Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/20568/14 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 910/20568/14 20.11.14
		За позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк" Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації До                       Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія                              "АРБІМАРКЕТ"       Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІТТ-Менеджмент» Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Петров Олексій Олеговичпровизнання правочину нікчемним
		СуддяБорисенко І.І. 
		Представники: від позивача - Кузьмік Д.В., за довіреністю; від відповідача -  від третьої особи-1 - від третьої особи-2 -Прокопенко Т.Ю., за довіреністю; не з'явився;  Петров О.Є. 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк" Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Олександра Володимировича, звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРБІМАРКЕТ» про визнання нікчемним Договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р., Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 р., укладені між позивачем та відповідачем, а також про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали Кредитного договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. та Договору іпотеки від 07.12.2014р., укладені з Петровим О.Є. та Петровим О.О. 
		Позовні вимоги мотивовані невідповідністю оскаржуваних договорів вимогам п.п. 1, 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відтак посилаючись на ч.ч. 4, 5 ст. 38 вищевказаного закону, ч. 2 ст. 215, ст. 216, ч. 2 ст. 548 ЦК України просив позовні вимоги задовольнити, визнати нікчемним вищезазначені договори та зобов'язати вчинити дії.
		20.11.2014р. позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до вказаної заяви позивач просив суд:
		- визнати Договір №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «АКТИВ-БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРБІМАРКЕТ» нікчемним та недійсним.
		- визнати Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «АКТИВ-БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРБІМАРКЕТ» нікчемним та недійсним.
		- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРБІМАРКЕТ» повернути Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «АКТИВ-БАНК» оригінали Кредитного договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. та Договору іпотеки від 07.12.2014р., укладені з Петровим О.Є. та Петровим О.О.
		Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
		Подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог судом не приймається до розгляду, оскільки в заяві йдеться про збільшення розміру немайнових позовних вимог (про визнання нікчемним та недійсним спірних правочинів) та фактично йдеться про подання іншого позову (з іншого предмету та інших підстав).    
		Відповідач проти позову заперечив, вказав на те, що оскаржувані договори жодним чином не суперечать вимогам чинного законодавства, зазначив, що Банк не відмовлявся від власних майнових вимог, а здійснив відчуження права вимоги з оплатою покупцем вартості відступленого права вимоги, відчуження майнових вимог Банк здійснив за ринковими (звичайними) цінами та відповідачем оплачена вартість права вимоги за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р.
		Ухвалою суду від 04.11.2014р. залучено до участі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Компанія з управлінням активами "ІТТ-Менеджмент" та Петрова Олексія в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача. 
		Третя особа-1 надала письмові пояснення по справі в яких проти позову заперечила за відсутності підстав для визнання недійсним спірних договорів.
		17.11.2014р. позивачем подано клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи, на вирішення якої позивач просив поставити наступні питання:
		- яка реальна вартість відступлених прав вимоги за Договором № 1/07.08.2014 року про відступлення права вимоги від 07.08.2014р.?
		- чи відповідає вартість відступлених прав вимоги за Договором №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги від 07.08.2014р. звичайним цінам?
		- якщо ні, то на скільки вартість відступлених прав вимоги за Договором №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги від 07.08.2014р. відрізняється від звичайних цін (у відсотковому виразі)?
		Відповідач проти призначення експертизи заперечив.
		Розглянувши подане клопотання суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, виходячи з такого. 
		Відповідно до ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
		Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. 
		Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. (абз. 2, 3 п. 2 вказаної постанови).
		Згідно з п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
		Також, пленумом Вищого господарського суду України звернуто увагу на те, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
		Таким чином, за змістом процесуального законодавства судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування та у випадку наявності суперечностей у доказах, які містяться в матеріалах справи.
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до положень ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		За клопотанням відповідача судом долучено до матеріалів справи «Звіт про оцінку права грошової вимоги за кредитним договором», складений суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «МІРФІЛ» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12428/11, виданий Фондом державного майна України 06.09.2011р.).
		Звіт рецензований в порядку, встановленому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно із загальними висновками рецензій Звіти у цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Також в матеріалах справи містяться документи на підтвердження кваліфікації оцінювача.
		Позивач не надав суду жодних доводів на спростування Звіту про оцінку, наданого відповідачем або суперечливості даних зазначених у Звіті, що могло б бути підставою для призначення судової експертизи, а відтак необхідність у призначенні судової експертизи відсутня.
		З урахуванням викладеного, клопотання позивача про призначення експертизи для визначення ринкової вартості права вимоги є необґрунтованим та не підлягає задоволенню судом. 
		У задоволенні клопотання про витребування у відповідача оригіналів Кредитного договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. та Договору іпотеки від 07.12.2014р., укладені з Петровим  О.Є. та Петровим О.О., суд відмовив, оскільки вказана вимога є предметом позову (про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали Кредитного договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. та Договору іпотеки від 07.12.2014р., укладені з Петровим  О.Є. та Петровим О.О.). 
		Щодо витребування у відповідача оригіналів інших документів згідно Акту-прийому передачі оригіналів договорів від 21.08.2014р., суд також відмовляє, оскільки, то по-перше не зазначено про витребування яких саме інших документів просить позивач, по-друге не обґрунтовано суду необхідності такого витребування, по-третє суду не доведено, що витребування вказаних документів стосується предмету позову, отже в цій частині клопотання суд відмовляє за необґрунтованістю.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Між позивачем та відповідачем укладений Договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 р. та Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014р. 
		Як встановлено судом, відповідно до Договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р. позивач як Первісний кредитор за плату відступає, а відповідач як Новий кредитор набуває права грошових вимог Первісного кредитора за наступними Кредитним договором, судовими рішеннями та договорами, що забезпечують зобов'язання боржника за Кредитним договором, а саме:
		1. Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. від 07.12.2007 р., з усіма настінними змінами та доповненнями, що укладений між Первісним кредитором та Петровим Олександром Євгеновичем (Боржник);
		2. Договором поруки №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. між Первісним кредитором та Петровим Олексієм Олеговичем;
		3. Договором іпотеки між Первісним кредитором та Петровим Олексієм Олеговичем від 07.12.2007р., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О., внесено в реєстр за № 674, згідно якого в іпотеку Первісному кредитору передано чотирьохкімнатну квартиру, жилою площею 82,20 кв.м., загальною площею 139,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 24, квартира 382.
		Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 р. є похідним від Договору відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 р., і укладений внаслідок відступлення прав вимоги за основним зобов'язанням - Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р.
		Як встановлено судом, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладу фізичних осіб прийнято рішення від 02.09.2014р. №79 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК», згідно з яким з 03.09.2014р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Актив-Банк» запроваджено строком на 3 місяці з 03.09.2014р. по 03.12.2014р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченка Олександра Володимировича.
		Відповідно до частини другої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Згідно з п.п. 1,3, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг,  іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
		Як зазначено у п.п. 1, 2, 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно ст.ст. 512-515 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
		Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.
		Оскаржений договір відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р., який укладений між позивачем та відповідачем є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора (відповідача) надати попередньому кредитору (позивачу) майнову компенсацію замість отриманого права вимоги. 
		Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. 
		Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. 
		Судом також встановлено, що відповідачем оплачена вартість права вимоги за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 р.
		Окрім того, судом встановлено, що між позивачем та Струковою Вітою Дмитрівною укладений Договір поруки від 07.08.2014р., за умовами якого Струкова В.Д. зобов'язалася перед позивачем як поручитель нести солідарну відповідальність за виконання відповідачем зобов'язання за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р., за яким відступлені права вимоги за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р., а саме сплатити позивачу вартість відступленого права вимоги в сумі 1 285 834,00 грн. (п. 1.1, ст. 3 п. 3.1.1 Договору поруки).
		Матеріалами справи підтверджено, що кошти за Договором поруки на виконання зобов'язання відповідача за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 р. в сумі 1 285 834 грн. були сплачені Струковою В.Д. як поручителем 20.08.2014 р., що підтверджується банківською випискою по рахунку Струкової В.Д. та повідомленням позивача від 21.08.2014 р.
		За таких обставин, укладення Договору відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р. та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014р. не може розцінюватися як відмова позивача від власних майнових вимог, адже кошти, які визначені у п. 2.1 спірного договору в сумі 1 285 838 грн. зараховані на користь Первісного кредитора.
		Отже, спірний договір спрямований на настання реальних для сторін договору наслідків, а саме для первісного кредитора - отримання грошових коштів в сумі 1 285 838 грн. за відступлену вимогу, для нового кредитора - отримання права грошових вимог за кредитними договорами.
		Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу. 
		Позивач за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р. здійснив продаж на користь відповідача права вимоги заборгованості Петрова Олександра Євгеновича за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. у розмірі 2 448 172,49 грн. за ціною, що складає 1 285 834,00 гривень.
		Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.  У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
		Як зазначено у пункті 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. 
		Поняття «звичайних» цін наведено в Податковому кодексі України. Відповідно до п. 14.1.71 Податкового кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. У цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
		Відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень.
		Відповідно до «Звіту про оцінку права грошової вимоги за кредитним договором», складеним суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «МІРФІЛ» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12428/11, виданого Фондом державного майна України 06.09.2011 р.), ринкова вартість права грошової вимоги за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. до Петрова Олександра Євгеновича станом на 01.09.2014 р. складає 1 151 000 гривень.
		При визначенні ринкової вартості права грошової вимоги експертом були прийняті до уваги фактичні обставини, пов'язані із стягненням заборгованості позивачем із боржника Петрова О.Є. в судовому порядку, виконанням судового рішення, майновим станом боржника, кредитоспроможністю боржника, тобто наявності у боржника передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.
		Так, заборгованість Петрова О.Є. за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. є простроченою з 2010 року. 
		Києво-Святошинським районним судом Київської області прийнято рішення від 01.11.2010 р. про стягнення з Петрова О.Є. заборгованості за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. в розмірі 5 104 781,06 грн. 25.11.2011 р., щодо боржника Петрова О.Є. відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження. 06.03.2012 р. була укладена мирова угода на стадії виконання судового рішення, затверджена ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області прийнято від 06.04.2012 р. Петров О.Є. зобов'язання за мирової угодою не виконував. 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23.12.2013 р. було зобов'язано  Петрова О.Є. виконати умови мирової угоди від 06.04.2013 р. та сплатити на користь позивача суму 3 144 184,49 грн.
		Відповідно до Глави 2 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 р. № 23, банк з метою формування резерву за активами здійснює оцінку ризиків таких активів, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання. Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи за такими категоріями якості: I (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; II - помірний ризик; III - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик. Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною. Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов. Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.
		Таким чином, заборгованість Петрова О.Є. за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. тривалий час класифікується позивачем як проблемна з найнижчим (реалізованим) ризиком та є такою, що є безнадійною. З огляду на це, немає жодних підстав вважати, що вартість права вимоги за Кредитним договором дорівнює номінальній вартості заборгованості (2 448 172,49 грн.).
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази.
		Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Надані відповідачем докази на підтвердження того, що вартість відступленого права вимоги відповідає ринковій вартості (звичайним цінам) є належними та достатніми для встановлення обставин у справі і вирішення спору. Позивач не надав суду жодних доводів на спростування Звітів про оцінку, наданих відповідачем, або суперечливості даних зазначених у Звітах.
		Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Як зазначено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. 
		Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Суд вказує, що в даному випадку відсутні підстави для визнання Договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 1/07.08.2014 від 07.08.2014 р. та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 р. нікчемним, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною третьою ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з якими Закон пов'язує нікчемність правочинів неплатоспроможного банку. 
		Отже вирішуючи спір по суті, суд виходячи із заявлених вимог, а також наведених позивачем обґрунтувань позову та наданих ним доказів, дійшов висновку про відсутність у даному випадку обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочинів.
		Вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали Кредитного договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. та Договору іпотеки від 07.12.2014р., укладені з Петровим О.Є. та Петровим О.О. не обґрунтовані суду жодним чином, ані посиланням на фактичні обставини справи, ані на норми матеріального права, таким чином суду не доведено порушення прав та інтересів позивача в цій частині.
		За необґрунтованістю та безпідставністю заявлених позовних вимог суд відмовляє у позові повністю.   
		Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на позивача. 
		Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		У позові відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
		Повне рішення складено: 02.12.2014
		 
		 
		Суддя                                                                                                      І.І. Борисенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...