Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 721/2-577/14 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 06.02.2015. Зареєстровано: 06.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2015.
Дата набрання законної сили: 04.02.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		      04 лютого 2015 року                                     м. Чернівці
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
		головуючого Одинака О.О.
		суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.
		секретар Паучек І.І.
		за участю:     ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу та за фактично виконану роботу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2014 року,
		встановила:
		В червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
		Просила:
		- визнати незаконним її звільнення з посади касира торговельного залу магазину «Класік» в селі Усть-Путила Путильського району Чернівецької області фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули;
		- поновити позивачку на займану посаду та відмінити рішення Чернівецького міського центру зайнятості від 11 червня 2014 року про зняття з реєстрації безстрокового трудового договору №24121302944 від 27 грудня 2013 року;
		- зобов'язати відповідача відшкодувати заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 30 квітня 2014 року і по день звернення до суду з позовною заявою;
		- зобов'язати ОСОБА_2 провести розрахунок за весь час роботи позивачки, здійснивши доплату за фактично відпрацьований час з розрахунку 11 годин 30 хвилин за кожний робочий день з урахуванням оплати за 4 години щоденно, починаючи з 27 грудня 2013 року і по день звернення до суду з позовом.
		Посилалася на те, що 27 грудня 2013 року між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір. Згідно умов вказаного договору позивачка була прийнята на посаду касира торговельного залу магазину «Класік», який знаходиться в селі Усть-Путила Путильського району Чернівецької області на 0,5 ставки із заробітною платою в розмірі 745 гривень на місяць та тривалістю робочого часу по 4 години щоденно, крім вихідних в четвер та неділю.
		Всупереч вищевказаних умов договору ОСОБА_1 працювала з 9 до 21 години з перервою на 30 хвилин та отримувала заробітну плату в розмірі 745 гривень на місць.
		30 квітня 2014 року позивачці в усній формі представником фірми «Класік» було повідомлено про її звільнення та прийняття на займану нею посаду іншої особи.
		11 червня 2014 року позивачкою на порозі власного будинку були знайдені два конверти з листами від 23 травня 2014 року та 29 травня 2014 в якій вона була попереджена про можливість її звільнення за вчинені нею прогули . Пізніше, нею був отриманий лист від 11 червня 2014 року в якому її повідомлено про звільнення із займаною посади.
		Зазначала, що вона не вчиняла прогулів, оскільки не могла потрапити до приміщення магазину у зв'язку з відсутністю у нею ключів від приміщення, а також неможливістю виконувати свої обов'язки у зв'язку з прийняттям на її посаду іншого працівника.
		ОСОБА_2, як роботодавцем, перед звільненням не було проведено жодної належної перевірки за правилами статті 149 КзПП України.
		Вважала, що її звільнення є незаконним, а роботодавцем порушено вимоги щодо оплати праці відповідно фактично виконаної роботи.
		Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2014 року позов задоволено частково.
		Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи підприємцем ОСОБА_2 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та поновлено позивачку  на посаді касира магазину в селі Усть-Путила Путильського району Чернівецької області.
		Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з 5 травня 2014 року по 28 листопада 2014 року в сумі 5625 гривень.
		В решті позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
		Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
		Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що при розірванні трудового договору фізична особа-підприємець ОСОБА_2 допустила грубі порушення трудового законодавства, що передбачає порядок звільнення осіб за прогул.
		Підставою для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 є акти про відсутність позивачки на робочому місці від 5, 6, 23 травня 2014 року, складені ОСОБА_2  Роботодавцем не було проведено ніякої перевірки по даному факту, не були взяті пояснення позивачки про причини її невиходу на роботу та відсутня доповідна записка завідуючої магазином про вищевказані факти.
		Вказані акти повинні бути підписані комісією у складі не менше трьох осіб, що не було дотримано роботодавцем.
		ОСОБА_6, який підписав акти від 5 та 6 травня 2014 року є заінтересованою особою, оскільки є менеджером фірми «Класік» та не допустив позивачку до роботи, повідомивши про її звільнення 30 квітня 2014 року.
		У зв'язку з вищенаведеним акти про відсутність позивачки на роботі є неналежними доказами у справі.
		При вирішення питання про стягнення заробітної плати ОСОБА_1 у зв'язку із незаконним звільнення суд виходив з формули (937,50+937,5):60=31,25х24 робочих дні=750х7 місяців 12 днів =5625 гривень.
		Позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_2 здійснити розрахунок за відпрацьований кожен день із розрахунку 11 годин 30 хвилин є безпідставною та не підтверджена належними доказами.
		Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.
		Так, відповідно до частини 1, 2, 6 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Згідно пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
		За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
		При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
		Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, 08 червня 2001 року, № 260 у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.
		Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.
		У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника,  самовільне  використання  без  погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки,  залишення  роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:
		- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
		- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Як вбачається з матеріалів справи і це правильно встановлено судом першої інстанції 27 грудня 2013 року між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір. Згідно умов вказаного договору позивачка була прийнята на посаду касира магазину «Класік» , який розташований в селі Усть-Путила Путильського району Чернівецької області на 0,5 ставки із заробітною платою в розмірі 745 гривень на місяць та тривалістю робочого часу по 4 години щоденно, крім вихідних в четвер та неділю (а.с.8).
		Згідно акту від 5 травня 2014 року, який підписаний ОСОБА_2, ОСОБА_6, 5 травня 2014 року з 9 до 13 години місцевого часу в торговому залі магазину за адресою Чернівецька область, Путильський район, село Усть-Путила, вулиця Центральна, 19 касир торговельного залу ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці протягом дня з невідомих причин (а.с.34).
		23 травня 2014 року та 29 травня 2014 року ОСОБА_2 була надіслано листи ОСОБА_1 в яких зазначено, що з 5 травня 2014 року позивачка не виходить на роботу та запропоновано останній з'явитися в Чернівецький міський центр зайнятості для зняття з реєстрації договору та запису про трудову діяльність у трудовій книжці та попереджено робітника про можливість звільнення за статтею 40 КЗпП (а.с.71). Вказані листи були отримані ОСОБА_1 відповідно 26 травня 2014 року та 30 травня 2014 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 23 травня 2014 року №5800900254010 та від 29 травня 2014 року №5897200173994 (а.с.73,76).
		Листом Чернівецького міського центру зайнятості від 12 червня 2014 року №25-13/3477 ОСОБА_1 була повідомлена про розірвання трудового договору укладеного між сторонами з 5 травня 2014 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та зняття його з реєстрації 11 червня 2014 року (а.с.78).
		З довідки про доходи від 6 травня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата протягом січня та лютого 2014 року в сумі 931 гривні 25 копійок та березня та квітня в сумі 937 гривень 50 копійок (а.с.91).
		З табелю фактично відпрацьованих днів по ПП ОСОБА_2 за травень 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 з 5 травня 2014 року була відсутня на робочому місці (а.с.38).
		Ухвалюючи рішення у справі в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції неповно встановив, обставини, які мають значення для справи , допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
		Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Частиною 1 статті 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що акти від 5, 6 травня 2014 року, складені ОСОБА_2 разом з іншими особами є належними доказами у справі.
		Як вбачається із змісту вказаних актів, вони містять інформацію щодо предмета доказування, а саме факту відсутності касира торговельного залу ОСОБА_1 у вказані дні на робочому місці.
		Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що акти не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки не підписані членами комісії в складі трьох осіб. Діюче законодавство не визначає такий порядок складання актів про відсутність працівника на робочому місці.
		Безпідставним є також посилання суду першої інстанції на відсутність доповідної записки завідуючої магазином про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.
		З матеріалів справи вбачається, що такої посадової особи в магазині де працювала позивачка станом на травень 2014 року не було.
		Суд першої інстанції не врахував, що відповідачка ОСОБА_1 сама визнає та не заперечує того факту, що вона після 30 квітня 2014 року не працювала. При цьому позивачка пояснювала свою відсутність на робочому місці поважною причиною.
		Факт відсутності позивачки на роботі 5, 6 травня 2014 року підтверджується також табелем фактично відпрацьованих днів за травень 2014 року.
		В матеріалах справи, крім показань самої позивачки, відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували поважність причин відсутності позивачки на робочому місці , а саме те, що її не допускали до виконання нею трудових обов'язків в травні 2014 року. 
		Показання ОСОБА_1 про те, що її не допускали до роботи спростовують показаннями свідків.
		Суд першої інстанції оцінюючи показання свідка ОСОБА_6 зазначив в рішенні про те, що вважає його заінтересованою особою.
		При цьому суд в порушення вимог ст. 212 ЦПК України не вказав в чому полягає заінтересованість ОСОБА_6 та на підставі яких даних суд прийшов до такого висновку. 
		Разом з тим ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що позивачка була звільнена з роботи з порушенням положень 148 КЗпП України.
		Так, відповідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
		Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 5 травня 2014 року за прогул, який вона вчинила 5 травня 2014 року.
		Вказаний факт стверджується змістом трудового договору від 27 грудня 2013 року, який був укладений між сторонами, поясненнями ОСОБА_2
		Дисциплінарний поступок , а саме прогул, який Гаврилюк вчинила 5 травня 2014 року був виявлений безпосередньо відповідачкою в цей же день, що підтверджується відповідним актом (а.с. 34).
		Рішення про звільнення позивачки з роботи за порушення трудової дисципліни відповідачка ОСОБА_2 прийняла 11 червня 2014 року шляхом внесення запису в трудовий договір, який був укладений між сторонами 27 грудня 2013 року. З пояснень відповідачки ОСОБА_2, які вона давала в суді апеляційної інстанції , слідує, що такий запис на її прохання був вчинений працівником Чернівецького міського центру зайнятості (а.с. 69).
		ОСОБА_2 також надала в Чернівецький центр зайнятості відповідні документи про звільнення ОСОБА_1 з роботи згідно вимог пункту 9 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, 08 червня 2001 року, № 260.
		На підставі поданих документів Чернівецький центр зайнятості 11 червня 2014 року, тобто на протязі трьох робочих днів, зняв вищевказаний трудовий договір з реєстрації.
		    Вказані обставини підтверджуються також змістом  листів ОСОБА_2 від  29 травня та 11 червня 2014 року , листа Чернівецького міського центру зайнятості від 27 серпня 2014 року (а.с. 13, 18, 68).
		  ОСОБА_2 в порушення приписів ч. 1 ст. 148 КЗпП України наклала на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи після спливу місячного строку з моменту виявлення дисциплінарного проступку.
		Вказані обставини дають підстави зробити висновок про те, що позивачка була незаконно звільнена з роботи.
		ОСОБА_1 відповідно до правил ч. 1 ст. 235 КЗпП України слід поновити на роботі з підстав , які зазначені вище. 
		За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивачки на роботі слід змінити.
		З мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слід виключити посилання суду на ту обставину, що ОСОБА_1 не скоювала прогулу.
		Доповнити мотивувальну частину рішення посиланням на ту обставину , що ОСОБА_2 в порушення приписів ч. 1 ст. 148 КЗпП України наклала на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи після спливу місячного строку з моменту виявлення дисциплінарного проступку. 
		В решті рішення суду слід залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, 
		вирішила:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
		Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поновлення на роботі змінити.
		З мотивувальної частини рішення виключити посилання суду на ту обставину, що ОСОБА_1 не скоювала прогулу.
		Доповнити мотивувальну частину рішення посиланням на ту обставину , що приватний підприємець ОСОБА_4 в порушення приписів ч. 1 ст. 148 КЗпП України наклала на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи після спливу місячного строку з моменту виявлення дисциплінарного проступку. 
		В решті рішення залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок в рахунок відшкодування витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
		На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.
		          
		Головуючий 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...