Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/4971/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері господарської діяльності; Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пресилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних парерів чи білетів державної лотереї.
Надіслано для оприлюднення: 21.01.2015. Зареєстровано: 22.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		465/4971/14-к
		1-кп/465/80/15 
		 
		 
		 
		 
		Вирок
		Іменем України
		 
		 21 січня 2015 року Франківський районний суд м. Львова в складі:
		 головуючого судді ОСОБА_1 
		 за участю секретаря ОСОБА_2  
		 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львов матеріали судового провадження 1-кп/465/80/15 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014140080002279 від 23 липня 2013 року про обвинувачення 
		 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, тимчасово не працюючого, згідно даних обвинувального акта та вимог ст. 89 КК України, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України
		 Сторона обвинувачення - прокурор прокуратури 
		 Франківського району м. Львова 
		 ОСОБА_4 
		 
		 Сторона захисту  адвокат ОСОБА_5 
		 
		 
		 В С Т А Н О В И В: 
		 
		 Згідно матеріалів обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014140080002279 від 23 липня 2013 року, ОСОБА_3 , органами досудового слідства обвинувачувався у тому, що 23 липня 2014 року, перебуваючи в магазині Кузя по вулиці Городоцькій, 173 у м. Львові, за попередньою змовою із невстановленою слідством особою на імя Фелікс, розрахувався за куплений ним товар національною валютою України у виді банкноти номіналом 200 (двісті) гривень з явними ознаками підробки. 
		 У подальшому вказану грошову банкноту серії ТЛ № 6259333, 2007 р. в. органами 
		 
		досудового слідства було вилучено в магазині, а також із кишень у ОСОБА_3  вилучено грошові купюри номіналом: 100 (сто) грн. серії ГХ № 4679656; дві купюри по 50 (п`ятдесят) грн. серії АЕ № 1013247 та серії КИ № 6092996; 20 (двадцять) грн. серії МЛ № 5504468; 10 (десять) грн. серії НИ № 1814923; 5 (п`ять ) грн. серії МГ № 4767105; 2 (дві) грн. серії ТЄ № 8386967 та 1 ( одну) грн. серії ЕБ № 4844913.
		 При цьому, органами досудового слідства в обвинувальному акті, акцентується увага на висновок експерта НДЕКЦ при ГУ МВСУ у Львівській області № 6/469 від 25 липня 2014 року, згідно з яким, одна банкнота номіналом 200 (двісті) грн. зразка 2007 року з серійним номером ТЛ № 6259333 та одна банкнота номіналом 50 (п`ятдесят) грн. зразка 2004 року із серійним номером АЕ 1013247, виготовлені не поліграфічним підприємством, що здійснює їх виготовлення та не відповідають аналогічним грошовим знакам, які знаходяться в офіційному обороті прийнятому Національним банком України.    
		 Дані дії ОСОБА_3  органами досудового розслідування кваліфікувалися за ч. 2 ст. 199 КК України, як збут підробленої Національної валюти України у виді банкноти з кваліфікуючою ознакою , -  за попередньою змовою, групою осіб .
		 В ході судового розгляду справи, за результатами судового слідства, прокурор, що підтримував державне обвинувачення, раніше пред`явлене обвинувачення змінив, та за погодженням з прокурором Франківського району м. Львова ОСОБА_6  склав новий обвинувальний акт від 13 жовтня 2014 року, згідно якого, ОСОБА_3  обвинувачується у вчиненні збуту підробленої національної валюти України у виді банкнот, тобто у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України. Як зазначено в обвинувальному акті, в ході судового розгляду кримінального провадження факт наявності у ОСОБА_3  попередньої змови з невстановленою особою на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не знайшов свого підтвердження, відтак виникла необхідність виключення кваліфікуючої ознаки - « вчинення за попередньою змовою групою осіб» (ас.104 -105). 
		 У подальшому, в судовому засіданні від 01 грудня 2014 року, враховуючи результати судового слідства, прокурор вдруге змінив обвинувачення, яке погодив із виконуючим обов`язки прокурора Франківського району м. Львова ОСОБА_7  та вручив підсудному обвинувальний акт від 17 листопада 2014 року, згідно якого він, ОСОБА_3 , обвинувачується в тому, що 23 липня 2014 року, перебуваючи по вулиці Городоцькій, 173 у м. Львові, неподалік від ринку «Привокзальний» в приміщенні магазину «Кузя», розрахувався за куплений ним товар національною валютою України у виді банкноти номіналом 200 (двісті) гривень, яка, як в подальшому було встановлено, була підробленою. Враховуючи те, що очевидна невідповідність підробленої банкноти справжній виключає її участь в обігу, а також те, що обставини справи свідчать, що умисел ОСОБА_3  був спрямований лише на заволодіння майном шляхом обману, а саме грошовими коштами в сумі 178 грн. та лялькою вартістю 22 грн., які належали ОСОБА_8 , оскільки остання будучи продавцем у вищевказаному магазині «Кузя», виявивши у подальшому невідповідність двохсот гривневої купюри оригіналу, змушена була підроблену купюру номіналом 200 грн. з серійним номером ТЛ № 6259333 замінити власними коштами такого ж номіналу, з метою уникнення недостачі грошових коштів в касі даного магазину, чим останній заподіяно майнову шкоду на вказану суму. 
		 Дані дії підсудного ОСОБА_3  прокурором, що підтримував державне обвинувачення у судовому провадженні, кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману  шахрайство (ас. 135 -136). 
		 Будучи допитаним в судовому засіданні 01 грудня 2014 року, підсудний ОСОБА_3  з обвинуваченням погодився, свою вину в інкримінованому злочині, передбаченому ч. 1 ст. 190 КК України визнав, покаявся та пояснив, що він є не працевлаштованим. Час від 
		 
		часу підробляє на різних роботах де йому відповідно платять. Мабуть серед грошей якими йому заплатили, була і ця двохсот гривнева купюра.
		 23 липня 2014 року він перебував в районі ринку «Привокзальний» та вжив спиртного. У подальшому йому захотілося палити і він пішов придбати сигарети. В одному із магазинів, неподалік ринку «Привокзальний» він надав двохсот гривневу купюру, оскільки інших грошей не мав, та попросив сигарет. Однак, продавець подивившись та пощупавши дану купюру, сказав, що за ці гроші він йому товару не дасть, оскільки вони фальшиві. Не повіривши продавцю та не маючи бажання втратити ці кошти, він вирішив купити на них ляльку для дівчини, а решту використати на власні потреби. 
		 З цією метою він зайшов у магазин «Кузя», де попросив у потерпілої, як йому тепер стало відомо ОСОБА_8 , щоб та продала йому ляльку, при цьому не повідомив, що грошова купюра яку він їй надав, може бути фальшивою і що її у нього не прийняли у двох магазинах.
		 Потерпіла взяла в нього цю двохсот гривневу купюру та дала йому товар, а саме, - ляльку за 22 грн. і дала решту в сумі 178 грн.
		 У подальшому він був затриманий працівниками міліції, які вилучили в нього сто сімдесят вісім гривень, тими купюрами як це зазначено у протоколі. Крім того, працівники міліції зазначили у протоколі, що в нього вилучено ще й п`ятдесят гривень, які в подальшому були визнані фальшивими. Однак, що це за гроші йому не відомо, оскільки крім тих, які йому дала, як решту, продавець, у нього грошей не було. Бажання обманювати продавця у нього не було. У вчиненому щиро розкаюється та просить у ОСОБА_8  пробачення
		 Допитана в судовому засіданні ОСОБА_8 , покази дані підсудним підтвердила та додатково пояснила, що коли отримала від того грошову купюру, то не звернула на неї належної уваги. Пізніше, коли подивилась уважніше то у неї виник сумнів у її дійсності та вона пішла в сусідній магазин, щоб перевірити її на спеціальному пристрої. Перевіривши купюру виявила, що та фальшива, і вона змушена була замість цієї купюри покласти свою. У подальшому зателефонувала в міліцію і коли приїхали працівники міліції то вилучили у неї в магазині двохсот гривневу купюру, що їй надав підсудний. Притензій до ОСОБА_3  не має, цивільного позову заявляти не бажає, просить його суворо не карати ( ас. 149).
		 Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9  пояснив, що працює продавцем магазину. 23 липня 2014 року, десь у передобідній час, до магазину зайшов підсудний та попросив сигарет, надавши при цьому купюру номіналом 200 грн. Оскільки дана купюра викликала в нього підозру то він перевірив її на спеціальному пристрої та виявив, що купюра фальшива. Він повернув купюру підсудному та сказав, що товару за ці гроші він йому не дасть, і той пішов з магазину. Оглянувши в судовому засіданні дві купюри, номіналом 200 грн., одна з яких визнана органами досудового слідства речовим доказам, а друга як взірець, що були надані головуючим для експерименту, свідок не зміг визначити серед них фальшиву купюру.
		 Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_10  пояснив, що визначити фіктивність вилученої в магазині двохсот гривневої купюри необізнаній людині тяжко, а тому її можна сприйняти як дійсну, хоч він, як експерт, може визначити це без дослідження по відсутності рельєфних знаків. Що стосується купюри номіналом 50 гривень, то така теж була предметом експертного дослідження, оскільки була скерована на експертизу слідчим. 
		 Не зважаючи на визнання ОСОБА_3  вини у вчиненні інкримінованого за ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України кримінального правопорушення, його захисник - адвокат ОСОБА_5 , пред`явлене підзахисному обвинувачення згідно з обвинувальним актом від 17 листопада 2014 року за ч. 1 ст. 190 КК України категорично заперечив та звернув увагу суду на те, що ОСОБА_3 хоча й формально визнав себе винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні, але заперечив обізнаність в тому, що 
		купюра номіналом 200 гривень, яку він передав продавцям, є підробленою. Крім цього, у матеріалах досудового розслідування відсутні клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а також відповідна ухвала слідчого судді на вилучення грошової купюри у ОСОБА_3  номіналом 50 гривень , як то передбачено ст.ст. 159,160 КПК України. Звернув увагу, що у відповідності до ч. 1 ст. 168 КПК України, тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207 та 208 цього Кодексу. Частиною 3 вказаної норми закону, передбачено, що слідчий, прокурор, інша уповноважена особа під час затримання, або обшуку і тимчасового вилучення майна, або негайно після їх здійснення, зобов`язана скласти відповідний протокол. У період з 23 по 25 липня 2014 року ОСОБА_3 , як вбачається із матеріалів кримінального провадження та не спростовано прокурором, не затримувався, протокол про затримання не складався, а лише 25 липня 2014 року слідчим суддею ОСОБА_3  обрано запобіжний захід тримання під вартою. При цьому ні слідчий, ні прокурор з клопотанням до слідчого судді про арешт майна, як то передбачено ст. ст. 170 та 171 КПК України, не звертався. 
		 Крім цього, в судовому засіданні адвокат подав письмове клопотання про визнання доказів недопустимими, а саме просив визнати неприпустимими докази: 
		- протокол допиту ОСОБА_3  в якості свідка від 23 липня 2014 року, вважаючи, що така процесуальна дія проведена з порушенням прав людини і основоположних свобод, зокрема, отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, що й заборонено п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК України ( ас.46 -49);
		- протокол огляду від 23 липня 2014 року, згідно з яким, у ОСОБА_3  вилучено особисті речі та відповідно грошові кошти, серед яких грошова купюра номіналом 50 (пятдесят) гривень із серійним номером АЕ 1013247, яка згідно висновку експерта є фальшивою ( ас. 60  61), ; 
		- протокол огляду місця події від 27 липня 2014 року згідно якого, в приміщенні магазину «Кузя» по вулиці Городоцькій, 173 у м. Львові вилучено грошову купюру номіналом 200 (двісті) гривень з серійним номером ТЛ 6259333 ( ас. 56  57), вважаючи, що такі вилучені незаконно , з порушенням кримінально  процесуального законодавства, без попереднього дозволу слідчого судді чи суду, а відтак, така процесуальна дія є неприпустимою.
		 Адвокат також звертає увагу суду на те, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, відповідно до ст. 477 КПК України, відноситься до категорії приватного звинувачення та вважає, що досліджені судом докази, як засвідчує їх неупереджений та об`єктивний аналіз у сукупності, не тільки не дозволяють спростувати показання ОСОБА_3 , що він не знав про те, що наявна у нього купюра номіналом 200 гривень є підробленою, і його умисел не був спрямований на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, а дають беззаперечні підстави зробити безспірний і однозначний висновок про його непричетність до кримінально караного шахрайства та доводять факт не вчинення обвинуваченим діянь, передбачених ч. 1 ст. 190 КК України. У зв`язку з цим, просить суд постановити виправдувальний вирок.
		 У той же час прокурор, що підтримував державне обвинувачення у кримінальному провадженні, вважає, що вина підсудного у вчиненні ним кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України є доведеною, повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування та судового слідства доказами, у тому числі й процесуальними документами, на недопустимості яких наполягає захист. Просить визнати 
		 ОСОБА_3  винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначити йому покарання. 
		 Суд розглянувши обвинувачення викладене в обвинувальному акті прокурора від 17 листопада 2014 року ( ас. 135 -136), дослідивши надані прокурором докази у підтвердження вини підсудного ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, заслухавши доводи прокурора та захисника, враховуючи позицію підсудного, приходить до висновку про визнання права захисника подати клопотання щодо визнання доказів недопустимими, оскільки таке його право , визначено ч. 3 ст. 89 КПК України.
		 Відповідно до ч. 1 вказаної норми закону, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. 
		 Суд погоджується з доводами захисту щодо недопустимості вказаних ним у клопотанні доказів, а саме: 
		 - протоколу допиту ОСОБА_3 , в якості свідка, від 23 липня 2014 року, оскільки отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК України є істотним порушенням прав людини ( ас. 46 -49 );
		- протокол огляду від 23 липня 2014 року, згідно з яким , у ОСОБА_3  вилучено особисті речі та відповідно грошові кошти серед яких грошова купюра номіналом 50 (пятдесят) гривень із серійним номером АЕ 1013247 ( ас. 60  61); 
		- протокол огляду місця події від 27 липня 2014 року, згідно якого, в приміщенні магазину «Кузя» по вулиці Городоцькій, 173 у м. Львові вилучено грошову купюру номіналом 200 (двісті) гривень з серійним номером ТЛ 6259333 ( ас. 56  57,), оскільки суд визнає, що вказані процесуальні дії проведені з порушенням вимог ст. ст. 159, 160,168, 170,171, 207, 208, 209 КПК України. При цьому, суд бере до уваги, що у вказаних протоколах слідчі покликаються на норми ст. ст. 223, 234, 237 КПК України, які визначають процесуальні дії, що можуть проводитися виключно за ухвалою слідчого судді чи суду.
		 Суд також бере до уваги в решту зауважень адвоката, щодо недопустимості доказів, оскільки такі підтверджуються дослідженими в судовому засіданні процесуальними документами, що підлягають визнанню недопустимими. 
		 Як встановлено в судовому засіданні та вбачається із змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_3  від 23 липня 2014 року, вказана процесуальна дія проведена в період часу з 13 год. 30 хв. по 14 год. 00 хв. ( ас. 46  49), а протокол огляду та вилучення у нього речових доказів складено в період часу з 18 год. 15 хв. по 18 год. 40 хв. ( ас. 60 - 62). Разом з тим, згідно змісту даного протоколу, оглядом являється службове приміщенні АДРЕСА_2 , тобто приміщення Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області. Як зазначено далі у протоколі, в даному приміщенні знаходиться невідома особа чоловічої статі яка назвалася на імя ОСОБА_3 . Отже, виходячи із змісту протоколу, ОСОБА_3 23 липня 2014 року в межах часу з 18 год. 15 хв. по 18 год. 40 хв. виявлений у кабінеті № 6 приміщення Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області, як невідома особа, що суперечить фактичним обставинам справи, а саме, що особа ОСОБА_3  встановлена відповідно до протоколу допиту свідка.
		 Відповідно до ст. 87 КПК України, суд зобов`язаний визнати істотними порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:
		1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 
		3) порушення права особи на захист;
		6) отримання показань від свідка , який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 
		 З урахуванням результатів судового слідства, суд визнає сатисфакцію порушення вказаних норм закону при проведенні процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_3  в якості свідка, проведення оглядів 23 липня 2014 року, у тому числі й за участю ОСОБА_3  та визнає ці докази недопустимими.
		 З урахуванням, що висновки експертизи стосуються дослідження речових доказів, що визнані судом неналежними, суд з цих підстав, визнає висновок експерта НДЕКЦ при ГУ МВСУ у Львівській області № 6/469 від 25 липня 2014 року, згідно з яким, одна банкнота номіналом 200 (двісті) грн. зразка 2007 року з серійним номером ТЛ № 6259333 та одна банкнота номіналом 50 (п`ятдесят) грн. зразка 2004 року із серійним номером АЕ 1013247, виготовлені не поліграфічним підприємством, що здійснює їх виготовлення та не відповідають аналогічним грошовим знакам, які знаходяться в офіційному обороті прийнятому Національним банком України, недопустимим доказом щодо обвинувачення ОСОБА_3 (ас.48 -53).    
		 Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. 
		 Згідно ст.. 92 та ст. 93 КПК України, обовязок доказування покладається на слідчого, прокурора, та у конкретно визначених випадках, на потерпілого, а збирання доказів на сторін. Суд же у відповідності до вимог ст.. 94 КПК України, вправі здійснити тільки їх оцінку.
		 З огляду на викладене та відсутністю у прокурора, що підтримує державне обвинувачення, інших доказів вини ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, суд приходить до висновку, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь які докази того, що ОСОБА_3 заволодів чужим майном саме шляхом обману  шахрайством, як це викладено в обвинувальному акті, а відтак, останній підлягає виправданню.
		 Приймаючи таке рішення, суд враховує зміст норм національного законодавства України, і зокрема ст. 29, 55,59,62,64,68 Конституції України, щодо захисту прав людини, а також ч. 1 ст. 5 та ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо права людини на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь  якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		 Вирішуючи дане кримінальне провадження, суд бере до уваги судову практику Європейського Суду з прав людини, рішеннями якого, вже неодноразово зверталася увага Уряду України на аналогічні порушення, де було визнано таку практику неприпустимою, зокрема, щодо порушення права на ефективний захист. Така позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі № 40107/02, п.98 «Харченко проти України». 
		 У своїх Рішеннях від 19 лютого 2009 року у справі за Заявою № 16404/03 та від 19 лютого 2010 року та у справі за Заявою № 17551/02 (справи: « Шабельник проти України» та «Олег Колесник проти України»,відповідно), Європейський Суд з прав людини зазначив: « що з першого допиту заявника стало очевидним, що його показання були не просто показаннями свідка злочину, а фактично зізнанням у його вчиненні. З того моменту, коли заявник уперше зробив зізнання, вже не можна було стверджувати про відсутність у 
		слідчого підозри, щодо причетності заявника. Існування такої підозри, підтверджувалося тим фактом, що слідчий ужив подальших заходів для перевірки достовірності само викривальних показань заявника, провівши відтворення обстановки і обставин подій, тобто слідчі дії, які за звичай проводяться з підозрюваним. На думку Суду, становище заявника стало значно вразливішим одразу після вжиття серйозних слідчих заходів з перевірки підозри стосовно нього та підготовки версії обвинувачення. Суд доходить висновку про застосовність ст. 6 Конвенції з моменту, коли заявник зізнався ( п. 57 справа « Шабельник проти України»). 
		 Крім цього, у п. п. 36, 37 Рішення у справі «Олег Колесник проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що: «… стосовно використання доказів, отриманих з порушенням права затриманого на мовчання та права не свідчити проти себе, Суд нагадує, що ці права - загальновизнані міжнародні стандарти, які є основними складовими поняття справедливого судового розгляду за ст. 6 Конвенції. Такі права слід забезпечувати, зокрема, для того, щоб захистити обвинуваченого від неправомірного тиску з боку органів влади, сприяючи таким чином уникненню судових помилок та реалізації цілей ст. 6 Конвенції. Право не свідчити проти себе передбачає, зокрема, що сторона обвинувачення в кримінальній справі, намагаючись довести свою версію проти обвинуваченого, не може використовувати докази, отримані за допомогою методів примусу чи тиску в супереч волі обвинуваченого. Суд зазначив, що національні суди визнали наявність порушення процесуальних прав заявника на першому етапі розслідування. Проте, не зважаючи на визнання такого порушення , вирішальними доказами при винесенні обвинувального вироку у справі заявника стали його зізнавальні показання, отримані за відсутності захисника».
		Співставляючи факти на яких наголосив Європейський Суд з прав людини, з фактичними обставинами даного кримінального провадження, є очевидним, що вони у своїй сукупності є тотожними, оскільки ОСОБА_3 спочатку допитали в якості свідка ( ас.46 -50), а відтак згідно з протоколом огляду виявили його приміщенні Франківському райвідділі міліції, як невідому особу яка добровільно видала речі, що у подальшому стали речовими доказами, на яких сформовано обвинувачення (ас.60-61).
		 Судом також встановлено, що склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, відноситься до виду злочинів, що не пов`язані із діями, передбаченими диспозицією ст. 199 КК України, за якою було зареєстроване кримінальне провадження № 12014140080002279 від 23 липня 2014 року відносно ОСОБА_3 .
		 Крім того, кримінальне провадження, передбачене ч. 1 ст. 190 КПК України відповідно до ч. 3 ст. 477 КПК України, відноситься до кримінальних проваджень, що провадяться у формі приватного звинувачення. 
		 Відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень. Не з`ясувавши питань, передбачених ч. 3 ст. 477 КПК України, а саме щодо відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , прокурор самостійно прийняв рішення про наявність в діях першого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
		 Також , перекваліфікація дій підсудного на ч. 1 ст. 190 КК України є невмотивованою, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутня заява потерпілої ОСОБА_8 , а також відсутні дані, що така заява чи дані про перекваліфікацію вносилися в Єдиний реєстр досудових розслідувань, а отже і з цих підстав, відсутні доводи для обвинувачення ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
		 Враховуючи наведене, суд вважає, що підсудний ОСОБА_3  у даному кримінальному 
		провадженні підлягає виправданню з підстав, передбачених п.1.ч.1 ст. 373 КПК України, а кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутності в діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення.
		 Речові докази в кримінальному провадженні , а саме: грошові банкноти номіналом 200 (двісті) гривень серії ТЛ № 6259333 2007 р. в.; 50 (п`ятдесят ) гривень серії АЕ № 1013247 2004 року, після набрання вироком законної сили підлягають знищенню. 
		 Речові докази, а саме: грошові купюри номіналом: 100 (сто) грн. серії ГХ № 4679656; одна купюра номіналом 50 (п`ятдесят) грн. серії КИ № 6092996; одна купюра номіналом 20 (двадцять) грн. серії МЛ № 5504468; одна купюра номіналом 10 (десять) грн. серії НИ № 1814923; одна купюра номіналом 5 (п`ять ) грн. серії МГ № 4767105; одна купюра номіналом 2 (дві) грн. серії ТЄ № 8386967 та одна купюра номіналом 1 ( одна) грн. серії ЕБ № 4844913, після набрання вироком законної сили підлягають поверненню ОСОБА_3 .
		 Запобіжний захід обраний підсудному у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили залишити без змін, залишивши обов`язки, передбачені ухвалою суду від 14 листопада 2014 року (ас. 120 -121).
		 Судові витрати прийняти на рахунок держави.
		 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 363, 368, 370, 371, 373, 374, 376, 477 КПК України,- 
		 
		 З А С У Д И В: 
		 
		 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, виправдати з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 373 КПК України, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		 Речові докази в кримінальному провадженні , а саме: грошові банкноти номіналом 200 (двісті) гривень серії ТЛ № 6259333 2007 р. в.; 50 (п`ятдесят ) гривень серії АЕ № 1013247 2004 року, після набрання вироком законної сили знищити (ас. 73). 
		 Речові докази, в кримінальному провадженні, а саме: грошові купюри номіналом: 100 (сто) грн. серії ГХ № 4679656; одна купюра номіналом 50 (п`ятдесят) грн. серії КИ № 6092996; одна купюра номіналом 20 (двадцять) грн. серії МЛ № 5504468; одна купюра номіналом 10 (десять) грн. серії НИ № 1814923; одна купюра номіналом 5 (п`ять ) грн. серії МГ № 4767105; одна купюра номіналом 2 (дві) грн. серії ТЄ № 8386967 та одна купюра номіналом 1 ( одна) грн. серії ЕБ № 4844913, після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_3 (ас. 73).
		 Запобіжний захід обраний підсудному у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили залишити без змін, залишивши обов`язки, встановлені ухвалою суду від 14 листопада 2014 року (ас. 120-121).
		 Судові витрати в кримінальному провадженні у вигляді вартості експертизи в сумі 491 (чотириста девяносто одна) грн. 40 коп., прийняти на рахунок держави (ас. 66).
		 На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення через суд , який ухвалив судове рішення. 
		 
		 Суддя ОСОБА_11

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...