Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17998/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2015. Зареєстровано: 23.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2015.
Дата набрання законної сили: 25.03.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 19 січня 2015 року                14:11                    № 826/17998/14
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Добрівської Н.А. та Скочок Т.О.,
		при секретарі судового засідання Тимчук М.Д., 
		за участі:
		позивачки: Громадянки ДР Конго ОСОБА_6
		перекладача: ОСОБА_3 (диплом від 28.06.2006 р.)
		представників позивачки: ОСОБА_4 (договір від 15.01.2015 р.), ОСОБА_5 (договір від 15.01.2015 р.)
		від відповідача-1: Молодницька І.П. (довіреність від 30.12.2014 р. № 9-7858 Н-14)
		від відповідача-2: Молодницька І.П. (довіреність від 13.01.2015 р. № 1-13/71)
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовомГромадянки ДР Конго ОСОБА_6до Державної міграційної служби України (Відповідач-1) Головного управління ДМС України у місті Києві (Відповідач-2)провизнання неправомірним та скасування рішення від 20.10.2014 року № 543-14, визнання незаконними дій, а також зобов'язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась громадянка ДР Конго ОСОБА_6 з позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління ДМС України у місті Києві, в якому позивачка просить:
		-          визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року № 543-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		-          визнати дії Головного управління Держаної міграційної служби України в м. Києві незаконними в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про причини відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		-          зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянку Демократичної Республіки Конго ОСОБА_6 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог законодавства.
		В обґрунтування позову зазначається, що позивачка, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні її походження, залишила ДР Конго та прибула до України, де звернулась до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Позивачка звертає увагу, що зверталася до ГУ ДМС України в м. Києві ще у 2012 році.
		Тоді ж вона отримала відмову. Оскарживши відмову до суду, адміністративна справа була вирішена на користь позивачки. Суд зобов'язав ДМСУ повторно розглянути заяву позивачки.
		Між тим, 12.11.2014 р. позивачка отримала повідомлення від ГУ ДМС України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Підставою направлення такого повідомлення було рішення ДМС України від 20.10.2014 р. № 543-14.
		Позивачка зазначає, що повідомлення не містило жодних причин та обґрунтувань відмови, що на думку позивача суперечить ч. 13 ст. 10 вищезгаданого Закону.
		У свою чергу, відносно рішення ДМС України позивачка зазначає, що воно є незаконним та необґрунтованим, що є наслідком неналежного виконання ДМСУ свого обов'язку всебічно та ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини, які мають значення для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У взаємозв'язку з наведеним позивачка зазначає, що у своїй заяві, відповідній анкеті та під час співбесіди вона чітко вказала причини, через які вона змушена була залишити країну громадянської належності, а саме: у віці 11 років протягом кожного дня вона піддавалась насильству з боку свого вітчима. У віці 12 років позивачка втекла зі свого дому та деякий час жила на вулиці, а згодом їй надала притулок інша сім'я, в якій вона прожила до свого виїзду з країни.
		Вона також зазначила, що основною причиною її виїзду стало те, що голова сім'ї, в якій жила дівчина, був членом опозиційної політичної партії. В листопаді 2011 році він та всі члени його родини стали жертвою нападу з боку військових, в результаті чого він загинув. Позивачці, як надалі зазначається у позові, вдалось врятувати своє життя, після чого вона деякий час переховувалась. Позивачка боялася за своє життя як з боку військових, які вбили людину, яка нею опікувалась, так і з боку вітчима, від якого вона постійно зазнавала насильства. В зв'язку з цим вона була вимушена покинути свою країну в пошуках притулку.
		Тобто, як зазначається у позові, позивачка та члени її родини вже зазнали переслідувань в країні громадянської належності, і в неї не має можливості повернутися туди.
		У позові (стор. 5) по суті зазначається, що позивачка має право на отримання статусу біженця виходячи, зокрема, із належності до певної соціальної групи.
		Зазначається також, що ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.
		Суб'єктивні побоювання заявника, як зазначається у позові, свідчать про те, що з урахуванням особистих обставин позивачки, її суб'єктивні побоювання зазнати переслідувань в ДР Конго та не мати можливості отримати захист від органів державної влади або просто людей, є цілком вірогідними. Наголошується, що  соціально-політична ситуація в країні не є стабільною та безпечною - в різних регіонах досі вбивають цивільних, при чому жорстоко вбивають. Вказується також, що на території Мамбаса (Східна провінція) «майі-майі» (Сімба) декілька разів вчинялися напади на золоті рудники та мирних жителів, імовірно в порядку помсти за загибель їх ватажка Моргана (був вбитий 14 квітня під час його капітуляції перед ВСДРК), так само як і заради наживи. У позові наводяться також інші обставини щодо випадків зґвалтування жінок представниками різних сил та груп, арешти за вбивства.
		Враховуючи зазначені та інші відомості щодо ситуації в країні громадянської приналежності, позивачка у позові зазначає, що аналіз ситуації з правами людини, а особливо - жінками, в ДР Конго, дає підстави для висновку, що у випадку повернення позивачки до країни її життю буде загрожувати реальна небезпека, і що в неї є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з тієї причини, що вона самотня жінка без будь-якого захисту.
		Отже, як йдеться у позові, позивачці необхідно було б надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
		Однак, як зазначає позивачка, ці обставини не були взяті до уваги та не були проаналізовані при винесенні Відповідачем-2 свого висновку щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Це у свою чергу, як вказується у позові, призвело до ухвалення незаконного рішення Відповідачем-1.
		Враховуючи викладене у позові, позивачка вважає оскаржуване рішення та дії відповідачів такими, що прийняті без ретельного та глибокого розгляду заяви і документів, що були подані на підтвердження вимог позивачки, а також за наявності документів, зокрема, звітів міжнародних організацій та особистих обставин позивача, які підтверджують ризик бути підданою нелюдському поводженню, що суперечить ст. 3 Конвенції, ст. 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції.
		Відповідачі проти позову заперечують, вважають свої дії та рішення обґрунтованими, які ґрунтуються на повному і всебічному аналізі всіх обставин, а відтак не вбачають підстав для задоволення позову.
		На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.01.2015 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. 
		Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		 
		03.11.2014 р. ГУ ДМС України в м. Києві сформовано Повідомлення за № 122 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (діл - Повідомлення).
		Зазначено у Повідомленні, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачці відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Підставою для формування вказаного Повідомлення є рішення ДМС України від 20.10.2014 р. № 543-14.
		Відносно особи позивачки, слід зазначити, що відповідно до наявних матеріалів справи, складених зі слів позивачки,позивачка народилася 17.07.1995 р. у ДР Конго, яка є країною громадянської належності та походження позивачки. 
		Відносно першого звернення із заявою про отримання статусу біженця, слід зазначити, що наведені обставини встановлені під час розгляду справи № 2а-13350/12/2670, за наслідками розгляду якої 26.11.2012 р., прийнято постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, яка залишена без змін згідно з ухвалою КААС від 30.04.2014 р.
		Судом під час розгляду вказаної справи встановлено, що громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_6 за національністю мунгала, за віросповіданням католичка, 29.11.2011 р. нелегально прибула до України.
		У березні 2012 року позивач звернулась із заявою про надання статусу біженця до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві.
		25 вересня 2012 року позивачка отримала повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 14.09.2012 р. № 98 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке було прийнято на підставі рішення відповідача від 10.08.2012 р. за № 441-12.
		Судом під час розгляду вказаної справи встановлено, що зі змісту оскаржуваного (першого) рішення вбачається, що підставою для його прийняття був абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI, - як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.
		Ухвалюючи постанову у вказаній справі суд дійшов висновку, що відповідачем не повною мірою досліджено питання щодо наявності чи відсутності обставин, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону. Даного висновку суд дійшов виходячи з наступного.
		Як зазначила позивачка, вона поїхала з Демократичної Республіки Конго через політичні причини. З десяти років вона росла без батька з однією мамою. Коли їй було одинадцять, мама вийшла заміж за іншого чоловіка. Чоловік мами дуже погано ставився до неї. Він ґвалтував її кожен день, тому вона була вимушена втекти з дому. Згодом вона зустріла чоловіка на ім'я Антуан, який був наче батьком для неї.
		25 листопада 2011 року військові увійшли до села Тікапа, в якому вона на той час мешкала з родиною Антуана, та почали стріляти, спалили будинки, розгромили виборчі дільниці. Військові вбили Антуана, бо він був членом опозиції Тшісікеде. Згодом вона дізналася, що її розшукують, щоб вбити.
		У постанові суду від 26.11.2012 р. також зазначено, що згідно інформаційної доповіді Державного Департаменту Сполучених Штатів за 2008 рік "озброєні групи, які діють поза межами державного контролю, викрали значну кількість людей для примусової праці, військової служби або сексуальних послуг. Багато хто з жертв зник.". 
		Крім того, "озброєні групи, які діють поза межами державного контролю, іноді затримували громадян з метою отримання викупу, однак інформації щодо умов утримання дуже мало".
		"Велика кількість озброєних груп викрадали чоловіків, жінок та дітей і змушували їх перевозити розграбовані товари на великі відстані без оплати за працю. В окремих випадках озброєні групи змушували громадян установлювати міни. Озброєні групи змушували жінок та дітей займатися хатніми справами або надавати сексуальні послуги на термін від декількох днів до декількох місяців. Озброєні групи в деяких районах на сході затримували громадян, часто з метою отримання викупу. Вони продовжували грабувати, вимагати та незаконно оподатковували громадян в районах, на які нападали".
		Звіт екстреного випуску ООН за лютий 2008 року повідомляє: "Сексуальне насильство було визначальною рисою у недавніх збройних конфліктах в Демократичній Республіці Конго. Жінки, що знаходяться в районах збройних конфліктів, як і раніше страждають від сексуального насильства, вчиненого Збройними силами Демократичної Республіки Конго (ЗСДРК), Конголезької національної поліції (КНП), озброєними групами, і все частіше трапляються напади на громадян... Сексуальне насильство виходить за межі східної частини Конго. В Екваторіальній провінції КНП та ЗСДРК провели систематичні репресії проти населення, включаючи масові зґвалтування. Солдати та поліцейські, які скоїли ці дії, а саме: злочини проти людства, - рідко притягуються до відповідальності командним складом. Деякі злочинці зайняли командні позиції в державних силових структурах, що ще більше погіршує ситуацію".
		Судом також приймалося до уваги, що щорічна доповідь Міжнародної Амністії за 2008 рік, яка охоплює події 2007 року, зазначила: "Високий рівень зґвалтувань та інших форм сексуального насильства тривали по всій країні, особливо на сході. Солдати та поліцейські, а також конголезькі та іноземні озброєні групи були одними з головних винуватців. Також повідомлялося про зростаючу кількість зґвалтувань. Багато зґвалтувань, зокрема злочинів, скоєних озброєними групами, включали скалічення статевих органів або відзначалися іншою жорсткістю".
		Судом враховувалось, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
		Відповідач, як зазначав суд, не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення стосовно позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколах співбесід.
		Матеріали особової справи, а також матеріали справи, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивачки про наявність у неї обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в Демократичні Республіці Конго.
		В даному випадку, як зазначив суд у вищезгаданій постанові, відповідачем, крім співбесіди з позивачем, не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.
		Крім того, колегія суддів звернула увагу, що при прийнятті рішення від 10.08.2012 р. за № 441-12 відповідачем не враховано лист Управління Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 9267, в якому зазначено, що в Управлінні СБ України у м. Києві відсутня інформація, яка згідно ст. 6 Закону № 3671-VI може перешкоджати отриманню статусу біженця або додаткового захисту в Україні громадянці Конго Йомбі Окака Шупет, ІНФОРМАЦІЯ_1
		Судом прийнято рішення: визнати нечинним рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2012 року № 441-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.   
		За наслідками виконання цього рішення суду прийнято оскаржуване у даній справі рішення та вчинено оскаржувані позивачкою дії.
		 
		Вирішуючи у зв'язку з наведеним спір по суті, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, дій відповідачів, суд звертає увагу на таке. 
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 цього Закону (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. 
		Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
		Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		 
		Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції, 1951 року та Протоколу, 1967 року (Женева, 1992 рік). Відповідно до зазначеного Керівництва встановлені критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
		За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
		Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. 
		Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. 
		Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
		Згідно з пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004р. № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. 
		У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
		Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи такого побоювання, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, у зв'язку з чим ця особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
		Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних, джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисник організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
		Відповідно до частини 7 статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		Побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи, чи ні. Підпункт 2 п. 1 ст. 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Так, п. 65 Керівництва УВКБ ООН пояснює, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити. Відмова особі в захисті за Конвенцією про статус біженців тільки тому, що вона переслідується не тими особами або органами, породжує невідповідність закону.
		Отже, біженець має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. 
		У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
		 
		В даному випадку з витягу з Доповіді Генерального секретаря по Місії Організації Об'єднаних Націй по стабілізації в Демократичній Республіці Конго (1014 р.), із статті Центру новин ООН 05.11.2014 р., статті Центру новин ООН 06.05.2014 р., статті з сайту Служби новин БіБіСі 09.10.2014 р. у сукупності вбачається наявність серйозних порушень прав людини, нападів ополченців на міжетнічному ґрунті, вбивства жінок і дітей, спалення церков і будинків. Наводяться приклади того, як деякі жертви спалені живцем, а інші зарубані або поранені мачете. Вказуються випадки порушень прав людини в передвиборний період в ставлення представників опозиції або інших осіб, які виступали з критикою політики і дій конголезької влади, журналістів, членів сімей.
		З цих відкритих джерел інформації вбачається, що збройні групи і національні сили безпеки продовжують скоювати злочини, пов'язані з сексуальним насильством. З 37 таких злочинів в цілому 15 були вчинені військовослужбовцями ВСДРК і 10 бойовиками "Майї-Майї" з різних угруповань, 18 з яких мали місце в провінції Північне і Південне Ківу і в Східній провінції.
		В території Мітваба приблизно 50 978 осіб перетворилися на переміщених осіб через напади і побори з боку "Майї-Майї" (Ката-Катанга).
		У доповідях також йдеться про обставини, зазначені у позові відносно зґвалтування в території Мамбаса (Східна провінція») 17 жінок та вбивства 16 мирних мешканців.
		З наведених джерел вбачається також, що в останній час заарештовано 200 осіб, які підозрюються в масових вбивствах біля міста Бені та у самому місті, де в період з 2 по 17 жовтня 2014 року бойовики по звірячому вбито більше 80 цивільних осіб, в основному жінок та дітей. Використовуючи мачете злочинці понівечили тіла своїх жертв з тим, що б посіяти атмосферу страху і таким чином застерегти залишилися в живих від співпраці з урядовими силами, які займаються ліквідацією цього угруповання.
		Як вбачається з повідомлення Центру новин ООН, в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини висловили розчарування ходом судових процесів у військовому суді Демократичної Республіки Конго (ДРК) у справах, пов'язаних з сексуальною наругою на сході країни. У цих справах проходили 39 підсудних. Військовий суд в провінції Північний Ківу виправдав майже половину з них. В Управлінні ООН підкреслили, що рішення суду не виправдали очікувань багатьох жертв і оголили багато проблем конголезької системи правосуддя. На брифінгу в Женеві прес-секретар Управління ООН з прав людини Руперт Колвілл зазначив, що у військовому суді провінції Північний Ківу на сході ДРК проходили слухання у кримінальних справах, порушених відносно членів національної конголезької армії, які звинувачувались в сексуальному зґвалтуванні та інших звірствах, скоєних майже два роки тому в місті Мінова. В ході розслідування було встановлено, що в період з 20 по 30 листопада 2012 року в місті Мінова та навколишніх селах в провінції Південний Ківу 130 жінок і дівчат піддалися сексуальному насильству. У цей же період повідомлялося про довільні страти, широкомасштабні мародерства і грабежі в місті.
		Після проведення попереднього розслідування були заарештовані багато військовослужбовців конголезької армії за звинуваченням у зґвалтуваннях і грабежах. Військовий суд засудив 26 військовослужбовців конголезької армії. З них двоє підсудних були визнані винними у скоєнні актів зґвалтування. Один солдат був засуджений за вбивство. Решту засудили за більш «дрібні правопорушення», такі як грабежі. Чотирнадцять офіцерів були виправдані.
		З тих же джерел за жовтень 2014 року вбачається, що місія ООН у Демократичній Республіці Конго звинуватила колишню повстанське угрупування М23 в сотнях зґвалтувань і військових злочинів. Як наголошується в доповіді Організації, за 18 місяців, що передували капітуляції M23, представники угрупування вбили щонайменше 110 осіб і зґвалтували 160 дівчаток і жінок, деякі з яких були дружинами військових.
		З наведеного у сукупності вбачається обґрунтованість побоювань позивачки, як самотньої жінки, стати жертвою переслідувань, жертвою фізичного та сексуального насильства, стати жертвою поводження, що принижує гідність у країні її походження та, при цьому, як з боку урядових сил та бойовиків, та, як в даному випадку, з боку вітчима. Вбачається також наявність реальної небезпеки її життю, свободі  у випадку повернення до країни походження, в якій має місце систематичне порушення прав людини. Слід додати, що в даному випадку не вбачається наявності і ефективного захисту від цих дій з боку урядових сил. 
		Оскаржуване рішення наведеного не враховує, зокрема, ситуації у країні походження, тобто, прийнято без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
		Як вбачається з протоколу додаткової співбесіди від 27.06.2014 р., з боку міграційної служби було з'ясовано питання щодо певних дат, маршруту переміщення позивачки. Позивачкою при цьому було наголошено на її побоюваннях та небезпеки відносно вітчима.
		Висновок від 11.08.2014 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, по суті ґрунтується на припущеннях щодо того, що є малоймовірним побоювання позивачки відносно застосування насильства з боку вітчима, оскільки, як зазначено у висновку, не виключено, що цей чоловік може відбувати покарання. Висновок, однак, не містить ґрунтовного аналізу ситуації в країні походження, відносно чого судом вище наведено відповідні обставини. При цьому, як зазначено у висновку, з боку УСБУ відсутні відомості, які перешкоджають позивачці отримати відповідний статус. Водночас, з наявних матеріалів вбачається, що відповідачем додатково було зроблено запит до Укрбюро Інтерполу, однак відповідачем відповіді не отримано.
		Оцінюючи інші доводи відповідачів в обґрунтування спірного рішення, слід зазначити, що та обставина, що позивачка через 4 місяці після прибуття в Україну звернулася до міграційної служби, сама по собі не є підставою для відмови у наданні відповідного статусу. Зазначені обставини повинні оцінюватись у сукупності з іншими обставинами, повідомленими заявником.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року № 543-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відносно позовних вимог про визнання дій ГУ ДМС України в м. Києві незаконними в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про причини відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки вказане Повідомлення сформовано на підставі рішення ДМС України, Повідомлення вручене позивачці, у вказаному Повідомленні зазначено причини відмови ДМС України у наданні відповідного статусу з посилання на норми Закону, якими визначено критерії, яким, на думку ДМС України, позивачка не відповідала. Між тим, за формою та змістом вказане повідомлення лише інформує позивачку про прийняте ДМС України рішення та, у разі набрання даних рішенням суду законної сили, не створюватиме для позивачки жодних правових наслідків.
		Що стосується зобов'язання ДМС України визнати громадянку Демократичної Республіки Конго ОСОБА_6 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог законодавства, слід зазначити, що прийняття рішення відносно наведеного належить до дискреційних повноважень ДМС України.
		У той же час, з метою поновлення прав позивачки та повного захисту прав позивачки, суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України та ст. 10 Закону № 3671 вважає за необхідне зобов'язати ДМС України розглянути заяву позивачки та прийняті рішення відносно визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду у даній справі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку позов підлягає частковому задоволенню, як зазначено вище, а саме: шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення та шляхом зобов'язання ДМС України розглянути заяву позивачки і прийняти рішення відносно неї з урахуванням висновків суду у даній справі.
		Керуючись вимогами статей 69 - 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року № 543-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов'язати Державну міграційну службу України (код з ЄДР 37508470; адреса: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10) повторно розглянути заяву громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_6 від 21.03.2012 р. № 83 про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняти рішення відносно визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду, викладених у даній постанові суду.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
		          
		          Головуючий суддя                                                                      О.А. Кармазін
		 
		          Судді:                                                                                          Н.А. Добрівська 
		 
		                                                                                                                       Т.О. Скочок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...