ОДЕСЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________________
П
О С Т А Н О В А
І
М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня
2009 року
|
м. Одеса
|
Колегія
суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого
-
|
Димерлія
О.О.
|
суддів -
|
Яковлева
Ю.В., Потапчука В.О.
|
при
секретарі
|
Мішиєвій
О.В.
|
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на постанову Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня
2007 року за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового
комісаріату, департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого
комітету Миколаївської міської ради, головного управління Пенсійного фонду
України у Миколаївській області про визнання дій неправомірними і покладання
обов'язку виплати щорічної разової грошової допомоги,
В
С Т А Н О В И Л А :
03 серпня
2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Позивач
зазначив, що він є ветераном війни - учасником бойових дій. З 12.09.1995 року
ОСОБА_1 є військовим пенсіонером. Всупереч вимогам діючого законодавства йому в
якості щорічної разової грошової допомоги в 2002 році було виплачено 80
гривень, в 2003 році - 90 гривень, в 2004 році - 120 гривень, в 2005 році - 250
гривень, в 2006 році - 250 гривень, в 2007 році - 280 гривень. Коли позивач
звернувся до департаменту праці та соціальної політики, йому пояснили, що при
виплаті зазначених пільг та компенсацій застосуванню підлягають норми Законів
України Про державний бюджет України.
Крім того, у
відповідності до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» позивачу, як учаснику бойових дій, нараховувалась надбавка
до пенсії в розмірі 29 гривень 87 копійок (19, 91 гривень х 150%). Позивач
вважає, що розмір надбавки мав складати 498 гривень (332 гривень х 150%). Лише
з 01.07.2006 року відповідач почав перераховувати надбавку, виходячи з 25% від
розміру прожиткового мінімуму, тобто 89 гривень 75 копійок.
Посилаючись
на порушення відповідачами норм чинного законодавства, ОСОБА_1 просив суд
визнати дії департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого
комітету Миколаївської міської ради по невиплаті в повному обсязі щорічної
разової грошової допомоги як ветерану війни такими, що не відповідають нормам
чинного законодавства та зобов'язати виплатити заборгованість в розмірі 5 138
гривень; визнати нарахування надбавки до пенсії, як учаснику бойових дій,
відділом фінансово-соціального забезпечення Миколаївського обласного
військового комісаріату таким, що не відповідає законодавству; зобов'язати
відділ фінансово-соціального забезпечення Миколаївського обласного військового
комісаріату виплатити заборгованість за невиплачену в повному обсязі надбавку
до пенсії в розмірі 12 630 гривень 46 копійок; зобов'язати відділ
фінансово-соціального забезпечення Миколаївського обласного військового
комісаріату виплатити компенсацію за затримку виплати надбавки в розмірі 2 072
гривень 63 копійок; зобов'язати Пенсійний фонд України в особі Миколаївського
обласного управління провести перерахунок пенсії позивача відповідно до норм
діючого законодавства з 01.01.2007 року; звільнити позивача від сплати
державного мита на підставі ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту».
15 жовтня 2007 року Заводський районний суд м.
Миколаєва прийняв постанову, якою відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що вимоги позивача про перерахування пенсії
відповідно до нормативно-правових актів прийнятих протягом 1999 - 2003 років,
які підвищували грошове забезпечення та соціальні гарантії військових
пенсіонерів, з дня набрання ними чинності не ґрунтуються на законі.
12 листопада 2007 року на вказане рішення суду
позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Заводського
районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2007 року та винести нову постанову,
якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, звільнити позивача від
сплати державного мита на підставі ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту». Апелянт посилається на порушення судом
норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши
суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги,
перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судовою
колегією встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни. Позивачу, як учаснику
бойових дій, виплачувалась щорічна грошова допомога до 05 травня у 2002 році в
розмірі 80 гривень, в 2003 році - 90 гривень, в 2004 році - 120 гривень, в 2005
році - 250 гривень, в 2006 році - 250 гривень, в 2007 році - 280 гривень.
Вирішуючи
справу, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання
щорічної грошової допомоги до 05 травня має реалізовуватись в межах,
встановлених Законами «Про державний бюджет України».
Правильно
встановивши обставини справи, суд першої інстанції при винесенні рішення допустив
порушення норм матеріального права, а саме.
Відповідно
до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних
правовідносин, учасникам бойових дій щорічно до 05 травня виплачується разова
грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно
частинам 1 та 4 ст. 17-1 названого Закону вказану виплату здійснюють органи
праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через
установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача)
пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за
місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали
разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та
отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата
допомоги.
Однак
Законами України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний
бюджет України на 2006 рік» встановлено розміри виплат щорічної допомоги до
п'ятого травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту», в розмірах 250 грн. та 250 грн. відповідно.
Зазначені
Закони України в періоди з 05 травня по 30 вересня 2005 - 2006 років, протягом
яких позивач міг отримати грошову допомогу за відповідний рік, не визнані
неконституційним. Таким чином, в даному випадку на період виникнення спірних
правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні
нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному
встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій.
Згідно ст.
75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої
влади в Україні.
Конституція
України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому
числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би
регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну
силу.
Конституційний
Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення у справі за конституційним
зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини
п'ятої статті 94 та статті 160 Конституцій України (справа про набуття чинності
Конституцією України) № 4-зп від 3 жовтня 1997 року зазначив: «Конкретна сфера
суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними
нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один
одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження
щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те,
що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом,
автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом
ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є
обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з
наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України,
а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України Про Державний бюджет
України на 2005-2006 роки зупинено дію положення ч. 5 ст. 12 Закону України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що діяв у часі
раніше, пріоритетними у даному випадку є положення відповідних статей Законів
України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет
України на 2006 рік».
Згідно
Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», виплати одноразової грошової
допомоги учасникам бойових дій до дня Перемоги, які повинні виплачуватися в
2007 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» були призупинені.
Однак,
рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року вказана вище норма
Закону «Про Державний бюджет на 2007 рік» визнана неконституційною та втратила
чинність.
Виходячи з
викладеного вище, колегія суддів вважає, що в період з 09.07.2007 року по
30.09.2007 року позивач мав право отримати одноразову грошову допомогу до 05
травня за 2007 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у розмірі 2030
грн. (406 грн. х 5)., у зв'язку з чим його вимоги в частині стягнення
недоплаченої грошової допомоги за 2007 рік у сумі 1 750 грн. (2030 грн. - 280
грн.) підлягають задоволенню.
Щодо
визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги в 2004 році, слід
зазначити таке.
Статтею 44
Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» виплата щорічної разової
допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії
їх
соціального захисту" учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 120
гривень.
Однак,
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54
народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень статей 44, 47, 78, 80 Закону України «Про Державний
бюджет України на 2004 рік» та конституційним поданням Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин
другої, третьої, четвертої статті 78 Закону України «Про Державний бюджет
України на 2004 рік» (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій
і гарантій) по справі № 1-27/2004 від 01 грудня 2004 року положення статті 44,
яким встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на 2004
рік, визнано неконституційним, у зв'язку з чим положення втратило чинність.
Разом з тим,
згідно ч. 4 ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» від 22.10.1993 року особи, які не отримали разової
грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до
30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Оскільки до
30.09.2004 року положення ст. 44 Закону «Про Державний бюджет України на 2004
рік» було чинним, то воно правомірно було застосовано при визначенні позивачу
розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2004 році.
При
визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги, що підлягала виплаті в
2002 - 2003 роках, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно
до ст. 28 Закону України «Про Державний бюджет на 2003 рік» виплата щорічної
разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій здійснюється в
розмірі 90 гривень.
Згідно ст.
19 Закону України «Про Державний бюджет на 2002 рік» виплата щорічної разової
допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій здійснюється в
розмірі 80 гривень.
Оскільки
наведені положення Закону не визнані неконституційним, то вони підлягають
застосуванню.
З
урахуванням наведеного, у 2002 - 2003 роках позивачу правомірно нараховано та
сплачено щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня.
Виходячи з
викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком
Заводського районного суду м. Миколаєва щодо правомірності нарахування в 2007
році щорічної разової грошової допомоги з урахуванням розмірів, встановлених
Законом «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Розглядаючи
питання щодо правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної надбавки в
розмірі 150% від розміру мінімальної пенсії за віком, судова колегія виходить з
наступного.
З матеріалів
справи вбачається, що позивач є військовим пенсіонером та має статус учасника
бойових дій.
До
01 липня 2006 року позивачу обласним військовим комісаріатом виплачувалась
пенсія з урахуванням надбавки за участь в бойових діях у розмірі 150% від 19
гривень 91 копійок, а з 01.07.2006 року - в розмірі 25% від прожиткового
мінімуму.
Відмовляючи
в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право на
підвищення пенсії учасникам бойових дій, закріплене в Законі України «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», реалізується шляхом
встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком, а тому
виплата пенсійними органами позивачу надбавки до пенсії за участь в бойових
діях у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, є обґрунтованою.
Але з таким
висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Так,
відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з
незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених
законом.
Основні
положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі питання щодо
надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно ч. 2
ст. 4 названого Закону до ветеранів війни належать учасники бойових дій.
Відповідно
до ч. 4 ст. 12 Закону (в редакції до 05 жовтня 2005 року) позивач, як учасник
бойових дій, має право на підвищення до пенсії в розмірі 150 процентів
мінімальної пенсії за віком.
Наявність
такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того,
це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Правові
засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів,
спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України
основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються
Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії».
Відповідно
до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна
державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення
розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить
наведеним нормам закону.
На підставі
ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та
допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,
не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із
врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком,
з якого має обраховуватися надбавка позивачу до пенсії як учаснику бойових дій,
не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне
положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1
ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Так,
відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком
за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу
встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили
працездатність, визначеного законом.
Будь-якими
іншими діючими законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не
визначається.
Із
врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку
щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії
за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,
застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з
цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального
розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем
конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.
Відповідно
до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з
положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі
невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України,
міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу
юридичну силу.
Таким чином,
за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними
актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві підлягають
застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції до 05
жовтня 2005 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та
державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету
Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Оскільки
позивачеві слід визначати підвищення до пенсії виходячи з мінімальної пенсії за
віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які
втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового
мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового
розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно
до ст. 1 Закону України «Про підвищення мінімального розміру пенсії» від
15.07.1999 року з 01 вересня 1999 року розмір мінімальної пенсії за віком
складав 24 гривень 90 копійок.
Згідно ст. 1
Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» прожитковий
мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2000 рік в розмірі
216 грн. 56 коп.
Статтею 1
Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік» прожитковий
мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2001 рік в розмірі
248 грн. 77 коп..
На підставі
ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» (із
послідуючими змінами) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність,
затверджено на 2002 та 2003 роки в розмірі 268 грн..
Статтею 1
Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» прожитковий
мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2004 рік в розмірі
284 грн. 69 коп..
Згідно ст. 1
Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» прожитковий
мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2005 рік в розмірі
332 грн.
Відповідно
до ч. 5 ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» прожитковий
мінімум для осі, які втратили працездатність, складав з 1 січня - 350 гривень,
з 1 квітня -
359 гривень.
На підставі
викладеного, позивач, як учасник бойових дій, на протязі 2000 - 2005 років мав
право на отримання підвищення до пенсії в розмірах:
- з 01
вересня 1999 року по 31 грудня 1999 року - щомісячно у розмірі 37 грн. 35 коп.
(24 грн. 90 коп. х 150%);
- з 01 січня
2000 року по 31 грудня 2000 року - щомісячно у розмірі 324 грн. 84 коп. (216
грн. 56 коп. х 150 процентів);
- з 01 січня
2001 року по 31 грудня 2001 року - щомісячно у розмірі 373 грн. 15 коп. (248
грн. 77 коп. х 150 процентів);
- з 01 січня
2002 року по 31 грудня 2003 року - щомісячно у розмірі 402 грн. (268 грн. х 150
процентів);
- з 01 січня
2004 року по 31 грудня 2004 року - щомісячно у розмірі 427 грн. 03 коп. (284
грн. 69 коп. х 150 процентів);
- з 01 січня
2005 року по 31 грудня 2005 року - щомісячно у розмірі 498 грн. (332 грн. х 150
процентів);
- з 01 січня
2006 року по 31березня 2006 року - щомісячно у розмірі 525 грн. (350 грн. х 150
процентів);
- з 01
квітня 2006 року по 30 червня 2006 року - щомісячно у розмірі 538 грн. 50 крп.
(359 грн. х 150 процентів).
При цьому
вимоги позивача щодо визнання права на підвищення до пенсії за участь в бойових
діях та зобов'язання провести перерахунок призначеної раніше пенсії з
урахуванням права на підвищення до пенсії за участь у бойових діях та виплатити
вказане підвищення до пенсії підлягають задоволенню за період з 01 січня 1999
року по 30 червня 2006 року, оскільки з 01.07.2006 року надбавка підлягає
нарахуванню в розмірі 25 % від прожиткового мінімуму.
Виходячи з
вищевикладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої
інстанції щодо правомірності відмови в перерахунку надбавки в розмірі 150% від
мінімальної пенсії за віком.
Тому
постанова Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2007 року
підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню.
Керуючись
ст. 196, п.2 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України,
колегія суддів, -
П
О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну
скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову
Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2007 року за позовом
ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату, департаменту праці
та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської
ради, головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про
визнання дій неправомірними і покладання обов'язку виплати щорічної разової
грошової допомоги - скасувати та прийняти нову постанову.
Позов
ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати дії
департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради
щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги в розмірі, фіксованому
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», - неправомірними.
Стягнути з
департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради
на користь ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову допомогу до 05 травня за
2007 рік у розмірі 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) гривень.
Зобов'язати
головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити
ОСОБА_1 заборгованість за невиплачену в повному обсязі надбавку до пенсії в
розмірі 29 630 (двадцять дев'ять тисяч шістсот тридцять) гривень 97
копійок.
В
задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова
апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути
оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України
протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного
суду.
Головуючий:
Судді: