Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/266/13-г/7 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2014. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2014 року Справа № 921/266/13-г/7 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого       Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги   Першого заступника прокурора Львівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс"на рішення та постановуГосподарського суду Тернопільської області від 20.09.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014у справі№ 921/266/13-г/7Господарського судуТернопільської областіза позовомПершого заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Аграрного фонду УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс"простягнення сумиза участю представників сторін:
		позивача:            Наумов Д.С., дов. від 29.08.2014;
		відповідача:       Голованов С.А., дов. від 23.09.2014;
		прокурора:         Боднарчук В.М., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 023013 від 22.11.2013;
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2013 у справі №921/266/13-г/7 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Стадник М.С., судді - Шумський І.П., Сидорук А.М.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 45355,71 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орищин Г.В., судді - Галушко Н.А., Михалюк О.В.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2013 у справі №921/266/13-г/7 залишено без змін.
		          Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Перший заступник прокурора Львівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 20% штрафу в сумі 2122414,75 грн., пені в розмірі 0,1% на суму 774681,38 грн., штрафу в розмірі 7% на суму 742845,16 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі залишити без змін.
		          Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, прокурор послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		          Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення.
		          Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення попередніх судових інстанцій звернувся відповідач, в якій просить їх скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 45355,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
		          В обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою, відповідач послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		          Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Плюшко І.А., судді - Попікова О.В., Самусенко С.С.) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 у справі № 921/266/13-г/7 залишено без змін.
		          Постановою Верховного Суду України від 16.09.2014 постанову Вищого господарського суду України від 13.05.2014 у справі № 921/266/13-г/7 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		          Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Першого заступника прокурора Львівської області не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "Агрополіс" підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
		          Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між Аграрним фондом України (Покупець) і ТОВ "Агрополіс" (Продавець) 24.05.2012 укладений форвардний біржовий контракт № 726Ф на закупівлю Аграрним фондом України зерна, за умовами якого Продавець зобов'язався передати Покупцю у власність товар (пшеницю м'яку 2-го класу), а Покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його у кількості 5558,970 тонн за ціною 1909,00 грн. за одиницю товару (тонну); всього та загальну суму 10612073,73 грн.
		Згідно з п. 2.1 контракту, сторони погодили строк поставки товару до 01.11.2012.
		Порядок розрахунків визначено сторонами у розділі 5 контракту.
		Так, відповідно до пунктів 5.1, 5.3, Покупець упродовж трьох робочих днів із моменту укладення контракту на торгах аграрної біржі зобов'язався перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок Продавця в розмірі 50% від суми контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених п. 3.3 договору.
		Пунктом 6.7 контракту передбачено, що у разі невиконання однією зі сторін своїх зобов'язань або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає своїх зобов'язань у встановлений строк, або виконає їх не у повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі.
		Аграрний фонд України на виконання п. 5.1 контракту перерахував відповідачу 5306036,87 грн. авансового платежу, про що свідчать платіжні доручення від 02.07.2012 №1134 та № 1135. Зазначені кошти надійшли на рахунок ТОВ "Агрополіс" 20.07.2012 внаслідок їх зарахування Державною казначейською службою України.
		Таким чином, зважаючи на положення п. 5.1 контракту, позивач прострочив сплату авансового платежу на 52 дні.
		ТОВ "Агрополіс" листами від 20.07.2012 № 346 та від 24.07.2012 № 360 поінформувало Аграрний фонд України про відмову в повному обсязі від виконання зобов'язань, посилаючись на прострочення Покупцем строку перерахування авансового платежу та положення п. 6.7 контракту, що узгоджується з вимогами ст.ст. 538, 693 ЦК України.
		Як встановлено попередніми судовими інстанціями, зазначені повідомлення направлено Аграрному фонду України 21.07.2012 і 24.07.2012 та отримано позивачем 27.07.2012 і 30.07.2012 відповідно, що підтверджується поштовими квитанціями та повідомленнями про вручення.
		Господарськими судами першої та апеляційної інстанції досліджено, що ТОВ "Агрополіс" повернуло Аграрному фонду України всю суму попередньої оплати (5306036,87грн.) платіжним дорученням від 06.11.2012 № 3559, хоча мало повернути 26.07.2012.
		          Підставами для звернення до суду з даним позовом, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, стало невиконання відповідачем своїх зобов'язань за форвардним біржовим контрактом на закупівлю Аграрним фондом України зерна від 24.05.2012. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на наявність підстав для задоволення позову, посилаючи при цьому на положення ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 271 ГК України.
		          Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 45355,71 грн., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись нормами ст.ст. 615, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 650, 693 ЦК України, ст. 193 ГК України, виходив з того, що після відмови відповідача від виконання договірних зобов'язань з постачання пшениці, у нього, на підставі положень ст. 693 ЦК України, виникло грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.
		При цьому, господарські суди попередніх інстанцій, пославшись на положення ч. 1 ст.8 ЦК України (аналогія закону) та вимоги Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.1995 №227/95, дійшли висновку, що спірний платіж (попередню оплату) відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві у п'ятиденний строк із моменту зарахування на його рахунок коштів, натомість повернув його більше, ніж через 3 місяці, а отже, з відповідача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, належить стягнути 3 % річних в сумі 45355,71 грн., нарахованих на суму попередньої оплати (в частині стягнення 3% річних в сумі 2436,68 грн. судами відмовлено як надмірно заявлена сума).
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено з посиланням на ст.ст. 96, 526, 538 ЦК України. Суди зауважили, що позивачем не доведено, в порядку ст.ст. 32, 33 ГПК України, повідомлення відповідача в період з 29.05.2012 по 20.07.2012 про неможливість виконання зобов'язання за державним контрактом у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.
		          Статтею 11128 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
		Касаційна інстанція згідно з вимогами ст. 1117 ГПК України перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Перевірка здійснюється на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Суд касаційної інстанції, виходячи із встановлених господарськими судами обставин справи, а також прийнятої Верховним Судом України постанови, зазначає наступне.
		          Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
		Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (абз. 1 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення 3 % річних, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції при перегляді рішення в апеляційному порядку, не звернули уваги, що статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3 % річних за прострочення саме грошового зобов'язання.
		Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (пшеницю м'яку 2-го класу).
		За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
		На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
		Отже, попередні судові інстанції дійшли неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнувши з відповідача 3 % річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.
		          Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу судів, що п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
		          Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		          Відносно тієї частини позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено судом першої інстанції з урахуванням перегляду рішення апеляційним господарським судом, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи норми ст.ст. 526, 538, 610, 615, 693 ЦК України, правильно визначились, що в силу наведених норм законодавства, несвоєчасне виконання умов контракту щодо попередньої оплати є порушенням зобов'язання, що є підставою для відмови відповідача від виконання свого зобов'язання з поставки товару.
		Так, судами враховано, що відповідач повідомив позивача про відмову від виконання зобов'язань за контрактом та повернув суму авансового платежу.
		З огляду на викладене, суди вірно застосували зазначені норми права та прийшли до юридично правильного висновку про відповідність дій ТОВ "Агрополіс" умовам контракту і вимогам закону та відсутність, у зв'язку з цим, підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді 20%штрафу, 0,1% пені та 7% штрафу.
		Таким чином суди законно та обґрунтовано відмовили у позові в цій частині.
		          За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 47 ГПК України, якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.
		          Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "Агрополіс" підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню в частині задоволених позовних вимог (стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 45355,71 грн.) з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи касаційної скарги Першого заступника прокурора Львівської області фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.
		Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
		ПОСТАНОВИВ:
		          Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс" задовольнити частково.
		          Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 у справі №921/266/13-г/7 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс" 3% річних.
		У цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
		          В іншій частині рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 у справі №921/266/13-г/7 залишити без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                    Л.Б. ІВАНОВА
		 
		Судді                                                                                                          Л.А. ГОЛЬЦОВА
		 
		                                                                                                                         Т.П. КОЗИР

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...