Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-7895/11/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2014. Забезпечено надання загального доступу: 31.12.2014.
Дата набрання законної сили: 09.04.2015
Результат оскарження 09.04.2015 Київський апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		11 грудня 2014 року                      № 2а-7895/11/2670
		         Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А.,  при секретарі Хрімлі К.О.,  за участю представників сторін:  
		              від позивача:  Шемяткіна О.О. (дов. від 30.09.2014р.)
		                                  Букуєвої О.О.(дов. від 30.09.2014р.)
		                                 Ахапочкіної Т.Ф. (дов.від 17.10.2014р.)
		                              Реффей Моріс Філіп
		          від відповідача: Мухи С.І. (дов. від 26.08.2014р. №2130/9/28-10-10-1-25)
		                             розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» до СДПІ по роботі з великими платниками податку (правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
		На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 11.12.2014 року в 16 год. 53 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» (далі по тексту - позивач) з позовом до СДПІ по роботі з великими платниками податку (правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) (далі по тексту - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 12 березня 2011 року № 0000134240/0; від 31 травня 2011 року № 0000394240/0; від 12 березня 2011 року № 0000144240/0.
		Заявою про зменшення позовних вимог від 15.06.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2011 року № 0000144240/0 частково.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2011 року позов задоволено в повному обсязі.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, позов задоволено частково, скасоване податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2011 року № 0000144240/0, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2014 року К/800/37035/13, К/800/37077/13 прийнята відмова позивача від касаційної скарги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 31 травня 2011 року  № 0000394240/0, в цій частині провадження закрито. Касаційні скарги позивача та відповідача задоволені частково, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасована, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Вищим адміністративним судом України зазначено, що основоположним у вирішенні питання щодо включення до валових витрат роялті є використання Технологій у господарській діяльності позивача. Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріально права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
		В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідача проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотиві необґрунтованості та безпідставності.
		Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2014 року,   суд дійшов висновку про те, що позов  підлягає  задоволенню з огляду про наступне.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Лореаль Україна» (код за ЄДРПОУ 33239599) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., та валютного законодавства за період з 01.04.2006р. по 30.09.2010р. за результатами якої, відповідачем 22.02.2011р. був складений акт за №66/42-40/33239599 (далі  акт №66/42-40/33239599, або акт).
		На підставі акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцію у м. Києві по роботі з великим платниками податків прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000134240/0, яким у зв'язку з виявленими порушеннями п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94 р. (у редакції  Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 р.), було збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на 24294285 грн., у тому числі 19435428 грн. за основним платежем та застосована штрафна (фінансова) санкція  у розмірі 4858857грн.
		В обґрунтування правомірності спірного податкового повідомлення - рішення відповідач зазначав, що позивачем завищено валові витрати за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010 р. на загальну суму 77741710,00 грн., у тому числі: за І півріччя 2009 р. у розмірі 6254730,00 грн., за 9 місяців 2009 р. у розмірі 23353010,00 грн., за 2009 р. у розмірі 40340001,00 грн., за І квартал 2010 р. у розмірі 13440705,00 грн., за І півріччя 2010 р. у розмірі 27117626,00 грн., за 9 місяців 2010 р. у розмірі 37401709,00 грн. Таке завищення, на думку відповідача, є порушенням  п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р.
		Поряд з цим, відповідач зазначає, що у періоді, який перевіряється, позивачем були укладені Ліцензійні Угоди з нерезидентами (LABORATOIRE GARNIER & Сіе та L'OREAL S.A., корпорації, які організовані та існують за законодавством Франції), предметом яких є надання позивачу виключних прав та ліцензій на використання Ліцензійних продуктів (косметичні, гігієнічні продукти і туалетні засоби, виготовлені згідно з Технологією, і які сторони погодили продавати на ринку Території під ліцензійними Торговими марками) на Території (означає територію України і територію декількох країн). Ліцензія була обмежена виключним правом на виробництво та продаж вироблених Ліцензійних продуктів на Території і, внаслідок цього, використання Технології та Ліцензійних Торгових марок, а також виключним правом на імпорт, дистрибуцію і продаж Ліцензійних продуктів та Території, а за межами Території  виключно дочірнім.
		Також відповідач зазначає, що позивач у періоді, який перевіряється, здійснював оптову торгівлю косметичними засобами. Придбання Ліцензійних продуктів позивач здійснював у нерезидентів за договорами на імпорт товарів (купівлі-продажу), укладеними протягом 2006-2009 років. В усіх договорах, за якими у перевіряємому періоді проводились поставки, було зазначено, що позивач виступає покупцем, а нерезидент  продавцем косметичних засобів та рекламних матеріалів.
		В обґрунтування своїх доводів, відповідач покликався на те, що позивач не має власних чи орендованих приміщень та виробничих потужностей для проведення господарської діяльності з виробництва косметичної продукції. 
		Як слідує зі змісту акту, відповідач згідно документів, наданих до перевірки, дійшов до висновку проте, що позивач у період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року не володів безпосередньо корпоративними правами підприємств-постачальників ліцензійних продуктів та відповідно не здійснював контроль безпосередньо або через пов'язаних юридичних осіб за діяльністю по виробництву ліцензійних продуктів. Під час перевірки були лише надані Договори на виробництво та договори субпідряду на виробництво, за якими позивач доручав виготовлення косметичної продукції.
		При цьому, згідно бухгалтерського обліку, операції по рахунку 26 «Готова продукція», де зазначаються операції по обліку запасів, що є продуктами матеріального виробництва, які завершені обробкою (переробкою, комплектацією), та знаходяться у повній готовності до реалізації, у позивача відсутні. Тобто, перевіркою не встановлено діяльності позивача з виробництва ліцензійних косметичних продуктів.
		Так як позивачем не доведено можливості отримання економії та додаткового прибутку у зв'язку із понесеними витратами по сплаті роялті за використання Технологій та перевіркою не встановлено здійснення господарської діяльності позивача з виробництва продукції, а як наслідок використання Технологій у власному виробництві для виготовлення косметичних засобів, відповідач зробив висновок, що Технології (за які сплачувалися роялті, що віднесені були до валових витрат) фактично не були використані у господарській діяльності позивача, чим і було порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94.
		Окремо відповідач звертав увагу суду, на те, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року № 1-кп/760/800/13 задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до вимог ч. 4 ст. 212 КК України відносно ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України  у зв'язку із сплатою у повному обсязі донарахованого податкового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на прибуток. Відповідач вважає, що даним рішенням фактично доведено вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
		Проте в розрізі викладеного суд зазначає, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва  від 11 листопада 2013 року № 1-кп/760/800/13 не має преюдиційного значення у цій справі та не може бути доказом на підтвердження позиції відповідача.
		Так, відкриття кримінального провадження та прийняття Ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року у справі № 1-кп/760/800/13 щодо уповноваженої особи позивача, стало наслідком набрання законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р. та сплати позивачем спірних податкових зобов'язань до бюджету на підставі цієї Постанови, яка на даний час є скасованою. 
		Разом з тим, щодо посадових осіб позивача є чинні постанови в у справах про адміністративне правопорушення, якими не встановлено порушень податкових законів в діях таких посадових осіб. Зазначені постанови є преюдиційними для даної справи.
		Ухвали судів в кримінальних справах не мають преюдиційного значення відповідно до ст. 72 КАС України. Преюдиційними є лише вироки в кримінальних справах. Причинами згоди Головного бухгалтера ОСОБА_3 на звільнення від відповідальності відповідно до ч. 4 ст. 212 КК України та закриття справи був значний тиск під час досудового розслідування з боку слідчих та факт сплати позивачем узгодженого податного зобов'язання після набранням законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р.
		Додатково відповідач наголошував на тому, що ані під час перевірки, ані під час проведення слідчих дій, ані під час судового розгляду справи, позивач не надав документи, які підтверджують використання у господарській діяльності позивача Технологій, за які сплачувались роялті. На думку відповідача, позивач також не надав обґрунтування та доказів щодо способу передання інформації виробникам - нерезидентам, а згідно з умовами Ліцензійних угод позивач не має права передавати право на використання Технології третім сторонам.
		Позивач не погоджується із винесеним на підставі акта перевірки податковим повідомленням-рішенням від 12 березня 2011 року № 0000134240/0 та обґрунтовує свої позовні вимоги наступним:
		Відповідно до п. 2.1  Ліцензійних угод, укладених між позивачем та компанією Laboratoire Garnier & Cie (№ 1R/2009), а також компанією L'Oreal S.A. (№ 2R/2009, № 3R/2009) (далі разом - «Ліцензійні угоди») позивач отримав комплекс взаємопов'язаних прав на використання Технології та Торгових марок по відношенню до Ліцензійних продуктів шляхом виробництва, імпорту, дистрибуції і продажу Ліцензійних продуктів.
		Відповідно до п. 11.1 Ліцензійних угод позивач зобов'язаний сплачувати ліцензійну плату. Ліцензійні угоди не передбачають будь-яких виключень щодо сплати Ліцензійної плати (роялті). Зобов'язання із її сплати виникають не залежно від того, чи використовував позивач Технологію одним із вищезазначених способів, чи кількома з них.
		На думку позивача, відповідач необґрунтовано обмежує обсяг прав, отриманих позивачем щодо Технології на підставі Ліцензійних угод лише виробництвом Ліцензійних продуктів.
		При цьому абзацем 2 п. 2.4 Ліцензійних угод передбачено, що позивач має право укладати договір на виробництво Ліцензійних продуктів з будь-якою компанією групи L'Oreal. Відповідно до п. 4.2 Ліцензійних угод у разі, якщо виробництво Ліцензійних продуктів було за субдоговором передане будь-якій компанії з групи L'Oreal, Технологія, яку L'Oreal S.A. та Laboratoire Garnier & Cie (нерезиденти) надають позивачу, буде надаватися такими залученим компаніям з групи L'Oreal, від імені та за дорученням позивача за допомогою централізованої захищеної інформаційної системи спеціалізованих служб групи L'Oreal. Таким чином, спосіб передання Технології прямо визначений у Ліцензійних угодах і додаткового підтвердження не потребує.
		Господарська діяльність позивача полягає в сукупності дій, спрямованих на отримання доходу від введення в обіг на території України Ліцензійних продуктів. Позивач має ексклюзивне право на введення в обіг в Україні Ліцензійних продуктів.
		В межах судового розгляду справи встановлено, що введення Ліцензійних продуктів в обіг забезпечується наступними діями позивача: - ініціювання виробництва Ліцензійних продуктів; - забезпечення виробника інформацією, необхідною для виробництва Ліцензійних продуктів; - забезпечення виконання вимог законодавства України для імпорту та продажу Ліцензійних продуктів; - імпорт продукції в Україну; - продаж Ліцензійних продуктів.
		Позивач звертав увагу суду на те,  що жодна з зазначених дій не може бути вчинена позивачем без використання Технологій.
		Сплата ліцензійних платежів (роялті), виходячи з обсягів продажів Ліцензійних продуктів, зменшує витрати позивача у порівнянні зі сплатою таких платежів у складі вартості товарів, що імпортуються. 
		За умови окремої сплати ліцензійних платежів, виходячи із обсягів продажів Ліцензійних продуктів, позивач не сплачує ліцензійні платежі (роялті) щодо Ліцензійних продуктів, які були ввезені на митну територію та знищені позивачем у зв'язку з неможливістю реалізувати такі продукти з огляду на закінчення строків їх реалізації. Документи, які підтверджують знищення продукції позивачем на території України, залучені до матеріалів справи окремими клопотаннями.
		Позивач також зазначає, що Технології, а також бази даних із Технологіями, якими користується позивач у своїй господарській діяльності є об'єктами інтелектуальної власності. Використання таких об'єктів можливе лише за умови укладення Ліцензійних угод та сплати ліцензійної плати. 
		Позивач надав суду дані з бази даних Всесвітньої організації інтелектуальної власності (наявна за посиланням http://patentscope.wipo.int/search/en/search.jsf) у вигляді роздруківок заявок на отримання патентів, а також переліку таких заявок, які подаються L'Oreal S.A. до Всесвітньої організації інтелектуальної власності з метою отримання патентів.
		Позивач також зазначає, що рахунок 26 «Готова продукція» призначений для обліку продукції власного виробництва. Оскільки позивач безпосередньо не здійснює виробництво, позивач не міг вести облік на цьому рахунку.
		          Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представників позивача та відповідача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності податкового повідомлення - рішення від  12.03.2011р. № 0000134240/0, виходячи з наступного. 
		Відповідно до п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв протягом періоду, за який проводилась перевірка позивача, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
		Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача протягом перевіряємого періоду було здійснення операцій із оптової торгівлі косметичною, парфумерною продукцією та засобами догляду за шкірою, за волоссям та інше.
		Як вбачається із декларацій з податку на прибуток підприємств, залучених до матеріалів справи, господарська діяльність позивача є прибутковою.
		Позивач має ексклюзивне право на введення в обіг в Україні Ліцензійних продуктів. 
		Так, відповідно до п. 2.1  Ліцензійних угод позивачу були надані «виключні права та ліцензія на використання Ліцензійних продуктів на Території. Ліцензія обмежується таким: виключне право на виробництво та продаж вироблених Ліцензійних продуктів на Території і, внаслідок цього, використання Технології та Ліцензійних Торгових марок; виключні права на імпорт, дистрибуцію і продаж Ліцензійних продуктів на Території».
		Згідно з п. 1.3 Ліцензійних угод, Ліцензійні продукти означають косметичні, гігієнічні продукти і туалетні засоби, виготовлені згідно з Технологією, і які сторони погодили продавати на ринку Території під Ліцензійними Торговими марками.
		Відповідно до п. 1.4 Ліцензійних угод, Технологія - це вся інформація, яку розробили та якою володіють Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A. у зв'язку із складом та/або виробництвом Ліцензійних продуктів і, яка, зокрема, стосується формул з технологічними інструкціями, процесами виробництва та доведення до належного стану, а також стандарти якості і технології тестування, технічні інструкції (вказівки з використання, технічні характеристики обладнання тощо); така інформація складається з процесів виробництва, або інших винаходів і процесів та елементів будь-якого типу, які повинні використовуватись для виробництва Ліцензійних продуктів, що відповідають стандартам корпорації Laboratoire Garnier & Cie/L'Oreal S.A.
		Як вбачається з наведених положень Ліцензійних угод, позивач отримав комплекс взаємопов'язаних прав на використання Технології та Торгових марок по відношенню до Ліцензійних продуктів: шляхом виробництва, імпорту, дистрибуції і продажу Ліцензійних продуктів.
		Відповідно до п. 11.1 Ліцензійних угод позивач зобов'язаний сплачувати ліцензійну плату. Ліцензійні угоди не передбачають будь-яких виключень щодо сплати Ліцензійного платежу. Зобов'язання із його сплати виникають не залежно від того, чи використовував позивач Технологію одним із вищезазначених способів, чи кількома з них.
		З метою введення в обіг Ліцензійних продуктів на території України позивач здійснює низку дій, кожна з яких неможлива без використання Технології: (1) ініціювання виробництва Ліцензійних продуктів; (2) забезпечення виробника інформацією, необхідною для виробництва Ліцензійних продуктів; (3) забезпечення виконання вимог законодавства України для імпорту та продажу Ліцензійних продуктів; (4) імпортування продукції в Україну; (5) продаж Ліцензійних продуктів.  Матеріали справи та показання свідка свідчать про те, що всі такі дії вчиняються позивачем із одночасним використанням Технологій. Зокрема:
		Як випливає з показань свідка наукового директора позивача ОСОБА_7 (допитаного у ході судового розгляду справи), а також Довідок, наданих позивачем у матеріали справи, ініціювання виробництва Ліцензійної продукції здійснюється позивачем шляхом направлення замовлення виробнику, з яким укладений договір про виробництво продукції. Замовлення містить унікальний код Ліцензійного продукту (логістичний код). Отримавши такий код, завод-виробник отримував доступ до Технології, яка використовується під час виробництва конкретного Ліцензійного продукту, замовленого позивачем.
		Встановлено, що замовлення здійснюється позивачем за допомогою баз даних, право на використання яких позивач отримав у зв'язку із укладенням Ліцензійних договорів, а саме: 
		- база даних кодів Ліцензійних продуктів (QIS коди), за допомогою введення яких отримується інформація про склад продукту, його рецептуру, технологію виготовлення та ін. позивач залучив до матеріалів справи перелік, який містить Ліцензійні продукти із зазначенням кодів QIS, які відповідають кожному із Ліцензійних продуктів; 
		- база даних логістичних кодів, що використовуються компаніями групи L'Oreal (отримавши такий код, завод-виробник отримує доступ до Технології, яка використовується під час виробництва конкретного Ліцензійного продукту, замовленого позивачем, вид пакування, флакону товару і т.д.); 
		- база даних з інформацією про Технологію у формі, яка використовується для дозволів та висновків державних органів, отримання яких вимагається як передумова імпорту та/або продажу Ліцензійних продуктів в певній державі, в тому числі в Україні.
		Таким чином шляхом використання позивачем баз даних, доступ до яких забезпечувався компаніями Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A., позивач використовував Технології під час ініціювання виробництва Ліцензійної продукції. Бази даних є об'єктом авторського права у відповідності до ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
		Суд враховує, що відповідно до наданих пояснень позивач не проводить власні наукові дослідження в Україні, і не несе пов'язаних із цим витрат.
		Матеріалами справи підтверджено, що позивачем укладені договори на виробництво із заводами-виробниками: Космеполь сп. з о.о., Польща, який вступив в силу з 31.10.2006 р., Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, який вступив в силу 01.11.2006 р., ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, який вступив в силу 01.11.2006 р., Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, який вступив в силу 01.11.2006 р., Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, який вступив в силу 01.11.2006 р., ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, який вступив в силу 01.11.2006 р., СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, який вступив в силу 01.11.2006 р., ЛОреаль Мануфекчурінг (Ю.К.) Лтд., Великобританія, який вступив в силу 01.11.2006 р., Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Испанія, який вступив в силу 19.11.2007 р., ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, який вступив в силу 16.12.2008 р., ПТ ФАПРОЖІ, Франція, який вступив в силу 01.01.2009 р., ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, який вступив в силу 01.01.2009 р., ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, який вступив в силу 16.12.2008 р. (далі разом - «договори про виробництво»).
		          Між позивачем та заводами виробниками укладені договори про імпорт товару: із Космеполь сп. з о.о., Польща, № 9/2006, який вступив в силу з 01.07.2006 р., із Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, № 20/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, № 17/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, № 19/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, № 18/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, № 21/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, № 22/2006, який вступив в силу з 01.10.2006 р., із ЛОреаль Мануфекчурінг (Ю.К.) Лтд., Великобританія, № 23/2006, який вступив в силу з 01.12.2006 р., із Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Испанія, № 99/2007, який вступив в силу з 01.10.2007 р., із ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, № 327/2008, який вступив в силу з 17.12.2008 р., із ПТ ФАПРОЖІ, Франція, № 309/2008, який вступив в силу з 26.11.2008 р., із ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, № 68/2009, який вступив в силу з 21.04.2009 р., із ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, № 47/2007, який вступив в силу з 28.06.2007 р. (далі разом - «договори про імпорт товарів»).
		Також  фактичні обставини справи свідчать, що між позивачем та заводами виробниками укладені додаткові угоди до договорів про імпорт товарів: із Космеполь сп. з о.о., Польща, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, яка вступила в силу 16.12.2008 р., із ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Испанія, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, яка вступила в силу з 17.12.2008 р., із ПТ ФАПРОЖІ, Франція, яка вступила в силу з 01.01.2009 р., із ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, яка вступила в силу з 24.04.2009 р., із ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, яка вступила в силу з 16.12.2008 р. (далі разом - «додаткові угоди до договорів про імпорт товарів»).
		Пункт 2 розділу 1 договорів про виробництво та п. 2 додаткових угод до договорів про імпорт товарів передбачають здійснення виробництва Ліцензійних продуктів у відповідності із інструкціями, специфікаціями, формулами та іншими технічними вимогами, отриманими від позивача.
		Використання позивачем Технологій під час забезпечення виробника інформацією, необхідною для виробництва Ліцензійних продуктів відбувається шляхом використання (доступу) позивачем бази даних, яка містить унікальні QIS коди Ліцензійних продуктів. За допомогою введення QIS кодів у базу даних отримується інформація про склад продукту, його рецептуру, технологію виготовлення, умови транспортування та ін. Таким чином також забезпечується виконання заводами-виробниками своїх зобов'язань за п. 2 розділу 1 договорів про виробництво та п. 2 додаткових угод до договорів про імпорт товарів.
		Суд також враховує, що при здійсненні виробництва Ліцензійних продуктів на замовлення позивача заводи-виробники використовують у виробництві упаковку, яка виготовляється спеціально для територій, які охоплюються Ліцензійними угодами. Зокрема, на упаковках, які виготовляються для Ліцензійних продуктів на замовлення позивача, друкується інформація на українській мові, казахській мові, російській мові для Республіки Білорусь із зазначенням імпортера у республіці Білорусь. 
		Водночас, позивачем також надано  до матеріалів справи докази, які підтверджують його участь у виробництві шляхом знищення за власний рахунок надлишків сировини, етикеток, які не були використані у Ліцензійних продуктах, а також надлишки готової продукції, замовленої позивачем. 
		В межах розгляду справи підтверджено, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» позивач забезпечував проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи Ліцензійних продуктів, які імпортувались в Україну та отримання відповідних висновків, і використовував Технологію під час проходження експертизи. Проведення експертизи є обов'язковою умовою імпорту та наступної реалізації продукції на території України відповідно до ст. 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». З дослідження висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи та Ліцензійних угод також випливає, що позивач використовував Технологію для здійснення контролю за виробництвом продукції, оскільки був особисто відповідальним за дотримання висновків (прямо зазначено у висновках) та дотримання Технологій, якості виробництва продукції та стандартів групи L'Oreal (п. 2.4, п. 5.4 Ліцензійних угод). 
		Суд також враховує, що імпорт Ліцензійних продуктів на територію України дозволяється власниками прав на Технологію лише за умов сплати ліцензійних платежів. Відповідно до листа компанії L'Oreal S.A., копія якого залучена до матеріалів справи, імпорт Ліцензійних продуктів в Україну був дозволений компаніями Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A. виключно за умови сплати ліцензійних платежів за використання Технології, що міститься в імпортованих продуктах.
		Факт імпорту Ліцензійних продуктів, щодо яких позивачем були сплачені роялті за використання Технології, підтверджується вантажними митними деклараціями, які залучені до матеріалів справи. Суд також враховує, що спірні суми роялті, які сплачувались за Технологію, включались до митної вартості товарів, а згідно з п. 3 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, до складу митної вартості включаються лише ті суми роялті, які стосуються оцінюваних товарів.
		Також до матеріалів справи долучені експертні висновки ДП «Держзовнішінформ», якими підтверджено відповідність сплачених позивачем сум роялті за Технологію загальноприйнятим правилам торгової практики, які стали підставою для здійснення платежів за Ліцензійними угодами на користь нерезидента.
		Поряд з цим, суд також враховує, що Технологія відноситься до об'єктів інтелектуальної власності.
		Технологія складається з патентів та інформації, яка є суворо конфіденційною (п. 1.1, 1.4, 4.1 Ліцензійних угод).
		Відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу. Відповідно до абз.5 ч. 5 ст. 28 зазначеного Закону імпорт продуктів, виготовлених із використанням запатентованого винаходу (корисної моделі), є одним із способів використання запатентованого винаходу (корисної моделі).
		Як встановлено ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
		Згідно приписів  ст. 506 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.
		Відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦК України зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності, є одним із способів захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
		Суд також враховує, що кінцевою метою Технологій є дія формул (Технологій) під час використання Ліцензійних продуктів кінцевим споживачем.
		У зв'язку із викладеним введення Ліцензійних продуктів позивачем в обіг, а отже і здійснення господарської діяльності позивача можливе виключно із використанням Технології за умови укладення Ліцензійних угод та сплати роялті (ліцензійних платежів) за її використання.
		За відсутності Ліцензійних угода та сплати роялті (ліцензійних платежів) за використання Технології на підставі таких угод позивач не міг би здійснювати господарську діяльність із оптової торгівлі косметичною, парфумерною продукцією та засобами догляду за шкірою, за волоссям та ін. 
		Щодо правильності розрахунку та сплати роялті, то як випливає з копій таблиць-зрівняння вартості імпортованої продукції за 2008-2009 роки та копій вантажно-митних декларацій на імпорт товару, а також п. 11.1 Ліцензійних угод з 2009 року сплата роялті здійснювалася пропорційно суми чистого продажу. Ліцензійна плата розраховувалася за такими ставками: 5 % за право користування Технологією; 1,5 % за право використання Ліцензійних Торгових марок (ставка змінювалась у додаткових угодах до Ліцензійних угод). 
		Суд звертає увагу на те, що правильність розрахунку та сплати роялті за використання Технологій та Торгових марок підтверджується наданими позивачем бухгалтерською довідкою, довідкою з банку, яка підтверджує перерахування коштів позивачем на користь контрагентів, актами виконаних робіт (наданих послуг) про сплату роялті, а також висновками Державного підприємства «Держзовнішінформ», які підтверджують відповідність сплачених позивачем сум роялті загальноприйнятим правилам торгової практики. Позивач надав суду всі первинні документи на підтвердження правомірності розрахунку та сплати роялті в повному обсязі. 
		Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
		До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
		Відповідно до п.п. 5.4.2 п. 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.
		Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
		Виходячи із наведеного, суд прийшов до висновку про правомірність відображення позивачем у складі валових витрат суми ліцензійних платежів (роялті), сплачених відповідно до умов Ліцензійних угод, оскільки вони пов'язані із господарською діяльністю позивача. 
		Абзацом 2 п. 2.4  Ліцензійних  угод передбачено, що позивач має право укладати договір на виробництво Ліцензійних продуктів з будь-якою компанією групи L'Oreal. 
		З наведеного положення Ліцензійних угод вбачається, що твердження відповідача про те, що позивач не має право передати право на використання Технології заводам-виробникам не ґрунтується на положеннях Ліцензійних угод. Суд також враховує, що відповідно до п. 4.2 Ліцензійних угод у разі, якщо виробництво Ліцензійних продуктів було за субдоговором передане будь-якій компанії з групи L'Oreal, Технологія, яку L'Oreal S.A. та Laboratoire Garnier & Cie (нерезиденти) надають позивачу, буде надаватися такими залученим компаніям з групи L'Oreal, від імені та за дорученням позивача за допомогою централізованої захищеної інформаційної системи спеціалізованих служб групи L'Oreal. Ліцензійні угоди не передбачають підписання додаткових документів, які засвідчують таку передачу.
		Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р.   № 291 рахунок 26 «Готова продукція» призначений для обліку продукції власного виробництва. Оскільки позивач безпосередньо не здійснює виробництво Ліцензійних продуктів, позивач не міг вести облік на цьому рахунку. При цьому витрати на виплату ліцензійних платежів (роялті) на цьому рахунку позивачем також не обліковувались. Тому посилання відповідача в обґрунтування своєї позиції на відсутність у позивача обліку за рахунком 26 «Готова  продукція» є необґрунтованим.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст.   3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік ведеться з метою відображення інформації про фінансове становище підприємства, результати діяльності та рух грошових коштів. Таким чином Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р.   № 291, не може визначати порядок ведення податкового обліку.
		Відповідно до п. 44.6 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
		Відповідно до п. 5. 2  розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, який набув чинності з 31.01.2011р. і був чинним під час складання акта перевірки позивача, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.
		Відповідно до п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі.
		Суд приймає до уваги ой факт, що в акті перевірки не міститься жодної інформації щодо ненадання позивачем документів до перевірки, як і про оформлення акта про відмову позивача від надання документів. Ані акт перевірки, ані спірне податкове повідомлення-рішення не містять посилання на порушення позивачем ст. 44 ПК України. Тому посилання відповідача на ненадання позивачем під час перевірки документів, які підтверджують використання у господарській діяльності позивача Технологій, за які сплачувались роялті, не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах. Крім того, як вбачається з акта перевірки, повний текст Ліцензійних угод, в якому чітко визначений обсяг прав, за які позивач сплачував ліцензійні платежі (роялті), досліджувався відповідачем під час проведення перевірки позивача.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься висновок № 4072/11-19 експертного економічного дослідження з питання, викладеного в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна», складений 11.05.2011р. експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_15. При проведенні дослідження експертом вирішувалось питання стосовно документального завищення ТОВ «Лореаль Україна» валових витрат на суму винагороди (сплаченого роялті) за право використання технологій, встановлене в результаті планової виїзної перевірки ТОВ «Лореаль Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р. та викладене в акті СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 66/42-40/33239599 від 22.02.2011р.
		За наслідками проведення вищевказаного експертного економічного дослідження експерт прийшов до висновку, що завищення ТОВ «Лореаль Україна» валових витрат на суму винагороди (сплаченого роялті) за право використання технологій, встановлене в результаті планової виїзної перевірки ТОВ «Лореаль Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. та викладене в акті СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 66/42-40/33239599 від 22.02.2011р., документально не підтверджується.
		Згідно ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
		Дослідивши вказаний висновок, суд вважає, що висновок експерта відносно відсутності документального підтвердження завищення ТОВ «Лореаль Україна» валових витрат на суму винагороди (сплаченого роялті) за право використання технологій, встановлене в результаті планової виїзної перевірки ТОВ «Лореаль Україна», проведеної відповідачем, не суперечить встановленим вище фактичним обставинам справи.
		Відповідно до ч. 1  ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 72 цього Кодексу. 
		Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Послання відповідача на Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року у справі № 1-кп/760/800/13  про закриття кримінального провадження щодо уповноваженої особи позивача на переконання суду є необґрунтованим оскільки вказана ухвала немає преюдиційного значення в даній справі.
		Відповідно до положення ч. 4 ст. 72 КАС України, лише вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу.  У даній справі вирок суду щодо головного бухгалтера позивача відсутній. Можливість використання іншого судового рішення в рамках кримінального процесу як такого, що є обов'язковим для адміністративного суду, КАС  України не передбачена. 
		Крім того, в межах кримінальної справи, на яку посилається відповідач, суд не вирішував справу по суті, не досліджував спірних господарських операцій, їх суті, первинних документів, не надавав оцінку нормам оподаткування. Закриття кримінального провадження свідчить лише про згоду уповноваженої особи позивача на звільнення її від кримінальної відповідальності.
		Суд також враховує, що відкриття кримінального провадження та прийняття Ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року у справі № 1-кп\760\800\13 щодо уповноваженої особи позивача, стало наслідком набрання законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р. та сплати позивачем спірних податкових зобов'язань до бюджету на підставі цієї Постанови, яка на даний час є скасованою. 
		Крім того, суд звертає увагу на те, що Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 20.07. 2011року стосовно відсутності складу адміністративного правопорушення у діях  ОСОБА_3; а також Постанову Солом'янського районного суду м. Києва  від 20.07. 2011 року стосовно відсутності складу адміністративного правопорушення у діях  Д'Хаве Філіпполе за ч. 1 ст. 163-1 та ч. 1 ст. 163-4 КУпАП (копії наявні у матеріалах справи). Постанови прийняті за наслідками акта перевірки та є чинними. Постанови встановлюють відсутність порушень податкових законів в діях зазначених посадових осіб.
		З огляду на вищевикладене обумовлюється висновок про те, що  відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення  - рішення.
		Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		П О С Т А Н О В И В:
		Позов задовольнити.
		Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку від 12.03.2011 р. № 0000134240/0, яким у зв'язку з виявленими порушеннями п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94 р. (у редакції  Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 р.), було збільшено суму грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» за податком на прибуток на 24 294 285 грн., у тому числі 19 435 428 грн. за основним платежем та застосована штрафна (фінансова) санкція  у  розмірі 4 858 857 грн.
		 
		 
		   Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                               І.А.Качур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...