Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3172/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.11.2014. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2014.
Дата набрання законної сили: 23.10.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"23" жовтня 2014 р.           Справа№ 911/3172/14
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Тищенко  А.І.
		суддів:            Михальської  Ю.Б. 
		          Отрюха Б.В. 
		за участю представників сторін: 
		від позивача: Тимченко В.В. - представник,  Мельник Є.П. - представник
		від відповідача: Шляхтун А.П. - представник
		від третьої особи: Єршова С.В. - представник, Сидорченко В.В. - представник,
		Куницький В.В. - представник
		від Прокуратури м.Києва : Бінковська А.В. - прокурор відділу прокуратури
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія  «Нафтогаз України» 
		на рішення
		Господарського суду Київської області
		від 04.08.2014р.
		у справі № 911/3172/14 ( суддя Щоткін О.В.)  
		позовом  Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
		до  Приватного акціонерного товариства  "Пласт"
		3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство  «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 
		про визнання договору недійсним
		     
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пласт" (відповідач) про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 05.03.2014р. № 272-14.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006р. № 185-V  та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 296), оскільки його укладення не було погоджено з Кабінетом Міністрів України.
		Рішенням Господарського суду Київської області  від 04.08.2014р.  у задоволенні позовних вимог відмовлено  повністю.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач  звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти  нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що місцевим судом неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи,  наведені висновки суду не відповідають  обставинам справи, а також на порушення судом норм  матеріального та процесуального права.
		В обґрунтування апеляційної скарги позивач  посилається на те, що договір № 272-14 підлягає визнанню недійсним, оскільки був укладений з порушенням ст. 5 Закону України «Про управління об»єктами державної власності» та Порядку  укладення  державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%  договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном ( зазначений Порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296).
		Крім того, апелянт зазначає, що спірний Договір № 272-14 був укладений всупереч Статуту позивача та рішення Правління від 28.02.2014р. без погодження НАК «Нафтогаз України», що є грубим порушенням Статуту позивача, оскільки позивач є публічним акціонерним товариством, діє на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами.
		Також апелянт вважає, що про неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин зави свідчить викладений в рішенні висновок суду про те, що ПАТ «Пласт» вніс спільної діяльності грошові внески в розмірі 71 640 000, 00 грн., оскільки в Акті № 1 про внески в спільну діяльність до Договору № 272-14 визначено лише поетапне здійснення ПАТ «Пласт» внесків, відповідно до затвердженої програми робіт, а не підтверджується  факт внесення частки ПАТ «Пласт» в повному обсязі.
		Позивач зазначає, що при винесенні рішення місцевий суд не звернув увагу на те, що  рішенням Загальних зрів акціонерів ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 10.07.2014 № 1/2014 було тимчасово відсторонено ОСОБА_9 від здійснення повноважень голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» з 31.07.2014. На період відсторонення від здійснення повноважень голови правління Товариства обрано тимчасово виконуючим обов'язки Голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_10. Також, суд першої інстанції необґрунтовано залишив без уваги прохання ПАТ «ДАT «Чорноморнафтогаз» в особі тимчасово виконуючого обов'язки Голови івління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_10 вважати недійсними довіреності, видані до 10.07.2014 та підписані будь-якою собою, окрім неї (ОСОБА_11). Однак суд першої інстанції не взяв до уваги клопотання керівника ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» щодо недійсності довіреності та допустив в судове засідання неуповноваженого представника.
		Не погодившись з прийнятим рішенням Публічне акціонерне товариство  "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого господарського суду скасувати, визнати договір № 272-14 від 05.03.2014р., укладений між ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ПАТ «Пласт», про спільну діяльність недійсним, посилаючись на те що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для цієї справи, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам цієї справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права
		В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що він є одноосібним акціонером Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». Із змісту п.  4.2 спірного Договору, Акту № 1 про внески у спільну діяльність до цього Договору частка внеску Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» в період дії Договору від 05.03.14 № 272-14 складає 47 760 000,000 грн., що в свою чергу передбачає, що прийняття Позивачем рішення про укладання такого договору потребує попереднього погодження з одноосібним акціонером - Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України». Однак позивач в порушення пп. 9.5.5 Статуту Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» не погодив з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладання Договору про спільну діяльність з ПАТ «Пласт» від 05.03.14 № 272-14 та тим самим вийшов за межі повноважень, встановлених Статутом Товариства, що в свою чергу є порушенням ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства» в частині діяльності виконавчого органу (Правління Товариства) від імені акціонерного товариства (Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз») у межах, встановлених статутом цього акціонерного товариства, оскільки Статутом підприємства Позивача передбачено обмеження щодо здійснення правочинів на суму більше 10 млн. грн. без попереднього погодження з акціонером - Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України».
		Апелянт вважає, що порушення прав та законних інтересів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як одноосібного акціонера Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» в частині реалізації гарантованого йому п. 1, абз. 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» права на участь в управлінні Товариством, що в даному випадку полягає у наданні попереднього погодження на укладання державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» Договору про спільну діяльність від 05.03.14 № 272-14 відповідно до п. 9.5.5 Статуту Товариства
		Крім того, апелянт зазначає, що  оскаржуване рішення на сьогодні є чинним та продовжує свою дію, і тим самим прямо впливає на законні права та інтереси Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як одноосібного акціонера Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», яка має гарантоване Законом України «Про акціонерні товариства» право на участь в управлінні Товариством, в тому числі шляхом попереднього погодження правочинів Товариства на суму більше 10 млн. грн., і це право на сьогодні залишаються порушеним та нереалізованим.
		На думку апелянта умови Договору та подальші дії сторін (щодо складення акту про нібито здійснення грошового внеску до спільної діяльності без будь-якого фактичного відокремлення таких коштів від інших коштів ПрАТ «Пласт») свідчить про те, що сторони не мали наміру створити правові наслідки, які обумовлювались Договором про спільну діяльність від 05.03.2014 р. №272-14. Наслідками ненадання судом першої інстанції при винесені оскаржуваного Рішення повної та всебічної оцінки умов Договору на відповідність його діючому законодавству є незастосування, і тим самим порушення ч. 1 ст. 234 ЦК України.
		Також апелянт завертає увагу суду на те, що пунктом 9.5 Договору про спільну діяльність від 05.03.2014 р. № 272-14 передбачено, що даний Договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін. Зазначена умова договору суперечить п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, яким передбачено, що договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників. Однак  судом першої інстанції  зазначені  обставини також не були з'ясовані при розгляді даної справи та прийняті оскаржуваного рішення, що призвело до порушення ч. 1 ст. 203, п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України.
		Крім того, апелянт звертає увагу суду на п. 4.3 оскаржуваного договору про спільну діяльність, згідно якого Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» вносить у спільну діяльність право користування об'єктами Архангельского газового родовища, а також право користування об'єктами Стрілковго газового родовища. Зазначена  умова договору суперечить частині 6 статті 16 Кодексу України «Про надра», відповідно до якої власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вносити як вклад у спільну діяльність. Тобто  умова договору про внесення до спільної діяльності власником спеціального дозволу прав, наданих йому спеціальним дозволом, прямо суперечить закону і має бути визнана судом недійсною.
		Апелянт наголошує на тому, що в даному випадку неможливо припустити, що договір простого товариства міг би бути укладений без включення до нього умови про об'єднання вкладів шляхом здійснення внесків, то недійсність тієї частини договору, що передбачає внесок у спільну діяльність прав, наданих спеціальним дозволом, спричиняє в силу статті 217 Цивільного кодексу України недійсність усього Договору від 05.03.2014 р. №272-14.
		Апелянт зазначає, що  зазначені обставини також не були предметом розгляду та оцінки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, наслідком чого стало порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 6 ст. 16 Кодексу України Про надра, та прийняття оскаржуваного рішення.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,   колегія встановила наступне.
		05.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (позивач) та Приватним акціонерним товариством "ПЛАСТ" (відповідач) було укладено договір про спільну діяльність № 272-14
		Відповідно до умов п.1.1. укладеного договору сторони зобов'язалися спільно діяти без створення юридичної особи шляхом об'єднання своїх вкладів та зусиль в сфері видобутку постачання і транспортування нафти, газу і газового конденсату для досягнення наступних спільних господарських цілей: кооперації і координації спільних зусиль в здійсненні заходів щодо геологічного вивчення нафтогазоносних надр, дослідно-промислової та промислової розробки родовищ нафти і газу, видобутку та переробки нафти, газу і газового конденсату, реалізації газу, газового конденсату, а також з метою об'єднання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів сторін, направлених на використання передових технологічних засобів, для інтенсифікації видобутку і експлуатації родовищ, забезпечення виконання вимог безпеки праці, охорони надр і навколишнього середовища; одержання прибутку.
		Пунктом 2.2. договору № 272-14 передбачено, що спільна діяльність сторін буде здійснюватися відповідно до програми спільної діяльності та бюджету спільної діяльності, в яких сторони визначатимуть детальний зміст, порядок, строки та інші умови спільної діяльності.
		Згідно  п. 4.1. договору № 272-14 сторони договору погодили, що для досягнення цілей, що є предметом цього договору спільної діяльності, учасники роблять внески в спільну діяльність в формі грошей, майна, прав користування майном, професійних і інших знань, навичок і умінь, а також ділової репутації та ділових зв'язків.
		Пунктом 4.2. договору № 272-14 встановлено, що відповідач (сторона-1 за договором) вносить у спільну діяльність грошовий внесок; вартість внеску відповідача в період дії даного договору на цілі спільної діяльності складає 71    640    000,00 грн.
		Пунктом  4.3. договору № 272-14 визначено,  що позивач (сторона-2 за договором) вносить у спільну діяльність право користування об'єктами Архангельського газового родовища - виробничий комплекс "Блок-кондуктор-1", виробничий комплекс "Центральна технологічна платформа-7", а також право користування об'єктами Стрілкового газового родовища; вартість внеску позивача в період дії даного договору на цілі спільної діяльності складає 47    760    000,00 грн., з урахуванням вартості свердловин.
		Пунктами 4.4., 4.5. договору № 272-14 передбачено, що частка відповідача складає 60% та частка позивача складає 40%.
		Згідно з актом  № 1 від 05.03.2014р. про внески в спільну діяльність до договору про спільну діяльність від 05.03.2014р. № 272-14, сторони внесли до спільної діяльності наступні внески: відповідач вніс до спільної діяльності грошові внески в розмірі 71 640 000,00 грн., позивач вніс до спільної діяльності право користування об'єктами Архангельського газового родовища: виробничий комплекс "Блок-кондуктор-1", виробничий комплекс "Центральна технологічна платформа-7" та об'єкти Стрілкового газового родовища вартістю 47 760 000,00 грн.
		Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність № 272-14 відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки вважає, що  договір укладений з порушенням вимог ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та положень Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012р. № 296, оскільки його укладення не було погоджено з Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006р. № 185-V (далі - Закон № 185-V) Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
		Підпунктом "л" п.18 ч. 2 ст. 5 Закон № 185-V передбачено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		Відповідно до п. 1 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №    296, (далі - Порядок № 296), цей Порядок визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №    747 (далі - Постанова № 747) утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства.
		Згідно з додатком 1 "Перелік державних підприємств, на базі яких утворюються державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких передаються до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Постанови № 747, 100% акцій позивача передані до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України".
		Частиною 1 ст. 79 ГК України визначено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
		Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
		Відповідно до ст. 172 ГК України відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
		В ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.
		Відповідно до ч. 1    ст. 87 ГК України, сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства.
		Отже, зі змісту вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що господарське товариство вважається таким, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, лише у випадку якщо держава є акціонером (учасником) такого товариства та їй належать акції (частка) у статутному капіталі цього господарського товариства.
		Частиною 2 ст. 80 ГК України встановлено, що акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
		Згідно зі ст. 152 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
		Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
		Частиною 7 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.
		Відповідно до ст. 85 ГК України, ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески (вклад до статутного капіталу); продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
		Статтею 155 ЦК України встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
		З аналізу вищезазначених норм Законів вбачається, що акціонерне товариство, як суб'єкт господарювання, утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та відповідно корпоративні права щодо цього товариства.
		Відповідно до п.п. 27, 28, 29 Статуту Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", майно компанії складається з основних засобів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, а також інших активів, відображених у його бухгалтерському балансі компанії. Майно компанії формується за рахунок: 1) майна, переданого засновником; 2) кредитів, позик; 3) доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності; 4) дивідендів за акціями, які належать компанії; 5) продукції, виробленої компанією у результаті провадження господарської діяльності; 6) коштів, майнових і немайнових прав, цінних паперів, іншого майна, що надходять від оплати акцій; 7) доходів, отриманих від реалізації цінних паперів; 8) надходжень від провадження господарської діяльності дочірніх підприємств; 9) іншого майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності компанії.
		В пункті 30 Статуту НАК "Нафтогаз України" зазначено, що компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане НАК "Нафтогаз України" у користування, включається до її активів.
		Оскільки НАК "Нафтогаз України" є акціонерним товариством, в якому 100% акцій товариства у державній власності, то держава, набувши корпоративні права має право брати участь в управлінні НАК "Нафтогаз України" та отримання дивідендів від його діяльності. Однак власником майна, яке передано до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" є не держава, а НАК «Нафтогаз України» окрім майна, яке передано державою у користування і не увійшло до статутного капіталу товариства.
		Аналогічна правова позиція відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2007 року у справі №3/151 (к/с №7309/06).
		Крім того, акціонерне товариство за своєю організаційно-правовою формою не може бути одночасно і акціонерним товариством, і державним підприємством (установою, організацією), оскільки  чинним законодавством України для кожного з цих форм підприємств визначені свої індивідуальні ознаки. Виходячи з того, що позивач є публічним акціонерним товариством,  він не є державним підприємством, установою або організацією, оскільки не має ознак, встановлених в ст. 73 ГК України.
		Згідно з п. 7.1 Статуту позивача, акціонером товариства є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Акціонеру товариства належить 100% акцій.
		Статутний капітал товариства становить 376 515 500 грн. часток, корпоративні права за якими посвідчуються простими іменними акціями номінальною вартістю 1 гривня кожна. (п.п. 5.1, 6.1 Статуту позивача).
		Таким чином, майно, що увійшло до статутного капіталу позивача, а також майно, яке придбане, виготовлене та отримане ним з інших джерел є власністю позивача, а НАК "Нафтогаз України" в свою чергу належать лише акції (корпоративні права) у статутному капіталі Позивача.
		При цьому, корпоративні права відносно позивача належать саме НАК "Нафтогаз України", а не державі, оскільки згідно з додатком 1 до Постанови № 747  100% акцій позивача передані державою до статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" та є власністю останньої.
		Враховуючи вищевикладене колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що у статутному капіталі позивача наявні корпоративні права виключно НАК "Нафтогаз України", а відтак позивач не є господарською організацію чи товариством, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, тому на позивача не поширюється дія Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку № 296.
		Таким чином доводи позивача про те, що спірний договір про спільну діяльність № 272-14 підлягає погодженню Кабінетом Міністрів України є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи і нормах чинного законодавства.
		Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку про те, що позивач не зобов'язаний погоджувати з Кабінетом Міністрів України укладання спірного договору про спільну діяльність або змін до нього.
		Договір є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
		Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
		Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. 
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). 
		Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. 
		Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин ( п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
		Як вбачається з матеріалів справи, договір про спільну діяльність № 272-14 від 05.03.2014р. від імені Позивача був підписаний Першим заступником Голови Правління ОСОБА_12, який діяв на підставі довіреності від 27.02.2014р. №11/68, яка була видана Головою правління ОСОБА_9 до 31.12.2014р. Зазначеною довіреністю надано право ОСОБА_12 від імені Позивача укладати господарські договори, контракти (крім кредитних та депозитних) і додаткові угоди до них з діяльності товариства, підписувати документи, що стосуються виконання укладених договорів.
		Згідно з пп. 4, 6, 8 п. 9.5.9 Статуту Позивача, зі змінами та доповненнями, Голова правління у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством та цим Статутом: вчиняє правочини та інші юридичні дії від імені товариства, у тому числі ті, рішення про укладення яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту, з урахуванням обмежень, встановлених цим Статугом; розпоряджається відповідно до чинного законодавства та цього Статуту майном та коштами товариства; видає довіреності.
		Зазначена форма представництва при укладання спірного договору повністю відповідає ст.ст. 244, 245, 246 ЦК України.
		Пунктом 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 № 11 передбачено, що «у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником і підставі довіреності.
		Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень, водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскікльки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної  особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним звідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати  про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
		У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
		- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої ст.  98 ЦК України);
		- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офійному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.»
		Враховуючи ту обставину, що  чинне законодавство України, п. 9.5.9 Статуту позивача та довіреність від 27.02.2014р. №11/68 не містять жодних обмежень повноважень щодо укладення  Договору № 272-14, а також Відповідач не знав про будь-які обмеження для укладення оспорюваного договору, відсутні підстави для визнання недійсним договору №272-14.
		Крім того, підпунктом 14 п. 9.5.5 Статуту позивача дійсно передбачено, що до компетенції Правління належить прийняття рішення щодо вчинення товариством правочинів на суму від 10 мільйонів грн. до 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ( крім угод щодо продажу природного газу, нафти, газового конденсату, в тому числі суміші та газового конденсату та договорів на виконання геологорозвідувальних робіт за тюк державних коштів) за погодженням з акціонером товариства - Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України».
		Однак Статут позивача не містить жодних вказівок на те, що вирішення цього питання належить до виключної компетенції Правління Позивача. А також не зазначено жодних обмежень щодо відсутності у Голови Правління Позивача права на укладення договорів більше 10 мільйонів без рішення Правління Позивача та без погодження з НАК «Нафтогаз України» (п. 9.5.9 Статуту Позивача).
		На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку  про те, що  позовні вимоги про визнання договору про спільну діяльність № 272-14 від 05.03.2014р. недійсним задоволенню не підлягають, оскільки позивачем суду не доведено про те, що оспорюваний договір  укладений без погодження з Кабінетом Міністрів України.
		Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
		Відповідно до  ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.        
		Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги клопотання т.в.о. голови правління ПАТ «ДАТ  «Чорноморнафтогаз» щодо відкладення розгляду справи та вважати недійсними довіреності видані до 10.07.2014,  допустив в судове засідання неуповноваженого представника. Судом першої інстанції не було належним чином перевірені повноваження ОСОБА_12 та не взято до уваги, що у наданій суду довіреності від 27.02.2014 № 11/68 відсутні повноваження на представництво інтересів ПАТ «ДАТ Чорноморнафтогаз» в судових органах з усіма правами позивача, відповідача, третьої особи, а також інших осіб під час розгляду справ в порядку господарського судочинства. Виходячи з наведеного, суд допустив до участі у судовому засіданні неуповноваженого  представника та задовольнив його прохання залишити клопотання ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» без розгляду і розглядати справу по суті, чим фактично позбавив Позивача можливості надати додаткові докази порушення процедури укладення Договору № 272-14.
		Частинами  1, 2 ст. 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком  безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення; особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це  представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
		Та обставина, що голову правління позивача відсторонили від здійснення повноважень не передбачена чинним законодавством як підстава припинення виданої ним довіреності. 
		Відповідно до ст. 77 ГПК України суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні, тобто місцевий суд на власний розсуд розцінює можливість розгляду справи або необхідність її відкладення для витребування додаткових доказів.
		Водночас згідно ч.3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
		Одночасно колегія зазначає, що позивачу було відомо про час та місце розгляду справи, однак ним не було вжито заходів щодо направлення в судове засідання іншого  повноважного представника ( ст. 28 ГПК України) або  посадову особу ( ст. 30 ГПК України).  
		Відповідно до частин другої та третьої статті 104 ГПК України  порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. 
		Викладені позивачем в апеляційній  скарзі  доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду  та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.
		Крім того, слід зазначити, що позивачем ні в позовній заяві ні до прийняття рішення місцевим господарським судом не заявлялася вимога про визнання спірного договору недійсним у зв'язку з його укладенням з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим дана обставина не була предметом місцевим господарським судом та не може бути підставою для скасування  судового рішення відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України.
		Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України", виходячи з наступних підстав.
		Позивачем заявлено позов про про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 05.03.2014р. № 272-14. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006р. № 185-V  та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 296), оскільки його укладення не було погоджено з Кабінетом Міністрів України.
		Позов визначається у правовій літературі як вимоги особи про захист свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу. Елементами позову є його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову: предмет позову та підстави позову. 
		Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
		Підстави позову - це факти, які обгрунтовують вимоги про захист права чи охоронюваного законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні фкти, тобто ті, з яким и норми матеріального права пов»язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов»язків суб»єктів спірного матеріального правовідношення.  
		Статтею 54 ГПК України встановлено вимоги до форми та змісту позовної заяви. Так зміст позовних вимог включає предмет і підстави  позову. Виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначенні доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
		Як вбачається із змісту апеляційної скарги  Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України" вимоги апеляційнох скарги викладені  з інших підстав, ніж викладені позивачем в позовній заяві та досліджені судом першої інстанції.
		Відповідно до ч.3 ст. 101 ГПК Украни в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зазначене обмеження означає, що позивач не може реалізувати деяких прав, наданих йому ст. 22 ГПК України. Він не вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
		Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом (п.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення»).
		Зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі (п. 7 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення»).
		На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на підставах і доказах, які не були предметом досялдження судом першої інстанції, внаслідок чого враховуючи вимоги ст. 101 ГПК України  апеляційний суд позбавлений можливості перегляду рішення за новим змістом позовних вимог. 
		Щодо доводів апелянтів про те, що відповідачем фактично не було внесено суму грошового внеску, то зазначена обставина не є підставою для визнання договору недійсним, а апелянтам слід вибрати інший спосіб захисту своїх прав.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга  задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2014р. у справі № 911/3172/14 залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія  «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2014р. у справі № 911/3172/14 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2014р. у справі № 911/3172/14 залишити без змін.
		Матеріали справи № 911/3172/14 повернути до Господарського суду Київської області.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.І. Тищенко 
		 
		Судді                                                                                Ю.Б. Михальська
		 
		                                                                                Б.В. Отрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...