Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 814/4628/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 03.02.2015. Зареєстровано: 03.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2015.
Дата набрання законної сили: 28.01.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		----------------------
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/4628/13-а
		Категорія: 11.2 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. 
		Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду 
		у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
		суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,
		при секретарі - Ханділян  Г.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом прокурора Миколаївської області до Миколаївської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 16.05.13 №28/31, -
		 
		                                       ВСТАНОВИЛА:
		 
		У листопаді 2013 року прокурор Миколаївської області звернувся з вищевказаним адміністративним позовом.
		В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач вказаним рішенням незаконно надав громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 дозволи на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, із земель комунальної власності, загальною площею 3 150 кв.м., нормативною грошовою оцінкою 1062558 грн., для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, оскільки ці земельні ділянки розташовані на території зелених насаджень спеціального призначення, що унеможливлює їх виділення під забудову.
		Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
		Не погоджуючись з даною постановою суду прокуратура Миколаївської області подала апеляційну скаргу.
		В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
		Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
		Судом першої інстанції встановлено, що 16.05.13 відповідачем прийняте рішення №28/31, пунктами 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, розділу 1 якого, громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 надано дозволи на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, із земель комунальної власності, загальною площею 3150 кв.м., нормативною грошовою оцінкою 1062558грн., для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (з подальшим присвоєнням окремої адреси).
		Рішенням Миколаївської міської ради від 04.04.13 №27/18 затверджено проект землеустрою з організації та встановлення меж території рекреаційного призначення зеленої зони по вул. Скульптора Ізмалкова, обмежена вул. 3-ю Поздовжньою та Херсонським шосе у м. Миколаєві. Ця земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення та зареєстрована в Національній кадастровій системі, цільове призначення земельної ділянки - Е 07.01 - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення.
		Отже, земельні ділянки на які відповідачем надано дозволи на складання проектів землеустрою, припадають на земельну ділянку, що віднесена до земель рекреаційного призначення.
		Позивач вважав, що виділення земельних ділянок для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків на землях рекреаційного призначення є порушенням чинного законодавства, оскільки відповідно до ст.63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" - на територіях рекреаційних зон забороняється господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, зміна природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.
		Крім того позивач зазначав, що будівництво та обслуговування індивідуальних житлових будинків на землях рекреаційного призначення не можливе без зміни цільового призначення земельної ділянки, що в свою чергу теж є неможливим, оскільки на час прийняття відповідачем оскаржуємого рішення діяв мораторій на зміну цільового призначення земельних ділянок рекреаційного призначення, встановлений Законом України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах".
		Виходячи з наведеного позивач вважав, що відповідачем при прийнятті оскаржуємого рішення порушено вимоги чинного законодавства України, що може призвести до заподіяння шкода державі.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про надання дозволів на складання проектів землеустрою відповідач не допустив порушення чинного законодавства, не врахувавши обмеження, щодо виділення цих земельних ділянок, оскільки ці обмеження повинні будуть встановити відповідні державні органи до компетенції яких віднесено контроль за охороною навколишнього природного середовища та використанням земельних ресурсів.
		Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		За змістом ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		На підставі ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
		За правилами ч. 5 ст.79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		У відповідності до ст. 122 ЗК України кореспондується з п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яка встановлює, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
		Отже, в контексті зазначених норм, виділення земельної ділянки у власність громадянам можливе виключно на підставі відповідного рішення Миколаївської міської ради. Такому рішенню передує розробка проекту землеустрою земельної ділянки та його в подальшому погодження виконавчим органом міськради. 
		Оскаржуєме рішення про надання дозволів на складання проектів землеустрою, є одним з етапів, по відведенню земельних ділянок у власність. Рішення не породжує у зазначених у пунктах 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, розділу 1 громадян ніяких прав на земельні ділянки, та не формує земельну ділянку відповідно до вимог ст.79-1 ЗК України.
		Наявність встановлених Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Законом України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах" обмежень, які зазначені позивачем, унеможливить в подальшому розробку проектів землеустрою цих земельних ділянок, та відповідно погодження таких проектів.
		Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. 
		Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. 
		На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи рішення про надання дозволів на складання проектів землеустрою відповідач не допустив порушення чинного законодавства, не врахувавши обмеження, щодо виділення цих земельних ділянок, оскільки ці обмеження повинні будуть встановити відповідні державні органи до компетенції яких віднесено контроль за охороною навколишнього природного середовища та використанням земельних ресурсів.
		Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13, № судового рішення в ЄДРСРУ 36475602.
		Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
		Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
		Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора Миколаївської області є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
		Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 814/4628/13-а - залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
		Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 02 лютого 2015 року.
		 
		Головуючий:                                                                              О.І. Шляхтицький
		 
		Суддя:                                                                                         О.В. Джабурія
		 
		Суддя:                                                                                         А.В. Крусян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...