Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10444/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 15.01.2015. Зареєстровано: 16.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2015.
Дата набрання законної сили: 08.04.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  910/10444/14 15.10.14За позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора
		За позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора
		до Київської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельний альянс" (відповідач-2)                  
		про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою     
		           
		Головуючий суддя   Цюкало Ю.В. 
		   Суддя                                Бойко Р.В.
		Суддя                               Босий В.П.  
		Представники сторін:
		від позивача: Лядецька Л.В. (за посвідченням від 10.04.2013);
		від відповідача 1: Глобенко Л.В. (за довіреністю від 29.09.2014);
		від відповідача 2: Новіков В.О. (за довіреністю від 29.09.2014).
		 
		В судовому засіданні 15 жовтня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		29.05.2014 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява заступника Дніпровського екологічного прокурора до Київської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельний альянс" (відповідач-2) про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/10444/14. Розгляд справи призначено на 23.06.2014 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 р. розгляд справи відкладено до 14.07.2014 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 30.07.2014 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. суд ухвалив розгляд справи здійснити колегіально у складі трьох суддів.
		Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суддів: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Бойко Р.В., суддя Босий В.П.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято справу до провадження. Розгляд справи призначено на 27.08.2014 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 р. розгляд справи відкладено на 29.09.2014 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 15.10.2014 р. 
		В судове засідання, призначене на 15.10.2014 р., з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
		Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
		В судове засідання, призначене на 15.10.2014 р., з'явились представники сторін, с                                                                      ВСТАНОВИВ:удового процесу учасниками процес
		Пунктом 4 рішення Київської міської ради від 01.10.07 № 433/3267 затверджено проект землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельний альянс» земельної ділянки загальною площею 16,44 га, у тому числі 3,659 га в межах прибережних захисних смуг, для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва. 
		Пунктом 6 вказаного рішення Київської міської ради передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Архітектурно- будівельний альянс", за умови виконання пункту 7 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 16,44 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва, в тому числі: площею 15,68 га - за рахунок земель житлово-громадської забудови; площею 0,76 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. 
		На виконання зазначеного рішення між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ «Архітектурно-будівельний альянс», як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років.
		Зазначений договір оренди нотаріально посвідчений та зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів 26.03.08 під № 785. 
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що оспорювані рішення та договір суперечать ст.ст. 39, 184 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 19 Закону України «Про основи містобудування» та ст. 13 Закону України «Про планування і забудову території» через відсутність плану земельно-господарського устрою на момент передачі земельної ділянки в оренду.
		Крім того прокурор вказує на порушення вимог пункту 10.4 ДБН 360-92 та п.4.2, п.6.1 ДБН 173 у зв'язку із тим, що територія переданої в оренду земельної ділянки відноситься до зеленої зони міста та ландшафтно-рекреаційних територій, де не допускається  розміщення будинків, споруд та комунікацій, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства. 
		Також прокурор зазначає про порушення ст. 123 Земельного кодексу України через відсутність нотаріально засвідченої письмової згоди попереднього землекористувача - ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки. 
		Крім того в позові зазначається про порушення вимог ст. 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 88, 89, 91 Водного кодексу України щодо заборони  будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах. 
		Також в позові вказується, що земельна ділянка знаходиться в зоні охоронюваного ландшафту, на якій згідно ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, а відповідно до пункту 3.4.3.1 ДБН Б.2.2-2-2008 передбачено, що на території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд.
		Таким чином позов обґрунтовано наявністю, на думку прокурора, порушень з боку Київської міської ради вимог земельного та містобудівного законодавства, а також законодавства про охорону культурної спадщини при передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2. 
		В свою чергу, такого роду обставини не можуть слугувати підставами для задоволення даного позову прокурора з огляду на наступне. 
		У відповідності до статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. 
		Законом України № 475/97 від 17.07.97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 (далі - «Конвенція») та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
		Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.99, заява №311107/96, п.54).
		Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. № 44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не  громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
		При цьому у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Як вбачається із постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 р. у справі № 21-8во07, суд врахував висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» до правовідносин, що склалися в процесі приватизації Відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів». Вказане підтверджується і численними постановами суду касаційної інстанції.
		В той же час, Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
		Тобто, хоча спірні правовідносини регулювалися різними нормативно-правовими актами, практика Європейського суду з прав людини в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами державної влади, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень незалежно від країни-учасниці Конвенції.
		З урахуванням вказаних рішень Європейського суду з прав людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у відповідача-2 на незаконне одержання земельної ділянки в користування - відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних рішення та договору, і, відповідно, визнання права користування земельною ділянкою відсутнім. 
		Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 28.08.2014 р. у справі № 925/1856/13 та від 17.09.2014 р. у справі № 916/3134/13. 
		Крім того суд зазначає, що доводи прокурора щодо порушення вимог закону та інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору через відсутність згоди попереднього землекористувача - ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки є необґрунтованими та недоведеними з огляду на наступне. 
		У відповідності до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		В свою чергу прокурором не надано доказів, які належним чином підтверджували б відсутність згоди ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки. 
		Доказом наявності або відсутності такої згоди могла б, зокрема, слугувати належним чином завірена, прошита та пронумерована копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування. 
		Проте такі докази прокурором не надані, а відсутність наведеної згоди серед наданих прокурором позовних матеріалів не є однозначним свідченням її відсутності взагалі. 
		Також прокурором та позивачем не заявлялось клопотання про витребування такого роду доказів в порядку ст. 38 ГПК України. 
		При цьому представником Київради надано усні пояснення, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду втрачено, а щодо наявності згоди ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки на теперішній у Київради відомості відсутні.  
		В свою чергу відповідач-2 надав усні пояснення щодо недоведеності вказаної обставини з боку прокурора та позивача, а відтак наголосив на відсутності обов'язку відповідача спростовувати дану обставину. 
		При цьому відповідач-2 зазначив, що не визнає факту відсутності згоди ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки оскільки, на його переконання, така згода містилась в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування. 
		Враховуючи наведене суд приходить до висновку щодо недоведеності прокурором відсутності згоди ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки. 
		Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно вимог ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
		Згідно вимог ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
		Згідно вимог ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 01.10.2007 року) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і  санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання  висновку  державної землевпорядної   експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом,   приймають рішення про надання земельної ділянки. 
		Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. 
		Таким чином, вказаними правовими нормами встановлено, що вилучення земельної ділянки у землекористувача в добровільному порядку, в тому числі з метою передачі земельної ділянки в користування іншій особі, здійснюється виключно на підставі письмової згоди землекористувача. 
		Враховуючи наведене, із змісту даних норм вбачається, що встановлені ними правові приписи спрямовані на захист прав землекористувача від безпідставного вилучення земельної ділянки з користування без відповідної згоди самого землекористувача. 
		В свою чергу позов подано прокурором в інтересах держави, а не в інтересах ККО «Київзеленбуд», чиї права могли б бути порушені, у разі доведення факту відсутності його згоди на вилучення земельної ділянки. 
		Прокурором також не обґрунтовано яким чином наявне на його думку порушення права землекористування ККО «Київзеленбуд» може призвести до порушення інтересів держави.  
		Враховуючи наведене така обставина, як відсутність згоди ККО «Київзеленбуд» на вилучення земельної ділянки в будь-якому випадку не могла б слугувати підставою для задоволення даного позову прокурора. 
		Щодо відсутності плану земельно-господарського устрою на момент передачі земельної ділянки в оренду суд зазначає наступне. 
		Відповідно до п. 42 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній станом на 01.10.2007 року) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації. 
		Таким чином, обов'язок затвердження містобудівної документації законом покладається саме на місцеві ради. 
		В контексті зазначеного, суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип юридичної визначеності, закріплений у рішенні Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), а саме       принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних та юридичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 
		Враховуючи наведене, відсутність затвердженого Київською міською радою плану земельно-господарського устрою не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення та договору за позовом прокурора в інтересах держави. 
		Щодо знаходження земельної ділянки в зоні охоронюваного ландшафту суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» на  охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних   населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. 
		Виходячи зі змісту наведеної правової норми дозвіл уповноваженого органу охорони культурної спадщини є законною підставою для здійснення містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у межах зон охорони пам'яток або історичних ареалів населених місць, а відтак і законною підставою для передачі та одержання в оренду земельних ділянок в межах вказаних територій для використання з метою здійснення зазначених перетворень або робіт. 
		Листом від 05.09.2007 року № 22-2209/35 Державною службою з питань національної культурної спадщини надано згоду на відведення ТОВ «Архітектурно-будівельний альянс» земельної ділянки по вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу за умови прийняття Київрадою рішення про внесення змін до "Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, та вирішення майново-правових питань у встановленому законом порядку. 
		Враховуючи зазначене, вимоги закону щодо обов'язковості  одержання дозволу органу охорони культурної спадщини при передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачу-2 Київрадою було додержано. 
		Крім того, першим пунктом рішення Київської міської ради від 01.10.07 № 433/3267 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва. 
		Другим пунктом вказаного рішення Київської міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень, загального користування до території громадських будівель і споруд в районі вул.Прирічної в Оболонському районі м. Києва. 
		Третім пунктом зазначеного рішення Київської міської ради внесено зміни до "Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 16,44 га у Оболонському районі м. Києва.  
		П'ятим пунктом рішення Київської міської ради від 01.10.07 № 433/3267 вирішено припинити право користування ККО "Київзеленбуд» частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 03.01.77 №40 "Про відведення земельних ділянок управлінню "Київзеленбуд" і управлінню підприємств комунального обслуговування міськвиконкому під будівництво зони відпочинку та пляжу /ІІ-Ї черги/ з рятувальною станцією в прибережній смузі житлового масиву Оболонь" та від 15.12.75 №263/15 "Про відведення земельних ділянок управлінню "Київзеленбуд" і управлінню підприємств комунального обслуговування під будівництво зони відпочинку з пляжами та рятувальної станції в прибережній смузі жилого масиву "Оболонь" та виготовлення технічної документації на будівництво цієї зони і пляжів", та віднести її до земель житлово-громадської забудови (лист-згода).
		Враховуючи наведене, Київрадою також були в повній мірі додержані умови викладені у листі Державної служби з питань національної культурної спадщини від 05.09.2007 року № 22-2209/35. 
		Таким чином, відповідач-2 у встановленому законом порядку одержав право на здійснення будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на спірній земельній ділянці, а відтак дана земельна передана відповідачу-2 для використання з відповідною метою без порушення встановленого законом порядку користування землями в межах зон охоронюваного ландшафту. 
		Стосовно посилань прокурора на порушення вимог ст. 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 88, 89, 91 Водного кодексу України щодо заборони  будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах суд зазначає наступне.  
		Пунктом 7.7 рішення Київської міської ради від 01.10.07 № 433/3267 встановлено наступну умову користування земельною ділянкою - частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг використовувати без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України.  
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. 
		Підпунктом 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 26.03.08 № 785 встановлено обов'язок орендаря використовувати частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України.  
		Згідно вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції чинній станом на 01.10.2007 року) умови користування та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, є істотною умовою договору оренди землі.  
		Згідно вимог п. 2 ч. 2 ст. 25 вказаного Закону орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.  
		Враховуючи наведене, оскаржуваними рішенням та договором встановлено обов'язкові для орендаря умови користування земельною ділянкою, згідно яких останній обмежений у праві здійснювати будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) в межах прибережних захисних смуг. 
		Зважаючи на зазначене, оспорюваними рішенням та договором не порушено  вимог ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України та ст.ст. 88, 89, 91 Водного кодексу України. 
		Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність прокурором наявності порушень вимог закону при передачі відповідачу-2 земельної ділянки в користування, в наслідок яких були б порушені інтереси держави, які підлягають судовому захисту. 
		Щодо викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача-2 про застосування наслідків пропуску прокурором строку позовної давності суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Відповідач зазначає, що рішенням Київської міської ради від 17.09.2009 року № 307/2376 було відхилено протест заступника прокурора міста Києва від 30.01.2009 року N 07/1-29/1 вих-09 на рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року № 433/3267 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельний альянс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва".
		З огляду на зазначене відповідач вказує, що прокурору було відомо про обставини передачі вказаної земельної ділянки в користування відповідачу-2 ще 30.01.2009 року, тому прокурор пропустив строк позовної давності, оскільки з позовом до суду звернувся лише 29.05.2014 року.
		Враховуючи наведене суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній станом на 30.01.2009 року) при здійсненні  прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: 1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду,  входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до   військових частин, установ без особливих перепусток, де такі  запроваджено;  мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних   довідок,  в  тому  числі  щодо  операцій  і  рахунків юридичних осіб та інших  організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від  банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"; 2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; 3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств,  установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також  виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих  експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 вказаної статті при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право вносити  подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. 
		Із викладеного вбачається, що відповідно до положень ЗУ «Про прокуратуру» в редакції чинній станом на 30.01.2009 року протест на рішення місцевої ради вносився прокурором за результатами проведеної перевірки, в ході якої прокурор, на підставі наданих законом повноважень, міг встановлювати будь-які обставини щодо прийняття та виконання відповідного рішення. 
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дійсно  прокурору було відомо про обставини передачі земельної ділянки в користування відповідачу ще 30.01.2009 року. 
		Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній станом на 30.01.2009 року) органи прокуратури України  становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор  України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. 
		Зважаючи на зазначене, суд вважає, що факт обізнаності заступника прокурора міста Києва про обставини передачі земельної ділянки в користування відповідачу-2 означає обізнаність з даними обставинами органів прокуратури в цілому. 
		Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній станом на 30.01.2009 року) протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У  такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність  з  законом,  а  також  припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою  у десятиденний строк після його надходження. Про  наслідки  розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.  Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення  передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта. 
		Згідно вимог ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній станом на 30.01.2009 року) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через  фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати  процесуальні  повноваження, а інтересів  держави  -  наявність  порушень  або  загрози  порушень економічних,  політичних  та  інших  державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формою представництва, зокрема, є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. 
		Таким чином, прокурор мав передбачені законом повноваження для захисту інтересів держави, у разі якщо він дійшов висновку про їх порушення, як шляхом звернення до суду в порядку ст. 21 ЗУ «Про прокуратуру», так і шляхом подачі позову в інтересах держави в особі відповідного органу в порядку ст. 36-1 вказаного Закону. 
		В свою чергу, з даним позовом прокурор звернувся до суду 29.05.2014, в той час як строк позовної давності сплив 30.01.2012.
		При цьому, прокурором не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності та не було надано обґрунтованих пояснень щодо наявності поважних підстав пропуску такого строку. 
		Таким чином, суд вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. 
		В той же час суд зазначає, що пропуск прокурором строку позовної давності не може слугувати підставою для відмови в позові у даній справі, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову з підстав відсутності порушених інтересів держави, які підлягали б захисту в судовому порядку.   
		Виходячи із усього викладеного, керуючись ст.ст. 4-5, 4-7, 43, 82 ГПК України, суд - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В позові відмовити повністю.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		Повне рішення складено 17.10.2014р.  
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                      Ю.В. Цюкало
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                              Р.В. Бойко
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                     В.П. Босий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...