюк                           І.С. Берднік                     В.С. Гуль                        Т.Є. Жайворонок     І.Б. Шицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...