Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5129/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2015. Зареєстровано: 10.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"05" лютого 2015 р.                                                                   Справа № 922/5129/14  
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя  Камишева Л.М. 
		при секретарі Пляс Л.Ф.
		за участю представників сторін:
		позивача - Паца В.О., за довіреністю № 14-127 від 13 травня 2014 року;
		відповідача - Сивака А.Ю., за довіреністю № 24 від 30 грудня 2011 року.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 189 Х\1-6) та відповідача (вх. № 243 Х\1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року у справі № 922/5129/14
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз", м. Київ
		до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", с. Подвірки Харківської області 
		про стягнення коштів у розмірі 295696167,22 грн.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року у справі № 922/5129/14 (суддя Калініченко Н.В.) позовні вимоги задоволені частково.
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 223561135,50 грн. основного боргу, 3 927 888,07 грн. 3 % річних, 27947095,75 грн. інфляційних втрат та 73080,00 грн. судового збору. В частині стягнення суми боргу у розмірі 2000000,00 грн., пені в сумі 21910768,41 грн. та 7% штрафу у розмірі 16349279,49 грн. - відмовлено.
		Позивач з рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення , яким стягнути з відповідача на користь позивача 21910768,41 грн. пені та 16349279,49 грн. штрафу.
		В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що дія мораторію, введена ухвалою Господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року у справі № Б-23/75-02, якою було порушено провадження про банкрутство, поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів та припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання боржником зобов'язань перед конкурсними кредиторами, проте ПАТ "НАК "Нафтогаз", в розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є поточним кредитором ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", а тому суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачу у стягненні штрафних санкцій.
		Відповідач також з рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України, просить рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року змінити в частині розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 63748,44 грн. замість 73080,00 грн.
		ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" надало відзив на апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в якому просило залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача пені в розмірі 21910768,41 грн. та 7% штрафу в сумі 16349279,49 грн. залишити без змін (вх. № 1788).
		Відповідач зазначає, що нарахування позивачем штрафних санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» суперечить приписам частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вимог в цій частині.
		Враховуючи, що апеляційні скарги сторін стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів вважає доцільним об'єднати зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
		Як убачається із матеріалів справи, 10 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Харківська ТЕЦ-5» (покупець) був укладений договір №061/14-ПР купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору (а.с. 13-18).
		Пізніше, між стонами були укладені Додаткові угоди до договору купівлі-продажу природного газу від 10 грудня 2013 року № 061/14-ПР: Додаткова угода № 1 від 31 січня 2014 року, №2 від 16 квітня 2014 року, №3 від 22 травня 2014 року №4 від 25 червня 2014 року (а.с.19-22).  
		Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для власних потреб. Відповідач є кінцевим споживачем.
		Згідно з пунктом 2.1. Договору позивач зобов'язався передати відповідачу з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 193 620,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.
		Відповідно до пункту 2.1.1. Договору обсяги газу, що планується передати за цим Договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами в п.2.1. цього Договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п. 2.1.2. Договору).
		Пунктом 3.3. Договору передбачено, що приймання-передачі газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.
		За умовами п. 3.4. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
		Пунктом 6.1. Договору передбачено порядок розрахунків, які здійснюються відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу. Оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
		Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України  за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив протягом січня, лютого, квітня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 283 561 135,50 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 січня 2014 року на суму 164 53 553,56 грн.; від 28 лютого 2014 року на суму 104 203 384,39 грн.; від 30 квітня 2014 року на суму 14 844 197,55 грн. (а.с.  23-25).
		Дані акти підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено їх печатками.
		Згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Колегією суддів встановлено, що відповідач природний газ отримав, але його вартість оплатив частково, що підтверджується довідкою про операції, довідкою про сальдо та не заперечується відповідачем (а.с. 26,27 ).
		Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, що змусило ПАТ «НАК «Нафтогаз» звернутись до суду з позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 225 561 135,50 грн., інфляції на суму 27 947 095,75 грн., 3% річних у розмірі 3 927 888,07 грн. грн., пені у розмірі 21 910 768,41 грн. та 7% штрафу в розмірі 16 349 279,49 грн.
		Місцевий господарський суд, встановивши, що відповідачем визнана сума боргу у розмірі 223 561 135,50 грн., враховуючи положення статті 526 Цивільного кодексу України, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, визнав позовні вимоги позивача на суму 223 561 135,50 грн. обґрунтованими. В частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 2 000 000,00 грн. суд першої інстанції відмовив, оскільки відповідачем ця частина суми боргу була погашена ще до звернення позивача до суду з позовом.
		Застосовуючи до даних правовідносин частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, Господарський суд Харківської області стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 3 927 888,07 грн. та 27 947 095,75 грн. інфляційних втрат.
		 Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 21 910 768,41 грн. - пені та штрафу на суму 16 349 279,49 грн., місцевий господарський суд послався на те, що нарахування штрафних санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" суперечить приписам частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України  передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України    одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		В силу положень статті 509 Цивільного кодексу України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з   частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За приписами статті 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
		Відповідач в порушення взятих на себе договірних зобов'язань оплату проводив несвоєчасно, сплатив частково на суму 200 000,00 грн. (довідка про стан взаєморозрахунків (а.с. 65), у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем мається заборгованість в загальній сумі 223 561 135,50 грн., що підтверджується актом звірянням розрахунків, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох сторін (а.с. 64), а також не заперечувалось представниками сторін під час судового засідання в суді апеляційної інстанції.
		На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 223 561 135,50 грн.
		Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності       за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого   індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. 
		Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цих частинах за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 927 888,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 947 095,75 грн.
		Позивач, в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача  штрафних санкцій.
		Проте, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства, з огляду на таке.
		У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу (п. 7.2.Договору).
		На підставі пункту 7.2.Договору позивач нарахував відповідачу 21 910 768,41 грн. пені та 16 349 279,49 грн. 7%штрафу.
		З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року було порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство Державного підприємства "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 45-47).
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 червня 2004 року   замінено сторону у справі про банкрутство №Б-23/75-02, а саме боржника - ДП "Харківська ТЕЦ-5" на Відкрите акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5", а   ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2011 року було змінено найменування боржника з ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" на Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (а.с.48-50).
		Згідно абзацу 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
		Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
		Цією нормою також встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
		Зазначена норма передбачає загальну заборону на нарахування неустойки, незалежно від того, перед конкурсним, чи перед поточним кредитором має зобов'язання боржник.
		У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" зазначено, що згідно з абзацом 4 частини 4 статті 12 вищевказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів; за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.
		Отже, протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлена заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушена справа про банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року у справі №Б-23/75-02 роз'яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року у справі №Б-23/75-02, заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) та заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, як за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) до моменту введення мораторію так і за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) після введення мораторію, за винятком вимог передбачених в частині  6 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  (а.с. 51-53).
		Також у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013 року у справі № 29/5005/16170/2011 викладена правова позиція, відповідно до якої з урахуванням   змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
		Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань викладено у постановах Вищого господарського суду України від 15 грудня 2010 року у справі № 34/201-10, від 18 травня 2011 року у справі № 20/281-10, від 04 липня 2012 року у справі №5016/4148/2011(18/62).
		З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо   відмови у стягнення з відповідача штрафних санкцій: 21 910 768,41 грн. пені та 16 349 279,49 грн. 7% штрафу.
		Що стосується стягнення судового збору в сумі 73080,00 грн., колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача і зазначає наступне.
		Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України  судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
		Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України  судовий збір покладається:
		у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
		у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Щодо вирішення питання розподілу господарських витрат, колегія суддів враховує викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".
		Згідно частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.
		Як уже було зазначено в цій постанові, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог на суму 40 260 047,90 грн. та задоволено позовні вимоги на суму 225 436 119,32 грн., що складає 86,38% від заявлених позивачем вимог на суму 295 696 167,22 грн.
		Отже, сума судового збору, яка повинна була стягнута з відповідача на користь позивача за судовим рішенням складає 63 748,44 грн.
		Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладені у рішенні від 22 грудня 2014 року у цій справі; апеляційні вимоги відповідача щодо перегляду суми розподілу судових витрат підлягають задоволенню; рішення господарського суду Харківського області від 22 грудня 2014 року у справі №922/5129/14 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.
		Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
		Рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року у справі №922/5129/14 змінити в частині стягнення судових витрат.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 63 748,44 грн. судового збору за подачу позовної заяви.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 913,00 грн.
		Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку. 
		 
		Повна постанова складена 10.02.2015 р.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Пелипенко Н.М.
		 
		Суддя                                                                                           Івакіна В.О.  
		 
		Суддя                                                                                           Камишева Л.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...