Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 152/1292/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2014. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2014.
Дата набрання законної сили: 17.11.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа  № 152/1292/14-ц 
		 
		 
		З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 01 жовтня 2014 року     Шаргородський районний суд Вінницької області  
		  
		в складі:
		головуючого                                   судді    Соколовської Т.О. 
		при секретарі судового засідання              Рошак К.В.
		з участю:
		позивача                                                       ОСОБА_1
		представника позивача                               ОСОБА_2
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		   21.07.2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
		   В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 02.09.1983 року  він був призначений на посаду лікаря - травматолога Шаргородської ЦРЛ, де і працює до даного часу.
		   01.07.2014 року на загальних зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ обговорювались кандидатури на посаду головного лікаря Шаргородської ЦРЛ. Серед претендентів на вказану посаду був і відповідач по справі ОСОБА_3 Під час обговорення кандидатури відповідача він виступив і висловив свої міркування про те, що ОСОБА_3 не може зайняти цю посаду, оскільки він займається підприємницькою діяльністю, має звичку позичати у людей гроші і не повертати позики і по цій причині переживає часті і тривалі судові процедури, а посада головного лікаря потребує самопожертви, повної віддачі роботі, адже цей високо посадовець відповідає не лише за хворих людей, а також зобов'язаний дбати про кожного члена трудового колективу, який складається з більш як 500 чоловік.   У відповідь на його виступ ОСОБА_3, в присутності більш як 60 медичних працівників поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ, представників громадськості, журналістів  назвав його "старим маразматиком". 
		Крім того, 14 липня 2014 року він був черговим лікарем Шаргородської ЦРЛ, і о 21 годині 30 хвилин знаходився на території лікарні біля відділення "Швидкої допомоги", спілкувався з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В цей час повз них проходив ОСОБА_3, зупинився, втрутився у їх розмову і, в присутності вказаних осіб, назвав його "дебілом". Дану інформацію слід розцінювати як недостовірну і таку, що порушує його конституційні немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, оскільки він  не є " старим маразматиком" і "дебілом", ніколи не хворів розладом психічної діяльності та, відповідно,  не лікувався в психіатричних лікувальних установах. 
		         Він досяг 65-ти річного віку, більше 30 років працює лікарем, має добру репутацію серед членів трудового колективу і хворих, відзнаки за сумлінне ставлення до виконання своїх професійних обов'язків, тому вказана інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію як така, що не відповідає дійсності. Недостовірна інформація, яка його ганьбить, була доведена до значної кількості осіб, а також опублікована і розповсюджена через газету "Шаргородщина", стала відома дуже широкому загалу громадськості. Про неї знають рідні, близькі люди, колеги по роботі, з якими він підтримує професійні та дружні стосунки, знайомі та незнайомі йому люди. Вказана інформація також порушує його ділову репутацію, адже до лікаря з психічними розладами втрачається довіра трудового колективу, хворих людей та інших осіб.
		Поширенням недостовірної інформації, ОСОБА_6, який є значно молодшим від нього за віком, як лікар, достеменно знаючи значення інформації, яку поширив, заподіяв йому моральну шкоду,  яка полягає у приниженні його честі, гідності, ділової репутації та у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з цим. Його честі та гідності нанесено шкоду, оскільки неймовірно боляче чути про себе те, що не відповідає дійсності.  Через поширення недостовірної, брехливої та образливої інформації його ділова репутація зазнала втрат, оскільки саме завдяки позитивній діловій репутації він більше 30 - ти років працює лікарем, здобув визнання серед хворих. Завдану моральну шкоду оцінює у 6000 гривень.
		 Просить визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_3 01 липня 2014 року на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні Вінницької області про те, що  він  є "старим маразматиком" та інформацію про те, що він є "дебілом", поширену ОСОБА_3 14 липня 2014 року на території Шаргородської центральної районної лікарні Віницької області  в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5;   зобов'язати ОСОБА_6 спростувати недостовірну інформацію у той же спосіб у який вона була поширена; стягнути з ОСОБА_3 на його  користь моральну шкоду в сумі 6000 гривень та судові витрати.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його  представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
		         Відповідач ОСОБА_3 на виклик суду повторно не з'явився, хоча про місце і час розгляду справи був повідомлені належним чином, про що свідчать  зворотні поштові повідомлення про вручення йому судових повісток (а.с.47,50,55), про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи в його відсутності не надходило. 
		       Зі згоди  позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
		        У поданих до суду письмових запереченнях на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 не заперечував фактів, викладених у позовній заяві та зазначив, що  назвав позивача ОСОБА_1 "старим маразматиком" та "дебілом", оскільки останній спровокував його своєю поведінкою і виступом  на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ 01.07.2014 року, в якому поширив щодо нього недостовірну інформацію про боргові зобов'язання, судові спори та дані про нерухоме майно, що належить його дружині. Інформація, поширена ним відносно ОСОБА_1, про те,  що він є "старим маразматиком" та "дебілом" носить характер оціночних суджень, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 
		        Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		        Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1  обіймає посаду лікаря - травматолога Шаргородської ЦРЛ Вінницької області  з 02.09.1983 року по даний час (а.с.6,7).
		         01.07.2014 року на загальних зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ обговорювались кандидатури на посаду головного лікаря Шаргородської ЦРЛ. Серед претендентів на вказану посаду був відповідач по справі ОСОБА_3 Під час обговорення кандидатури ОСОБА_3  позивач ОСОБА_1 виступив і висловив свої міркування про те, що відповідач не може зайняти цю посаду, оскільки він займається підприємницькою діяльністю, має багато боргових зобов'язань. При цьому, ОСОБА_1 назвав конкретних осіб, яким ОСОБА_3 винен гроші та  не повертає  борги, і по цій причині переживає часті і тривалі судові процедури.  У відповідь на виступ ОСОБА_1, ОСОБА_3, в присутності більш як  60 медичних працівників поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ, представників громадськості, журналістів назвав його "старим маразматиком".
		         Інформація про те, що ОСОБА_1 є "старим маразматиком" оголошена відповідачем ОСОБА_3 на загальних зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ, була опублікована на шпальтах  газети "Шаргородщина" від 11.07.2014 року під заголовком " А хто стане головним лікарем ЦРЛ - рішення за обласною радою"  без вказівки на прізвища учасників конфлікту.
		         Таким чином, вказана інформація стала доступною невизначеному колу осіб.
		         Факт проведення  загальних зборів трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ Вінницької області сторонами не оспорюється і, відповідно, до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.     
		         Крім того, 14 липня 2014 року ОСОБА_1 був черговим лікарем по  Шаргородській ЦРЛ. О 21 годині 30 хвилин ОСОБА_1 знаходився на території лікарні біля відділення "Швидкої допомоги", спілкувався з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В цей час до них підійшов ОСОБА_3, і в присутності вказаних осіб, висловився в адресу  ОСОБА_1, назвавши його "дебілом". 
		           Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регулюються Конституцією України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), Цивільним Кодексом України, Законом України  "Про інформацію", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", і виникають у сфері  захисту особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, честі, гідності, ділової репутації та компенсації моральної шкоди.   
		          Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		За змістом  статті 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
		 Відповідні положення містять також статті 5,12 Загальної декларації прав людини 1948 р., статті 7,17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.
		Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		  Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань
		   Стаття 68 Конституції України зобов'язує кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		   Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суд при вирішенні даного цивільно - правового спору виходить із принципу забезпечення балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.        
		  Згідно з ст.269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також  не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
		 Статтею 270 ЦК України  визначено, що відповідно до Конституції України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне життя і здоров'я, дозвілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності і честі... Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами, не є вичерпним.
		За приписами статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
		           У статті 297 ЦК України закріплено право на повагу до гідності та честі. Згідно з вказаною статтею кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист  її гідності та честі (ч.ч.1,2,3).
		 Честь і гідність є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості.
		  Стаття 299 ЦК України передбачає також право на недоторканість ділової репутації і визначає, що фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації та може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		           Як роз'яснив ВС України в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально - етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідальності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків".
		 Відповідно до ст.1 Закону України "Про інформацію", інформацією є будь - які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		            Згідно з ст.5 ЗУ "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права і інтереси юридичних осіб.
		            Відповідно до вимог ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися у її достовірності.
		            Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. З огляду на це, висловлювання оціночних суджень, якщо вони не містять елементів образи фізичної особи, не може бути визнано проявом неправомірної поведінки.
		           В рішенні Європейського суду по справі "Лінгенс проти Австрії" (1986 рік) більш змістовно розкриваються розуміння права людини на свободу виявлення поглядів та підстави розмежування суджень та фактів. Суд підкреслив, що "поле критики політичного діяча значно ширше, ніж пересічного громадянина", а  існування фактів може бути підтверджене, тоді як істинність оціночних суджень - ні.
		          Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
		          Законодавче розмежування статусу "приватної" та "публічної особи"  відсутнє, відповідно відсутнє розмежування норм судового захисту честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди приватних і публічних осіб.
		          А тому, при вирішенні даного спору суд  також враховує положення абз.6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		         З урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України, рішень Європейського Суду, суд, при вирішенні даного цивільно - правового спору враховує відмінності статусу публічної посадової особи, публічного політика, відомого громадського діяча, які відносяться до колі осіб, межі допустимої критики  щодо яких значно ширші та офіційна поведінка яких піддається всебічному та критичному обговоренню широкого загалу.
		До кола означених осіб позивач ОСОБА_1 не відноситься. 
		            Судом встановлено, що ОСОБА_1  більше тридцяти років обіймає посаду лікаря - травматолога Шаргородської ЦРЛ (а.с.7) і  спірні відомості, розповсюджені відповідачем, частково  стосуються і його діяльності як лікаря, що має значну кількість пацієнтів, які довіряють йому своє здоров'я як психічно здоровому, кваліфікованому спеціалісту.
		          Згідно з п.2.4 Етичного кодексу лікаря України від 27.09.2009 року, прийнятого і підписаного на Всеукраїнському з'їзді лікарських організацій та Х з'їзді Всеукраїнського  лікарського товариства, гуманні цілі, яким служить лікар, дають йому підставу вимагати, в тому числі законного захисту власних морально - етичних позицій і принципів, особистої гідності.
		Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до ч.1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Як вбачається із позовної заяви, позивач ОСОБА_1 доводить, що вислови проголошені відповідачем ОСОБА_3 на загальних зборах членів трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ 01.07.2014 року  та 14.07.2014 року в присутності ОСОБА_4, ОСОБА_5 містять недостовірну інформацію щодо нього.
		Згідно з вимогами ст.ст. 57 - 60 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		          Виходячи з принципу  процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"). 
		           Частиною 3 статті 277 ЦК України встановлено, що тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідачів - осіб, що розповсюдили таку інформацію.
		               Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року "Про  судову практику у справах про захист гідності  та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідачами у  справі  про захист гідності, честі чи ділової  репутації  є  фізична  або  юридична особа,  яка поширила недостовірну інформацію.
		Згідно з положеннями статті 277 ЦК України   і статті 10 ЦПК України  обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (п.18 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".                           .
		              Факт поширювання оспорюваної інформації відповідачем ОСОБА_3 є встановленим, не заперечується ним і  підтверджується поясненнями позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, допитаних в судовому засіданні свідків  ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, оригіналом газети "Шаргородщина" від 11.07.2014 року, в якій на сторінці 2 надрукована стаття  під назвою "А хто стане головним лікарем ЦРЛ - рішення за обласною радою", оглянутої в судовому засіданні (а.с. 12 - 13).
		             Так, свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що працює лікарем Шаргородської ЦРЛ з 1974 року. 01.07.2014 року на загальних зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ обговорювались кандидатури на посаду головного лікаря Шаргородської ЦРЛ. Серед претендентів на вказану посаду був ОСОБА_3 Під час обговорення кандидатури ОСОБА_3  лікар - травматолог  ОСОБА_1 виступив і висловив свої міркування про те, що ОСОБА_3 не може займати цієї посади, оскільки він позичає у людей гроші і не повертає позики, і перелічив прізвища людей, яким ОСОБА_3 винен гроші і не повертає, через що до нього  позичальники пред'являли позови в суді. У відповідь на виступ ОСОБА_1, ОСОБА_3, в присутності більш як 60 медичних працівників поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ, представників громадськості, журналістів  обізвав ОСОБА_1 "старим маразматиком", при цьому також заявив, що на нього в Росії працює два великих вантажних автомобіля "Фури",  він заробить гроші  і поверне  всі борги. У відповідь на образи ОСОБА_3 в адресу ОСОБА_1 почався шум у залі, присутні на зборах обурювались поведінкою ОСОБА_3, почалася суперечка, яку, на його вимогу, припинив голова зборів. Образливих висловів щодо ОСОБА_3 ОСОБА_1 не висловлював.
		           Аналогічні пояснення суду надали учасники зборів трудового колективу поліклінічного відділення - медична сестра ОСОБА_9 та представник ВО "Свобода" ОСОБА_10, який був запрошений на збори трудового колективу як представник громадськості.
		           Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду пояснили, що  14 липня 2014 року біля 21 години 30 хвилин вони приїхали автомобілем на територію Шаргородської ЦРЛ, оскільки ОСОБА_11 мав намір зустрітися і поговорити з ОСОБА_1   Біля відділення "Швидкої допомоги", під час розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_11, повз них проходив лікар ОСОБА_3, який  звернувся до ОСОБА_11 та ОСОБА_5 з висловлюванням: "Що ви говорите з цим дебілом?". З приводу даного висловлювання між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникла суперечка, на яку звертали увагу люди, які знаходились поруч, і проходили повз них.  
		           Відповідач ОСОБА_3 не використав  можливість і право  реалізувати свої процесуальні права, заперечуючи проти позову, на виклик суду не з'явився, не надав суду доказів, які б підтверджували  достовірність оскаржуваної інформації. Небажання  відповідача ОСОБА_3 надати  докази в обгрунтування своїх заперечень проти позову, з'являтися на виклик суду, дало суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем ОСОБА_1, що відповідає положенням ч.1 ст.224 ЦПК України.
		Як роз'яснив у п.15 Постанови Пленум ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року "Про  судову практику у справах про захист гідності  та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та .юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах листах, адресованих іншим особам; повідомлення у публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі… Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
		Згідно з ч.1 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		           Відомості, які порочать честь і гідність, повинні мати такі ознаки:
		    а) містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або 
		конкретних обставин її життя;
		    б) містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки;
		     в) стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації (професійна діяльність, інтимна сфера та інше).
		           Всі вище вказані ознаки, визначені законом, як відомості, які порочать честь і гідність, наявні у даному цивільно - правовому спорі.
		            У п.19 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року "Про  судову практику у справах про захист гідності  та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" встановлено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням, чи оціночним судженням. ВС України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а, відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.
		            Відповідно до ст.30 ЗУ "Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення  оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені, як такі, що містять фактичні дані,  зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних  засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		                Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини, хоча помилкові твердження є невідворотними під час вільного обговорення, водночас має бути наявною достатня фактична основа для такого судження, оскільки навіть оціночне судження без будь - якої фактичної основи може бути надмірним (Де Хаес і Гійсел проти Бельгії, (1997) п.47, Обершлік проти  Австрії  (1997) п.33).
		           Таким чином, твердження відповідача ОСОБА_3, викладені у письмових запереченнях проти позову, про те, що  спірні висловлювання в адресу ОСОБА_1 є оцінкою дій останнього, і що діючим законодавством не заборонено висловлювати свої думки - не звільняє відповідача від обов'язку переконатися у достовірності інформації, яку він поширює.
		         Тлумачний словник Ожегова  визначає  вислів "дебіл" як психічно недорозвинуту  людину, а висловлювання "старий маразматик" як впадіння в стан "старечого маразму", тобто в стан повного занепаду психологічної діяльності та  повного духовного виродження. Висловлюючи в адресу ОСОБА_1 означені вислови, відповідач ОСОБА_3, як  людина з вищою медичною освітою, лікар за фахом повинен знати, як їх  тлумачне, так і медичне значення, а також той факт, що людина з розладами психіки не могла б бути такий довгий час лікарем без проявлення розладів психічної та нервової системи.
		             Відтак, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що інформація, поширена відповідачем ОСОБА_3 на загальних зборах членів трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ 01.07.2014 року  та 14.07.2014 року в присутності ОСОБА_4, ОСОБА_5  про те, що ОСОБА_1 є "старим маразматиком" та "дебілом" відноситься  не до оціночних суджень, а до фактів. Водночас факти, які оспорюються, доказами не підтверджуються, а тому не відповідають дійсності і підлягають спростуванню.
		          Щодо позивача ОСОБА_1  відповідачем ОСОБА_3 поширено відомості про  наявності психічних розладів здоров'я у ОСОБА_1 Разом з тим,  відповідно довідки лікаря - психіатра  Шаргородської центральної районної лікарні № 348 від 01.10.2014 року ОСОБА_1 на диспансерному обліку в психіатричному кабінеті Шаргородської ЦРЛ не перебуває і за медичною допомогою до лікаря  - психіатра не звертався (а.с.61). 
		          Інформація  про психічні розлади здоров'я позивача, яка  поширена відповідачем ОСОБА_3 формує помилкове враження у необмеженого кола осіб, створює у пересічного громадянина враження про неадекватну поведінку ОСОБА_1, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача та дискредитує його в очах суспільства, а тому поширення та застосування таких  понять  як "старий маразматик" та "дебіл" до позивача ОСОБА_1 не може не спричинити порушення його особистого немайнового права на повагу до його честі та гідності та не завдавати шкоди його діловій репутації.
		Жодних належних та допустимих доказів, які б дійсно підтверджували, що ОСОБА_1 порушує загально - визнані правила співжиття та принципи людської моралі, є людиною з психічними розладами здоров'я   відповідачем не надано, а навпаки,  ці ствердження спростовуються матеріалами справи, зокрема даними про особу позивача ОСОБА_1,  який є  досвідченим лікарем і досяг значних здобутків у професійній діяльності (а.с.7-11), поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні.
		          Вказані обставини та дії відповідача ОСОБА_3, який в судове засідання не з'явився, не відстоював свою правову позицію, не спростував спірної інформації  дають підстави для висновку, що спірні висловлювання ОСОБА_3 в адресу ОСОБА_1 про те, що останній є "старим маразматиком" та "дебілом" мотивовані цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_1,  формування його негативного іміджу як лікаря, з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію фізичної  особи. 
		          Відповідач ОСОБА_3, здійснивши поширення недостовірної  інформації, порушив особисті немайнові права  ОСОБА_1, зокрема право на повагу честі, гідності, ділової репутації, що є підставою для зобов'язання про її спростування. 
		 Відповідно до вимог ч.4 ст.277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. 
		           За правилами ч.7 ст.277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		 В даному конкретному випадку недостовірна інформація про те, що ОСОБА_1  є "старим маразматиком" була поширена ОСОБА_3 01 липня 2014 року на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні Вінницької області, а недостовірна інформація  про те, ОСОБА_1 є "дебілом", поширена ОСОБА_3 14 липня 2014 року на території Шаргородської центральної районної лікарні Віницької області  в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
		  Враховуючи викладене, а також роз'яснення, викладені у п.25 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року "Про  судову практику у справах про захист гідності  та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", на відповідача слід покласти обов'язок спростувати поширену недостовірну інформацію у такий самий спосіб, у який вона поширювалась -  шляхом оголошення про недостовірність інформації про те, що ОСОБА_1 є "старим маразматиком" на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні Вінницької області та шляхом оголошення про недостовірність інформації, про те, що ОСОБА_1 є "дебілом" в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
		         Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).
		          У пункті 3 Постанови ПВС України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з подальшими змінами і доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями  або бездіяльністю інших осіб.
		Враховуючи, що стосовно позивача була поширена недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, поширення недостовірної інформації відбулося шляхом  виступу на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ, що надало доступ до неї значному колу осіб і змусило позивача захищати своє порушене право у судовому порядку, суд вважає, що  позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, з огляду на наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, вини.
		          При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення  його можливості їх реалізації, ступінь вини осіб, які завдали моральної шкоди та інші обставини, які мають істотне значення, а також виходить із засад розумності і справедливості (ст.23 ЦК України).
		           Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної  ОСОБА_1 приниженням його гідності, честі і ділової репутації, суд враховує, що позивач отримав негативні психологічні переживання  та нервовий стрес, душевні страждання, яких він зазнав через розповсюдження недостовірної інформації щодо нього, порушення його нормальних  життєвих зв'язків з колегами по роботі, хворими  та іншими людьми, втрати у позитивній діловій репутації, а тому вважає, що розмір компенсації за спричинену моральну шкоду слід визначити у сумі 2000 грн. і стягнути з відповідача ОСОБА_3
		         Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_1 спровокував його на спірні висловлювання в адресу останнього, оскільки доніс до членів трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської ЦРЛ неправдиві відомості щодо нього та щоразу при зустрічах називає його "ворюгою" та "главврачом". Вказані доводи не підтверджені належними і допустимими доказами, а навпаки спростовуються показаннями свідків, які в судовому засіданні показали, що ОСОБА_1 у своєму виступі 01.07.2014 року жодних образливих висловів в адресу ОСОБА_3 не висловлював. Зазначав конкретних осіб, яким ОСОБА_3 винен гроші і ОСОБА_3 цього не спростовував, а навпаки визнав, так як відповів, що на нього в Москві працює дві "Фури" і він заробить гроші та поверне борги.  Щодо факту поширення  14.07.2014 року ОСОБА_3 відомостей  про те, що ОСОБА_1 є "дебілом", то суд констатує той факт, що ОСОБА_1 взагалі при вказаних обставинах не спілкувався з відповідачем ОСОБА_3, а останній, проходячи повз нього та  ОСОБА_4 і ОСОБА_5, втрутився в їх розмову і назвав позивача "дебілом".
		          Додані  відповідачем ОСОБА_3 до заперечення  довідка Шаргородського РВ УМВС України про те, що ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувався, рішення Шаргородського районного суду від 19.03.2013 року у цивільній  справі за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий газ, свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_13 правового значення для вирішення даного цивільно - правового спору не мають.   
		  Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 487 грн. 20 коп., згідно квитанцій № 0.0.281407450.1 від 18.07.2014 року та № 0.0.282532511.1 від 22.07.2014 року(а.с.1,14).
		 На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3, 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218, 223, 224 -229 ЦПК України, ст.ст.3,28,32,34,68 Конституції України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст.ст.16, 23, 269, 270, 271, 277, 297, 299, 302 Цивільного Кодексу України, ст.ст.5,30 ЗУ "Про інформацію",  Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
		    Визнати недостовірною та такою, що  порушує  особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_3 01 липня 2014 року на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні Вінницької області про те, що ОСОБА_1  є "старим маразматиком".
		     Визнати недостовірною та такою, що порушує  особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1   інформацію про те, що він є "дебілом", поширену ОСОБА_3 14 липня 2014 року на території Шаргородської центральної районної лікарні Віницької області  в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5.  
		     Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1, поширену 01 липня 2014 року на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні про те, що ОСОБА_1  є "старим маразматиком" після набрання рішенням суду законної сили шляхом оголошення про недостовірність даної інформації на зборах трудового колективу поліклінічного відділення Шаргородської центральної районної лікарні Вінницької області.
		    Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 є "дебілом", поширену 14 липня 2014 року на території Шаргородської центральної районної лікарні в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після набрання рішенням суду законної сили шляхом оголошення про недостовірність даної інформації в присутності  ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
		   Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  моральну шкоду в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
		    Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.  
		   В решті позовних вимог - відмовити. 
		           Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. 
		          Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.  
		 
		 
		 
		          Суддя                                                               Т.О. Соколовська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...