Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/14763/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2015. Зареєстровано: 09.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     
		                                                                                                      № 201/14763/14 ц
		провадження 2/201/ 945/2015
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		09 лютого 2015 року                                                                           Жовтневий районний суд
		м. Дніпропетровська
		у складі: головуючого
		судді Антонюка О.А.
		при секретарі Кодріній О.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про повернення банківського вкладу, стягнення відсотків, втрат та моральної шкоди, -
		ВСТАНОВИВ:
		     ОСОБА_1 18 листопада 2014 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" про повернення банківського вкладу, стягнення відсотків, втрат та моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та в ході судового засідання посилалася на те, що 23 жовтня 2013 року між позивачем і відповідачем було укладено договір депозитного вкладу, згідно якого ОСОБА_1 в цей день в регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться в смт Чорноморське філії Кримського РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", було відкрито рахунок по цьому договору, відповідно до якого позивач передала ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в розмірі 75000 грн. для їх розміщення на депозитному рахунку банка на термін вкладу - 06 місяців із зобов'язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою обумовлених річних. Додаткові угоди не укладалися. Сторони вказаний договір виконували. Зараз строк дії вказаного договору закінчився, позивач звернувся до банку з заявою про повернення йому вказаної суми депозитного вкладу, але відповідач відмовляється це зробити, чим порушуються права позивача. На подальші неодноразові звернення позивача і його представника до відповідача з питанням повернення йому вказаної суми отримано відмову. Позивачу завдана матеріальна та моральна шкода, він (позивач) поніс витрати. Звернувся знову до відповідача повернути йому гроші та виплатити витрати, відсотки, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважає вказані дії банку протиправними і просила повернути банківський вклад і стягнути з відповідача нараховані відсотки, пеню, передбачені законом інфляційні витрати і моральну шкоду, задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.
		Представник відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що ними дійсно було укладено з позивачем в регіональному відділенні в смт Чорноморське договір депозитного вкладу, строк дії якого закінчився, але через особливий стан і окупування агресором Криму вони не мають можливості виплачувати вклади по депозитним договорам. Крім того, створено фонд сприяння вкладникам в отриманні своїх коштів, куди позивач в передбаченому законом порядку не звертався. Проти стягнення з них коштів вони заперечують, оскільки зробити це вони не мають можливості, це на даний час буде порушенням закону і обставин в країні. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
		Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню. 
		Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		           Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється  на  всі правовідносини, що виникають у державі.
		     В судовому засіданні встановлено, що дійсно 23 жовтня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір депозитного вкладу "Стандарт на 6 місяців", згідно якого ОСОБА_1 в цей день в регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться в смт Чорноморське Крим, було відкрито рахунок по вказаному договору, відповідно до якого позивач передав ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в розмірі 75000 грн. для їх розміщення на депозитному рахунку банка на термін вкладу - 06 місяці із зобов'язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 17% річних відповідно. Додаткові угоди не укладалися, договір виконувався. Зараз строк дії договору закінчився, позивач звернувся до банку з заявою про повернення йому вказаної суми депозитного вкладу, але відповідач відмовляється це зробити, чим, на думку ОСОБА_1, порушуються права позивача. На подальші неодноразові звернення позивача і його представника до відповідача з питанням з'ясування обставин неповернення сум депозитного вкладу, повернення позивачу вказаної в договорі суми отримано відмову. Позивач вважає, що йому завдана матеріальна і моральна шкода, він (позивач) поніс витрати. Звернулася знову до відповідача повернути їй гроші та виплатити витрати, відсотки, інфляційні втрати, але отримала відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
		     Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.
		      Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: "1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…".
		     Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		     У відповідності до положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
		     З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII "Про боротьбу за звільнення України", Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України", враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму", Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 6 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя".
		     Згідно з п. 5 вказаної Постанови Національного банку України № 260, банки, у тому числі ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
		     Рішенням Центрального банку Російської Федерації (Банк Росії) № РН-33/I від 21.04.2014 року, також було припинено з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ "ПриватБанк". За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню. В той же час, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк".
		     Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність, після окупації АРК та міста Севастополя.
		     Крім того, окупаційна влада ще з травня 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ "ПриватБанк", що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", а саме: приміщень банку, банкоматів, терміналів, банкоматів, транспортних засобів та т.і.. У зв'язку з цим відповідач не мав доступу до свого майна, що призначене для діяльності банківської установи на території АРК, не мав доступу до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси, готівки. Були арештовані також права за зобов'язаннями банку, у тому числі і права вимоги, і борги за всіма зобов'язаннями. Крім того, відповідно до Постанов ДР Республіки Крим № 2085-6/14 від 30 квітня 2014 року, № 2474-6/14 від 03 вересня 2014 року, до майна, яке підлягає націоналізації, та обліковується як власність Республіки Крим, віднесено також майно ПАТ КБ "ПриватБанк", що знаходиться на території АРК та міста Севастополя. З цих причин відповідач також не мав можливості здійснювати банківську діяльність на окупованій території. У засобах масової інформації неодноразово оприлюднювалася офіційна інформація, що майно ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться на території Криму, буде реалізоване, а за рахунок цих коштів здійснюватиметься розрахунок з клієнтами відповідача.
		     Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Таким чином, Законом України встановлено, на кого саме покладається відповідальність за відшкодування шкоди у результаті окупації.
		     02 квітня 2014 року було прийнято Федеральний Закон № 39-ФЗ "Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя". Метою цього Закону є забезпечення захисту інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, що зареєстровані та (чи) діють на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя станом на 16 березня 2014 року. У відповідності до ст. 4 цього Закону, Державна корпорація "Агентство з страхування вкладів" заснувало Агента у формі автономної некомерційної організації з метою реалізації цього Федерального закону, передає йому майно, видає щодо Агента розпорядчі акти та здійснює інші повноваження, що передбачені цим Федеральним законом.
		     Як вказано вище, Банком Росії було прийнято рішення № РН-33/I від 21 квітня 2014 року про припинення з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ "ПриватБанк". 
		     Вказане було підставами для придбання автономною некомерційною організацією "Фонд захисту вкладників" (АНО "ФЗВ") прав (вимог) по зобов'язанням банку і здійснення компенсаційних виплат у порядку, встановленому статтями 7 та 9 Федерального Закону від 2 квітня 2014 року № 39-ФЗ. Згідно з ст. 7 Федерального Закону № 39-ФЗ Банком Росії направлено на адресу АНО "ФЗВ" повідомлення про виникнення підстав для придбання АНО "ФЗВ" прав (вимог) по вкладам, що розміщені в структурних підрозділах банків.
		     Таким чином, АНО "ФЗВ" законодавством РФ було призначено, а АНО "ФЗВ" взяв на зобов'язання, здійснювати компенсаційні виплати у тому числі клієнтам Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", поза волею відповідача. 
		     У відповідності до систематичних повідомлень, що розміщував АНО "ФЗВ" на своєму офіційному сайті - http://fzvklad.ru/- АНО "ФЗВ" замінив ПАТ КБ "ПриватБанк" за всіма зобов'язаннями відповідача, що укладалися працівниками Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк" - не лише депозитними, але і за орендними, кредитними та т.і.. Так, на сайті було розміщено номер рахунку АНО "ФЗВ", на який пропонувалось здійснювати зарахування заборгованості та чергових платежів за кредитним договорами, що укладалися Кримською філією банку - http://www.fzvklad.ru/news/27/. Також неодноразово АНО "ФЗВ" зазначалось, що виплата компенсацій вкладникам ПАТ КБ "ПриватБанк" буде здійснюватися за рахунок майна відповідача на території АРК.
		     Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 21 квітня 2014 року АНО "ФЗВ" було передано в довірче управління майновий комплекс Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим АНО "ФЗВ" користується, володіє розпоряджається всім майном ПАТ КБ "ПриватБанк", що знаходиться на території АРК та міста Севастополя: нерухомістю, транспортом, банкоматами, терміналами, грошовими коштами, правами за всіма зобов'язаннями, а не лише депозитами. Вказана обставина підтверджується інформацією, розміщеною на сайті АНО "ФЗВ" - http://www.fzvklad.ru/news/27/. Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 04 червня 2014 року АНО "ФЗВ" призначено управляючим майном банку за всіма договорами (у тому числі депозитними, кредитними, іншим залученим коштам, орендними та т.і.), а також АНО "ФЗВ" ухвалою суду уповноважено здійснювати угоди щодо майна банку. Також в ухвалі вказано, що АНО "ФЗВ" передано права виконавчих органів банку щодо майнового комплексу банку на території АРК та міста Севастополя.
		     Отже, викладені факти у сукупності свідчать про те, що зобов'язання за договорами з ПАТ КБ "ПриватБанк", укладеними працівниками Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", виконує АНО "ФЗВ", за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь. Тому, ПАТ КБ "ПриватБанк" фактично є неналежним відповідачем у справі, до АНО "ФЗВ" позивачка не зверталася, ця організація не відмовляла позивачці у видачі вкладу, а отже і спору зараз, з огляду на вказане, немає.
		     Крім того, заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Республіки Крим від 16 вересня 2014 року зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Кримського регіонального управління припинити протиправні дії (бездіяльність), які проявляються у невиконання зобов'язань, які випливають з укладених договорів банківського вкладу та договорів банківського рахунку на суму 10925222445.85 рублів.
		     Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		      Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		     Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
		     Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
		Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. 
		           Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи. 
		          Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.
		Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, договором депозитного вкладу відшкодування моральної шкоди не передбачено.
		     Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). 
		Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим саме він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
		Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
		Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.
		Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням. 
		Не може суд прийняти до уваги і наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються. 
		При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" про повернення банківського вкладу, стягнення відсотків, втрат та моральної шкоди відмовити.
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про повернення банківського вкладу, стягнення відсотків, втрат та моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 203, 215, 216, 220, 321, 328, 525, 526, 530, 570, 571, 627, 628, 629, 635, 657, 1166 ЦК України, ст. ст. 3, 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про повернення банківського вкладу, стягнення відсотків, втрат та моральної шкоди відмовити.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...