Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1737/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2015. Зареєстровано: 22.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2015.
Дата набрання законної сили: 21.01.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"21" січня 2015 р.                                                                         Справа № 908/1737/14  
		 
		                                                  Колегія суддів у складі: 
		     головуючий суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В. О. , суддя  Шевель О. В., 
		 
		при секретарі  Катренко І.С., 
		за участю представників сторін:
		позивача - не з*явився,
		відповідача  - представник Шкаровський Д.О. за довіреністю № 011.11-27 від 18.12.2014 року,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного   господарського   суду  у м. Харкові апеляційну скаргу позивача -  Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр-Сталь», м. Запоріжжя, (вх. № 4516 З/2-7) на рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року  у справі                       № 908/1737/14, 
		за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр-Сталь»,            м. Запоріжжя»,
		до Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», м. Запоріжжя»,
		про визнання недійсним пункту 10.4 договору оренди, -
		 
		                                              ВСТАНОВИЛА:
		      
		     У травні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області  з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати недійсним пункт 10.4 договору оренди № 262Д(2013) від 15.10.2013 року, яким встановлено штраф  не за порушення ТОВ «Александр-Сталь» своїх договірних зобов'язань, а за намір достроково припинити дію договору. Позивач вважає, що вказаний пункт суперечить нормам Цивільного і Господарського кодексів України, а саме, статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України, оскільки неустойка - є мірою цивільно -правової відповідальності, яка сплачується боржником лише у випадках порушення ним свого зобов'язання.
		  Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року (суддя Хуторний В.М.)   у задоволенні позову відмовлено.
		    Позивач, не погоджуюсь з рішенням суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року у даній справі та прийняти нове, яким визнати недійсним пункт 10.4 договору оренди      № 262Д(2013) від 15.10.2013 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до невідповідності висновків суду, викладених в рішенні суду, обставинам справи і потягло за собою неправильне вирішення господарської справи.
		        Апелянт вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення  судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано визначено, що сума, яка підлягає сплаті на підставі пункту 10.4 договору оренди, не є штрафом, оскільки, на думку апелянта, в даному випадку оспорюваним пунктом договору встановлені саме штрафні, а не договірні санкції. Посилання суду на постанову Верховного Суду України від 22.11.2010 року по справі №   3-24гс10 є  помилковим, оскільки в ній йдеться мова про можливість встановлення в договорі договірної санкції за невиконання, неналежне виконання договірних зобов'язань, а також про можливість нарахування договірної санкції у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. У договорі, який був предметом дослідження Верховним Судом України у зазначеній вище справі, сторони прямо встановили положення про те, що у разі порушення зобов'язань застосовується саме договірна санкція.
		      Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно зробив  висновок про те, що у спірному пункті договору оренди погоджено договірну санкцію за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк, оскільки, як вказує скаржник,  спірний  договір не містить такого обов'язку орендаря. Навпаки, пункт 4.1 договору передбачає, що термін оренди може бути зменшений за згодою сторін. Пунктом 10.2 договору також встановлено право сторін на  дострокове розірвання договору за взаємною письмовою згодою. 
		    Тобто, на думку апелянта, договором встановлено штраф не за порушення зобов'язань, а саме, за намір достроково розірвати договір, тоді як намір достроково розірвати договір не є правопорушенням у сфері господарювання.
		     Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року - без змін.
		      Апелянт у судове засідання не з*явився,  про причину неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином і в установлений законом строк; попереджений  ухвалою апеляційного суду від 22.12.2014 року про те, що у разі нез'явлення його представника у судове засідання та не надання витребуваних документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
		    Відповідач  не заперечує проти слухання справи у відсутності представника позивача.
		     Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
		       Як убачається з матеріалів справи,  15.10.2013 року між ТОВ «Александр-Сталь» (орендар, позивач у справі) та ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (орендодавець, відповідач у справі) укладено договір оренди                № 262Д(2013) (далі - договір), за мовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування за оплату склад палива (інв. № 583), далі за текстом цього договору іменований «об*єкт оренди», що належить орендодавцю на праві власності і розташований за адресою: 60032, м. Запоріжжя, Південне шосе,15 (п.п.1.1 договору).
		   Пунктом 2.1 обумовлено, що об*єкт оренди надається орендарю з метою здійснення господарської діяльності орендаря.
		   За приписами пунктів 3.1 договору, прийом - передача об*єкта оренди проводиться представниками сторін на підставі акту прийому - передачі.
		      Сторони дійшли згоди, що термін оренди починається з моменту підписання акту прийому - передачі та триває до 31.10.2018 року. Термін оренди може бути змінений за згодою сторін ( пункт 4.1 договору).
		      За умовами пункту 5.1 договору оренди розмір орендної плати за використання орендарем об*єкта оренди на період з початку терміну оренди та на протязі восьми місяців складає за кожен місяць оренди 11000 грн., у тому числі ПДВ. Починаючи з дев*ятого місяця оренди та усі наступні місяці, орендна плата за використання об*єкта оренди складає за кожен місяць оренди 22000 грн., у тому числі ПДВ.
		     У разі дострокової відмови від об*єкту оренди, дострокового розірвання договору орендар зобов'язується сповіщати орендодавця не менш ніж за один місяць до дати запланованого розірвання договору ( пункт 6.2.13 договору).
		     Повернення об*єкту оренди орендодавцю здійснюється представниками сторін із складанням акта прийому - передачі ( пункт 8.1 договору).
		     Відповідно до пунктів 10.1,10.2 та 10.3 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.10.2018 року. Цей договір може бути достроково розірваний за письмовою згодою сторін. У випадку дострокового розірвання договору орендар зобов'язаний звільнити об*єкт оренди та передати його в порядку, передбаченому розділом 8 цього договору.
		    Як свідчать матеріали справи, об*єкт оренди - склад палива, передано орендарю орендодавцем за актом прийому - передачі від 01.11.2013 року ( а.с. 16).
		  31.01.2014 року ТОВ «Александр -Сталь» та ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» уклали угоду про розірвання договору оренди                      № 262Д(2013) від 15.10.2013 року ( далі - угода), в якій сторони дійшли згоди про розірвання договору оренди з 01.02.2014 року ( пункт 1 угоди) ( а.с.18).
		   Склад  палива  (об*єкт оренди) повернуто орендарем орендодавцю за актом прийому - передачі від 31.01.2014 року ( а.с. 19).
		   Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною  (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		    Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		    Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у справі є визнання недійсним пункту 10.4 договору. При цьому, позивач посилається на те, що пунктом 10.4 договору оренди встановлено штраф не за порушення орендарем своїх договірних зобов'язань, а за намір достроково припинити дію договору оренди. Таким чином, на думку позивача, зазначений пункт договору суперечить нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, оскільки неустойка - є мірою цивільно - правової відповідальності, яка сплачується боржником лише у випадках порушення ним свого зобов'язання.
		    Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджених сторонами, так і тих, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
		    Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		     Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.      
		      Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачений принцип свободи договору, відповідно до якого сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
		    Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
		      Таким чином, як вірно визначено господарським судом першої інстанції, і це знайшло підтвердження в апеляційній інстанції, суб*єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечити виконання господарських  зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань.
		      При цьому, колегія суддів погоджується із висновком  місцевого господарського суду про те, що фактично у спірному пункті 10.4 договору оренди сторонами погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем узятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк.
		     А тому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.
		     Як убачається з матеріалів справи, укладаючи договір оренди № 262(2013) від 15.10.2013 року, сторони погодили текст оскаржуваного пункту 10.4.: « у разі дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря в порядку, передбаченому п.6.2.13, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі, що дорівнює розміру орендної плати за 2 (два) місяці». 
		    Позивач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, виходячи зі змісту статей 216, 217 Господарського кодексу України, будь-які господарські санкції є засобом впливу на правопорушника і наслідком порушення зобов'язань.
		     Однак, колегія суддів не може погодитись із вказаним твердженням, так як зі змісту пункту 10.4 випливає, що ним у порядку статті 6 Цивільного кодексу України  передбачено додаткове зобов'язання позивача сплатити на користь відповідача визначену суму. При цьому, виникнення такого зобов'язання позивача пов'язано з настанням визначеної події - розірвання договору оренди за його ініціативою.
		   При цьому, як вже зазначалося, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України.
		   На думку колегії суддів, правова позиція, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2011 року у справі № 51/209, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, не може братися до уваги при вирішенні даної справи, так як справа № 51/209 стосується лізингових правовідносин, а справа № 908/1737/14 орендних правовідносин, які мають різну правову природу та регулюються різними правовими нормами.
		    Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
		  У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
		    Приписами статті 199 Господарського кодексу України унормовано, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
		    Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується  із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		    Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09-2056 ( постанова ВСУ № 3-24гс10 з Єдиного державного реєстру судових рішень), на яку правомірно посилається місцевий господарський суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
		     Твердження позивача в апеляційній скарзі на те, що постанова Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09-2056  (постанова ВСУ          № 3-24гс10 з Єдиного державного реєстру судових рішень)  не має відношення до даної справи, оскільки в ній зазначено про можливість встановлення сторонами договору додаткової договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, тоді як пунктом 10.4 договору оренди від  15.10.2013 року встановлено не договірну, а штрафну санкцію - штраф за дострокове розірвання договору з ініціативи орендаря, на думку колегії суддів, не можуть братися до уваги, оскільки положення статті 199, частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, частини 2 статті 546, статті 627 Цивільного кодексу України, на що посилається Верховний Суд України у постанові від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09-2056, передбачають можливість встановлення сторонами договору додаткової договірної санкції.
		   Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський  суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального  права,  а тому підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.
		    Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ч.1 ст. 103,   ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд,-
		 
		                                            ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр-Сталь» залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року по справі №908/1737/14 залишити без змін.
		 
		Повний текст постанови складено 22.01.2015 року.
		 
		Головуючий суддя                                                                      Пуль О.А.
		                         
		Суддя                                                                                         Фоміна В.О. 
		                                                                                         
		Суддя                                                                                             Шевель О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...