Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-ц/796/15315/2014 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		 
		УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
		 
		18 грудня 2014 року                                                                                                    м. Київ
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва 
		в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
		суддів: Вербової І.М.,  Качана  В.Я.
		при секретарі  Мікітчак А.Л.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Документ» про визнання факту дискримінації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року, -
		встановила: 
		 
		01 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила  суд  визнати  рішення  Державного  підприємства «Документ»  (далі - ДП «Документ»)  про її звільнення  з роботи таким, що становить пряму дискримінацію за мовною ознакою. Також  просила   відшкодувати  заподіну моральну  шкоду в розмірі   10 000  грн.
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 листопада  2011 р. по  16  грудня  2011  р. працювала  у відповідача на  посаді  інспектора  з основної  діяльності.  Відповідно до  наказу  відповідача   була  звільнена  з роботи  як така,  що не  пройшла   випробування, обумовлене  при прийнятті на  роботу,  за ст.28  КЗпП  України. Не заперечуючи   проти   загальної вимоги  щодо необхідності  досконалого  володіння  особами, які приймаються  на  роботу на посаду  інспектора з основної  діяльності, діловою українською мовою,  вважає  рішення керівництва ДП  «Документ»  про її звільнення  через недостатнє  володіння  українською  мовою таким, що  становить   пряму дискримінацію  за мовною ознакою.  Посилання  відповідача на її  недосконале володіння   державною мовою ґрунтується  на  припущеннях та не  відповідає дійсності. Внаслідок незаконного  звільнення з  дискримінаційних підстав  вона  зазнала  моральних  страждань.   
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року  ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням  на порушення судом  норм  матеріального та процесуального  права,  просить скасувати рішення Шевченківського  районного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року та ухвалити нове рішення про задоволення  позову. 
		Свої доводи мотивує тим, що суд  не повно та не  всебічно  дослідив докази по  справі та дав однобічну   оцінку   поясненням   представника  відповідача про  те, що  для  виконання  всього обсягу роботи на  посаді  інспектора   з основної діяльності їй  було достеменно відомо про  необхідність  досконалого  володіння   українською мовою. 
		Крім цього,  судом  не було   надано належної  оцінки  обставинам справи та доказам  у світлі  норм  і положень законодавства  про  протидію  дискримінації та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про направлення матеріалів справи Уповноваженому  Верховної Ради України з прав людини  для  надання  висновку  у справі про  дискримінацію. 
		В  судовому  засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3   апеляційну  скаргу підтримав та просив  її задовольнити.
		Представник ДП  «Документ» - Крупа В.М. просив  апеляційну  скаргу  відхилити, а рішення  суду першої інстанції  залишити без змін.
		Заслухавши доповідь по справі, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна  скарга не  підлягає задоволенню  з таких підстав.
		Відповідно до  ст.2-1 КЗпП  України Україна  забезпечує  рівність  трудових прав  усіх  громадян  незалежно  від походження,  соціального  і майнового стану, расової  та національної  належності, статі, мови,   політичних поглядів, релігійних  переконань, роду і характеру  занять,  місця проживання та інших обставин.   
		Відповідно  до  ст.22 цього  Кодексу забороняється  необґрунтована  відмова  у прийнятті на  роботу. Відповідно до  Конституції України будь-яке пряме або  непряме  обмеження  прав чи встановлення  прямих  або непрямих  переваг  при укладенні, зміні  та припинення трудового  договору залежно  від   походження,  соціального  і майнового  стану, расової  та національної  належності, статі,  мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній  спілці чи іншому   об'єднанні  громадян, роду  і характеру  занять,  місця проживання  не  допускається.  Вимоги щодо  віку,  рівня  освіти,  стану здоров'я  працівника можуть  встановитись  законодавством  України. 
		На момент  виникнення  спірних правовідносин сторін   діяв  Закон України  «Про мови в Українській РСР» від  28.10.1989, відповідно до  ст. 6  якого  службові  особи державних, громадських   органів,  установ і організацій  повинні  володіти   українською і  російською  мовами,  а в раз і необхідності  - і іншою  національною мовою  в  обсязі,  необхідному  для  виконання  службових   обов'язків. 
		Незнання  громадянином  української або російської мови  не  є  підставою для  відмови йому у прийнятті  на  роботу.  Після  прийняття на  роботу   службова  особа  повинна   оволодіти  мовою  органу  чи організації в обсязі,  необхідному   для виконання  службових обов'язків. 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено  судом,   ОСОБА_1 з  01 листопада  2011  р.  було прийнято на роботу  до  ДП  «Документ»  на   посаду   інспектора  з основної діяльності  зі строком  випробування 2 місяці. 
		Наказом  керівника ДП  «Документ» від 15  грудня  2011 р. №133 о/с ОСОБА_1 було  звільнено з посади інспектора з основної діяльності з 16 грудня 2011 року як таку, що не пройшла випробовування, обумовлене при прийнятті на роботу за ст. 28 КЗпП України.
		Рішенням  Шевченківського  районного  суду  м. Києва  від  01 березня  2013 року  у задоволенні  позову  ОСОБА_1 до ДП  «Документ»  про  поновлення  на  роботі,  стягнення  заробітної плати за час вимушеного  прогулу  та відшкодування  моральної шкоди   відмовлено.
		Відмовляючи у  задоволенні  позову  про  визнання звільнення  ОСОБА_1  з роботи таким, що становить пряму дискримінацію за мовною ознакою та відшкодування  моральної  шкоди, суд першої інстанції  виходив  з тих підстав, що  досконале  володіння   письмовою та усною українською  діловою  мовою  є  кваліфікаційною вимогою, передбаченою Посадовою інструкцією    інспектора  з основної діяльності ДП  «Документ».
		При цьому  судом  встановлено, що  для  виконання всього обсягу робіт інспектора  з основної діяльності  ОСОБА_1 повинна   була  досконало  володіти українською мовою,  проте вказаній  вимозі не  відповідала.
		Колегія суддів   погоджується  з таким висновком суду.
		Відповідно до  ст. 60 ЦПК  України кожна  сторона зобов'язана  довести ті обставини,  на які  вона   посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень, крім випадків,  встановлених  ст. 61 цього Кодексу. 
		У справах  про  дискримінацію   позивач  зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація  мала місце. Уразі наведення  таких даних  доказування  їх відсутності  покладається на  відповідача. 
		Наведені  позивачем   дані  не   дають  підстав для висновку, що  її звільнення  з  роботи   носить  дискримінаційний  характер  за мовною ознакою. 
		Суд першої інстанції  дав правильну   оцінку  обставинам справи   та дійшов  обґрунтованого  висновку про  відсутність  в діях  відповідача  ознак  дискримінації. 
		Встановлене    ДП  «Документ» обмеження  у виді  необхідності  досконалого   володіння інспектором  з основної діяльності  письмовою та усною   українською  діловою мовою має  правомірну, об'єктивно  обґрунтовану  мету,  спосіб  досягнення  якої є  належним та необхідним. 
		При цьому    позивачу  було надано  випробувальний термін  два місяці, протягом  якого  остання  мала  можливість  оволодіти  мовою  в обсязі, необхідному  для виконання  службових обов'язків. 
		Порушення  відповідачем  вимог  ст. 29  КЗпП  України в частині роз'яснення  позивачу при прийнятті  на роботу її прав  та обов'язків,  не  надання під розписку посадової   інструкції, яка містить   вимоги щодо рівня   володіння   діловою українською мовою тощо, не є обставинами, що  свідчать про  допущення  по  відношення  до працівника факту дискримінації. 
		Разом з тим, вказані підстави мають правове значення  при вирішенні  спору  про  поновлення  працівника на  роботі. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що   за весь час   виконання  роботи   ніяким чином  не перевірявся  рівень мовних  знань  позивача, а тому  твердження представника відповідача про недостатній  рівень володіння    мовою  ґрунтуються  на припущеннях,   колегія суддів  відхиляє, як необґрунтовані. 
		Вказана  обставина   була  предметом   дослідження   при розгляді   Шевченківським   районним  судом   м. Києва справи  про  поновлення  ОСОБА_1  на  роботі.
		Обставини,  встановлені   судовим рішенням  у вказаній  цивільній справі,  відповідно  до  положень  ч.3  ст.  61  ЦПК  України, не  доказуються  при розгляді   інших справ, у яких  беруть участь   ті самі особи.
		Відповідно до  ст. 10  Закону  України «Про засади  запобігання та протидії  дискримінації  в Україні» Уповноважений  Верховної Ради України з  прав людини  щодо запобігання  та протидії  дискримінації надає  висновки у справах про  дискримінацію за зверненням  суду. 
		Положеннями вказаного Закону, а також нормами цивільно-процесуального  законодавства України не передбачено, що таке  звернення   для  суду  є обов'язковим. 
		З огляду  на  відсутність  фактичних  даних, які підтверджують, що дискримінація  по  відношенню  до  позивача мала місце,  правових підстави  для  скасування   ухваленого по справі   рішення, яке є законним та обґрунтованим, колегія суддів  не  вбачає.
		Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-
		 
		Ухвалила: 
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
		Рішення Шевченківського  районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти  днів.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		Справа  №22-ц/796/15315/2014
		Головуючий у суді  першої  інстанції:  Фролова І.В.
		Доповідач  у суді  апеляційної інстанції:  Кирилюк Г.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...