Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/4917/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.11.2014. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2014.
Дата набрання законної сили: 03.11.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 363/4917/13-ц   Головуючий у І інстанції Купрієнко С.І.Провадження № 22-ц/780/4878/14                          Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.Категорія 1                                                                                               03.11.2014      <s>                                                                                                                                                                                           </s>
		 
		УХВАЛА
		                                       Іменем України
		     03 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
		головуючого судді Воробйової Н.С.
		суддів: Верланова С.М., Березовенко Р.В.
		при секретарі Бобко О.В.
		розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,-
		                                                     встановила :
		 
		         ТОВ „ Вишгородський електромонтажний завод" звернулося з позовом, в якому просило визнати за Товариством право власності на будівлі та споруди, що розташовані в АДРЕСА_1, які складаються з прохідної ( літера „А"), будівлі заводу (літера „Б"), складів ( літера „В"), трансформаторної підстанції (літера „Г"), пилорами-ангара (літера „Д"), котельні (літера „Е"), складу готової продукції ПРО (літера „Ж"), туалету (літера „З"), складу-сараю (літера „И"), нового цеху (літера „І"), ангару-складу (літера „Й"), блоку відпочинку (літера „К"), побутового вагончика (літера „Л"), складу (літера „М") , дворового покриття („І"), огорожі (цифри „1-3).
		       ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		   Справа розглядалася судами неодноразово.
		   Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року  задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 частково. Рішення Вишгородського районного суду від 21 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 лютого 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		   14 березня 2014 року ОСОБА_2 зміним підстави позову та посилаючись на положення ст..392, 321, 2012 ЦК України просив визнати за ним право власності на 19/20 будівель і споруд по АДРЕСА_1, витребувати від ТОВ „Вишгородський електромонтажний завод" 19/20 будівель та споруд по АДРЕСА_1.
		       Рішенням Вишгородського районного суду від 16 червня 2014 року позов ТОВ „Вишгородський електромонтажний завод" до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно задоволено.
		     Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „ Вишгородський електромонтажний завод" право власності на будівлі та споруди , що розташовані в АДРЕСА_1, які складаються з прохідної ( літера „А"), будівлі заводу (літера „Б"), складів ( літера „В"), трансформаторної підстанції (літера „Г"), пилорами-ангара (літера „Д"), котельні (літера „Е"), складу готової продукції ПРО (літера „Ж"), туалету (літера „З"), складу-сараю (літера „И"), нового цеху (літера „І"), ангару-складу (літера „Й"), блоку відпочинку (літера „К"), побутового вагончика (літера „Л"), складу (літера „М") , дворового покриття („І"), огорожі (цифри „1-3). Вирішено питання про судові витрати. 
		   У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ „ Вишгородський електромонтажний завод" , ОСОБА_3, третя особа КП „ Вишгородське бюро технічної інвентаризації" про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно , відмовлено.
		    В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його зустрічний позов та відмовити у задоволенні основного позову.
		    Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. 
		    Судом встановлено, що  ОСОБА_2 за отримані від ОСОБА_3 у борг кошти у сумі 120300 гривень на прилюдних торгах придбав за 50800 гривень 8/20 та за 69500 гривень 11/20 частин будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, розташованих в АДРЕСА_1, про що 05.07.2005 року отримав відповідні нотаріально посвідчені свідоцтва (а.с. 121-122, т. 1) і право власності на вказане майно зареєстроване КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 13 т. 1).
		      Згідно судового наказу від 15.09.2005 року, виданого Шосткинським міськрайонним судом Сумської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 120300 гривень, а ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005 року за поданням державного виконавця була затверджена нотаріально посвідчена мирова угода, укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в процесі виконання судового наказу від 15.09.2005 року, за якою 19/20 частин спірного майна ОСОБА_2 в рахунок повного погашення боргу (а.с. 124,125 т. 1) добровільно передав у власність ОСОБА_3
		    22.06.2005 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 19/20 частин будівель та споруд (а.с. 123 -125 т. 1, а.с. 24, 44-47 т. 2), а згідно рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2006 року - у власність ОСОБА_3 перейшла та була зареєстрована інша 1/20 частина будівель та споруд (а.с. 15 т.2).
		   Згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» передано 1/20 будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1, а згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» (протокол №5 від 21.09.2007 року) і акту приймання-передачі №2 від 21.09.2007 року до статутного фонду товариства ОСОБА_4 було передано решта - 19/20 будівель та споруд.
		   29.09.2008 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року та відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 11.09.2008 року було зареєстровано право власності Товариства на ці будівлі та споруди (а.с. 23 т.1, а.с. 43-47 т. 2).     
		   В подальшому, а саме, 22.04.2011 року, рішення третейського суду від 08.07.2008 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва скасоване з процесуальних підстав.
		  Як вбачається з матеріалів справи, при новому розгляді подання державного виконавця про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16.10.2008 року відмовлено у визнанні мирової угоди, укладеної між боржником ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_3 в процесі виконання судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 120300 грн, з підстав, що мирова угода не відноситься до предмету спору, зазначеному в судовому наказі від 15.09.2009 року (а.с.128-130, т.1).
		     Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		     Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		    Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
		   Згідно п. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Виникнення, перехід і припинення права власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 182 ЦК України.
		   Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України. Згідно ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Відповідно до статті 3 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, чинній 20.10.2006 р.) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав є публічною. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.
		   Як видно з матеріалів справи ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» було зареєстровано 07.11.2006 р. Державна реєстрація була проведена згідно рішення засновника ОСОБА_3 від 20.10.2006 р., внеском до статутного капіталу якого було 1/20 будівель і споруд по АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі від 20.10.2006 р. (а.с. 7, 8, 9 т. 1).
		   Згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» (протокол № 5 від 21.09.2007 р.) і акту приймання передачі № 2 від 21.09.2007 р. до статутного капіталу товариства ОСОБА_3 було також передано решта спірних 19/20 частин будівель та споруд.
		   Згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 14446594 від 17.09.2007 р., № 14504215 від 20.09.2007 р., № 14504345 від 20.09.2007 р. будь-які заборони щодо відчуження ОСОБА_3 нерухомого  майна відсутні.(а.с. 138, 139, 140 т. 1).
		  В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, ч. 1 ст. 85 ГК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасником у власність, як вклад до статутного капіталу. 
		    Відповідно до ст. 86 ГК України вкладами учасників та засновників господарського товариство можуть бути будинки, споруди, права користування будинками і спорудами, інші майнові права і кошти.
		    Відповідно до вимог ст..328 ЦК України передбачені підстави набуття права власності, а саме право власності набувається на підставах, що не заборонено законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.  
		Задовольняючи позовні вимоги ТОВ«Вишгородський електромонтажний завод», суд виходив з того, що ОСОБА_3, як власник будівель і споруд, відомості про що були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до ст. 115 ЦК України і ст. 86 ГК України міг розпоряджатися ними, в тому числі шляхом внесення до статутного капіталу господарського товариства.
		Касуючи рішення апеляційної інстанції по даній справі, Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ України  в ухвалі від 30.10.2013 було вказано на те, що суди детально не з'ясували, чи було набуття та збереження майна сторонами на достатній правовій підставі, чи підлягає застосуванню до зазначених правовідносин сторін ст. 388 ЦК України.
		Під час нового розгляду справи ОСОБА_2 змінив позовні вимоги, підставами позову вказав ст.ст. 392 і 1212 ЦК України.
		        В силу ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
		1) повернення виконаного за недійсним правочином;
		2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
		3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
		4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		Можливість витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України пов'язана із такими поняттями як добросовісність або недобросовісність володіння майном. Значною мірою добросовісність чи недобросовісність заволодіння визначається, виходячи з умов вибуття майна від первісного власника. У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, то він несе ризик втрати права власності на це майно. Однією з умов витребування майна від добросовісного набувача є відсутніть волі власника на вибуття майна.
		Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13 об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
		Будь-яких доказів наявності таких обставин  матеріали справи не містять, доказів цьому позивач за зустрічним позовом не надав.
		        Більш того, як видно зі змісту рішенням Шосткінського міськрайонного суду від 10 жовтня 2011 року, заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики, ОСОБА_2 вказував на те, що він дійсно домовився з ОСОБА_3 про те, що останній забирає майно, яке було придбано за грошові кошти, отримані в борг у останнього; від ОСОБА_3 претензій ніяких не було, а тому вважав, що передавши майно, а саме 19/20 частин будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, що знаходиться в АДРЕСА_1 будь-яких зобов»язань перед ОСОБА_3 не має. 
		    При цьому, в ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2012 року , якою залишено без змін рішенням Шосткінського міськрайонного суду від 10 жовтня 2011 року, зазначено, що судом взято до уваги, що за погодженням з ОСОБА_3 ОСОБА_2  передав останньому 19/20 частини будівель і споруд по АДРЕСА_1, які було придбано на прилюдних торгах за кошти, отримані у нього борг. 
		  За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду про те, що дії ОСОБА_2 свідчать про наявність його волі на передачу спірного майна ОСОБА_3
		Не можна також погодитися з доводами ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції при винесені рішення в частині задоволення основного позову порушено принцип преюдиції, знехтувано рішенням Вищого спеціалізованого Суду України.
		Як вже наголошувалося,  підставою набуття права власності Товариства на спірне майно було не рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан», а передача його ОСОБА_3 до статутного капіталу. У зв»язку з чим, скасування рішення третейського суду не визначає відсутність підстав для володіння Товариством зазначеним майном.     
		За таких обставин, посилання ОСОБА_2 на те, що правові підстави, відповідно до яких товариство набуло спірне майно, відпали, не заслуговують на увагу.
		Як вже зазначалося, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30.10.2013 по даній  справі було вказано на те, що суди, вирішуючи спір, детально не з'ясували, чи було набуття сторонами та збереження майна на достатній правовій підставі, чи підлягає застосуванню до зазначених правовідносин сторін ст. 388 ЦК України.
		Проте, у ході нового розгляду справи, ОСОБА_2 змінив підстави своїх позовних вимог, посилаючись на ст..1212 ЦК України вказував, що він, як законний власник через незаконні дії відповідачів, які набули майно без достатньої правової підстави, позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
		З огляду на викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і відсутність будь-яких відносин ОСОБА_2 та Товариства виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України. У даному випадку майно може бути витребувано шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. 
		Крім того, положення про поширення чинності інституту безпідставного набуття або збереження майна на вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. З ст. 1212 ЦК України) не може застосовуватись як таке, що суперечить спеціальним правилам (ст. 388 ЦК України).
		З позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом випливає, що останній фактично ставить питання про відновлення становища, яке існувало до моменту визнання мирової угоди, а тому єдиним допустимим способом захисту його прав міг бути віндикаційний позов. ОСОБА_2 дані вимоги не заявляв, обравши, на думку колегії, неналежний спосіб захисту цивільних прав. 
		Суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 388 ЦК України і правомірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2.
		       Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. 
		     Колегія погоджується з рішенням суду в частині задоволення вимог позивача за основним позовом, оскільки воно ґрунтується на матеріалах та обставинах справи та вимогах закону.
		     В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.
		     Рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. 
		Керуючись ст..ст.307,308 ЦПК України, колегія
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну  скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		 
		Головуючий                                        
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...