Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/744/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2014. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2014.
Дата набрання законної сили: 25.09.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 361/744/14-ц   Головуючий у І інстанції Петришин Н.М.Провадження № 22-ц/780/4980/14   Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 58                                                                              26.09.2014 <s>                                                                                                                                                               </s>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України 
		 
		25 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
		головуючого судді Даценко Л.М.,
		суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,
		при секретарі Токар Т.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Броварської центральної районної лікарні про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		встановила:
		 
		У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в якому посилалася на те, що 23 листопада 2012 року відносно неї в примусовому порядку було проведено психіатричний огляд комісією лікарів-психіатрів Броварської центральної районної лікарні у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року, яке скасовано рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2013 року. 
		За результатами даного огляду прийнято рішення про здійснення за нею консультативного нагляду, як за особою, яка страждає на тяжкі психічні розлади, на підставі абзацу 3 пункту 5.2 Наказу Міністерства охорони здоров»я України від 22.01.2007 року № 20 «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги». 
		Однак, згідно листа головного лікаря Броварської центральної районної лікарні № 3527 від 28.11.2012 року остаточний висновок про психічний стан громадянки, що проходила обстеження, не був зроблений через брак документально підтвердженої інформації, було призначено повторний огляд на 14.12.2012 року.         
		Вважає, що такі дії відповідачів є незаконними та такими, що порушують її права та свободи, виходячи з наступного. 
		У 2011-2012 роках вона добровільно зверталася до лікаря-психіатра щодо визначення її психічного стану у зв'язку з розглядом судової справи між нею та ОСОБА_5 щодо встановлення місця проживання їхньої спільної дочки ОСОБА_6 у Печерському районному суді м. Києва. Відповідно до висновків лікаря-психіатра № 26208 від 6 травня 2011 року та № 28453 від 14 березня 2012 року вона є психічно здоровою та не перебуває на обліку у лікаря-психіатра.      
		До неї ніхто не звертався щодо виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року у добровільному порядку, тобто жодних пропозицій щодо її огляду лікарем-психіатром їй не надходило та жодних відмов від проходження такого огляду в добровільному порядку вона не надавала.   
		Крім того, 23 листопада 2012 року відповідачі провели її обстеження в примусовому порядку та встановили консультативний нагляд за нею незаконно з грубим порушенням ст. ст. 3, 21, 23, 28 Конституції України, ст. ст. 1, 7, 8, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІІ та Принципу 4 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Принципи захисту психічно хворих осіб та поліпшення психіатричної допомоги» від 17.12.1991 року № 46/119, оскільки на час проведення таких незаконних дій у відповідачів були відсутні жодні докази того, що вона страждає на тяжкі психічні розлади, в тому числі будь-яким психічним захворюванням.
		Просила визнати незаконними дії комісії лікарів-психіатрів Броварської ЦРЛ у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Броварської центральної районної лікарні щодо встановлення консультативного нагляду за нею на підставі абзацу 3 пункту 5.2 Наказу Міністерства охорони здоров»я України від 22.01.2007 року № 20 «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги». 
		Зобов'язати відповідачів припинити консультативний нагляд за нею шляхом винесення відповідного рішення щодо припинення консультативного нагляду та передачі її медичної карти амбулаторного хворого (форма №025/о) до архіву медичного закладу та зобов'язати відповідачів знищити документацію, яка стосується проведення їй примусового психіатричного огляду комісією лікарів-психіатрів. 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено. 
		У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що суд не взяв до уваги ту обставину, що в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що вона страждає на тяжкі психічні розлади, які б давали підстави для проведення її в примусовому порядку психіатричного огляду та встановлення за нею консультативного нагляду, як за особою, яка страждає на тяжкі психічні розлади.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.
		Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. 
		Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що оскільки доводи позивача про незаконність проведення психіатричного огляду є безпідставними, то позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а також відсутні правові підстави до задоволення позовних вимог, оскільки суд не вправі встановлювати діагноз захворювання, змінювати його чи надавати оцінку щодо правильності встановленого діагнозу.
		Однак, з такими висновками суду повністю погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Статтею 21  Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		Статтею 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
		За правилами ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
		Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
		Згідно ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
		Відповідно до вимог ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		За правилами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
		Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
		Згідно Принципу 4 Резолюції 46/119 Генеральної Асамблеї ООН Захист осіб з психічними захворюваннями і поліпшення психіатричної допомоги від 18 лютого 1992 року визначення того, що індивід має психічне захворювання, повинно проводитись у відповідності з міжнародно прийнятими медичними стандартами. Визначення психічного захворювання ніколи не повинно проводитись на підставі політичного, економічного чи соціального статусу, чи членства в культурній, расовій чи релігійній групі, чи по яким-небудь іншим причинам, які прямо не відносяться до психічного статусу. Сімейний чи виробничий конфлікт, чи незгода з моральними, соціальними чи політичними цінностями чи релігійними поглядами, переважаючими в суспільстві індивіда, ніколи не повинні бути визначаючим фактором при діагностуванні психічного захворювання. Лікування в минулому чи госпіталізація в якості пацієнта не повинні самі по собі виправдати визначення психічного захворювання в теперішньому чи в майбутньому. Ніяка особа чи орган влади не може кваліфікувати індивіда як такого, що має (чи інакше, вказати на те, що індивід має) психічне захворювання, крім як з метою, прямо зв'язаною з психічним захворюванням чи наслідками психічного захворювання. 
		Відповідно до Преамбули Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІІ (далі - Закон) цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.
		За змістом статті 1 цього Закону, якою передбачено визначення термінів, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: психічні розлади - розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; 
		тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку; 
		психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади; 
		усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування; 
		Відповідно до правил статті 3 Закону кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		Статтею 4 Закону передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.
		Згідно ч. 1 ст. 7 Закону діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я для застосування в Україні. 
		Згідно ч. 1 ст. 8 Закону психіатрична допомога надається в найменш обмежених умовах, що забезпечують безпеку особи та інших осіб, при додержанні прав і законних інтересів особи, якій надається психіатрична допомога.
		Відповідно до вимог ст. 11 Закону психіатричний огляд  проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
		Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду. 
		Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
		Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
		Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
		У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.
		У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої цієї статті, заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення обгрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.
		Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.
		Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
		Умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану психічного здоров'я цієї особи, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
		За правилами ст. 27 Закону виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.
		При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом.
		Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.
		Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів.
		Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів мають право відмовити у наданні психіатричної допомоги у разі відсутності підстав для її надання. 
		Встановлено, що комісія лікарів-психіатрів Броварської центральної районної лікарні Київської області у складі лікарів-психіатрів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4  23 листопада 2012 року провела психіатричний огляд ОСОБА_1 у примусовому порядку на виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року, яким вирішено провести ОСОБА_1 психіатричний огляд в примусовому порядку. За результатами психіатричного огляду в примусовому порядку комісія лікарів-психіатрів Броварської центральної районної лікарні Київської області встановила діагноз паранояльний синдром (F 29) та прийняла рішення про взяття ОСОБА_1  на консультативний облік без згоди хворої у зв'язку з відсутністю критики до свого стану.
		Дані обставини підтверджуються записом в медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_1 від 23.11.2012 року, з якого також убачається, що остаточний висновок про психічний стан в даний момент неможливий із-за категоричного заперечення інформації документів із заявою про те, що у неї є документи, які спростовують надану інформацію. Призначено повторний огляд 14.12.2012 року. (а. с. 67-70, 72-75).
		Дані обставини підтверджуються також листом головного лікаря Броварської центральної районної лікарні № 3527 від 28.11.2012 року, із якого вбачається, що ОСОБА_1 пройшла примусове обстеження у складі лікарів-психіатрів 23.11.2012 року. Після огляду її було поставлено на консультативний облік згідно п. 5.2 (абзац 3) наказу Міністерства охорони здоров»я України № 20 від 22.01.2007 року. В зв'язку з тим, що остаточний висновок про психічний стан громадянки, що проходила обстеження, не був зроблений через брак документально підтвердженої інформації, було призначено повторний огляд на 14.12.2012 року. (а. с. 11, 35).  
		Встановлено, що згідно листа Департаменту охорони здоров»я Київської обласної державної адміністрації № 1-06-1951 від 13.06.2014 року  в ході розгляду звернення ОСОБА_1 клініко-експертна комісія відзначила, що факт взяття ОСОБА_1 на консультативний облік на підставі п. 5.2  наказу МОЗ України № 20 від 22.01.2007 року «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» не відповідає вимогам п.5.2 цього наказу.
		Враховуючи зміст усіх матеріалів щодо ситуації з гр. ОСОБА_1, припущену помилку при взятті її на консультативний облік у психіатра (недотримання вимог наказу МОЗ України № 20 від 22.01.2007 року «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги»), комісія пропонує зняти гр. ОСОБА_1 з консультативного обліку. Також комісія зазначила, що в подальшому при отриманні рішення суду щодо примусового психіатричного огляду необхідно дотримуватися усіх вимог чинних нормативних документів при постановці на диспансерний чи консультативний облік. (а. с. 167-168)
		Згідно висновку фахівця № 4 від 19 травня 2014 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Каніщева А.В. Міжнардна класифікація хвороб 10-го перегляду ( далі - МКХ-10) не містить самостійної діагностичної рубрики, яка б іменувался «паранояльний синдром». Разом з тим, у МКХ-10 передбачені діагностичні рубрики (наприклад, хронічний маячний розлад, органічний маячний розлад тощо), в рамках яких паранояльне маячення може бути провідним психопатологічним синдромом. 
		Враховуючи викладене, термін «паранояльний синдром» не повинен використовутися в якості остаточного психіатричного діагнозу. В той же час, виходячи з клінічної практики, вказаний термін може застосовуватися як синдромальний діагноз, що є допустимим на перших етапах клінічного психіатричного обстеження як попередня діагностична гіпотеза і підстава для визначення першочергової лікувальної тактики та подальшого напрямку обстеження. Остаточний психіатричний діагноз завжди повинен формулюватися у відповідності з МКХ-10. 
		Паранояльний синдром, незалежно від його нозологічної специфіки, завжди відноситься до тяжких психічних розладів та позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. (а. с. 122-123).     
		Встановлено, що згідно листа відділу Державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Київській області № 14563 від 20.04.2014 року згідно Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та журналу вхідної кореспонденції до відділу не надходило та не перебуває жодного відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення  Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року по справі № 1007/6174/2012 про проведення примусового психіатричного огляду ОСОБА_1 Лікар-психіатр Броварської центральної районної лікарні ОСОБА_2 до відділу не звертався з вищезазначеним рішенням та представник відділу у приводі ОСОБА_1 до БЦРЛ участь не приймав. (а. с. 125) 
		Згідно пунктів 1.1, 1.2 та 2.1 Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної допомоги, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров»я України 22.01.2007 р. № 20, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2007 року за № 314/13581 (далі - Інструкція) ця Інструкція визначає організаційні засади забезпечення осіб, які страждають на психічні розлади, амбулаторною психіатричною допомогою відповідно до статті 12 Закону України "Про психіатричну допомогу" (далі - Закон), виходячи з пріоритету прав і свобод людини, обов'язків керівників закладів охорони здоров'я щодо забезпечення надання психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади. 
		Згідно з цією Інструкцією, в основу організації амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади (дорослим та дітям), закладено диспансерний метод надання медичної допомоги, при якому шляхом диспансеризації осіб з психічними захворюваннями та станами реалізується один з основних напрямків охорони здоров'я - профілактичний. 
		Диспансеризація - це організація роботи психіатричних закладів стосовно систематичного нагляду за перебігом психічного розладу в особи, яка страждає на психічний розлад, на її прохання або за усвідомленою згодою, або за згодою її законного представника, а також надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за рішенням суду. 
		Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 зазначеної Інструкції залежно від характеру та перебігу психічних розладів, а також наявності усвідомленої згоди особи, яка страждає на психічні розлади, або її законного представника на отримання амбулаторної психіатричної допомоги диспансеризація здійснюється у вигляді диспансерного та консультативного нагляду. 
		Консультативний нагляд - надання амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розляди, шляхом спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом психічного розладу, проведення відповідних діагностичних, лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів на прохання або за усвідомленою згодою особи чи її законного представника, якщо форма та характер перебігу психічного розладу не потребують установлення за особою диспансерного нагляду, або відсутня усвідомлена згода особи чи її законного представника на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні. 
		Згідно пункту 5 підпунктів 5.1 цієї Інструкції консультативний нагляд за особою, яка страждає на психічний розлад, установлюється з метою систематичного спостереження за перебігом психічного розладу, проведення відповідних діагностичних лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів у разі, якщо форма та характер перебігу психічного розладу не потребують установлення за особою диспансерного нагляду або відсутня усвідомлена згода особи, чи її законного представника, на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні. 
		5.2. Група пацієнтів консультативного нагляду формується з осіб (у тому числі неповнолітніх осіб віком до 15 років): 
		- щодо яких відбувся психіатричний огляд на підставах та в порядку, передбачених статтею 11  Закону, та яким установлено діагноз психічного розладу, що відповідає критеріям діагностики, визначеним Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду, та які за своїм психічним станом не потребують безперервного систематичного спостереження за перебігом розладу лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) при наданні психіатричної допомоги; 
		- які страждають на тяжкі психічні розлади, що за формою та характером перебігу психічного розладу потребують безперервного систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом розладу, але ці особи чи їх законні представники відмовляються від надання психіатричної допомоги, а покази для надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку відсутні; 
		- які страждають на тяжкі психічні розлади, унаслідок чого вони можуть завдати значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їм психіатричної допомоги, проте вони самі чи їх законні представники відмовляються від диспансерного психіатричного нагляду, та щодо яких за заявою психіатричного закладу отримано рішення суду про відмову в наданні амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку; 
		- які не потребують безперервного систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом психічного розладу, але у зв'язку з наявним психічним розладом є інвалідами будь-якої групи. 
		5.3. Рішення лікаря-психіатра чи комісії лікарів-психіатрів про встановлення консультативного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з відповідним обґрунтуванням уноситься до медичної карти амбулаторного хворого відповідно до форми N 025/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.99 N 302 (далі - форма N 025/о), та засвідчується лікарем-психіатром, який приймав рішення, або всіма членами комісії. Контрольна карта диспансерного нагляду за хворим на розлади психіки відповідно до форми N 030-1/о не ведеться.
		Встановлено, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року, на виконання якого 23.11.2012 року відповідачі провели ОСОБА_1 психіатричний огляд у примусовому порядку, рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2013 року скасовано. 
		Як убачається з мотивувальної частини рішення апеляційного суду Київської області від 22 січня 2013 року, колегія суддів встановила, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 281 ЦПК України ОСОБА_1 належним чином не була повідомлена про розгляд справи, що позбавило її можливості надати докази. 
		Крім того, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції при розгляді справи застосував положення статті 12 ЗУ «Про психіатричну допомогу», а не положення ст. 11 цього Закону, які підлягали застосуванню.
		Колегією також встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у ОСОБА_1 тяжкого психічного розладу, оскільки заява колишнього цвивільного чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_5, заява лікаря Требухівської дільничної лікарні Погорілої Л.І., заява вчителя Требухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на ім»я директора школи, лист-відповідь директора школи на ім»я ОСОБА_5 не можуть бути достатньою підставою для обґрунтованого припущення про наявність у ОСОБА_1 тяжкого психічного розладу, поскільки не містять фактичних даних про розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам»яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (ст.1 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).
		Також колегією встановлено, що ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції докази про відсутність у неї будь-яких психічних розладів, що підтверджується медичними довідками про проходження обов'язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів, з яких встановлено, що 6 травня 2011 року та 19 березня 2012 року ОСОБА_1 з власної ініціативи пройшла обстеження в спеціалізованому закладі психоневрологічному диспансері № 1 і за результатами якого було встановлено, що вона психічно здорова.       
		Крім того, скасовуючи рішення суду від 31 липня 2012 року, колегія суддів також врахувала і ту обставину, що в порушення вимог ч. 4 ст. 234 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу без участі народних засідателів, чим порушено норми процесуального права. (а. с. 6-10).
		Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідачі всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 страждає на тяжкі психічні розлади і при наданні їй 23.11.2012 року психіатричної допомоги у вигляді психіатричного огляду у примусовом у порядку вони діяли у відповідності з вимогами ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу».
		Тобто, відповідачі на надали суду доказів того, що вони прийняли рішення про проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у примусовому порядку за заявою, яка містила відомості, що обгрунтовували необхідність проведення їй такого огляду і вказували на її відмову від звернення до лікаря-психіатра, і що ними встановлено обгрунтованість заяви про психіатричний огляд позивачки у примусовому порядку без її усвідомленої згоди, та давали достатні підстави для такого огляду, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б вказували на те, що ОСОБА_1 страждає на тяжкі психічні розлади. 
		А посилання відповідачів на те, що таке рішення прийнято на підставі заяви чоловіка позивачки ОСОБА_5, заяви сімейного лікаря Требухівської дільничної лікарні Погорілої Л.І. та заяви вчителя Требухівської ЗОШ-І-ІІІ ступенів, в класі якої навчається дочка позивачки, на думку колегії суддів не можуть бути достатніми доказами того, що ці заяви містили  відомості, що давали відповідачам достатні підстави для проведення психіатричного огляду ОСОБА_1  у примусовому порядку. 
		Дана обставина також встановлена рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2013 року і не потребує доказуванню в даній справі відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
		Також відповідачі всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України та ст. 7 Закону не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 страждає на тяжкі психічні розлади і відносно неї 23.11.2012 року відбувся психіатричний огляд в примусовому порядку на підставах та в порядку, передбачених статтею 11  Закону, за результатами якого комісія лікарів-психіатрів прийняла рішення  про встановлення ОСОБА_1 остаточного діагнозу психічного розладу, що відповідає критеріям діагностики, визначеним Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду, і рішення комісії лікарів-психіатрів про встановлення консультативного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з відповідним обґрунтуванням внесено до медичної карти амбулаторного хворого відповідно до форми N 025/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.99 N 302.
		Крім того, вищезазначеною Інструкцією не передбачено консультативного обліку, на який взято позивачку згідно запису в її амбулаторній карті, а передбачено консультативний нагляд, юридичний зміст якого визначено п. 3.3 зазначеної Інструкції, а консультативний облік не є тотожним із консультативним наглядом, і ці поняття не є синонімами та не можуть використовуватись як взаємозамінні. 
		За таких обставин, оскільки відповідачі всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надали суду доказів того, що позивачка страждає на тяжкі психічні розлади, які позбавляють особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку, що за формою та характером перебігу психічного розладу потребують безперервного систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом розладу, але вона відмовилася від надання психіатричної допомоги, а покази для надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку відсутні, то колегія суддів вважає, що у відповідачів були відсутні підстави для психіатричного огляду позивачки у примусовому порядку не дивлячись на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2012 року.  
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачі надали 23.11.2012 року позивачці психіатричну допомогу у вигляді психіатричного огляду в примусовому порядку всупереч вимог ст. ст. 1, 4, 7, 8 та 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» з порушенням принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями. 
		Дані обставини також викладені в рішеннях Європейського суду з прав людини по справі «Федоров і Федорова проти України» від 7 липня 2011 року та «Ракевич проти Росії» від 28 жовтня 2003 року, в яких зазначено, що психічне здоров»я є важливою частиною приватного життя особи, втручання в яке суперечить принципам ст. 8 Ковенції , а в рішенні  «Пєтухова проти Росії» від 2 травня 2013 року зазначено, що при здійсненні примусового психіатричного огляду треба було дослідити чи не було порушення принцину добровільного виконання рішення суду щодо проведення примусового психіатричного огляду та чи відмовлялась особа щодо проведення добровільного огляду.   
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про безпідставність доводів позивачки про незаконність проведення її психіатричного огляду в примусовому порядку, при цьому не з'ясував чи була взагалі потреба в наданні позивачці психіатричної допомоги, чи потребувала вона такого виду психіатричної допомоги як психіатричний огляд в примусовому порядку та чи не був порушений відповідачами порядок її надання.
		Також суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про те, що суд не вправі встановлювати діагноз захворювання, змінювати його чи надавати оцінку щодо правильності встановленого діагнозу, оскільки таких позовних вимог позивачка не заявляла, а обгрунтовувала свої позовні вимоги тим, що вона не страждає на тяжкі психічні розлади, тому відповідачі не мали жодних законних підстав для звернення в суд із заявою про проведення відносно неї психіатричного огляду у примусовому порядку та проводити його із встановленням їй діагнозу паранояльний синдром та взяттям її на консультативний облік на підставі рішення суду, яке було ухвалено у її відсутність з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, на виконання якого в добровільному порядку їй не було надано можливості та не з'ясовано, чи відмовлялась позивачка щодо проведення такого огляду в добровільному порядку.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дій комісії лікарів-психіатрів Броварської ЦРЛ у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Броварської центральної районної лікарні щодо встановлення консультативного нагляду за нею на підставі пункту 5.2 Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги та припинення консультативного нагляду за нею шляхом винесення відповідного рішення щодо припинення консультативного нагляду підлягають до задоволення, оскільки такі способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.
		Позовні вимоги щодо передачі медичної карти амбулаторного хворого (форма №025/о) до архіву медичного закладу та зобов'язання відповідачів знищити документацію, яка стосується проведення примусового психіатричного огляду комісією лікарів-психіатрів, не підлягають до задоволення, оскільки не передбачені ст. 16 ЦК України. 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.  
		На підставі викладеног та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -
		 
		вирішила:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2014 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Броварської центральної районної лікарні про визнання дій незаконними і в цій частині ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Броварської центральної районної лікарні про визнання дій незаконними задовольнити частково.
		Визнати незаконними дії Броварської центральної районної лікарні в особі комісії лікарів-психіатрів Броварської центральної районної лікарні у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо встановлення консультативного нагляду за ОСОБА_1.
		Зобов»язати Броварську центральну районну лікарню Київської області припинити консультативний нагляд за ОСОБА_1 шляхом прийняття рішення про припинення консультативного нагляду.
		В решті рішення залишити без змін. 
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...