Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 821/3496/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 16.12.2014. Зареєстровано: 16.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2014.
Дата набрання законної сили: 02.12.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		----------------------
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		02 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/3496/14
		Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. 
		Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
		 
		Судді доповідача                                  - Потапчука В.О.
		суддів                                                         - Коваля М.П.
		                                                        - Семенюка Г.В.
		при секретарі                                            - Алексєєвої Н.М.
		 
		за участю апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3
		за участю свідків : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення,-
		 
		                                                  ВСТАНОВИЛА:
		 
		          ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Херсонській області), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить визнати неправомірним та скасувати наказ відповідача про відмову в оформленні документів про вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Свої вимоги позивач мотивує тим, що являючись громадянином Російської Федерації, він маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за активну участь в супротиву громадян корумпованій владі України, на майдані в м. Києві зимою 2014 року,  побоючись повертатись в  Російську Федерацію, звернувся до ГУ ДМС України в Херсонській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.  Вказана  заява не була задоволена, він  отримав від відповідача відмову, у якій не зазначено жодних причин та обґрунтувань. 
		Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить стандартам, закріпленим міжнародними договорами, законодавством України та прийнята без проведення ретельного розгляду документів, встановлення всіх обставин справи, що були надані на підтвердження вимог позивача, в звязку з чим він звернувся з позовом до суду про її скасування.
		          Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
		          Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову якою задовольнити позовні вимоги позивача.
		          Представник ГУ ДМС України в Херсонській області будучи належним чином повідомлений про дачу та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в судове засідання не з'явився, будь яких заяв та клопотань з цього приводу до суду не надав. Колегія  суддів у відповідності до ст. 197 КАСУ ухвалила продовжити розгляд справи за його відсутності.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, оглянувши документи надані апелянтом та його представником, вислухавши пояснення свідків, дослідивши обставини побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
		Так, в судових засіданнях встановлено, що позивач ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації.
		Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції вказав, що 25.10.2013 р. позивач, не бажаючи в подальшому проживати в країні походження, прибув на територію України  для оформлення дозволу на імміграцію та отримання посвідки на постійне проживання в Україні. 
		23.07.2014 р. ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС України в Херсонській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він може зазнати у Російській Федерації переслідувань за ознакою політичних переконань. 
		За результатами попереднього розгляду заяви ОСОБА_2 11.08.2014 р. відповідачем визнано його економічним мігрантом та складено висновок про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Наказом від 11.08.2014 р. № 70-б ГУ ДМС України в Херсонській області прийнято рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його заява, як громадянина Російської Федерації, на думку відповідача, є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		          При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ГУ ДМС України в Херсонській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11.08.2014 р. № 70-Б  є законним та обґрунтованим.
		Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору
		Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Колегія суддів вважає, що перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, суду першої інстанції необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань в країні походження, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими, однак суд цього не виконав та належної оцінки вказаним обставинам не надав. 
		          Так, вивчаючи та аналізуючи підстави для визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту колегія суддів встановила в судовому засіданні, що ОСОБА_2 прибув до України з Російської Федерації в листопаді 2013 року. Не маючи наміру в подальшому проживати на території своєї країни він звернувся до Управління Державної міграційної служби Херсонської області за консультацією в отриманні громадянства України та отримав відповідь, що він має право на отримання громадянства. Процес підготовки документів на отримання громадянства України затягнувся так як  у позивача виникли труднощі з отриманням довідок в посольстві Російської Федерації . 
		          В цей час почалися мітинги громадян України на Майдані Незалежності у м. Києві невдоволених діями влади. Позивач, перебуваючи за межами своєї країни, будучи незадоволений           владою своєї країни, яка підтримувала діючу на той час владу в Україні, не бажаючи користуватись її захистом, побоюючись за своє життя та гідність при проживанні в країні походження, внаслідок своєї громадянської позиції, підтримав опір українського народу, почав брати активну участь у цих мирних зібраннях та мітингах, які переросли в активний супротив владі.
		          Діючи, як представник опозиційної політичної  партії України «УДАР», позивач з грудня 2013 року по травень 2014 року знаходився в м. Києві на Майдані Незалежності, проживав в наметі партії, брав участь в охороні периметру «Майдану», активному супротиві представникам владних правоохоронних органів, надавав допомогу волонтерам та пораненим під час розстрілів громадян, виконував інші обов'язки членів опору під час застосування проти них сили владою України.
		          Під час одного з таких актів застосування сили правохороними органами  проти учасників супротиву позивач отримав контузію внаслідок розриву гранати, яка була застосована проти демонстрантів підрозділом «Беркут».
		Вказані обставини були підтверджені в судовому засіданні суду апеляційної інстанції наданою суду представником позивача довідкою шпиталю Майдану № 1290 від 16 березня 2014 року, відповідно до якої  ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав черепно-мозкову травму під час сутичок  перебуваючи на  «Майдані» у м. Києві .( а.с. 99)
		Також, в засіданні суду апеляційної інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що позивач в 2013-2014 роках брав активну участь у акціях протестів громадян України в м. Києві, як представник опозиційної владі України політичної партії «Удар», при зіткненні з силовими органами отримав тілесні пошкодження, був критично налаштований до влади своєї країни, яка активно підтримувала режим бувшого президента України  та наголошували на тому, що повернення ОСОБА_7 у країну походження може бути небезпечним для його життя та здоров'я, так як він за свою позицію отримував від  співвітчизників погрози та залякання. 
		          Суд приймає до уваги, що всі події, які відбувалися в Україні загалом, та насапреред в м. Києві під час існування супротиву громадян владі, широко освічувалися в засобах масової інформації, у Інтернет мережах, як в Україні, так і в Російській Федерації та інших країнах світу.
		          Позивач, як громадянин Російської Федерації, який приймав участь у мирних зібраннях та подальших сутичках на Майдані Незалежності  у м. Києві з силовими підрозділами влади був учасником багатьох репортажів, які транслювались на території країни походження, а саме у Російській Федерації після чого позивачу було направлено з країни походження багато чисельні погрози його життю, а коментарі також  містили висловлювання принижуючі його честь та гідність,  що спричиняє неможливість  його подальшого проживання в своїй країні в повній безпеці.
		          При цьому в судовому засіданні суду апеляційної інстанції були досліджені та долучені до матеріалів справи надані представником ОСОБА_2 роздрукування з Інтернет мереж з відповідними погрозами та коментарями, щодо позиції позивача та його дій під час супротивну владі на майдані Незалежності з яких вбачається, що проживання позивача у своїй країні може призвести до виникнення загрози його  життю та здоров'ю. ( а.с. 101-115)
		          Колегія суддів дослідила  в судовому засіданні надані представником позивач відомості щодо переслідування та затримання в Російській Федерації осіб, які приймали участь у  зібраннях на майдану Незалежності  у м. Києві на початку 2014 року та чинили опір владі, а також осіб, які підтримували позицію цих громадян України .(а.с. 116-117, 121-138)
		Вказані обставини суд першої інстанції не дослідив, не надав їм оцінки, в його рішенні відсутні доводи, які б спростували можливість позивача стати жертвою переслідувань, в разі його повернення  до Російської Федерації, що спричиняє порушення ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського відношення, або такого, що принижує гідність, походження.
		Колегія суддів, з огляду на міжнародне законодавство приймає до уваги, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
		Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3" суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. 
		При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
		Колегія суддів вважає, що чисельні джерела інформації по країні походження позивача, досліджені в судовому засіданні, підтверджують обґрунтованість позовних вимог та можливе його переслідування за його позицію та його дії під час знаходження на майдані незалежності в Україні, як представника опозиційної партії України, у разі повернення  до своєї країни.
		Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Аналізуючи зміст зазначеної норми, судова колегія вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
		Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Разом з тим, на думку суду апеляційної інстанції варто зазначити, що відповідно до п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14). У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
		Колегія суддів вважає,що при вирішенні заяви позивача зазначені вимоги відповідачем не дотримані, аналіз ситуації по країні походження зроблений вибірково, висновки - є суперечливими та не відповідають викладеній ситуації в країні.
		Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови, суд першої інстанції взагалі не дослідив обставини перебування ОСОБА_2 в Україні, причини його побоювання стати жертвою переслідувань в країні походження, не витребував документи на підтвердження доводів позивача, не дотримався норм чинного та міжнародного законодавства щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що призвело до порушення прав позивача та невідповідності висновків суду обставинам справи.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16.03.2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		 Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, є безпідставним, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилався позивач, в зв'язку з чим не може залишатися чинним та підлягає скасуванню з подальшим зобов'язанням відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повторно.
		Відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не повно дослідив обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови з задоволенням позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 207  КАС України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .
		Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення - скасувати.
		Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити.
		Визнати неправомірним та скасувати Наказ Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 11.08.2014 р. № 70-6 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.  
		 
		Повний текст постанови виготовлено 05 грудня 2014 року.
		 
		Суддя-доповідач:                                                             Потапчук В.О.
		Судді:                                                                                      Коваль М.П.
		                                                                                Семенюк Г.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...