Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/3481/14-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; видворення з України іноземців або осіб без громадянства.
Надіслано судом: 16.12.2014. Зареєстровано: 16.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2014.
Дата набрання законної сили: 02.12.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 грудня 2014 року                                                                                    Справа № 8837/14/876
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
		головуючого судді - Качмара В.Я.,
		суддів  - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
		за участі секретаря - Ратушної М.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2014 року в справі за позовом 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Прикордонної служби України до громадянина Афганістану ОСОБА_1 (він же ОСОБА_1) про примусове видворення,
		 
		                                                     В С Т А Н О В И В :
		 
		В березні 2014 року 94 прикордонний загін Західного регіонального управління Прикордонної служби України (далі - 94 прикордонний загін) звернувся до суду з позовом до громадянина Афганістану ОСОБА_1 (він же ОСОБА_1) про примусове видворення, покликаючись на те, що за спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словаччину поза межами пункту пропуску, останнього було затримано прикордонним нарядом разом із групою осіб, без будь-яких документів, у зв'язку із чим було прийнято рішення про примусове повернення іноземця за межі України, однак у встановлений для цього строк відповідачем рішення не виконано. Вважає, що відповідач перебуває на території України незаконно, без документів та коштів для виїзду, працевлаштуватись немає змоги, родичі відсутні, пояснив, що в будь-якому випадку має намір потрапити до країн Західної Європи, а тому такого потрібно примусово видворити.
		Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2014 року в справі №308/3481/14-а заявлений позов задоволено.
		Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив громадянин Афганістану ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції  та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову. У поданій апеляційній скарзі вказує, що судом не враховано інформації по країні його походження та те, що він являється жертвою переслідування. Більше того, при собі у нього були документи, що посвідчуються його особу та підтверджують вік як неповнолітнього, однак ані позивачем, ані судом першої інстанції таким не надано належної оцінки. Вказує, що звернувся із заявою про отримання статусу біженця та жодних приписів та законів України не порушував, а тому підстав для його видворення немає.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач не виконав без поважних причин рішення про примусове повернення, а також існують підстави вважати, що  такий перебуває на території України незаконно та без будь-яких документів, то є усі підстави для його примусового видворення за рішенням суду.
		Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, громадянин Афганістану ОСОБА_1 (далі, згідно тазкіри а.с.26 - ОСОБА_1) 16.03.2014 був затриманий прикордонним нарядом за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словаччину поза межами пункту пропуску.
		17.03.2014 позивачем було прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства за межі України (а.с.6), яким зобов'язано відповідача покинути територію України у термін до 19.03.2014.
		Проте, оскільки ОСОБА_1 не виконав такого рішення, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом про примусове видворення іноземця за межі України.
		Відповідно до ст.ст.9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
		У ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
		Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України. 
		Зокрема, передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного  перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
		Питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства визначені у ст.26 вказаного Закону. 
		Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Згідно ч.8 ст.26 Закону №3773-VI, примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Враховуючи вищенаведені правові положення статей 26 і 30 Закону №3773-VI примусовому видворенню передують дві обставини, а саме прийняття рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття такого рішення.
		Однак, судом першої інстанції не було враховано, що рішення про примусове повернення щодо відповідача прийняте 17.03.2014, а термін його виконання обмежувався 19.03.2014, що є недостатнім для виконання зазначеного рішення та значно ускладнює саму можливість такого виконання.
		Слід звернути увагу на те, що відповідач не володіє українською мовою та перебував в умовах ізоляції без можливості отримання належної правової допомоги. Так, під час затримання, особі надавався перекладач з англійської мови, якою така не володіє. Відтак, в матеріалах адміністративної справи немає даних про те, що відповідач отримав належне роз'яснення правових наслідків невиконання рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства і мав можливість отримати правову допомогу та оскаржити дане рішення до суду.
		Крім цього, як вбачається із наявної у справі тазкіри (tazkira), яка являється національним ідентифікаційним посвідченням у Афганістані (а.с.26) ОСОБА_1 на час прийняття щодо нього рішення від 16.03.2014 про примусове повернення не досяг 18-річного віку, а тому є неповнолітнім, що виключає можливість в силу ч.8 ст.26 Закону №3773-VI застосувати щодо такого примусове видворення.
		Вказане посвідчення та його дійсність позивачем не оспорюється та не ставиться під сумнів.
		Суд першої інстанції вищенаведених обставин не врахував та безпідставно не дослідив, зокрема покликання апелянта у судовому засіданні на наявність у нього зазначеного документа та вік.
		У зв'язку із цим, у суду першої інстанції не було підстав вживати заходів примусового видворення.
		Крім цього, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст. 31 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: 
		де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; 
		де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; 
		де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; 
		де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
		Апелянт вказує на його переслідування на батьківщині, погрози з боку Талібану, вбивство батька через співпрацю з інтернаціональними і державними організаціями, що слугувало причиною вимушеного від'їзду, наявна ж інформація по країні походження (Афганістані) свідчить про загальновідому ситуацію в країні і містить інформацію щодо можливого переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що повернення особи до країни, де їй загрожує катування або нелюдське чи таке, що принижує людську гідність поводження чи покарання, буде порушенням ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Слід категорично ствердити, що як суд першої інстанції та і позивач приділили невиправдано мало уваги питанням ситуації в країні походження особи та дійсним причинам її еміграції, зосередивши свою увагу на важливих, але другорядних питаннях - маршруті прибуття в Україну та обставин перебування в Україні.
		Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Більше того, апелянт також зазначає, що звернувся до компетентних органів із заявою про отримання статусу біженця, що додатково окрім наведеного вище є перешкодою для його примусового видворення.
		За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог 94 прикордонного загону щодо примусового видворення Джамшід Сохаіла.
		З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
		Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,    
		 
		                                                        П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили. 
		 
		Головуючий  суддя                                                                      В.Я. Качмар
		 
		Суддя                                                                                                 О.М. Гінда
		 
		Суддя                                                                                              В.В.  Ніколін
		 
		Повний текст виготовлений 05 грудня 2014 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...