Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 180/947/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Катування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2014. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2014.
Дата набрання законної сили: 23.10.2014
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 11/774/333/14  Справа № 180/947/13-к  Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1  Доповідач -  ОСОБА_2 
		 
		 
		У Х В А Л А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		23 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: 
		головуючого судді   ОСОБА_2 ,
		суддів   ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю секретаря   ОСОБА_5 ,
		прокурора   ОСОБА_6 , 
		засуджених   ОСОБА_7 ,
		 ОСОБА_8 ,
		 ОСОБА_9 ,
		адвокатів   ОСОБА_10 ,
		 ОСОБА_11 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засуджених за ч. 2 ст. 127 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_10 в інтересах засудженого за ч. 2 ст. 127 КК України ОСОБА_7 , а також прокурора ОСОБА_12 , який приймав участь у розгляді справи, на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року,  
		В С Т А Н О В И Л А:
		Цим вироком
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця м. Гуляйполе Запорізької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера МВС України, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уроженця м. Пологи Запорізької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уроженця м. Пологи Запорізької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера МВС України, що працює начальником охорони ПП «Політехніка», мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
		визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України та призначено покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі кожному.
		На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 (три) роки кожного, якщо вони протягом визначеного судом іспитового строку не вчинять нового злочину і виконають покладені на них обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. 
		На підставі ст. 54 КК України, засуджених позбавлено спеціального звання: ОСОБА_7  підполковника міліції, ОСОБА_8  підполковника міліції, ОСОБА_9  лейтенанта міліції. 
		Відповідно до ст. 55 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позбавлено права обіймати посади, пов`язані з роботою в правоохоронних органах стоком на 3 (три) роки кожного. 
		Засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними в інкримінованих їм діяннях, що були вчинені за наступних обставин. 
		11 березня 2003 року наказом № 51 о/с по УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_8 призначений для проходження служби в органах внутрішніх справ на посаду заступника начальника відділення карного розшуку Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.
		13 лютого 2001 року наказом № 49 о/с по УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_9 призначений для проходження служби в органах внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.
		07 серпня 2000 року наказом № 246 о/с по УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_7 призначений для проходження служби в органах внутрішніх справ на посаду першого заступника начальника відділу  начальника кримінальної міліції Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.
		Підсудні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , відповідно до Закону України «Про міліцію» та своїх посадових інструкцій були службовими особами і представниками влади.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію», основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охорона і забезпечення громадського порядку, виявлення і розкриття кримінальних правопорушень, розшук осіб, що їх скоїли.
		Статтею 10 даного Закону передбачені основні обов`язки міліції, а саме: забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, вживання з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством, прийняття і реєстрація заяв та повідомлень про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття по них рішення, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень вжиття в межах своєї компетенції заходів до їх усунення, участь у правовому вихованні населення, проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень.
		Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або посадових осіб із заявами або повідомленнями про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов`язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
		Таким чином, підсудні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 були представниками державного органу виконавчої влади, чиї законні вимоги були обов`язковими для виконання громадянами і посадовими особами і були зобов`язані забезпечувати безпеку громадян, виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукові заходи, передбачені чинним законодавством, тобто здійснювати функції представника влади.
		Однак, підсудні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 використали надані ним чинним законодавством владні повноваження для вчинення злочинів.
		25 вересня 2004 року, близько 15.00 год., в огороді домоволодіння АДРЕСА_4 знайдено труп неповнолітньої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з ознаками насильницької смерті. По даному факту в цей же день прокуратурою Запорізької області порушена кримінальна справа № 250428 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		26 вересня 2004 року, приблизно о 12.00-13.00 годині, в ході перевірки осіб, можливо причетних до вчинення вказаного злочину, в АДРЕСА_5 , для дачі пояснень було доставлено мешканця с. Пологи ОСОБА_14 , який заявив про свою непричетність до вчинення зґвалтування та вбивства ОСОБА_13 . Не дивлячись на це, підсудний ОСОБА_9 , з метою спонукання ОСОБА_14 під фізичним та психічним впливом до самообмови у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 , діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, не маючи фактичних даних щодо причетності ОСОБА_14 до вчинення злочину, 26 вересня 2004 року, використовуючи незаконні методи проведення дізнання, які виразилися у застосуванні до ОСОБА_14 катування у вигляді фізичного насильства, яке виразилося у нанесенні останньому не менше 3-х ударів руками в область обличчя, чим заподіяв сильного фізичного болю. 
		27 вересня 2004 року, в ході перевірки осіб, можливо причетних до вчинення вказаного злочину, в прокуратуру Пологівського району в Запорізькій області, що розташована по АДРЕСА_6 , для дачі пояснень було доставлено мешканця с. Пологи ОСОБА_15 , який в ході допиту в якості свідка заявив про свою непричетність до вчинення зґвалтування та вбивства ОСОБА_13 . Після цього ОСОБА_15 був відпущений додому.
		Не перевіряючи показів ОСОБА_15 і не маючи фактичних даних щодо його причетності до вчинення даного злочину, у підсудних ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 виник злочинний намір, спрямований на спонукання ОСОБА_15 під фізичним та психічним впливом до самообмови у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 .
		З цією метою, підсудні ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , за попередньою змовою з ОСОБА_8 , направленої на спонукання ОСОБА_15 до самообмови у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 , діючи умисно, явно виходячи за межі наданих їм прав і повноважень, 01 жовтня 2004 року близько 17.00 години, застосовуючи без передбачених на те законних підстав фізичне насильство, яке виразилося у тому, що ОСОБА_9 схопив ОСОБА_15 за волосся і нахилив до сидіння автомобіля, чим завдав фізичного болю, і незаконно застосовуючи спеціальний засіб  наручники, тим самим позбавивши ОСОБА_15 вільного пересування, доставили останнього в приміщення Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, розташованого за адресою: м. Пологи, вул. Жовтнева,61. Там ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , явно виходячи за межі наданих їм прав і повноважень, використовуючи незаконні методи проведення дізнання, які виразилися у застосуванні до ОСОБА_15 психічного насильства у вигляді погрози застосування фізичного болю, спонукали останнього до самообмови у вчиненні злочину, однак ОСОБА_15 продовжував стверджувати про свою непричетність до вбивства.
		Не домігшись від ОСОБА_15 зізнання, його з приміщення Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області перевели в приміщення УКР Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, розташоване по вул. Матросова, 29 в м. Пологи. Там підсудний ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з підсудними ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , реалізуючи раніше досягнутий злочинний намір, направлений на отримання від ОСОБА_15 зізнання у вчиненні злочину, якого він не скоював, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, умисно, протиправно, використовуючи незаконні методи проведення дізнання, які виразилися у застосуванні до ОСОБА_15 фізичного насильства, а саме: катування, нанесення ОСОБА_15 ударів руками і ногами в область голови, тулубу і кінцівок, заподіявши останньому сильного фізичного болю. Після цього, ОСОБА_9 діючи разом з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, поваливши ОСОБА_15 на підлогу, зверху нього поставив табурет, через ніжки якого виламував руки ОСОБА_15 в різні сторони, виламував пальці рук, надівав на обличчя протигаз і через отвір пускав дим цигарок, наносив удари наповненою водою пластиковою пляшкою по голові, застібував руки ОСОБА_15 в наручники за спиною і піднімав вверх від полу. 
		Під час застосування до ОСОБА_15 катування підсудним ОСОБА_9 та особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, в кабінеті знаходились і спостерігали за цим процесом підсудні ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які, реалізуючи раніше досягнутий злочинний намір, направлений на отримання від ОСОБА_15 зізнання у вчиненні злочину, якого він не скоював, явно виходячи за межі наданих їм прав і повноважень, використовуючи незаконні методи слідства, які виразилися у застосуванні щодо ОСОБА_15 психічного впливу, а саме - спонукали останнього до самообмови шляхом погроз в разі відмови довести його до інвалідності або смерті.
		Не дивлячись на відмову ОСОБА_15 вчинити дії, що суперечать його волі, підсудні ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 продовжували заподіювати ОСОБА_15 мучення та моральні страждання, які виразились у позбавленні його в ніч з 01 жовтня 2004 року на 02 жовтня 2004 року сну, їжі, незаконно його утримували в приміщенні відділу, примушували писати явку з повинною про злочин, якого він не вчиняв.
		Катування ОСОБА_15 продовжувалось приблизно з 18.00 години 01 жовтня 2004 року до ранку 02 жовтня 2004 року до тих пір, поки ОСОБА_15 , будучи не в змозі далі витримувати сильний фізичний біль і моральні страждання, не заявив про свою згоду визнати себе винним у вбивстві неповнолітньої ОСОБА_13 і погодився написати явку з повинною.
		02 жовтня 2004 року, близько 09.00 години, підсудний ОСОБА_8 , знаходячись у службовому кабінеті приміщення Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, надиктував ОСОБА_15 офіційний документ  явку з повинною, в яку вніс неправдиві відомості про те, що начебто ОСОБА_15 скоїв убивство неповнолітньої ОСОБА_13 і зазначив при яких обставинах.
		Продовжуючи діяти відповідно до злочинного плану, вранці 02 жовтня 2004 року явка з повинною ОСОБА_15 була передана слідчому слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_16 , який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ОСОБА_9 . Даний процесуальний документ слідчий прокуратури залучив до матеріалів кримінальної справи № 250428 і на цій підставі в цей же день затримав ОСОБА_15 в якості підозрюваного, а 12 жовтня 2004 року пред`явив йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України  навмисне вбивство.
		Після цього ОСОБА_15 , виконуючи незаконні вказівки підсудних ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ОСОБА_9 , достовірно знаючи про те, що вони є співробітниками міліції, сприйняв погрозу з їх боку в разі відмови оговорити себе як реальну і був вимушений при допитах 02, 05, 07, 12 жовтня і 23 грудня 2004 року дати слідчому прокуратури Запорізької області ОСОБА_16 завідомо неправдиві показання про те, що він вчинив умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням ОСОБА_13 . Свої неправдиві показання ОСОБА_15 підтвердив 02 жовтня 2004 року про проведенні відтворення обстановки події злочину з його участю, вказавши при цьому обставини вбивства, про які дізнався від ОСОБА_8 , ОСОБА_7 . ОСОБА_9 , оговоривши себе у скоєнні даного злочину.
		В подальшому зазначені неправдиві показання ОСОБА_15 , які він дав під фізичним та психічним насиллям з боку співробітників правоохоронних органів ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , були покладені в основу обвинувачення ОСОБА_15 у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого п. 10 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 152 КК України.
		Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2005 року, внаслідок злочинних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 і самообмови ОСОБА_15 , останнього було визнано винним у вчиненні навмисного вбивства, поєднаного зі зґвалтуванням неповнолітньої ОСОБА_13 за п. 10 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 152 КК України та призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі.
		Постановою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України від 13 березня 2012 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2005 року відносно ОСОБА_15 скасовано в порядку виключного провадження за знов виявленими обставинами.
		23 березня 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_15 про навмисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням неповнолітньої ОСОБА_13 , закрита у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, запобіжний захід у вигляді утримання під вартою скасовано.
		В апеляціх:
		- засуджений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_8 вказує на те, що висновок суду про доведеність його вини ґрунтується на суперечливих та неузгоджених між собою доказах. Так, на думку засудженого, суд не надав належної оцінки показанням допитаних в ході судового розгляду свідків. Разом з тим, ОСОБА_8 зазначає, що суд не допитав тих свідків, показання яких мають істотне значення для вирішення справи, та необґрунтовано обмежився оголошенням показань потерпілого. Крім того, на переконання засудженого, суд у вироку не відобразив об`єктивну сторону його дій. ОСОБА_8 вказує на те, що суд встановив характер таких дій без урахування показань потерпілого. Разом з тим, засуджений зазначає, що пред`явлене за ч. 2 ст. 127 КК України обвинувачення є некоректним та містить ряд суперечностей, які не були усунені під час судового розгляду. ОСОБА_8 вказує на те, що у вироку суд не розкрив кваліфікаційні ознаки інкримінованого йому злочинного діяння. 
		- адвокат ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд. Свої вимоги захисник обґрунтовує однобічністю та неповнотою судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним тлумаченням кримінального закону. Так, захисник зазначає, що суд обмежився оголошенням показань потерпілого, не вживши при цьому достатніх заходів щодо забезпечення його участі у судовому розгляді справи. Разом з тим, адвокат вказує на те, що суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. На думку ОСОБА_10 , докази, на які посилається у вироку суд, не вказують на доведеність вини його підзахисного, а навпаки, виправдовують останнього. Крім того, захисник зазначає, що за наявності таких доказів визнати правильною кваліфікацію дій засудженого неможливо. 
		- засуджений ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати, через односторонність та неповноту судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та направити справу на новий судовий розгляд. ОСОБА_9 зазначає, що суд не здійснив допит потерпілого та необґрунтовано оголосив показання останнього, надані під час досудового слідства. Разом з тим, засуджений вказує на те, що показання свідків у справі не узгоджуються між собою, а тому вважати їх належними доказами у справі неможливо. При цьому, на думку ОСОБА_9 , заявлені стороною захисту свідки також необґрунтовано залишились недопитаними. Поряд з цим, засуджений зазначає, що вказані у вироку показання, які були надані ним під час судового розгляду, не відповідають тим, що фактично були надані. Також, засуджений вказує на те, що в матеріалах справи містяться документи, які він не підписував, про що останній наголошував під час судового розгляду. Щодо кваліфікації дій за ч. 2 ст. 127 КК України, ОСОБА_9 зазначає, що остання не розкрита судом у вироку.
		- прокурор ОСОБА_12 , який приймав участь у розгляді справи, не оскаржуючи фактичні обставини вчиненого засудженими злочину, просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого, та постановити свій вирок, яким призначити покарання за ч. 2 ст. 127 КК України: ОСОБА_7  у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання підполковника міліції та позбавленням права займати атестовані посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки; ОСОБА_9  у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання лейтенанта міліції та позбавленням права займати атестовані посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки; ОСОБА_8  у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання полковника міліції та позбавленням права займати атестовані посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки. Прокурор вказує на те, що суд, в порушення вимог ст. 65 КК України та ст. 334 КПК України, призначив покарання, що не відповідає тяжкості скоєного засудженими злочину та його особам через м`якість та належним чином не мотивував прийняте рішення. Так, на думку прокурора, суд не надав належної оцінки обставинам, що впливають на покарання та необґрунтовано дійшов висновку про можливість його призначення із застосуванням ст. 75 КК України. 
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, що підтримує державне обвинувачення в суді апеляційної інстанції, який підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 , який приймав участь у розгляді справи, доводи засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також адвоката ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляції та просили залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, позицію засудженого ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_11 , які також не підтримали апеляцію прокурора та просили задовольнити апеляції інших учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора ОСОБА_12 , який приймав участь у розгляді справи, засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також адвоката ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 367 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
		За змістом ст. 370 КПК України, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та справедливий вирок.
		Згідно з вимогами ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, викладені в ньому висновки повинні відповідати фактичним обставинам справи і не містити в собі протиріччя. 
		Відповідно до ст. 334 КПК України, мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Суд зобов`язаний привести в мотивувальній частині вироку в тому числі, обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, докази, на яких ґрунтуються висновки суду про винність особи з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. 
		Згідно зі ст. 257 КПК України, суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи по справі. 
		Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції, порушив вищезазначені вимоги, а тому доводи засуджених та захисників заслуговують на увагу.
		Відтак, висновок суду про доведеність вини засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, ґрунтується на зібраних у справі та досліджених судом першої інстанції доказах, а саме: показаннях потерпілого ОСОБА_14 , який вказав на те, що ОСОБА_9 після доставлення до відділення наніс йому тілесні ушкодження; показаннях потерпілого ОСОБА_15 , оголошених в судовому засіданні, згідно з якими останній надав свідчення щодо вчиненого злочину під фізичним та психічним тиском засуджених; показаннях свідка ОСОБА_17 , який був призначений захисником потерпілого ОСОБА_15 , відповідно до яких ОСОБА_15 під час їх спілкування вказував як на те, що вчиняв злочин, так і на те, що його не вчиняв; показаннях свідка ОСОБА_18  сусіда потерпілого ОСОБА_15 , який вказав на те, що після відбуття покарання останній дуже змінився, став нервовим та розповідав, що в міліції на нього чинили тиск; показаннях свідка ОСОБА_19  сусідки матері потерпілого ОСОБА_15 , оголошених в судовому засіданні, яка зазначила, що після вбивства дівчини останнього часто шукали працівники міліції; оголошених в судовому засіданні показаннях свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21  працівників управління внутрішніх справ в Запорізькій області, що виїжджали в м. Пологи для надання допомоги, які вказали на те, що на розкриття злочинів в Пологах було заподіяно весь особовий склад; показаннях свідка ОСОБА_22  матері потерпілого ОСОБА_15 , згідно з якими вона не бачила ушкоджень на тілі свого сина, а зі слів останнього, злочин він не вчиняв. 
		Крім того, вирок суду містить посилання й на письмові докази: протоколи відтворення обставин події від 16 травня 2012 року та 13 серпня 2012 року (т. 1 арк.с. 148, 167-171), в ході проведення яких потерпілий ОСОБА_15 вказав на те, як Нехай та Швець над ним знущались та наносили йому тілесні ушкодження; висновок судово-медичної експертизи № 2180 від 14 вересня 2012 року (т. 10 арк.с. 49-52), яким встановлено, що виявлені у потерпілого ОСОБА_15 легкі тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, вказаних останнім під час відтворення обстановки та обставин події від 13 серпня 2012 року; плани роботи по розслідуванню вбивства ОСОБА_13 від 27, 28, 29, 30 вересня і 01 жовтня 2004 року (т. 10 арк.с. 185-198), якими підтверджено, що виконавцями заходів були засуджені; протоколи явки з повинною (т. 5 арк.с. 6-10) та заяву про явку з повинною (т. 5 арк.с. 7), згідно з якими ОСОБА_15 зізнався у вчиненні злочину; протокол відтворення обстановки та обставин події від 02 жовтня 2004 року (т. 5 арк.с. 21), в ході проведення якого ОСОБА_15 вказав на обставини вчинення вбивства ОСОБА_13 ; висновки комплексної судово-почеркознавчої та судово-авторознавчої експертизи від 28 серпня 2012 року (т. 10 арк.с. 9-11), згідно з якою тексти явок с повинною складено ОСОБА_15 не самостійно, а за активної участі (у вигляді диктовки) іншої особи з більш розвинутими навичками писемного мовлення; висновок експерта від 06 серпня 2012 року (т. 10 арк.с 62), згідно з яким під час відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_15 , мають місце окремі ознаки психічного тиску з боку особи, що проводила слідчу дію; ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 березня 2012 року (т. 1 арк.с. 101), якою скасовано вирок Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2005 року щодо ОСОБА_15 та направлено справу на нове розслідування до Генеральної прокуратури; постанову слідчого від 20 березня 2012 року (т. 1 арк.с. 111), якою ОСОБА_15 звільнено з-під варти; постанову слідчого від 23 березня 2013 року (т. 1 арк.с. 112), якою закрито кримінальну справу відносно ОСОБА_15 за фактом вбивства та зґвалтування ОСОБА_13 закрито за відсутністю в його діях складу злочину; протоколи впізнання (т. 1 арк.с. 185-187, т. 1 арк.с. 182-183, 188-190, т. 2 арк.с. 108-110), згідно з якими потерпілий  ОСОБА_15 впізнав засудженого ОСОБА_9 , який застосував до нього фізичне насильство, та засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були присутні під час його катування та чинили психічний вплив, а потерпілий ОСОБА_14 впізнав засудженого ОСОБА_9 , який застосував до нього фізичне насильство; протокол відтворення обстановки та обставин події (т. 2 арк.с. 91-100), в ході проведення якого потерпілий ОСОБА_14 відтворив механізм спричинення його тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ; протокол очної ставки (т. 9 арк.с. 81-82), в ході якої ОСОБА_14 підтвердив показання, надані під час відтворення обстановки та обставин події; виписку з медичної карти (т. 2 арк.с. 90), згідно з якою у ОСОБА_14 на верхній щелепі відсутні два зуби, які з його слів йому вибили в міліції восени 2004 року. 
		Водночас, як встановлено з протоколу судового засідання, суд при розгляді справи неповно дослідив її обставини справи та допустив істотні порушення кримінально-процесуального закону.
		Згідно зі ст. 368 КПК України, однобічним або неповним визнається досудове і судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Досудове і судове слідство у всякому разі визнається однобічним і неповним коли не були досліджені документи та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. 
		Відповідно до вимог ст. 323 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні та відповідно суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Відтак, як вбачається з вироку, суд першої інстанції обмежився оголошенням показань потерпілого ОСОБА_15 , наданим під час досудового розслідування справи, що зумовлено фактичною неможливістю забезпечення участі останнього у судовому розгляді справи.
		Визнати такі дії суду обґрунтованими колегія суддів не може. 
		Відповідно до ст. 72 КПК України, потерпілий зобов`язаний з`явитись за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. Якщо потерпілий не з`явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід у порядку передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу. 
		Згідно з вимогами ст. 290 КПК України, якщо в судове засідання не з`явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його в залежності від того, чи можливо у відсутності потерпілого з`ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з`явився без поважних причин, суд може застосувати привід відповідно до ст. 72 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе відповідальність за частиною 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, у зв`язку з неодноразовою неявкою, постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2013 року, зокрема потерпілого ОСОБА_15 піддано приводу (т. 11 арк.с. 141).
		Разом з тим, 25 вересня 2013 року постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області слідчому Генеральної прокуратури України доручено встановити місцезнаходження потерпілого ОСОБА_15 (т. 11 арк.с. 142-143).
		Згідно рапорту, складеного інспектором ВДІМ УГБ ГУМВС України в Запорізькій області, за вказаною у постанові суду адресою потерпілий ОСОБА_23 проживав, однак відмовлявся від доставлення у судове засідання (т. 11 арк.с. 196-197).
		Виходячи з матеріалів справи, постанова про привід потерпілого повторно судом не виносилась.
		При цьому, суд продовжував здійснювати виклики потерпілого на адресу, зазначену у постанові про привід.
		Надавши оцінку діям суду, колегія суддів не може визнати обґрунтованим оголошення показань потерпілого, виходячи з того, що суд не вжив достатніх заходів забезпечення його участі у судовому розгляді справи.
		Так, згідно вищезазначеного рапорту, складеного при виконання постанови суду про привід потерпілого, останній відмовився від участі у судовому розгляді кримінальної справи.
		Виходячи з приписів ст. 136 КПК України, привід потерпілого являє собою його примусове доставлення органами внутрішніх справ.
		Всупереч таким вимогам, співробітник органів внутрішніх справ обмежився лише запрошенням потерпілого у судове засідання, про що сповістив суд.
		За таких обставин, потерпілий повинен був бути підданий приводу повторно.
		Натомість, як вбачається з матеріалів справи, суд направив лист до органів прокуратури, в якому пропонував вирішити питання щодо вжиття дієвих заходів по забезпеченню явки в тому числі потерпілого ОСОБА_15 у судове засідання (т. 1 арк.с. 238).
		Крім того, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, потерпілий отримував 02 квітня 2014 року лист суду, що свідчить про те, що останній проживав за адресою, вказаною у постанові про привід (т. 11, акр.с. 42). 
		Таким чином, беручи до уваги те, що потерпілий, показання якого мають істотне значення для вирішення справи, залишився не допитаним та суд не вжив достатніх заходів забезпечення його участі у розгляді справи, вважати вирок обґрунтованим та таким, що ґрунтується на досліджених у справі доказах, які є достатніми для визнання доведеною вини засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, колегія суддів не може. 
		Також, при розгляді справи судом не було враховано практику Європейського суду з прав людини, що відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1V «Про виконання рішення Європейського суду з прав людини» застосовуються при розгляді справ як джерело права. 
		Так, у справі «Жуковський проти України» (рішення від 03 березня 2011 року) Європейський суд зазначив, що за певних обставин може виявитись необхідним послатися на показання, надані під час досудового слідства. Якщо підсудному було забезпечено відповідну та належну можливість заперечити показання або під час їхнього надання, або пізніше, їхнє прийняття в якості доказу само по собі не суперечить пункту 1 і підпункту «d» пункту 3 статті 6. Проте висновок щодо цього є таким: у разі, якщо вирок ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях особи, яку обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати, щоб її допитали або під час досудового слідства, або судового розгляду, права сторони захисту обмежуються такою мірою, яка є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6. 
		Разом з тим, виходячи з вироку, суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .
		Відтак, засуджені ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України не визнали.
		Свідок ОСОБА_24 , який у вересні 2004 року працював слідчим прокуратури та був у складі слідчої групи по розслідуванню вбивства ОСОБА_13 , вказав на те, що допитував у присутності захисника ОСОБА_17 потерпілого ОСОБА_15 та останній добровільно пояснив як він скоїв злочин, при цьому на працівників міліції не скаржився та тілесних ушкоджень на ньому не було.
		Свідок ОСОБА_25 , який з березня 2004 року працював в УМВС Запорізької області, зазначив, що в кабінеті ОСОБА_7 він бачив ОСОБА_15 , який був у задовільному стані, без тілесних ушкоджень. Під час відтворення обстановки та обставин події останній розповідав все самостійно, про випадки застосування засудженими незаконних методів слідства ніколи не чув. 
		Свідок ОСОБА_26 , що приймав участь в оперативних заходах по розшуку вбивці ОСОБА_13 , вказав на те, що працював з засудженими, вони були професіоналами та закон не порушували. 
		Як вбачається з вироку, суд спростував лише показання засуджених, однак не навів докладні мотиви з яких він залишив поза увагою вищезазначені показання та надав перевагу іншим доказам у справі. 
		За таких обставин за наявності істотних суперечностей та протиріч, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки дослідженим у ході судового слідства та представленими у суді доказам з точку зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
		Крім того, колегією суддів встановлено, що під час судового розгляду фактично засуджені не надавали свої пояснення щодо обставин злочину. 
		Відповідно до ст. 300 КПК України, допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитує суддя. Суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.
		Відтак, як вбачається з протоколу судового засідання (т. 12, акр.с. 159-192), засуджені ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надавали лише відповіді на питання суду та учасників процесу, не надавши пояснення самостійно. 
		За таких обставин, з цих підстав визнати судове слідство повним колегія суддів також не може.
		Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та направлення справи до суду першої на новий судовий розгляд, в ході якого необхідно врахувати зазначене й розглянути справу по суті з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, та, дослідивши усі надані сторонами обвинувачення і захисту докази, дати їм у сукупності відповідну оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі. 
		Разом з тим, скасовуючи вирок у зв`язку з неповнотою та однобічністю судового слідства та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, колегія суддів не входить в обговорення інших доводів, викладених в апеляціях прокурора, засуджених та адвоката, не досліджує їх та вважає, що останні підлягають ретельній перевірці під час нового судового розгляду.
		На підставі викладеного й керуючись п. 15 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України та ст. ст. 365, 366, 367, 368, 370, 379 КПК України (в редакції 1960 року) колегія суддів апеляційного суду, -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		Апеляції засуджених за ч. 2 ст. 127 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_10 в інтересах засудженого за ч. 2 ст. 127 КК України ОСОБА_7 , а також прокурора ОСОБА_12 , який приймав участь у розгляді справи, на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року, задовольнити частково.
		Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає. 
		Судді апеляційного суду : 
		 
		 
		ОСОБА_2  ОСОБА_4  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...