Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1702/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2014. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2014.
Дата набрання законної сили: 24.09.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"24" вересня 2014 р.                                                              Справа № 908/1702/14  
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І., суддя Пелипенко Н.М. 
		 
		при секретарі Новіковій Ю.В.
		 
		за участю представників сторін:
		позивача - Волинець О.І., дов. №35/43-14 від 20.05.2014 року.
		відповідача -  Шкаровський Д.О., дов. №011.11-54 від 17.12.2013 року
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2571З/1-18) на рішення господарського суду Запорізької області  від 04.08.2014 року у справі №908/1702/14
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Александр-Сталь", м.Запоріжжя
		до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат",  м. Запоріжжя,
		про визнання недійсним пункту договору оренди,
		 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Александр-Сталь", звернувся до господарського суду Запорізької області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", відповідача, про визнання недійсним пункту 10.4 укладеного сторонами договору оренди від 12.07.2013 року.
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.08.2014 р. по справі № 908/1702/14 (суддя Боєва О.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Позивач не погодився із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить  вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
		Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що, виходячи зі змісту статей 216, 217  Господарського кодексу України,   будь-які господарські санкції є засобом впливу на правопорушника і наслідком порушення зобов'язань. 
		Проте, як вказує апелянт,  пунктом 10.4 договору встановлено штраф не за порушення зобов'язань, а за намір орендаря достроково припинити дію договору, що суперечить вказаним нормам Цивільного кодексу України та  Господарського кодексу України, оскільки всі господарські санкції (в тому числі штрафні і договірні санкції) є мірою відповідальності і сплачуються правопорушником у випадках порушення ним своїх зобов'язань.
		Згідно з розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014 року №28-р "Про зміну територіальної підсудності"  розгляд справ, що підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом, здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.
		У зв"язку із цим, супровідним листом господарського суду Запорізької області   №09-33/1323 матеріали справи №908/1702/14 разом із апеляційною скаргою позивача були направлені до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя  Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24.09.2014 року на 10:30 год.
		Розпорядженням секретаря палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 року для розгляду  справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Пелипенко Н.М., у зв"язку із хворобою судді Медуниці О.Є. 
		Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу  України судами першої інстанції" встановлено, що у разі  зміни складу суду (в тому числі з  одноосібного  на  колегіальний,  навіть  якщо  до  складу колегії  суддів  входить суддя,  який раніше одноособово розглядав дану справу),   спочатку  починається  й перебіг  строку вирішення  спору.  
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк розгляду апеляційної скарги після винесення розпорядження секретаря палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 року про зміну складу колегії суддів  починається заново.
		Представник позивача у судовому засіданні 24.09.2014 року підтримав апеляційну скаргу.
		Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу  та його представник у судовому засіданні 24.09.2014 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Свої заперечення обгрунтовує тим, що встановлена пунктом 10.4 договору сплата шестикратного розміру орендної плати є одним із зобов'язань орендаря за договором оренди у разі дострокового розірвання цього договору за його ініціативою, яке в силу статті 629 Цивільного кодексу України підлягає обов"язковому виконанню.
		У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому часу для складання додаткових письмових  пояснень на відзив на апеляційну скаргу.
		Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки представник позивача не обгрунтував, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, неможливості надати в судовому засіданні усних пояснень на  відзив на апеляційну скаргу, зміст якого представник відповідача має оголосити в  судовому засіданні,  та що ненадання письмових пояснень на цей відзив унеможливить розгляд справи.
		Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
		Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 20.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", орендодавцем,  та Товариством з обмеженою відповідальністю "Александр-Сталь", орендарем, було укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у тимчасове користування за оплату нерухоме майно інв. №№ 23, 45 та обладнання, що належить орендодавцю на праві власності і розташоване за адресою; м. Запоріжжя. Південне шосе, 15. 
		Як вказано у пунктах 1.1 та 1.2 договору, перелік майна, що складає об'єкт оренди та його вартість, вказані  в додатку №1 до цього договору.
		Відповідно до  пункту 10.1  договору   він  набуває  чинності  з  моменту  нотаріального посвідчення  та згідно з  частиною  З  статті  631 Цивільного кодексу   України  застосовується до  відносин  сторін, які виникли до його укладання, а саме: з 01.07.2013 року і діє до 01.08.2018 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.   
		20.07.2013 року  договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міською  нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за №1744.
		Згідно з пунктом 2.1 договору об'єкт оренди надається орендарю з метою здійснення господарської діяльності орендаря, а саме: для розміщення ділянки переробки продуктів металургійного виробництва.       
		Відповідно до пунктів  3.1. та 3.4. договору приймання-передача об'єкта оренди проводиться представниками сторін на підставі акту приймання-передачі. З моменту оформлення акту приймання-передачі об'єкт оренди вважається переданим орендарю.
		У пункті  4.1 договору сторони визначили, що термін оренди починається з 01.07.201З року та триває до 01.07.2018 року. Термін оренди може бути змінений за згодою сторін.
		Відповідно до пункту 5.1. договору  розмір орендної плати за використання орендарем об'єкта оренди та період технічного переоснащення об'єкту оренди та введення ділянки переробки продуктів металургійного виробництва в експлуатацію, а саме: з 01.07.2013 року по 28.02.2014 року  складає за кожен місяць оренди 32000,00 грн. у т.ч. ПДВ.  Починаючи з дев'ятого місяця оренди та в усі  наступні місяці, орендна плата за використання об'єкта оренди складає кожен місяць оренди 64000,00 грн., у т.ч. ПДВ.
		Згідно з пунктом 6.2.14. договору орендар зобов'язується в разі дострокової відмови від об'єкту оренди, дострокового розірвання договору, сповіщати орендодавця не менше ніж за 1 місяць до дати  запланованого розірвання договору.
		У пункті 10.2 договору зазначено, що він може бути розірваний за письмовою згодою сторін.  
		Пунктом  1.0.4. договору визначено, що у разі дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря в порядку, передбаченому пунктом 6.2.14, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі, що дорівнює розміру орендної плати за 6 місяців.
		Крім того, матеріали справи свідчать про те, що 24.03.2014 року між сторонами був укладений додатковий договір до договору оренди, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 12.07.2013 року, за № 1744. за умовами якого, сторони дійшли згоди про розірвання договору оренди. №  744 від 24.03.2014 року.
		Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у справі є  визнання недійсним пункту  10.4. договору. При цьому, позивач посилається на те, що пунктом 10.4 договору оренди встановлено штраф не за порушення орендарем своїх договірних зобов'язань, а за намір достроково припинити дію договору оренди. Таким чином, на думку позивача, зазначений пункт договору суперечить нормам Цивільного кодексу України та  Господарського кодексу України, оскільки неустойка - є мірою цивільно-правової відповідальності, яка сплачується боржником лише у випадках порушення ним свого зобов'язання.
		Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
		Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею  627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України встановлена свобода договору, яка може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини  на власний розсуд.
		Таким чином, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності  - договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань.
		При цьому, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що фактично  у спірному пункті 10.4 договору оренди сторонами було погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк.
		А тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.
		Позивач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що, виходячи зі змісту статей 216, 217  Господарського кодексу України, будь-які господарські санкції є засобом впливу на правопорушника і наслідком порушення зобов'язань. 
		Проте, як вказує апелянт,  пунктом 10.4 договору встановлено штраф не за порушення зобов'язань, а за намір орендаря достроково припинити дію договору, що суперечить вказаним нормам Цивільного кодексу України та  Господарського кодексу України, оскільки всі господарські санкції (в тому числі штрафні і договірні санкції) є мірою відповідальності і сплачуються правопорушником у випадках порушення ним своїх зобов'язань.
		Однак, колегія суддів не може погодитись із вказаним твердженням, так як зі змісту пункту 10.4 договору випливає, що ним в порядку статті 6 Цивільного кодексу України встановлено додаткову договірну санкцію за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк, якщо  вказане порушення виражається у достроковому розірванні договору за наміром орендаря.
		При цьому, як вже зазначалося, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України.
		На думку колегії суддів, правова позиція, викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2011 року у справі №51/209, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, не може братися до уваги при вирішенні даної справи, так як справа №51/209 стосується лізингових правовідносин, а справа №908/1702/14- орендних правовідносин, які мають різну правову природу та регулюються різними правовими нормами. 
		Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України є договір, який в силу вимог частини 1 ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
		Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
		У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
		Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
		Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом  України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056, на яку посилається місцевий господарський суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
		А тому, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що постанова Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056 не має відношення до даної справи, оскільки в ній зазначено про можливість встановлення сторонами договору додаткової договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань, тоді як  пунктом  10.4. договору оренди від 12.07.2013 року встановлено не договірну, а штрафну санкцію - штраф за дострокове розірвання договору з ініціативи орендаря, на думку колегії суддів, не можуть братися до уваги. 
		Положення  статті 199, частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, частини 2 статті 546, статті 627 Цивільного кодексу України, на що посилається  Верховний Суд України у постанові від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056, передбачають можливість встановлення сторонами договору додаткової договірної санкції.
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Запорізької області від 04.08.2014 р. по справі № 908/1702/14 залишити без змін.
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
		Повний текст постанови складено  29.09.2014 року. 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Сіверін В. І.
		 
		Суддя                                                                                           Терещенко О.І.  
		 
		Суддя                                                                                           Пелипенко Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...