Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-27515св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.11.2014. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А іменем україни29 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:  головуючого  Луспеника Д.Д.,  суддів:   Гулька Б.І.,             Закропивного О.В.,               Лесько А.О.,            Хопти С.Ф.,                                            розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Яворівської сільської ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання заповіту таким, що не був укладений, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2014 року,в с т а н о в и л а:         У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до          Яворівської сільської ради про визнання заповіту таким, що не був укладений. Вимоги мотивувала тим, що на протязі 30 років вона проживала у с. Яворів Долинського району по сусідству з ОСОБА_5, з якою була у дружніх відносинах.  ОСОБА_5 була жінкою старшого віку, не мала дітей, жила одинокою, потребувала відповідного догляду, який нею був здійснений. Приблизно у травні-червні 2010 року ОСОБА_5 надала їй копію заповіту від 20 червня 2009 року, посвідченого нотаріусом Долинської районної державної нотаріальної контори, за яким єдиним спадкоємцем її майна визначена вона. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. На похороні від сторонніх осіб дізналася про новий заповіт, складений у сільській раді на ОСОБА_4 Вважала, що ОСОБА_5 через важку хворобу не могла скласти цей заповіт, оскільки 23 липня 2010 року в силу свого фізичного стану не могла писати та підписуватись. У самому заповіті від 23 липня 2010 року, основний текст якого виконаний друкованим текстом, є втиснутий рукописний текст про те, що у зв'язку із хворобою та на прохання ОСОБА_5 заповіт посвідчений за місцем її проживання, який міг бути дописаний після смерті               ОСОБА_5 Згідно висновку експерта від 27 лютого 2013 року підписи від імені ОСОБА_5 у двох примірниках заповіту від 23 липня 2010 року та у журналі реєстрації нотаріальних дій Яворівської сільської ради виконані не ОСОБА_5, а іншою особою, відтак не було волевиявлення на його укладення. У зв'язку із цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати заповіт, від імені              ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4, посвідчений 23 липня 2010 року секретарем Яворівської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області таким, що не був укладений, і є нікчемним.                                Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від                  23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.           У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину, підстави недійсності нікчемного правочину встановлені нормами ЦК України та іншими законодавчими актами. Визнання нікчемного правочину (заповіту) недійсним в судовому порядку не вимагається. Позов про визнання правочину (заповіту) недійсним має бути пред'явлено заінтересованою особою. Оскільки в силу ч. 2 ст. 1223 та ч. 4 ст. 1254 ЦК України у випадку визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом, тому заінтересованими особами у даному випадку мають бути спадкоємці за законом.  ОСОБА_3 не є родичкою ОСОБА_5, а тому вона не може бути спадкоємцем за законом, відповідно заповіт від 23 липня 2010 року не порушує її прав; наслідком недійсного та нікчемного заповіту не є відновлення дії попереднього заповіту. Недійсним (нікчемним) може бути тільки укладений правочин, відтак позивачка обрала спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який суперечить вимогам цивільного законодавства.  З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.   Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.          Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.           Судом установлено, що 20 червня 2009 року ОСОБА_5 складено заповіт, за умовами якого все своє майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, вона заповіла ОСОБА_3 Заповіт посвідчено 20 червня 2009 року державним нотаріусом Долинської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 535 (а. с. 14). 23 липня 2010 року ОСОБА_5 складено заповіт, за умовами якого все своє майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, вона заповіла                 ОСОБА_4 Заповіт посвідчений секретарем Яворівської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 53 (а. с. 13), та містить напис, що у зв'язку з хворобою та на прохання заповідача ОСОБА_5 заповіт складено вдома за адресою: АДРЕСА_1.      ІНФОРМАЦІЯ_1 року  ОСОБА_5 померла.       Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.       За таких обставин невірним є висновок судів, що ОСОБА_3 не має права вимоги за даним позовом.       Згідно із п. 14 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК України, оскільки норми глави 85 ЦК України не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.        Проте суди, ухвалюючи рішення про відмову у позові, не дослідили та не дали належної оцінки тому, що ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання заповіту таким, що є нікчемним на підставі ст. 1257 ЦК України та не взяли до уваги, що вона може звернутися до суду із таким позовом, оскільки останнім заповітом порушуються її цивільні права та інтереси.            Таким чином суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.                          Керуючись  ст. ст. 333, 338, 345  ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.          Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від                 23 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від             28 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.                               Ухвала оскарженню не підлягає.            Головуючий:                                                                 Д.Д. Луспеник                                 Судді:                                                                              Б.І. Гулько                                                                                                      О.В. Закропивний                                                                                                                                                                                                              А.О. Лесько                                                                                                                                                                                                       С.Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...