Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 3/64 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Інші об'єкти пром. власності і розпоряд. правами на них; Інший спір про інші об'єкти пром. власності і розпоряд. правами на них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2014.
Дата набрання законної сили: 09.02.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ  
		12.12.2014                                                                                        Справа  № 3/64 
		     
		За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ
		до товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району            
		про зобов'язання відповідача виконати умови п. 3.4 ліцензійного договору № 7 в частині визначення об'ємів реалізації мінеральної води „Лужанська 7" за період з 18.08.2004 року по 18.08.2006 року та стягнення заборгованості за ліцензійним договором № 7 від 18.08.2004 року у розмірі 0,30 копійок за кожну реалізовану пляшку мінеральної води „Лужанська 7" 
		та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт",                         с. Солочин Свалявського району 
		до товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ 
		про визнання недійсним ліцензійного договору № 7 від 18.08.2004 року.
		 
		Суддя господарського суду - В.В.Мокану 
		представники:
		позивача за первісним позовом - не з'явився
		відповідача за первісним позовом -  Олійник Р.Б., довіреність від 21.05.2014 
		 
		СУТЬ СПОРУ: товариством з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району про зобов'язання відповідача виконати умови п. 3.4 ліцензійного договору № 7 в частині визначення об'ємів реалізації мінеральної води „Лужанська 7" за період з 18.08.2004 року по 18.08.2006 року та стягнення заборгованості за ліцензійним договором № 7 від 18.08.2004 року у розмірі 0,30 копійок за кожну реалізовану пляшку мінеральної води „Лужанська 7". Ухвалою господарського суду від 24.09.2009 року прийнято до розгляду зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району до товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ  про визнання недійсним ліцензійного договору № 7 від 18.08.2004 року.
		 
		Ухвалою господарського суду від 23.10.2009 року провадження у справі було зупинено до закінчення розгляду господарським судом м. Києва справи № 20/335 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району до товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур",               м. Київ про визнання недійсним свідоцтва України № 22921 від 15.01.2002 року на знак для товарів і послуг „Лужанська - 7" та набрання рішенням у зазначеній справі законної сили.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року по справі                  № 20/335 відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району до Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ та до товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 22921 від 15.01.2002 року на знак для товарів і послуг „Лужанська-7".  
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 10.12.2014 року  у справі № 907/947/14
		 
		За результатами апеляційного перегляду рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року по справі № 20/335  постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 року залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 року по справі                             № 20/335 залишено без змін.
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.08.2014 року по справі              № 20/335 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю „Маргіт" у допуску справи № 20/335 до провадження Верховного Суду України.
		Враховуючи, що обставини, які зумовили зупинення розгляду справи усунуті - рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року по справі № 20/335 набрало законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 року, яка постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року залишена без змін, провадження у даній справі  поновлено, строк розгляду справи в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено на 15 днів. 
		В судовому засіданні 09.12.2014 року брали участь представники позивача за первісним позовом - Кудряшов О.Ю., довіреність від 14.03.2014 року,  відповідача за первісним позовом - Олійник Р.Б., довіреність від 21.05.2014 року, оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 ГПК України до 12.12.2014 року.
		Вимоги первісного позову обґрунтовано посиланням на положення Цивільного кодексу України, якими регламентовано обов'язковість виконання зобов'язань за ліцензійним договором, а також твердженням про невиконання ліцензіатом обов'язку сплачувати ліцензійну винагороду відповідно до умов договору.
		Відповідач за первісним позовом у відзиві на позов та доповненнях до нього стверджує про безпідставність вимог, посилаючись на відсутність у нього спірного ліцензійного договору, неповноважність особи, яка підписала договір, оскільки директор товариства заперечує факт підписання ним договору чи його наступного схвалення; факт оспорювання в господарському суді м. Києва дійсності свідоцтва на знак для товарів і послуг № 22921 на знак „Лужанська-7"; відсутність у ТОВ „Маргіт" потреби в укладенні спірного ліцензійного договору за наявності у ТОВ „Маргіт" права попереднього користувача на торговельну марку „Лужанська-7", як єдиного виробника з промислового розливу мінеральної води протягом понад 10 років на підставі відповідних спеціальних дозволів на користування надрами; відсутність у ліцензійному договорі умови про строки і порядок виплати винагороди, що є підставою вважати його неукладеним, та жодне звернення ТОВ „Транстур" до ТОВ „Маргіт" з вимогою про належне виконання ліцензійного договору; невиконання ТОВ „Маргіт" ряду обов'язків за договором (п.8.3, 8.4), пропуск позивачем строку позовної давності. 
		Аналогічним чином обґрунтовано і вимоги зустрічного позову. Крім того, при оцінці спірного договору зазначено про його невідповідність ч. 8 ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", якою передбачено, що ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови, оскільки ТОВ „Маргит" є єдиним виробником мінеральної води „Лужанська-7", а ТОВ „Транстур" не здійснює виготовлення товарів з використанням відповідного знаку.
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 12.12.2014 року  у справі № 3/64
		 
		Доповненням до відзиву від 08.12.2014 року ТОВ „Маргіт" зауважує на неналежності застосованого позивачем способу захисту прав по вимозі про зобов'язання виконати умови п. 3.4 ліцензійного договору, оскільки наведене в ньому положення передбачає не обов'язок, а право відповідача самостійно визначати об'єм виробництва та реалізації мінеральної води, що позначена знаком „Лужанська-7". Наголошує на необґрунтованості та недоведеності вимоги про стягнення заборгованості за ліцензійним договором у зв'язку з невизначенням позивачем ціни позову та її розрахунку.
		Обґрунтовуючи неможливість надання витребуваної судом довідки про обсяги проданої мінеральної води „Лужанська-7" за період дії ліцензійного договору, представник ТОВ „Маргіт" послався на закінчення нормативно встановлених термінів зберігання первинних документів, у зв'язку з чим вони були знищені ще у 2010 році.
		ТОВ „Транстур" висловило заперечення проти заяви про застосування позовної давності, вважає, що таку позивачем за первісним позовом не порушено. Щодо зустрічного позову про визнання недійсним ліцензійного договору наголошує на безпідставності тверджень ТОВ Маргіт" про неповноважність особи, яка підписала договір; для огляду суду та представника ТОВ „Маргіт" був наданий оригінал ліцензійного договору № 7 від 18.08.2004 року. Спростовує твердження ТОВ „Маргіт" про те, що воно є єдиним виробником мінеральної води „Лужанська-7", оскільки промисловим розливом води займається також ТОВ „Маргіт-Аква". Звертає увагу на відсутність доказів на підтвердження наведених ТОВ „Маргіт" фактів суперечності ліцензійного договору положенням чинного законодавства та факту недійсності свідоцтва на знак для товарів і послуг „Лужанська-7" за № 22921.
		В судовому засіданні 09.12.2014 року представником ТОВ „Транстур" заявлено клопотання про витребування доказів, яким просить суд витребувати в Свалявській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС, в якій перебуває на обліку ТОВ „Маргіт", копії поданих ТОВ „Маргіт" додатків № 8 до пункту 6.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин за період 2004-2006 років, а також довідку про розмір сплаченої ТОВ „Маргіт" плати за користування надрами для видобування корисних копалин за період 2004-2006 років.
		Клопотання залишено судом без задоволення з огляду на норму ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів господарським судом; у клопотанні повинно бути зазначено, який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Обґрунтування неможливості самостійного подання доказів покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Подане ТОВ „Транстур" клопотання не відповідає положенням ст. 38 ГПК України, оскільки не містить обґрунтування, яким чином буде встановлена кількість проданих пляшок виходячи з об'єму видобутої мінеральної води за відсутності у ліцензійному договорі умови про місткість пляшок, які підлягають реалізації з використанням знаку „Лужанська-7". Крім того, суду не надано доказів на підтвердження неможливості отримати докази, про які йдеться у клопотанні, самим заявником.
		Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
		 
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 12.12.2014 року  у справі № 3/64
		 
		По первісному позову:
		Відповідно до укладеного між сторонами спору ліцензійного договору № 7 від  18.08.2004 року товариство з обмеженою відповідальністю „Транстур" як ліцензіар надає товариству з обмеженою відповідальністю „Маргіт" як ліцензіату невиключне право використання знаку „Лужанська-7" для товарів і послуг по свідоцтву України           № 22921 на території Закарпатської, Львівської та Волинської областей. Право використання знака „Лужанська-7" надано для товарів та послуг 32, 35, 42 класів МКТП, для яких зареєстровано знак. 
		Пунктом 5.1 договору встановлено строк його дії протягом двох років з дня підписання.
		Умовою п. 3.4 ліцензійного договору передбачено, що об'єм виробництва та реалізації мінеральної води, що позначена знаком „Лужанська-7", визначається ліцензіатом самостійно.
		Ґрунтуючись на зазначеній умові договору, позивач просить зобов'язати відповідача виконати умови п. 3.4 ліцензійного договору в частині визначення об'ємів реалізації мінеральної води "Лужанська-7" за період з 18.09.2004 року по 18.08.2006 року. 
		Судом з'ясовано, що зазначений пункт позивач трактує як умову, що зобов'язує відповідача визначати об'єми реалізації мінеральної води „Лужанська-7".
		Однак, проведеним судом аналізом положень ліцензійного договору встановлено, що п. 3.4 передбачає не обов'язок, а право відповідача самостійно визначати об'єм виробництва та реалізації мінеральної води, позначеної знаком „Лужанська-7", протягом строку дії договору. Це підтверджується, зокрема, п. 1.2 договору, який передбачає, що обсяг прав ліцензіата обмежується умовами п. 3 даного договору, а також структурою договору, який містить розділ 8 „Обов'язки і відповідальність сторін".
		За таких обставин, за відсутності у відповідача обов'язку вчинити певні дії щодо позивача за умовами п. 3.4 договору, примусити його до виконання в натурі, застосувавши спосіб захисту прав, передбачений ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (присудження до виконання обов'язку в натурі), неможливо, підстави для задоволення позову у цій частині відсутні. 
		Щодо вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 0,30 копійок за кожну реалізовану пляшку мінеральної води „Лужанська 7", суд зазначає наступне.
		Зазначену вимогу слід кваліфікувати як майнову вимогу, предмет позову у якій має складати певну ціну, визначену позивачем.
		Вказану майнову вимогу позивачем заявлено без визначення ціни позову та розрахунку суми позовних вимог в порушення ст. 54 ГПК України. Вимоги ухвали господарського суду від 06.11.2014 року про визначення ціни позову та надання її розрахунку ТОВ „Транстур" не виконано.
		Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення грошових коштів є неконкретизованою, її предмет сформульовано з порушенням вимог ст. 54 ГПК України, що не надає можливості визначення конкретної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, кола доказів у справі, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає. При цьому суд враховує також, що задоволення позовних вимог у відповідній редакції, заявленій позивачем, унеможливить реальний захист прав позивача у виконавчому провадженні.
		 
		 
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 12.12.2014 року  у справі № 3/64
		 
		Водночас, суд констатує відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки позов заявлено 18.08.2009 року в останній день трьохрічного строку позовної давності, визначеного виходячи зі строку дії ліцензійного договору з врахуванням положень ст. 254 Цивільного кодексу України.
		 
		По зустрічному позову:
		Вважаючи, що спірний ліцензійний договір суперечить приписам ч. 2 ст. 6 та ч. 8 ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; що договір підписано неповноважною особою, а також зазначаючи на відсутність у ТОВ „Маргіт" як у особи, якій належить право попереднього користувача торговельною маркою, потреби в укладенні спірного ліцензійного договору, позивач за зустрічним позовом просить визнати договір недійсним.
		Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, а також, що внаслідок його укладення порушені права або охоронювані законом інтереси позивача.
		Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Втім, як встановлено судом, позивачем, в порушення наведених норм, не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, а обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач, в контексті ст. 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді недійсності укладеного між сторонами договору.
		 
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 12.12.2014 року  у справі № 3/64
		 
		Так, господарським судом оглянуто оригінал договору, підписаного директором та скріпленого печаткою ТОВ „Маргіт". Будь - яких доказів на підтвердження висловлених представником ТОВ „Маргіт" заперечень щодо належності підпису у договорі інший особі суду не подано, клопотань про проведення судової експертизи підпису не заявлялось, підстав для призначення експертизи з ініціативи суду не вбачається.
		Матеріалами справи спростовано твердження ТОВ „Маргіт" про те, що зареєстрований знак для товарів і послуг „Лужанська-7", який засвідчено свідоцтвом України № 22921, не відповідає вимогам правової охорони, а свідоцтво № 22921 було видано з грубим порушенням законодавства України і є недійсним. Права ТОВ „Транстур" як власника свідоцтва України № 22921 від 15.01.2002 року на знак для товарів і послуг „Лужанська-7" підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року по справі  № 20/335, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Маргіт", с. Солочин Свалявського району до Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ та до товариства з обмеженою відповідальністю „Транстур", м. Київ про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 22921 від 15.01.2002 року на знак для товарів і послуг „Лужанська-7".  
		Щодо твердження про відсутність у спірному ліцензійному договорі всіх необхідних істотних умов, що свідчить про його неукладеність, суд зазначає наступне.
		Згідно ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.
		Згідно з частиною дев'ятою статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
		Отже, з системного аналізу приписів чинного законодавства у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг слідує, що відсутність у спірному ліцензійному договорі умов про порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності не надає підстави вважати його неукладеним, оскільки договір оформлено у відповідності до вимог ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
		 
		 
		 
		 
		продовження рішення господарського суду      Закарпатської області від 12.12.2014 року  у справі № 3/64
		 
		З огляду на викладене підстав для задоволення зустрічного позову не вбачається.
		Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України належить віднести на позивачів: за первісним позовом - на ТОВ „Транстур", за зустрічним позовом - на ТОВ „Маргіт".
		Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
		    СУД ВИРІШИВ : 
		 
		1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
		    
		2. Судові витрати за первісним позовом віднести на позивача ТОВ „Транстур". 
		 
		3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
		 
		4. Судові витрати за зустрічним позовом віднести на позивача ТОВ „Маргіт".
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу.
		 
		Повне рішення складено 19.12.2014 року.
		 
		Суддя                                                                                            В.В.Мокану

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...