Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5165/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 05.01.2015. Зареєстровано: 06.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 січня 2015 року Справа № 910/5165/14 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Губенко Н.М.,
		суддів:                         Барицької Т.Л.,
		                                   Картере В.І. (доповідач)  
		за участю представників:
		ТОВ "Сяйво" - Гук А.Ю.,
		ТОВ "ХО ТРЕЙД" - не з'яв.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво"
		на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014
		у справі № 910/5165/14
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХО ТРЕЙД"
		про стягнення 173 280,92 грн.
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХО ТРЕЙД" про стягнення 29 995,23 грн. основної заборгованості, 3 355,69 грн. пені, 36 000,00 грн. неустойки та 85 930,00 грн. збитків.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 07.08.2014 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ХО ТРЕЙД" на користь ТОВ "Сяйво" неустойку у розмірі 36 000,00 грн. В частині вимог про стягнення з ТОВ "ХО ТРЕЙД" 29 995,23 грн. позов залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 (колегія суддів у складі: суддя Коршун Н.М. - головуючий, судді Дикунська С.Я., Алданова С.О.) вказане рішення господарського суду від 07.08.2014 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.09.2014, а рішення господарського суду першої інстанції від 07.08.2014 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 11, 626, 628, 653, 785, 795 ЦК України, ст.ст. 174, 291 ГК України.
		Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.
		Господарські суди під час розгляду справи встановили наступні обставини:
		- 01.02.2011 ТОВ "Сяйво" (орендодавець) та ТОВ "ХО ТРЕЙД" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з умовами якого орендодавець надає орендарю в оренду нежиле приміщення у будинку загальною площею до 120 м2, яке знаходиться за адресою: пр-т. Г. Сталінграда, 11-А, у м. Києві;
		- відповідно до 1.2 договору приміщення надається для організації об'єкту громадського харчування;
		- згідно з п. 4.1 договору орендна плата за використання приміщення становить 6 000,00 грн. за приміщення на час підписання договору. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, телефон, електричну та теплову енергію, холодну воду, каналізацію;
		- п. 4.2 договору передбачено, що оплата орендних платежів здійснюється з моменту підписання сторонами договору оренди приміщення шляхом щомісячних нарахувань на розрахунковий рахунок орендодавця до 5-го числа кожного поточного місяця;
		- згідно з пунктами 5.1, 6.4 договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2014. Якщо за три місяці до закінчення договору сторони не підтверджують його закінчення, то даний договір продовжується на 2 роки до 31 січня 2016 року;
		- у п. 5.2 договору встановлено, що цей договір може бути достроково розірваний у таких випадках: за згодою сторін; за рішенням орендодавця у визначених договором випадках;
		- 29.10.2013 сторонами була підписана додаткова угода до договору оренди від 01.02.2011, за умовами якої сторони погодили припинити термін дії договору оренди з 29.12.2013;
		- у п. 3.1.6 договору сторонами узгоджено, що після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний у триденний термін передати орендодавцю приміщення зазначене в п. 1.1 цього договору за актом приймання-передачі. 
		Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач свого обов'язку щодо повернення орендованого приміщення в обумовлений договором строк не виконав. 
		Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача неустойки та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договором оренди хоча і передбачено повернення приміщення за актом приймання-передачі, однак фактичні дії сторін свідчать про повернення відповідачем позивачу спірного приміщення і без укладання такого акта.
		Однак Вищий господарський суд України з висновками господарського суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
		          Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та відповідно до умов договору, закону, інших правових актів України, а у випадках їх відсутності відповідно до умов, що звичайно ставляться або звичаїв ділового обороту.
		Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
		Відповідно до ст. 789 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Згідно з ст. 759 ЦК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. 
		Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
		Пунктом 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми ст. 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
		Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі не виконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
		Як встановлено господарськими судами, сторонами у п. 3.1.6 договору оренди також узгоджено, що після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний у триденний термін передати орендодавцю приміщення зазначене в п. 1.1 цього договору за актом приймання-передачі.
		При цьому Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що ЦК України не містить чітких вимог щодо змісту акта приймання-передачі об'єкта нерухомості. Однак, за загальним правилом, акт приймання-передачі приміщення має посвідчувати повернення предмету найму наймачем з описом об'єкта нерухомості, його місцезнаходження, описання його стану з урахуванням нормального зносу. Разом з об'єктом нерухомості наймач повертає наймодавцеві всі документи та інші речі (обладнання, устаткування, меблі тощо), які передавалися йому.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Згідно з ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи викладені вимоги, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним доказом повернення орендодавцеві майна з оренди є підписаний представниками сторін акт приймання-передачі, тоді як надана позивачем розписка від 30.12.2013, яка укладена фізичними особами, про передачу ключів від приміщення не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту повернення приміщення в розумінні ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 3.1.6 договору оренди.
		Крім того, вказана розписка взагалі не містить інформації щодо повноважень осіб, які її підписали, зокрема щодо уповноваження цих осіб на вчинення будь-яких дій, у т.ч. на передачу чи прийняття ключів від приміщення.
		Враховуючи викладене судом першої інстанції, відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, встановлено на підставі фактичних обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, що матеріали справи не містять належного доказу щодо повернення позивачу відповідачем орендованого приміщення, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з січня по березень 2014 року у розмірі 36 000,00 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
		За таких обставин правові підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 в частині стягнення з відповідача 36 000,00 грн. неустойки були відсутні.
		Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
		Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 36 000,00 грн. неустойки, а рішення місцевого суду у цій частині - залишенню в силі.
		В іншій частині позовних вимог рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи і не оскаржуються жодною з сторін у зв'язку з чим підлягають залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 у справі № 910/5165/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 36 000,00 грн. неустойки, а рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 в цій частині залишити без змін.
		В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 залишити без змін.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХО ТРЕЙД" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 86; ідентифікаційний код 37509605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 11; ідентифікаційний код 21578772) 913,50 грн. судового збору з касаційної скарги. 
		Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
		 
		Головуючий суддя:  Н. ГубенкоСудді: Т. Барицька   В. Картере

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...