Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4926/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2014.
Дата набрання законної сили: 13.01.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"23" грудня 2014 р.Справа № 922/4926/14
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Жиляєва Є.М.    
		при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Харківської міської ради, м. Харків     до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків   про  повернення майна та стягнення 1 073845,35 грн. за участю представників:
		позивача - Богомолов О.О., довіреність № 08-11/6017/2-13 від 31.12.2013 року;
		відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 13.11.2014 року 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Харківська міська рада (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача - Фізичну  особу - підприємця ОСОБА_1, м. Харків повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 4336 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі  1 073845,35 грн., обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги використанням відповідачем земельної ділянки площею 4336 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 без достатніх на те правових підстав.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/4926/14 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 18 листопада 2014 року о 12:20.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2014 року усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи № 922/4926/14 відкладено на 09 грудня 2014 р. о 12:00, у відповідності до приписів ст. 77 ГПК України.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 грудня 2014 року клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 44253/14 від 09.12.14р.) задоволено та розгляд справи відкладено на 23 грудня 2014 р. о 15:20, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.
		23.12.2014 року  через канцелярію суду, до матеріалів справи від відповідача надійшло клопотання про застосування до позовних вимог за період до 01.11.2011 року строків позовної давності (вх. № 46313/14).
		Позивач в призначене судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві.
		Відповідач в призначене судове засідання з'явився, проти заявлених позовних вимог заперечив повністю.
		За висновками суду, в матеріалах господарської справи № 922/4926/14 є достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та які є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення. 
		 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд встановив наступне. 
		Згідно з інформаційною довідкою із Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.08.2014 № 25799271 відповідач є власником нежитлових будівель літ. літ. "А-1", "Б-1", "В-1", "Г-1", "Д-1", "Е-1", "Ж-1" по АДРЕСА_1 (а.с. 27-28, т.с. 1).
		Відповідач використовує земельну ділянку площею 4336 кв.м. по АДРЕСА_1 для експлуатації нежитлових будівель, що підтверджується актом обстеженням земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації від 09.05.2014 року Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (а.с. 13-20, т.с. 1).
		Позивач звернувся з даним позовом, в якому зазначає про те, що здійсненими заходами самоврядного контролю встановлені факти використання відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4336 кв.м. по АДРЕСА_1 без достатньої на те правової підстави.
		Позивач наголошує, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав, що підтверджується листами Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції у м. Харкові, Управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області від 24.02.2014 № 1186/08 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 15.04.2014 № 3616/0/225-14.
		Таким чином, позивач зазначає, що дії відповідача з набуття земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії з набуття земельної ділянки не є протиправними, тобто дії відповідача з набуття земельної ділянки та її використання внаслідок придбання у власність будівлі не є протиправними (не є деліктними), так як ці дії вчинені без порушення певних правових норм. При цьому, відсутність зареєстрованих речових прав на земельну ділянку у цієї особи вказує на відсутність достатніх правових підстав для її набуття.
		Позивачем наголошено, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
		Враховуючи наведене вище, позивачем зазначено, що відповідач в період з 01.09.2011 до 31.08.2014 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
		Будь-який дохід, отриманий резидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України визнається доходом підприємства, відповідно до статей 14, 135 ПК України.
		Безоплатно отримані товари, роботи, послуги, вартість яких визначена на рівні не нижче звичайної ціни, включається до доходів підприємства (стаття 135 ПК України).
		До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов'язання, згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 "Дохід", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153.
		Таким чином, позивач наголошує, що не здійснення ФОП ОСОБА_1 плати за використання земельної ділянки в розмірі, визначеному земельними актами, тобто за регульованими державою цінами, які є фактично звичайною ціною, призвело в результаті до одержання нею доходів.
		Розмір доходу (реального набуття відповідача) від безпідставно набутого майна, який, на думку позивача, підлягає відшкодуванню з боку відповідача, розрахований міською радою та складає 1062333,01 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю, зменшений на розмір безпідставно зроблених відповідачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку.
		В обґрунтування вищевикладеного, позивач посилається на Лист Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 04.09.2014 р. за вих. № 10208/10/20-36-15-04-23, відповідно до якого відповідачем сплачено плату за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у сумі 208 570,47 грн. за період 301.09.2011 р. по 31.08.2014 р.
		Позивачем зазначено, що розрахунок отриманого відповідачем - ФОП ОСОБА_1 доходу був здійснений Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель міської ради на підставі наступних законодавчих актів: Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007 р., затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 42/08, Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, Рішення Харківської міської ради від 25.12.2007 № 335/07 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007 р.", Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013".
		Окрім того,  в обгрунтування своїх позовних вимог, позивач наголошує на приписи статті 1213 ЦК України, відповідно до якої набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
		Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальній громаді міста та є підставою для їх захисту в судовому порядку.
		Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд зобов'язати відповідача - ФОП ОСОБА_1 повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 4336 м , яка розташована по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 1 073845,35 грн.
		 
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).
		До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).
		Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) загальною площею 769,10 кв.м.
		Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.
		Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач не набув ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.
		Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
		Згідно ч. 2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. 
		Так, відповідач, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, звернувся до міського голови про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на якій таке майно розташоване (лист а.с. 53-54 т.с. 1).
		Частиною 3 ст. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Втім, як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем, останній визначених ч. 3 ст. 123 ЗК України або Законом України "Про звернення громадян", дій не вчинив. В той же час, позивач посилається на безпідставне використання відповідачем спірної земельної ділянки у зв'язку  з чим, для відновлення свого порушеного права обрав спосіб захисту - зобов'язання відповідача звільнити відповідну земельну ділянку.
		Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. 
		За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014  "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").
		Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.
		Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").
		З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.
		Окрім того, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст.ст. 1212-1215 ЦК України є неможливим. 
		У зв'язку з викладеним також є неможливим стягнення з відповідача 1 073845,35 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.
		 
		Щодо позовних вимог в частині заявлених до стягнення 1 073845,35 як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, суд зазначає про наступне.
		Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
		Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.
		Заявлена до стягнення сума грошових коштів розрахована позивачем, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.
		Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
		Договори оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував.
		Таким чином, розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях  та  є недоведеним.
		Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Також, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
		Згідно ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 статті 287 Податкового кодексу України ).
		Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
		Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
		Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України  "Про оцінку земель").
		Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки. 
		Таки чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки.
		Позивач визначає, що відповідно до Акту обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки (а.с. 13-14, т.с. 1 ) розмір спірної земельної ділянки становить 0,4336 га.
		Втім, така позиція позивача базується на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.
		Згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010  N 376, встановлення меж земельної ділянки в  натурі (на місцевості) здійснюється 1) юридичною особою, що володіє необхідним технічним і технологічним  забезпеченням  та  у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець,  яка  володіє  необхідним  технічним  і технологічним забезпеченням  та  є  сертифікованим інженером-землевпорядником на підставі розробленої  та  затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної  ділянки  в  натурі  (на  місцевості), технічної  документації  із  землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних  ділянок  або  проекту   землеустрою   щодо   відведення земельної ділянки; 2) на замовлення орган  державної влади, орган місцевого самоврядування,  власник  (користувач)  земельної  ділянки,   який замовляє   роботи  із  встановлення  (відновлення)  меж  земельної ділянки в натурі (на місцевості); 3) на підставі розробленої  та  затвердженої технічної документації із  землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної  ділянки  в  натурі  (на  місцевості), технічної  документації  із  землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних  ділянок  або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Вказаний Акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані.
		Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток № 130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 № 07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 № 1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.
		На підставі викладеного, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, а від так не підтверджено розмір заявлених до стягнення грошових коштів.
		З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від використання безпідставно набутого майна в розмірі 1 073845,35 грн. також не підлягають задоволенню.
		Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Харківської міської ради не підлягають задоволенню.
		Щодо клопотання відповідача про застосування правил пропуску позовної давності до позовних вимог за період до 01.11.2011 року (вх. № 46313/14 від 23.12.14р.), суд зазначає про наступне.
		Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі впливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
		Аналогічну правову позицію висловлено Вищим господарським судом України  у своїй постанові від 18.07.10ё3 р. у справі № 5023/4076/12.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
		На підставі вищевикладеного та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -      
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В позові відмовити.
		 
		На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.  
		Повне рішення складено 29.12.2014 р.   
		 
		Суддя Є.М. Жиляєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...