Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0308/16552/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2015.
Дата набрання законної сили: 18.02.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 0308/16552/12 
		Провадження № 2/161/17/14 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		                      І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		16 грудня 2014 року                           Луцький міськрайонний суд Волинської області 
		в складі: головуючого - судді    Пушкарчук В.П.,
		при секретарі - Акайомовій Т.В.,  
		за участю: 
		позивача - ОСОБА_1
		представника відповідача - Червінського І.М.                  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним, треті особи на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,-
		                        встановив:
		09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яким просив суд визнати недійсним, укладений ним кредитний договір. 
		    Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04.04.2013р. позов задоволено - визнано недійсним кредитний кредитний договір №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року (надалі-кредитний договір). Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15.05.2013р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2013р. вищезазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		    Позивач мотивує свої вимоги тим, що Відповідач при укладенні спірного правочину свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме - абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора. Водночас, зазначає, що розмір щомісячного ануїтетного платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, також не відповідає базовим умовам кредитування, та є навмисно завищеним банком з мотивів отримання прихованого прибутку. Разом з тим, позивач вказує на навмисне невиконання банком переддоговірної роботи в порядку ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", як передумови введення його в оману. Вказує на наявність в діях банку ознак нечесної підприємницької практики, яка мала місце як в зв'язку із введенням споживача в оману, так і внаслідок замовчування інформації про наявність іншої схеми кредитування, що є істотно дешевшою та вигіднішою для споживача.
		    З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений ним кредитний договір без застосування наслідків недійсності недійсного правочину. Також просив визнати недійсними договори забезпечення, що були укладені в той же день третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна та виключити записи про обтяження даного майна іпотекою та заборону його відчуження з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідно. В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях до неї. Просив суд задовольнити позов повністю.
		    Представник ПАТ "ВТБ Банк" Червінський І.М. в поданих суду письмових запереченнях та в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що вказані Позивачем невідповідності є арифметичними помилками банку. Вказав, що, на момент слухання справи, з Позивача та третіх осіб рішенням, що набрало законної сили, солідарно стягується заборгованість за оспорюваним правочином. З цих та інших підстав, просив у задоволенні позову відмовити. Повторно подав заяву про накладення арешту на предмет іпотеки/застави в порядку ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України та заяву про застосування строку позовної давності.
		    Треті особи на стороні позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, подали заяви про можливість слухання справи за їх відсутності, збільшені позовні вимоги підтримали повністю.
		    Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		    Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.00.001258, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання 24 грудня 2022 року (ТОМ 1 а.с. 11-14). 
		    В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та третьою особою ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, за яким передано в іпотеку банку квартиру  АДРЕСА_1 ( ТОМ 1, а.с. 24-27 ) та договір поруки № 20.00.001258/2 (ТОМ 1, а.с. 28). 
		    В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 20.00.001258/1 з третьою особою ОСОБА_5
		    Згідно п.п. 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг- надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору. 
		    Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору. (а. с. ).
		    У відповідності до ст.ст. 59-61 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
		    Згідно ч.3  ст.639 ЦК України  якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма,    такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.            
		    В судовому засіданні позивач визнав, що 25.12.2007р. саме він підписав оспорюваний правочин та додаток №1 до нього, в якому були зазначені щомісячний розмір ануїтетного платежу в розмірі 870,18 дол. США та абсолютне значення здорожчання кредиту в сумі 81  132,39 дол. США. Позивач не заперечує, що підписанням спірного правочину він погодився сплатити на користь банку протягом терміну кредитування саме ту суму абсолютного здорожчання кредиту, що зазначена в додатку №1 до кредитного договору і що саме ця істотна умова правочину відповідала його внутрішній волі. 
		    У ході нового розгляду даної справи, ухвалою від 27.02.2014р., судом призначено повторну судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11 від 02.04.2014р. судового експерта ОСОБА_8 встановлено, що вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі - 862,00 дол. США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі - 870,18 дол. США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка - 12,19%. Абсолютне значення здорожчання кредиту за проведеним розрахунком, що здійснювався у відповідності до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., становить 89  778,04 дол. США, що на 8  645,65 дол. США вище від значення задекларованого кредитором в умовах договору - 81  132,39 дол. США.
		    У Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30.05.1997р. встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, надає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновки експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи.
		    Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника. Відповідач в поданих запереченнях не спростував вказаних вище невідповідностей. Представник Відповідача  Червінський І.М. в судовому засіданні визнав їх та пояснив, що вони є арифметичними помилками. Суд критично оцінює пояснення Відповідача, оскільки невідповідності є істотними та в обох випадках - не в користь споживача, як слабшої сторони правочину і сталися у результаті свідомого порушення вимоги ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів"
		    Відповідно до  ст. 213 ЦПК України  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		    Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009р. "Про судове рішення в цивільній справі" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки  суду,  що  відповідають  встановленим  на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		    Згідно  ст. 627 ЦК України  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням    вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового    обороту, вимог розумності та справедливості.
		    Зважаючи на те, що споживчий кредитний договір є договором приєднання, сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину в даному випадку, - є спеціальним законом.
		    Відповідно до ч. 2  ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів"  перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту в абсолютному та відносному значенні, вказати наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, зазначити переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
		    Дана норма кореспондує із ст. 56 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" та    ст. 11,12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", що визначають аналогічний обов'язок кредитора. Ст .19 цього Закону встановлює, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг. 
		    З метою виконання фінансовими установами вимог  ЗУ "Про захист прав споживачів"10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", котрими деталізовано вимоги Закону.
		    Із матеріалів справи вбачається, що Національний Банк України своїми листами  № 18-112/219-637 від 19.01.2006р., №43-311/4217-7165 від 13.07.2007р., № 40-117/2093/-6134 від 16.06.2007р. та Постановою №98 від 28.03.2007р. "Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України" неодноразово попереджав комерційні банки про вимоги ЗУ "Про захист прав споживачів" та можливість виникнення комплаєнс-ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону. Також регулятор зазначив, що уразі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.
		    Разом з тим, Відповідач не надав суду доказів проведення ним переддоговірної роботи у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. Дослідивши зміст додатку №1 до кредитного договору, суд критично оцінює посилання представника Відповідача на той факт, що перед підписанням спірного правочину, позичальник отримав усю необхідну інформацію, що була необхідна йому для здійснення свідомого вибору у вигляді додатку №1 до кредитного договору, що є його невід'ємною частиною, оскільки додаток №1 не містить усіх інформаційних елементів, які визначені законом, як обов'язкові, розрахунки, що містяться в додатку №1, - здійснено не у відповідності до методики, визначеної в Постанові НБУ №168 (розрахунок ефективної відсоткової ставки), що підтверджено висновком первинної судово-економічної експертизи №8248 від 20.02.2013р., додаток №1 не може слугувати доказом проведення переддоговірної роботи, оскільки неможливо встановити коли саме кредитор надав його позичальнику. 
		    Згідно ст.60 ЦПК України,   Кожна  сторона  зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених  статтею 61 цього Кодексу.
		    Згідно ч. 4. ст. 4 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		    Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		    Відсутність проведення належної переддоговірної роботи підтверджується наявною в матеріалах справи копією внутрішнього наказу ПАТ "ВТБ Банк" №60-од від 08.04.2010 р., котрим, як зазначається в ньому, було приведено у відповідність до вимог чинного законодавства форму та зміст бюлетеня переддоговірної роботи та затверджено нові типові форми "Інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту" та затверджено нові редакції "Графік повернення кредиту і сплати відсотків та розрахунок вартості сукупних послуг". З цього вбачається, що форма переддоговірної роботи та графік сплати кредиту є різними за змістом документами. Разом з тим, в преамбулі даного наказу зазначається, що в зв'язку із затвердженням нових форм скасовується дія попередніх наказів, якими затверджувалися форми переддоговірної роботи, зокрема і наказу від 18.06.2007р. Отже, на момент звернення позичальника до банку із заявою-анкетою про видачу кредиту у фінансовій установі діяла затверджена форма переддоговірної роботи, однак, позичальнику надана не була.
		    Таким чином, відповідач не надав доказів, які б спростовували доводи позивача в цій частині. Крім того, в п. 4 поданого заперечення на позов Відповідач зазначає, що Позивач не просив надати інформацію, передбачену ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів"
		    Відповідно до 19 Закону України "Про захист прав споживачів"  нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
		    У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.
		    Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у  справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).
		    Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
		    Суд не приймає доводи Відповідача, вказані ним у запереченні, щодо неможливості застосування ЗУ "Про захист прав споживачів" до кредитних правовідносин після укладення кредитного договору. Таке твердження спростовується наявним у справі Рішенням Конституційного суду України  №15-рп/2011 від 10.11.2011р. Тим більше, положення частин четвертої - одинадцятої  ст. 11 Закону  передбачають такі права та обов'язки споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту.    
		    Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.  203, ч. 1 ст.  215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		    Відповідно до п. 1  ст. 230 ЦК України  якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1  ст. 229 цього Кодексу), такий правочин    визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		      Заслуговує на увагу посилання Відповідача на той факт, що відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р "Про судову практику визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману."
		      Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.), що міститься в матеріалах справи вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними. 
		    Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність в діях Відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики. 
		    Умисел в діях Відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не- проведення Відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою. 
		    Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого. 
		    На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.     
		    Доводи Відповідача про те, що кредит не був споживчим не заслуговують на увагу та спростовуються п. 2.1 кредитного договору.     
		Судом встановлено із наявних у справі матеріалів, що Рішенням Луцького міськрайоонного суду від 16.08.2011р., що залишене в силі Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28.09.2011р. із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 солідарно стягнуто заборгованість за оспорюваним кредитним договором та відкрито виконавчі провадження. Відповідач зазначає, що при розгляді даної справи ОСОБА_1 не був згоден з умовами кредитного договору. Оглянувши вищевказані рішення, суд не знайшов підтверджень доводам ПАТ "ВТБ Банк". Як вбачається, жодних заперечень щодо незгоди із умовами кредитного договору та обставин, на які посилається Позивач в даній справі, рішення обох інстанцій не містять, зустрічний позов боржником не заявлявся. Позивач не оспорює встановлені даними рішеннями факти та правовідносини, зокрема сам факт стягнення заборгованості, її розмір тощо. Правова природа даного позову є іншою. 
		      Суд відхиляє доводи Відповідача про те, що ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов'язання, а отже цим погодився з усіма умовами, що випливали із укладення кредитного договору, оскільки, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).
		    Заява ПАТ "ВТБ Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки/застави, відповідно до ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки, згідно ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства  регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		    Ст. 1057-1 ЦК України, яку Відповідач просить застосувати до правовідносин в даному спорі, внесена до Цивільного кодексу на основі прийнятого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" Закон набрав чинності 04.11.2012 р.
		Відповідно до  Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" Цивільний кодекс України  доповнено статтею 1057-1, пунктом 5 якої передбачено, що, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави.
		Стаття 1057-1 ЦК України, яку відповідач просить застосувати до правовідносин в даному спорі , внесена до Цивільного кодексу на основі прийнятого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VІ. Згідно ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Даний закон було опубліковано в газеті "Голос України" № 208 від 03.11.2012 року. Таким чином закон набрав чинності 04.11.2012 року.
		Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
		Згідно ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
		Згідно ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
		Оскільки правовідносини між сторонами спору, тобто укладення кредитного договору та договору іпотеки виникли до набрання чинності Законом України від 02.10.2012 року, та відповідно, набрання чинності вказаною статтею   10571 ЦК України, то вимоги цієї статті не можуть застосовуватися до вказаних правовідносин.
		    Крім цього, суд вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.
		    У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		    Позивач зазначає, що про можливість існування обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо лише в жовтні 2011 року із судової практики, що викладена в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ТОМ 1 а.с. 29-44), а про наявність такого обману - при ознайомленні із висновком судової експертизи в даній справі (ТОМ 1 а.с. 165-170).
		    Наявність з 2010 року судових спорів між сторонами з приводу визнання недійсним спірного правочину (ТОМ 1 а.с. 83), на думку суду, не являється підставою для застосування строку позовної давності, оскільки, як пояснив позивач, дані позови були заявлені ним з інших підстав, і вказане твердження ОСОБА_1 представником відповідача Червінським І.М. не спростовано.
		    Крім того, згідно вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.    
		    Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридич-них наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 1. ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. 
		    Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про і потеку" іпотека припиняється у випадку визнання договору іпотеки недійсним.
		    У відповідності дп ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
		    Щодо пред'явлених позивачем вимог щодо зняття нотаріальної заборони відчуження нерухомого майна та виключення записів із відповідних реєстрів суд зазначає, що, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини громадянина захищаються судом. Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Згідно з рішенням Конституційного суду України №11-2/2002 від 09.07.2002р. право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, відтак відсутність відмови нотаріуса Позивачу у знятті заборони не є підставою для відмови у задоволенні вказаної частини позовних вимог. Звернення позивача з такого роду вимогами є його правом, чим і скористався ОСОБА_1 в даній справі.
		    Керуючись ст.ст. 10, 11, 24, 58, 88, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203 - 210, 215, 229, 230, 638, 1046, 1054, 1057-1 ЦК України, ст.ст. 1, 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", -
		вирішив:
		    Позов задовольнити.
		    Визнати недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25.12.2007 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та ОСОБА_1.
		    Визнати недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір б/н від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2901.
		    Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/2 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк".
		    Зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2902 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумою 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137; 
		    Виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 6302728, контрольна сума ЕА3А2Е9Д0В про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137; 
		    Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/1 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_5 та ВАТ "ВТБ Банк".
		    Стягнути з відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в дохід держави 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн. судового збору. 
		У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" про накладення арешту на майно - відмовити.
		    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
		    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		 
		Суддя Луцького міськрайонного суду                          В.П. Пушкарчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...